Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 квітня, 2014   ▪   Спілкувалася: Вікторія Матола   ▪   Версія для друку

Священик УГКЦ в Севастополі Микола Квич: З мене зробили там «шпигуна-бандерівця»

Греко-католицький священик та військовий капелан, що прослужив в Севастополі майже 10 років, Микола Квич після викрадення силовиками Криму виїхав з півострова. Він не розповідає про своє місцеперебування, змінив номер телефону, оскільки його продовжують розшукувати невідомі особи. Від правоохоронців допомоги також не чекає. Каже, нікому вже не вірить.
Священик УГКЦ в Севастополі Микола Квич: З мене зробили там «шпигуна-бандерівця»

Тиждень.ua: Отче Миколаю, як розвивалися події після Вашого викрадення?

– Того дня (15 березня. – Ред.) ми служили службу Божу в каплиці. Під’їхало кілька осіб з СБУ. Я поспілкувався з ним, після чого вони попросили почекати, мовляв, повинні під’їхати ще двоє їхніх колег для розмови. Я нікуди не поспішав, займався своїми справами в каплиці. Коли ці люди приїхали, розмова вже була зовсім в іншому тоні. Прикривши двері, вони також мене допитували. Там мені ще й по голові дали. Після того викликали підрозділ міліції, приїхали ще дві машини. Потім поїхали до мене додому, де провели обшук. Я не приховував, що в мене були захисні жилети, показав їх їм. Звичайно? вони шукали зброю. Як священик я не міг її мати. Думали, що я займаюся якимось справами з передачі зброї чи ще щось. Після квартирного обшуку мене відвезли у відділок, почали складати протокол. Там мене також допитувала СБУ і міліція. А потім вже підійшли з контррозвідки. І так мене протримали у відділку до 21 години.

Наступного ж дня виїхав з Криму.

Тиждень.ua: Це були представники виключно українських силових структур?

– У цьому були задіяні в принципі усі службові і військові структури. На той момент, як на мене, вони вже не були українськими, багато з них вже тоді працювали на російську контррозвідку. Вони лише робили вигляд, що українські. Хоча не виключаю, що поміж них були й і наші.

Тиждень.ua:: Чим була зумовлена, на Вашу думка, надмірна увага саме до Вас?

– За нами (священиками УГКЦ в Криму. – Ред.) вже давно слідкували. Мене перевіряли і записували мої телефонні розмови. Наскільки мені відомо, шукали певних провокацій, де би був я, щоб підтасувати ці події з моєю присутністю на них. Таке планували зробити і під час святкуваннях 200-річчя Тараса Шевченка біля його пам’ятника. Однак, туди я не прийшов, бо хворів напередодні і після служби одразу подався додому. Відповідно план провокацій зірвався. Тому дочекалися референдуму.

Читайте також: Як живуть кримські біженці, що оселились під Львовом

Вочевидь «працювали» для звітності, тому активізувалися в останні дні перед референдумом. Шукали  всіх наших священиками, але в той час вони якраз вивозили свої родини з Криму. Моя сім’я виїжджала останньою. І віз її не я особисто, а брат моєї дружини. Тому вийшло так, що саме в той день (15 березня. – Ред.) я залишався на місці. От мене і «зловили».

Тиждень.ua:: Що було після того, як Вас відпустили?

– У ніч на 16 березня я вже не ночував вдома. Мені подзвонили і розповіли, що біля дому є невідомі особи. Правда, згодом виявилося, що це знайомі відіслали хлопців, щоб зі мною нічого не трапилося. Однак, додому я таки не поїхав. Туди я прийшов наступного дня. Взяв речі для літургії. Це була остання служба в Криму. Потім я приїхав додому і до мене зателефонували журналісти з Фінляндії. Вони хотіли зустрітися, я погодився на розмову, вони під’їхали додому. Під’їхали і мої знайомі парафіяни. Згодом під’їзд оточила так звана «кримська самооборона». Вони періодично розсіювалися, потім знову сходилися. Дзвонили в двері, розпитували про мене сусідів. Коли вони все ж відійшли, ми вибрали сприятливий момент, вибігли з помешкання і машиною мене вивезли з Криму.

Тиждень.ua: Ви збираєтесь туди повертатися?

– Мені не можна туди повертатися. Мені погрожували. Неофіційно я там – персона нон ґрата. З мене зробили там «шпигуна-бандерівця».

Тиждень.ua: Напевно в Криму важко було греко-католицькому священику? Ви говорили українською?

– Я постійно розмовляв українською, але в останні дні це було практично нереально. Якщо десь в громадському місці заговорив українською, на це одразу ж звертали увагу, підходили і починали сваритися, могло й до бійок доходити. Зі мною, на щастя, такого не було, але мені розповідали. Для них (проросійськи налаштованих громадян. – Ред.) української мови не мало би існувати. І під час розмови з силовиками мені одразу сказали: «только на русском языке, никакого украинского здесь не будет».

Читайте також: Як виглядатиме Крим на світових картах

Тиждень.ua: Раніше Ви відчували такий тиск, чи він посилився після введення російських військ?

– На півострові було багато людей, які не любили нашої (священиків УГКЦ. – Ред.) присутності. Тільки не могли це проявляти відкрито. А тиск вже посилився, коли з російської сторони почали заїжджати військові. Тоді ці люди, так би мовити, відчули певну підтримку. По правді кажучи, було так, що останні дні я ходив по вулиці, практично постійно оглядаючись в різні сторони. Бували різні випадки, коли на тих людей, які займалися громадською діяльністю, «випадково» падала цегла. Такий випадок трапився і зі священиком римо-католицької церкви отцем Яном. На щастя, все обійшлося. Атмосфера схожа як на Майдані. Відмінність лише в тому, що там більше було силового протистояння, а в Криму – психологічний тиск. Зрозуміти ситуацію на півострові можуть лише ті, хто там живе.

Тиждень.ua: Ви кажете, що служили в каплиці. А церкву будували?

– Так, у Севастополі нам дали в оренду земельну ділянку, де ми розпочали будівництво храму. Вже більше половини робіт зроблено. Зараз, звичайно, все призупинено і зрештою не знаю, як юридично це все існуватиме. Загалом я опікувався трьома парафіями. Однак, окремо жити парафіям було неможливо, тому вирішив, що вони будуть в одному місті – Севастополі. Основна парафія – Успіння Пресвятої Богородиці – в районі «п’ятого кілометра».

Крім того, я був ще військовим капеланом Одесько-Кримського екзархату. Зараз вже окремо – Одеський і Кримський екзархат. Хоча статус капелана за мною зберігався. Більше я опікувався військовими в Севастополі. А рештою військових частин займалися отці, котрі безпосередньо служили в тих містах – Ялті, Сімферополі, Євпаторії і Керчі.

Тиждень.ua: А як зараз справи на Вашій парафії? Хтось зараз там служить?

– Наразі ситуація дещо нагадує фразу: вдар пастиря, і вівці розбіжаться. Хоча не повністю, тому що люди стараються гуртуватися. Я періодично телефоную і підтримую їх, щоб вони все таки збиралися, молилися. Думаю, ситуація відновиться, коли туди поїде інший священик.

Читайте також: Допомога дружньому народу – це допомога Україні

Тиждень.ua: Це питання зараз вирішується?

– Так, воно вже скоро вирішиться. Наскільки мені відомо там буде новий священик.

Тиждень.ua: Ви вже знаєте, де будете служити?

– Ні, поки не знаю. Навіть не можу сказати своє місцеперебування, бо в моєму рідному місті мене шукають невідомі особи. Вони розпитують про мене, де я і як мої справи. Нібито хочуть мені допомогти.

Тиждень.ua: Зверталися до правоохоронців з цього приводу?

– Я не вірю зараз нікому взагалі. Толку з того, що звертатимусь. Мені було достатньо одного дня, коли я побув у них у відділку. Так, символіка українська, але в серцях – вони дуже далеко від України. Тому не вірю, що вони чимось можуть мені допомогти.

Тиждень.ua: Чи спілкуєтесь з військовими з півострова?

– Так, спілкуюся. Ситуація там дуже невтішна. Не всіх тих, хто не перейшов на російську сторону, забрали з Криму. Я розумію, що зараз дуже важкий час і за всіма вслідкувати неможливо, але Україна має достатньо ресурсів, щоб створити відповідні служби, котрі би допомогли тим, хто робив все, щоб зберегти обличчя своєї Батьківщини-України. А зараз – лишаються без допомоги.

Я пишаюся, що знаю таких людей, котрі не перейшли на сторону Росії і надіюся, що ми продовжимо спілкуватися.

Тиждень.ua: Вам напевно шкода було покидати Крим після десяти років проживання там? Все таки звикли і нажили щось?

– З одного боку, це – «важка» територія. З іншого, повторюся, тішуся, що познайомився з багатьма хорошими людьми, з якими ми переживали важкі моменти, і я мав можливість їм духовно допомогти. А решта – я нічого там не нажив. Хоча це і так другорядне. Звичайно, для моєї дружини і чотирьох дітей – це важливо. Вони по-іншому розуміють певні духовні чи патріотичні речі, але якось може переб’ємося...


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Учені прогресують у виправленні геномів ембріонів людини
    19 серпня, The Economist
  • Лише кілька років тому на Шрі-Ланці припинилися бої. Ця країна-сад нарешті може спокійно жити й розвиватися, не думаючи про сепаратистів і теракти
    19 серпня, Ростислав Панічев
  • Я брала у відпустку дві книжки: синові збірку казок, а собі Франсуазу Саґан, настрої якої мені були близькі в юнацтві. Розгорнула книжку ще дорогою і зрозуміла, наскільки велика відстань між моїми хвилюваннями та життєвими сподіваннями в юнацтві й тепер…
    19 серпня, Вікторія Малишева
  • 14 серпня після тримісячного безвладдя в прифронтовому Торецьку нарешті з’явився керівник військово-цивільної адміністрації, яку було створено за наказом президента в травні 2017 року. Переселенець із Донецька, 30-річний Ярослав Руденко в перші дні при владі розповів, де шукатиме воду для міста, що потерпає від спраги, та чому залишає в команді кадри попереднього мера.
    18 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Чому НАТО тривожать найбільші з часів холодної війни навчання Росії в Європі
    18 серпня, The Economist
  • В опублікованих Тижнем у першій половині 2017 року нарисах про Російську революцію та її наслідки для України головною постаттю був Владімір Лєнін. Доцільно присвятити йому окрему статтю
    18 серпня, Станіслав Кульчицький
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено