Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 березня, 2014   ▪   Олег Ущенко   ▪   Івано-Франківськ   ▪   Версія для друку

У Москві можуть початися антиукраїнські погроми

Український заробітчанин про становище земляків у Москві і нові загрози, які виникли після окупації Криму
У Москві можуть початися антиукраїнські погроми

Бригада, в якій працює Володимир (ім’я змінено), ламає стереотипну уяву про заробітчан. Вони їздять до Москви не тому, що вдома не потрібні, а через те, що повноцінно їхній фаховий досвід можна реалізувати тільки у мегаполісах. Однак не думайте, що хлопці запускають ракети – вони обшивають деревом стіни і стелі. На портфоліо видно, що «одягнені» зсередини в дерево палаци стають затишнішими і трохи стародавнішими. Щоб ви зрозуміли рівень фаховості – за зазор між дошками, якщо знайдуть під час здачі роботи, команда залишається без оплати. Останнє – їхній добровільний козирний аргумент перед конкурентами… Проте недавно хлопцям довелося терміново покидати Москву. Навіть на летовищі їм погрожували.

– Не можу сказати, що до Кримської кампанії – так нинішні події на нашому півострові люблять називати у Москві – заробітчанам жилося солодко. Та кожен знав, якому поліцаю скільки дати, щоб не заважав, і якось жилося. Телефонувати додому ліпше було з хати, бо на вулиці, почувши українську, могли кинути «о, хахол». Але такого, як зараз, там ніколи не було.

Тиждень.ua: Що там зараз?

– Та, що там зараз? Ті самі поліцаї, які добре знали, що ми нелегали, раніше раз на місяць отримували те, що їм належиться, і йшли. Зараз приходили по кілька разів на тиждень. Кожен раз брали таку саму суму. Один ввалився п’яний, як свиня, і сказав, що ми йому винні, бо ми бандерівці, його дід нас визволяв.

Читайте також: Крим: російська агітація і гуманітарна криза

Тиждень.ua:  Поскаржитися ви не могли?

– На поліцію в поліцію?

Тиждень.ua: А тим, хто вас наймав?

– До мене і моїх хлопців ставлення було добре, бо ми вже більше п’яти років з тим самим замовником працюємо. А так по Москві і в Сочі чув від наших, грузинів, таджиків, що не заплатили. Люди приходять у призначений час, а їм відповідають: «Пішли на…й звідси, чурки або хохли. Ми вам нічого не винні». І ти не маєш місця щось сказати, бо здадуть поліцаям. А там розмова коротка – повідбирають усе, що є. Навіть посадити можуть.

Тиждень.ua: Так було весь час?

– Такого майже не було. Почалося з Кримською кампанією… Якщо колись, зачувши українську, могли крикнути «о, хахол», то зараз за українську мову в Москві можуть побити. Офіціантка в кафе зачула, що ми розмовляємо українською, і викликала поліцаїв. Вони там пов’язані, а більшість українців – нелегали. Напевно діляться. Мусили 50 доларів віддати. А за що?

Юрій розмовляє впевнено і розмірено, як викладач з вишу. Тільки видають руки – великі, зі зашкарублими пальцями-сардельками. Коли розповідає, то весь час водить вказівним пальцем по столу, ніби щось малює. Періодично він злітає з теми і, ніби виправдовуючись, починає доводити, що йому вистачало диплому інституту нафти і газу. Після операції дружини і двох років вимотувань по лікарях, щоб її врятувати, життя поставило перед фактом, що в хаті немає грошей і більше немає нічого, що можна продати. Навіть меблевий гарнітур тоді винесли за півціни. Але розповідає без жалю. Каже, що все наживне. Головне, що його діти мають маму.

Читайте також: Соціолог Ірина Бекешкіна: «У разі розчарування у владі українці впадатимуть в агресію»

Донька вчиться на платному в медінституті, малий через рік закінчує школу. З його слів, обоє хочуть комп’ютерів, добре одягнутися, мають компанії. «Та і я ще не старий, – сміється, – просто одружився після школи. Як з другого класу почали дружити, портфелі носив, купував морозиво, щось дарував, їй сподобалося і так не злізла з моїх плечей». Володя дуже заразливо регоче, аж на нас дивляться з інших столиків.

– Розумієш, Москва – то така зараза. Не знаю, чим то в них скінчиться. Вони всіх не люблять. До всіх ставляться зверхньо. Але спитай мене, чи я бачив за ці роки корінного москвича, і я не зможу тобі сказати, що так… Ми працювали з таджиками і грузинами. Вони не гнилі. Немає такого, щоб хтось хитрував і не хотів працювати. Було багато різного, але не було такого, аби дорікали одні одним, що ти українець, а ти грузин. Чи той таджик. Є конкуренція. Через неї люди дуже не люблять один одного. Але вона є навіть серед українців. То зовсім інше… Та коли почався Крим, то місцеві, охорона, якісь «старші, куди пошлють», – усі почали не давати нам спокою.

Тиждень.ua: Місцеві працюють разом із заробітчанами?

– Я ще такого не бачив. Місцеві можуть прибирати, мити. Але перед початком роботи. Коли зроблено, їх не пускають. В основному замітають, щось носять.

Тиждень.ua: Через кваліфікацію?

– Вони також майстри. Коли тверезі. Але їм не добре, коли вони тверезі. Мені були дали помічника, то я чотири дні робив за себе і за нього. Він не просихав… Я кажу: «Льоха, а как жена?» – А він: «Мне все равно, как жена. Без водки голова болит».

Тиждень.ua: Але ж можна було поскаржитися…

– Шкода його… З іншого боку, вони трохи інші – прямі страшенно… Пам’ятаєш, як ми при совєтах жили районами, вулицями, всі ті вінкеля, авторитети-тюремники? В них то дотепер.

Тиждень.ua:  То «в чом сила, брат»?

– Коли люди зв’язувалися з місцевими за дешевою випивкою, а якщо там ще якісь жінки починалися, то одні все пропивали, а в інших все відбирали… Воно не дивувало, бо яка дурному рада… Зараз там серед білого дня хлопець ішов по вулиці, підскочили, ніж під горло: «Что, хахліна, допригался?». І то вже не алкоголіки, а якісь з наколками навіть на руках і обличчях…

 Тиждень.ua: За що?

– Розмовляв мобілкою з братом. Вони там обоє працюють. Ті почули українську, то прийшов такий збитий, що живого місця на ньому не було.

Тиждень.ua: За українську мову?

– Казали, що хохли в них хотіли вкрасти Севастополь… Уже в аеропорту, де купа людей і поліцаїв, на нас визвірився якийсь: «Мало вам морди порвать за расстреляных беркутовцев! Пачему данецких шахтеров не отпускаете? Уши вам, гандонам, не резали!». Ти ще не чув, що видає їхній телевізор. А вони то все слухають.

Читайте також: Українці миролюбно відповіли на російські страшилки

Володя, напевно, п’є каву не часто, бо трохи кумедно виглядало, як він намагався величезними пальцями схопити крихітне вушко горнятка. А в мене під час бесіди вивітрився кавовий настрій… Кавалькада неромантичних історій пробудила у свідомості відчуття жалю за змарнованими роками в странє савєтов.

Що спадає на думку, коли тобі розповідають про дружбу народів, а потім чуєш, як людина з поламаними ребрами потягом добиралася додому лікуватися. Бо після того, як російські ЗМІ повідомили, що на Майдані стріляли навчені у Литві та Польщі фашисти, за українцями у Москві мало не влаштували полювання. Володя каже, що перед їхнім від’їздом увечорі не пощастило львів’янинові. Його обікрали і тяжко побили. Відкривати справу відмовилися, лікар надав першу допомогу, зробив рентген і загнув таку суму за лікування, що чоловік міцно затягнув переламані ребра, наковтався знеболюючих і, дихаючи через раз, бо боляче, поїхав потягом додому.

Проте найгірше, зі слів Володі, коли почали масово не платити за роботу. Тільки з однієї причини – західноукраїнське походження. Доходило до зовсім ідіотських випадків: чеченці чи узбеки платять, як домовлялися, а посередник, який за походженням із Західної України, – ні. Через одного такого почалася бійка, він привів поліцейських і довелося тим, на кого вказав пальцем, викласти по двісті доларів. То ще не гірший варіант. Бо в тюрмі обдирають до останньої нитки, а потім депортація. До конфлікту у Криму випадків депортації українців не було. Принаймні Володя каже, що не чув про таке, а зараз поліція може спіймати на вулиці і відправити на вокзал, навіть не давши зібрати речі.

– Вони на то і розраховують, бо знають, що ніхто їх не поведе до хати, де живе ще десять своїх. Тоді кажуть: раз ти бомж, то убирайся на Окраіну.

Тиждень.ua: Десять людей в одній квартирі?

– То ще дуже добре, коли десять на квартиру. Як приїхали перший раз, то нас жило 36 у трикімнатній квартирі. У всіх хатах тільки шафи і триярусні ліжка. Багато москвичів їдуть жити на дачі, самі здають житло заробітчанам і так зводять кінці з кінцями. Хоч і гоноруються, але видно, що капці підшиті.

Читайте також: Валєрія Новодворская: «Росіяни стануть в Україні гастарбайтерами»

Тиждень.ua: Як ви в тій мурахівниці приживалися?

– Бо знали, що не на курорті. Всі мали свої години. Наприклад, треті, тобто з третього ярусу, вставали найперші. У них було 20 хвилин, щоб умитися, заправити, одягтися, щось кинути в шлунок і виходили. За ними вставали другі – другий ярус. Також мали 20 хвилин. На нижньому ярусі спали старші, слабі і ґелеваті (повні. – Ред.) – всі, хто не міг вилізти нагору.

Тиждень.ua: А як харчувалися?

– Їздили на оптовий ринок до китайців і набирали здоровезні сумки мівіни. То був сніданок і вечеря. Мали виварку, і в ній на неділю варили борщ. До вечора виварка була вже вимита.

Тиждень.ua: А є сенс таких подвигів? Я маю на увазі всі ті незручності, небезпеки. І все задля грошей?

– Не знаю, чи є на світі люди, які їдуть на заробітки задля грошей. То лише кажуть так. Насправді людей гонить біда, на яку треба грошей… Ми «прощолкали», коли не гнали з України комуністів. Тепер у своїй Україні не маємо де подітися… Я їду на заробітки, аби так не жили мої діти.

Тиждень.ua: Ти до Росії ще повернувся б?

– Зранку розмовляв з власником у Москві. Йому неприємно… Якби налетіли поліцаї, а ми були з грішми, то вони повідбирали б. Тому ми на таксі і в аеропорт. По-панськи їхали… Вони там здичавіли за місяць. Навіть можуть бути антиукраїнські погроми.

Тиждень.ua: Але на росіян ти не тримаєш зла?

– Яке зло? Їм там що скажуть авторитети, те вони й роблять. Прийдуть інші авторитети – буде по-іншому.

Тиждень.ua:  Якщо прийдуть…

– Прийдуть…

Тиждень.ua: А що ти сказав тому з Москви, з ким розмовляв?

– До Паски ми мали здати ще один об’єкт. У нього тріщить голова, бо по нашій лінії таких спеціалістів небагато… Почав пояснювати, вибачався, що то не він… Кажу: «Боря, заспокойся. Я знаю, що не всіх дурних війна забрала».

Із сутінками майже моментально позимніло. Ми йшли попри освітлену на синьо-жовто ратушу і мовчки розглядали зграйки галасливої молоді. Хто б міг повірити, що в цьому весняному повітрі запахне війною?.. На прощання Володя промовив:

– Товариш стояв на Майдані, то казав, що того дня, коли розстрілювали снайпери, його не хвилювали ні трупи, ні те, що можуть застрелити. Найбільше мучився, коли мав телефонувати дружині побратима і сказати, що того вже нема. Наше покоління мусить домордуватися, як є. Хай діти вчаться, як не вирощувати собі монстра, з яким потім треба боротися на смерть.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
  • Спека! Шалена спека! На сонці за +40 °С, і це дуже відчутно. Розмови про відпочинок і море лунають повсюди: «Їдете? Куди? Як?».
    23 липня, Яна Вікторова
  • Система державної підтримки в Росії демонструє дива неефективності. Україна ще має шанс уникнути таких помилок
    23 липня, Катерина Барабаш
  • За понад як 20 років незалежності українці, попри задекларовану в Конституції соборність, все більше замикались по регіональним квартирам. Галичани дивилися на захід, жителі Донбасу на схід, кияни – на Туреччину, Єгипет і Тайланд. Радикально скоротилися внутрішні перельоти, повмирали малі аеропорти. Трансукраїнські потяги долали українські простори за десятки годин, а стан доріг ніяк не сприяв і автомобільному сполученню.
    22 липня, Вадим Войтик
  • Недбальство сепаратистів може спричинити масове отруєння ґрунтових вод і річки Кодема.
    22 липня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено