Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
29 березня, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Віталій Запорожець: «Я за собою борг відчуваю»

«Народний месник» про Майдан крізь ґрати, віддачу в плече, улюблену книжку свого дитинства та відповідальність перед Небесною сотнею
Матеріал друкованого видання
№ 12 (332)
від 20 березня, 2014
Віталій Запорожець: «Я за собою борг відчуваю»

Семиполки, село на межі Київщини та Чернігівщини, тануть у темряві березневої ночі. Ліхтарів тут майже немає. Є відблиски фар поодиноких машин на стінах старих сільських будинків. І, звісно, зорі – зовсім не такі, як у великому місті. Яскраві. Величезні.

Три роки тому цією вуличкою він прийшов додому. Прийшов зі щойно зламаною рукою. Взяв рушницю. Повернувся в кафе «Лелека». Там вистрелив у майора міліції.

Потім Віталія Запорожця за­арештували. Били так, що не міг ходити. «Моя донька тоді сиділа на кухні й плакала кілька годин поспіль. Повторювала: мамо, але ж Віталій правильно зробив», – згадує місцева жінка. Вустами дитини говорила істина. У Семиполках вона тоді була своя, вища за «не убий». Покійний майор щодня старанно перетворював на пекло життя мешканців позачергової української Врадіївки. Віталія Запорожця тут охрестили «народним месником». І подейкували, що всім колись урветься терпець...

Люди почали прокидатись, розплющувати очі. Це і привело до Майдану

Він не палає бажанням розмовляти. Зрештою погоджується, але каже, що це його останнє інтерв’ю. Більше не вірить ЗМІ: такою мірою кілька журналістів уже примудрилися перекрутити його слова. «Вибачте...» – намагаюсь перепросити за колег. «Та чого ви... Вам особисто нізащо вибачатись... Я сподіваюсь», – усміхається Запорожець.

«Не по собі»

Його Майдан розділений на дві частини тонкою червоною лінією. Вона не така, як наші численні «до» й «після». Особлива. Спочатку це був Майдан крізь ґрати. Вже потім – справжній. Той, на який він прийшов у день повернення із в’язниці.

«У камері...» – починаю.

«Ні, – перебиває Віталій Запорожець. – Камера – це слідчий ізолятор. А я вже відбував термін ув’язнення у виправній колонії, на так званій зоні. Там усе інакше...»

Для людини, позбавленої волі, різниця надсуттєва. «У колонії не камери. Там, можна сказати, бараки – щось на кшталт казарм у армії. По 80, 100, 120 осіб... Є спортзали. Ти можеш виходити в локальний дворик. А камера – закрите приміщення. Три на чотири. І осіб сорок у ньому».

Читайте також: Справа Горана.. У міліції й далі катують затриманих

На екрані ТБ він бачив чимало. «Барикади. Цегла. «Коктейлі Молотова». Стрілянина... – зітхає. – Знаєте, що обурило? Вже на Грушевського «Беркут» використовував зброю. Дробовики, мисливські рушниці вони називали «спецзасобами». Я сам мисливець. І кожен мисливець розуміє, які набої використовуються, за віддачею в плече. Від гумової кулі слабка віддача. Від серйозного патрона сильніша. Об’єктив наближається. Все видно. Всі бачать, що відбувається. «Правоохоронці» в людей стріляють, хоч і кажуть, що це не так... Стріляли ще до Інститутської. До автоматичної зброї, до снайперів...»

Зрозуміти, чому люди не розходилися, йому неважко. Як і тим, хто був тоді з ним поруч. «Ув’язнені як ніхто інший відчули це на собі, зіткнувшись із каральною системою – інакше її не назвеш. Маю на увазі МВС, прокуратуру, суди, – розмірковує Віталій Запорожець. – І корупція всюди. Від пологового будинку до цвинтаря. Всюди «дай». У садочку – дай, у школі – дай, у виші – дай, у військкоматі – дай. Після вишу на роботу влаштуватись? Дай! Це всім набридло. Люди почали прокидатись, розплющувати очі. Це і привело до Майдану. Деякі політики кажуть, що нинішня влада нелегітимна. Але ж ніхто не скасовував Конституції. Влада – це народ. Нині він нагадав про себе. Прийшов час – і люди вигнали тих, кому «делегували повноваження». Про це не варто забувати персонам, які сидітимуть у великих кабінетах завтра».
«Надія якась з’явилась, – каже. – Але таким чином... Мені якось не по собі». Йдеться про смерті людей.

«Звільнять – так звільнять»

Про можливість свого звільнення Віталій Запорожець дізнався за кілька днів до виходу із в’язниці. «Біжучий рядок про це був на «5 каналі», ще на якомусь. І почалось: Вєталь, а ти бачив, ти бачив?! Вєталь, тебе мають звільнити!.. Тільки в нашому загоні було 130 осіб. Уся зона – це понад 800, – згадує він. – Тричі на день перевірка, тричі на день водять до їдальні, вся зона тричі на день бачиться... То хтось обов’язково скаже. Я відповідав, що не знаю, час покаже. Не хотів загадувати. Думав, звільнять – так звільнять».

За хвилину визнає: «Хоча... іскорка якась була. Чогось такого неймовірного. Це тяжко описати. Адже спочатку справа проти ме­­не кваліфікувалась як навмисне вбивство працівника міліції при виконанні ним службових обо­в’я­­зків. Це передбачало довічне. Навіть не знаю, як пояснити... Я ще досі... І зараз не можу реально оцінити те, що сталося. Якось і не віриться.

Розумію: щось у житті відбувається. Сподіваюся, це на краще. Починається весна. Починається, надіюся, розбудова держави...»

У день, коли його звільнили, Віталій Запорожець приїхав на Майдан. Виступив. Приніс квіти загиблим. Згадує, відвідував якісь намети, люди щось розповідали йому. «Але ніхто не розумів, що я тільки-но звідти. Що тут сонце інакше світить. Люди інакше розмовляють. Повітря інше... Більше нічого в той день я не міг сприймати. Потім іще разів п’ять був на Майдані... Дуже страшно. Цей погорілий асфальт. Ця бруківка. Люди загинули. Ми всі ще, певно, не усвідомлюємо, що відбулося. Загинули люди, які стояли на захисті своїх прав. І не побоялися, пішли під кулі.

Читайте також: Донецький євромайданівець: за події 13 березня нам "шиють" організацію масових заворушень

Мені як нікому іншому… не те що не по собі... Я за собою борг відчуваю. Відчуваю, що маю відстоювати права не тільки свої, а й людей, які живуть поруч», – каже Запорожець.

«І ніхто не вийшов...»

У те, що в країні все може змінитись на краще, він вірить. Чи то хоче вірити. На ситуацію дивиться тверезо. Він, юрист за освітою, переконаний: варто скасу­ва­ти депутатську недоторканні­­сть у частині кримінальної відповідальності. Встановити певну ме­­жу «захищеності» депутатів. Іще до виборів провести перепис населення, щоб через «мертві душі» не розкрадався бюджет і не відбувалися фальсифікації. А ще зробити прозорим підрахунок голосів. «Добре, коли під час виборів людина голосує таємно, в кабінці. Але після того як проголосували й о 20:00 дільниці зачинилися, має бути доступ громадськості до підрахунку бюлетенів. Виносьте на середину зали – і нехай люди дивляться, із п’яти метрів чи з десяти, як ви їх рахуєте. Нехай дивляться, чи ви там галочки не ставите. Дозвольте громадянам бути присутніми».
Справжньому покращенню могло б сприяти й безпосереднє обрання людьми тих, кого вони хочуть бачити біля керма, – від посадовців з обласних рад до керівників районної міліції, прокуратури. «Щоб люди обирали, а не їм призначали керівництво. Не так, як зараз: хлопчика, татко якого прокурор у Києві чи області, ставлять прокурором району. Кругова порука! Гордіїв вузол, – пояснює Віталій Запорожець. – Потрібно, щоб народ усе контролював і мав право вибору. Обрали прокурора. Час минув – переглянули. Влаштовує? Добре. Не влаштовує? До побачення! Були якісь порушення, перевищення службових повноважень? Притягнути до кримінальної відповідальності».

Утім, на його думку, навіть зміна людей на місцях нічого не дасть без політичної волі верхівки. «Навіть якщо керівника міліції, прокуратури чи суду оберуть громадяни, це ще не означає, ніби він сам зможе щось зробити, коли верхівка буде корумпованою. Він за законом вирішуватиме, а корупціонер вище – за гроші...»

Ще важливіша воля самих людей. «Залякати їх легко. Всі бояться. Підписати свідчення під примусом нічого не варто: особисто за себе кажу. Але вже настав час щось змінювати. Час змінюватись. Потрібно, щоб наш народ багатостраждальний подивився на себе. Подивився, до чого ми дійшли...»

Читйате також: Леся Оробець: «Посіяли гречку – отримали кулі»

Хіба людей не змінив Майдан?

«Це моя особиста думка... Але Майдан вистояв Захід України, – каже чоловік із Київщини. – Під час першої стрілянини людей на площі було не так уже й багато. Минула ніч. День. Ну, думаю, зараз Київ вийде! Багатомільйонне місто! Тисяч двісті вийде – і буде нормально. Цієї кількості вистачить, буде критична маса, щоб задавити цей «Беркут». І ніхто не вийшов... Аж поки із Західної України підтягнулися люди. Думаю, все це завдяки їм».

Що буде далі й завдяки кому з нас, Віталій Запорожець судити не береться. Про ситуацію на півострові говорити не хоче. «Добре, якщо Кримом обійдемося...» – проскакує в розмові.
Питаю про улюблену книжку. «Це «Прапороносці» Олеся Гончара. Я їх багато перечитував. Із дитинства подобаються. Хоча багато змінилося відтоді...» – відповідає Віталій Запорожець. І обіцяє: якщо призовуть, піде на фронт.

«Випробуваний всім. Готовий до всього», – саме такими словами завершується його улюблений роман.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено