Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 березня, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Безсмертні

«Не бійтеся, ми безсмертні», – сказав хтось зі сцени Майдану тієї ночі. Ночі, яка в пам’яті тисяч українців назавжди залишиться розмитим шматком напівреальності, ніччю «з вівторка на четвер». А то й на суботу...
Матеріал друкованого видання
№ 9 (329)
від 27 лютого, 2014
Безсмертні

Хто це сказав? Уже ніхто й не згадає. Особливу увагу на ті слова тоді не звернули – лише журналісти одного з адекватних російських видань винесли їх у заголовок свого репортажу. На палаючій площі, під пострілами звучало це природно та очевидно, як «небо блакитне». Ми безсмертні, інакше чому спокійно лишалися б на Майдані віч-на-віч зі смертю, не тікали? Дехто навіть пішов у наступ.

Вони, поза сумнівом, перемогли. Перемогли і смерть, і режим. Іменем «Небесної сотні» називають і називатимуть вулиці. Їм присвячують вірші та пісні. Про них писатимуть у підручниках історії – підручниках, які в альтернативній реальності могли б містити короткі відомості про терористів-бандерівців, котрих героїчно знищили силовики.

Про всіх загиблих в одній статті не розповіси. Пізніше ще повернемося до цього, а поки що лиш кілька слів про кілька доль.

37-річний Віталій Васильцов із села Жорнівка Київської області помер вранці 19 лютого. Був одним із найкращих професіоналів у декоративному садівництві в Україні. Власним коштом відновив стару криницю загального користування. Безплатно обрізав дерева в селі й мріяв створити в Жорнівці дендропарк. Без батька лишилися дівчатка двох і семи років.

Читайте також: Стоїмо. Війну не можна виграти наполовину

39-річний Микола Паньків із села Лапаївка Львівської області помер 20 лютого. Куля снайпера в груди. Він намагався витягати поранених із поля бою. Коли їхав до Києва востаннє, мати дуже просила його лишитися. «Я не поїду, другий не поїде, а в цій державі будуть жити мої діти», – відповів чоловік. Дітей у нього також двоє...

49-річний Андрій Корчак зі Стрия – з родини колишніх репресованих. Дістав смертельну черепно-мозкову травму на Інститутській 18 лютого. Побитий «Беркутом». Вранці телефонував братові. Казав, що всередині щось муляє. Якесь нехороше передчуття. Коли той передзвонив йому, слухавку взяв лікар. Розповів, що Андрія не можуть реанімувати.

33-річний Іван Пантєлєєв із Донецької області був рок-музикантом. На Майдані провів понад два місяці. Родичам казав, що повернутися не може: «Повинен бути тут». Івана вбили пострілом у серце на Інститутській.

19-річний Устим Голоднюк зі Збаража, що в Тернопільській області. Батько, колишній міліціонер, уже за годину мав забрати хлопця з Майдану додому – відпочити кілька днів. Устим телефоном запевнив його, що з ним усе буде добре, нічого не станеться – має чарівну оонівську каску. Блакитну. Каску миротворця. На одному із відео з Інститутської лежить на землі в ній. Блакитне та червоне – ріка крові з голови хлопця.
33-річний киянин Василь Прохорський на Майдані допомагав медикам. Куля в потилицю. Останній статус у соцмережі: «Рабів до раю не пускають».

Читайте також: Туман перемоги. Що робити після втечі Януковича

34-річний Андрій Мовчан, освітлювач Театру ім. Франка, родом із Чернігівщини. Працював у Києві. 20 лютого його знайшли на Майдані, куди він приходив щодня, розстріляним. Кажуть, захищав від кулі дівчину.

«Я господар на своїй землі, я влада у моїй державі. Бо я частинка українського народу, бо тут лягли в землю діди мої. Ті, хто зміг. Бо одного (хоч і віддав колгоспу свою землю) за доносом заарештували нібито за висловлювання проти колективізації. А потому за рішенням трійки в Миколаївській області розстріляли. А другого діда відправили на Соловки, звідки він так і не повернувся. Тому моя це земля і не буду жити по іншому, ніж живу зараз», – пояснював свою громадянську позицію 53-річний Віктор Чміленко з Кіровоградщини. Батько трьох дітей загинув від кулі снайпера 20 лютого.

Схиляючи голови перед пам’ятю загиблих, нагадаємо про інших – живих і тяжкопоранених, які потребують не так визнання, як допомоги. Щоб не вступити до «Небесної сотні» вже завтра. Мова про десятки українців, які зараз перебувають у лікарнях. Деякі на межі життя і смерті. Із пробитими головами та кульовими пораненнями. Із простріленими легенями та відірваними руками.

Кожному з них ми повинні дякувати за те, що живі. Перед вічністю, перед подвигом усіх цих людей ми зобов’язані жити інакше. «Як братимеш чи даватимеш хабара, відчуй кров «Небесної сотні» на своїх руках», – радять у соцмережах. Це стосується всіх сфер життя. Особливо ж контролю громадськості за новою владою.  


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Медична реформа для Донеччини справа не нова. Ще в 2012 році тут стартував пілотний проект, згідно з яким були розділені гілки медичної допомоги, сформовані центри первинної медицини, що стало пусковим механізмом для змін у сприйнятті лікування як процесу надання послуг.
    27 липня, Єлизавета Гончарова
  • Літо цього року видалося гарячим. Не через погоду, а через інтенсивні події довкола України на міжнародному рівні. Серед ключових цього тижня можна назвати такі: візит у країну спеціального представника Держдепартаменту США з питань України Курта Волкера та телефонні переговори між лідерами «нормандської четвірки». Обидві події пов’язані одним питанням, однак мають різні підходи до вирішення українсько-російської кризи
    27 липня, Юрій Лапаєв
  • У жовтні 2015 року в університетах Південної Африки розпочалися масові протести через підвищення плати за навчання. Утім, це була не єдина причина студентських акцій. Тиждень попросив розповісти про це детальніше дослідницю Центру суспільних змін Університету Йоганнесбурга (ПАР), кандидатку соціологічних наук Анастасію Рябчук.
    27 липня, Ольга Ворожбит
  • Про що свідчать нещодавні інциденти між військовими США та КНР
    26 липня, Юрій Лапаєв
  • Дебати російського опозиційного політика Алєксєя Навального та колишнього лідера бойовиків ДНР Ігоря Стрєлкова (Гіркіна) були досить очікуваною подією не тільки в Росії, але і в Україні. Адже з одного боку в них брала участь людина, яка хвалилася, що особисто почала війну на Сході України, що забрала 11 тисяч життів. А з іншого - ліберальний політик, на якого орієнтується найбільш прогресивна частина російського суспільства і який називає себе майбутнім президентом Росії
    26 липня, Денис Казанський
  • У Печерському районному суді м. Києва досі розглядається справа за обвинуваченням у державній зраді полковника Івана Без`язикова, який торік вийшов з полону. Оскільки полковник не належить до «майданівців», або «добровольців», його справа немає такого широкого резонансу, як в інших випадках, коли йдеться про долі громадських активістів. Водночас, відбувається безпрецедентна у судовій практиці подія: судять полковника Збройних Сил України, який, перебуваючи у полоні, буцімто співпрацював з сепаратистами.
    25 липня, Ярослав Тинченко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено