Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 квітня, 2014   ▪   Олександр Сирцов   ▪   Версія для друку

Як живуть кримські біженці, що оселились під Львовом

У базах відпочинку на Львівщині живуть родини кримських татар – переважно жінки і діти, яким повертатися на півострів просто небезппечно
Як живуть кримські біженці, що оселились під Львовом
Михайло Дашкович

Донедавна на Львівщині майже не було кримських татар – навіть офіційна статистика, яка докладно перелічує кількість представників кожної національності не подавала їх окремим рядком у звітності. Ситуація змінилась кілька тижнів тому, коли тисячі мешканців півострова, здебільшого кримські татари були вимушені покинути свої домівки у пошуках миру та спокою.

 Чимала частина з них знайшла тимчасовий прихисток на Галичині. Власне на Львівщині виникло кілька місць компактного проживання кримчан – здебільшого невеликі містечка та селища області, як Трускавець, Дрогобич, Великий Любінь. Частина втікачів зупинились у приватних помешканнях, які надали люди, аби допомогти співвітчизникам у скруті. Однак найбільше кримчан все ж зупинилось у численних санаторіях, базах відпочинку – саме тут найпростіше організувати їх перебування.

Понад сотня кримських татар зупинилась у селищі Брюховичі – тут їх прийняла база відпочинку – «Перлина Львова» та готель «Валентина».

Брюховичі – це курортне селище, що знаходиться за кілька кілометрів від столиці Галичини у сосновому лісі.  

кримсько-татарські діти у «Перлині Львова»

Березень – це не пік курортного сезону, навіть у центрі селища малолюдно і спокійно. І напевне це те, що потребують люди, які тільки виїхали з гарячої точки, якою став Крим. Прямуємо у «Перлину Львова», де зупинилось близько півсотні втікачів із Криму. Попередньо знаю, що це здебільшого жінки з маленькими дітьми. При такій кількості дітлахів на території бази відпочинку мало б бути гамірно і багатолюдно.

Читайте також: Допомога дружньому народу – це допомога Україні

При вході мене зустрічає охоронець бази, який доволі охоче розповідає про нових постояльців, каже, що люди вони надзвичайно спокійні – ніяких гулянок, алкоголю і навіть спілкування із сторонніми людьми, передусім чоловіками. «Коли вони проходять, то навіть не дивляться в очі» -- каже охоронець та додає, що ніяких клопотів вони йому не завдають. Розпитавши у нього дорогу до «кримського» корпусу, йдемо безлюдною асфальтівкою і лише біля корпусу нас зустрічає молода жінка, яка одразу подала руку та представилась – Севіль. Біля входу в корпус знаходилось кілька дитячих візочків. Також на значній відстані одна з мешканок корпусу гуляла з дитиною у візку. Згодом з’ясовую, що мешканки корпусу взагалі рідко виходять за межі бази відпочинку, та й навіть по його території гуляють нечасто.

Уже за декілька хвилин я зрозумів, що Севіль – єдина жінка, яка тут, так би мовити, уповноважена спілкуватись із зовнішнім світом. Справа у тому, що, на відміну від інших постояльців «Перлини», вона не є ортодоксальною мусульманкою.

3-річна Ясмін та її улюблені іграшки

У коридорі зустрічаємо близько десятка дітей віком від 3 до 7 років, однак не встиг Михайло Дашкович розчохлити свого фотоапарата, як дітей з коридора позабирали їхні матері. Справа у тому, що до Львова переїхали переважно жінки із маленькими дітьми, аби перечекати небезпечну ситуацію. Натомість їхні чоловіки залишились в Криму. Севіль чи не єдина, хто приїхала сюди із сім’єю – чоловіком та двома донечками – 3-річною Ясмін та 5-річною Ріантою. 

«Ми живемо тут фактично як у гуртожитку», - пояснює. Наша розмова постійно переривається телефонними дзвінками, на які жінці доводиться відповідати. Для себе вони вже вирішили – у Сімферополь вони не повернуться, хоча там і залишився будинок, а починатимуть життя вже у Львові. Отож зараз Севіль разом з чоловіком активно займається пошуком роботи та житла – якраз напередодні термінового від’їзду до Львова у неї завершилась декретна відпустка, вона вже повернулась на роботу в Сімферополі – є стоматологом. «Тепер доведеться працювати удвох з чоловіком, адже найближчим часом значну частину видатків складе оренда житла – доки якось не вирішимо проблему з нашим будинком у Сімферополі» -- розповіла Севіль. Ясмін, яка трохи прихворіла, залишилась вдома. Дівчинка одразу знайомиться з гостями: «А как тебя зовут?» запитує мене і одразу починає показувати свої улюблені іграшки та охоче позує перед фотоапаратом. «Ми бачимо, як тут змінились наші діти, адже там останнім часом була дуже нервова ситуація, це відчувалось навіть у дитячому садочку, діти це дуже відчувають, коли на вулиці багато військових і навіть няні стають нервовими, мені не хочеться, щоб вони виростали в такій атмосфері» -- говорить її мама.

Читайте також: Кримські татари: «Між двома кіньми…»

«Наші діти знають, що це дівчатка з Криму, і що в них війна, так що вони дуже добре їх прийняли, Ріанта вже разом з іншими дітками готується до Дня матері і вчить українську пісню» -- розповіла про нових вихованців завідувачка дитячим садочком пані Богдана.

Хоча з кримчанами приїхало чимало дітей, у дитячий садочок ходять тільки ці дві дівчинки. Це при тому, що готель «Валентина», де також зупинились кримчани, розташований від дитячого садочка буквально через паркан. «Я пропонувала їм віддати дітей до нас на виховання, адже серед них є багатодітні матері, тож їм це було б чималим полегшенням, однак вони відмовились» -- розповіла пані Богдана. За її спостереженнями, діти на майданчик, який є на території готелю виходять тільки ввечері, та й то, коли поблизу немає сторонніх.

                                                                               5-річна Ріанта вже ходить у дитячий садочок

Закритість кримських татарок помітно контрастує навіть у порівнянні з тутешніми греко-католицькими монашками. «Так виходить, що навіть мені, як директору «Перлини», не можна заходити на третій поверх корпусу, де вони живуть» - каже пан Іван, який керує цим закладом. «Кілька днів тому нам довелось везти одну дитину в лікарню – тут недалеко є обласна клінічна лікарня, отож маму посадили разом з дитиною в автомобіль – все спілкування з водієм відбувалось за посередництва дитини, хоча йшлося про кілька слів – вітання та подяка за допомогу – така у них віра». Втім, до цього тут ставляться з розумінням – у корпусі виділили для них кімнату для молитви, а також дитячу. По селищу кинули клич, і мешканці принесли іграшки, коляски, продукти. Згодом до цього долучились і численні благодійні організації, які забезпечили постояльців продуктами та речами першої необхідності – все це зберігається у корпусі. Також Меджліс призначив на Львівщину свого офіційного представника, який займається питаннями перебування своїх земляків на Галичині. «Зі свого боку ми дали їм посуд, виділили окрему їдальню. Організували для них екскурсію  Львовом. Також за свій рахунок забезпечили їх перебування у нас до 1 квітня. Щодо подальшого, то це мала б якось вирішити держава, однак наразі єдине, що ми маємо – офіційний лист від одного з керівників львівської мерії з проханням допомогти кримчанам» -- говорить керівник «Перлини».  Попри те, що 1 квітня минуло, але кримчани залишаються жити на базі та в готелі. На практиці держава, кинувши клич допомоги втікачам з півострова, переклала вирішення цієї проблеми на самих кримських татар, доброчинців і ось таких підприємців, які погоджуються піти на збитки, але таки дають дах над головою людям, які потрапили у скрутну та нестандартну ситуацію. Зрештою свою справу робить настояне на соснах повітря Брюхович, його неспішний ритм приміського курорту, де можна набратись сил, надто після такого важкого випробування. Частина кримчан таки має намір повернутись додому, але принаймні одна сім’я таки залишиться на Галичині, будуючи тут своє щастя…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено