Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 лютого, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

"На районі все спокійно". Кияни патрулюють вулиці міста з битами, раціями та усмішками

Мешканці столиці влаштували справжнє полювання на «тітушок». Організоване і без жорсткості до затриманих
"На районі все спокійно". Кияни патрулюють вулиці міста з битами, раціями та усмішками

У них чорний пікап. Сміючись, розповідають: коли тільки починали патрулювати Оболонь та Виноградар, хлопці з бейсбольними битами та іншими підручними засобами сиділи навіть у його кузові. "Приблизо так я уявляв собі 90-ті", - констатує один з хлопців.

Тепер "на районі" вже трохи спокійніше. Деякі з тих, хто виявив бажання вийти на відлов "тітушок" та іншої нечисті, поки що поїхали додому - поспати. Аби згодом змінити тих, хто не спить зараз. Тому кузов нині порожній. У салоні автівки - четверо хлопців. Лише двоє з них ходили на Майдан.

"Мої друзі найпоміркованіших поглядів, які зранку боялися носа на вулицю висунути, в даний момент із сокирами та електролобзиками азартно загоняються 15 чоловік "тітушок" на Виноградарі", - описують кияни цей "феномен". Феномен полягає у тому, що війна проти свавілля влади та її найманців раптом вийшла за межі Майдану та гарячих точок у регіонах. Стала особистою майже для кожного.

Координаційний центр самооборони району знаходиться біля одного з тутешніх пам'ятників. Тут хлопці зустрічаються з друзями, діляться один з одним раціями та батарейками для них, інформацією, враженнями. Сюди привозять затриманих "тітушок".

"Не бийте його! Не чіпати!", - чоловік років тридцяти має у голосі впевненість природженого лідера. Гопника, що застиг посеред натовпу обурених чоловіків від 16 до 50 років, не чіпає ніхто. Одна з груп патрулю зловила його коли він ножем розрізав стіни палаточного тиру у одному зі сквериків району. Навіщо - пояснити не може. Але стверджує, що місцевий.

«Оболонь, Петрівка, Тараса Шевченка... що далі?», - питають затриманого, називаючи станції метро тутешньої гілки. Він не може відповісти - здається, навіть не розуміє, про що мова.  Гопника вирішують віддати міліції. Так, можливо, міліціонери його відпустять... Але що ж з ним ще робити? Він сумний та дуже переляканий. Ледь не плаче.

«Мені б навіть на думку не спало сунутись до нас», - розмірковує тим часом один з патрульних. – «Канали у всіх різні, деякі люди виходять на патрулювання взагалі без координації... Підеш "тероризувати" Оболонь - а тебе будуть різні групи ловити кожні 20 хвилин, і хто бити, хто здавати в міліцію...»

Неорганізованих груп дійсно безліч. Одне з одним знайомляться просто на вулиці, нерідко приймаючи своїх за "тітушок". Розповідають новоприбулим, як координуватись з рештою, чи то просто починають патрулювати вулиці разом. Хто на авто, хто пішки, хто на велосипедах.

«Такий-то будинок... Якийсь козел розмахує пістолетом... Віддаємо міліції...». З десяток машин зривається туди, на підмогу. Міліція "козла" забирає, з переляку відправивши на місце аж три машини.

До однієї з машин громадського патруля прямує втомлений перехожий років 40. Питає, як справи на районі, чи все спокійно. Він саме повертається додому з Майдану. Дуже хоче винести патрульним чай, каву.

- Я подзвоню зараз, жінка бутербродів зробить, добре? П'ять хвилин буквально...

- Дякуємо, дякуємо, є в нас все...

В ефірі спокійно. Хтось закликає не спамити та не жартувати й використовувати зв'язок лише для важливих повідомлень. «Я так пишаюсь вами... Ви такі молодці, що вийшли захищати свій район... Своє місто, країну», - лунає раптом. За "спам" чоловіка не сварять. «Привезіть сигарет на блокпост на Тараса Шевченка!», - просить наступний "доповідач". Цьому вже дістається по повній.

«П'яні б'ють пляшки біля "Сільпо"... Розберемось зараз», - вирушає хтось заспокоювати несвідомих місцевих мешканців. Патруль стає універсальним. Ці хлопці готові просто підтримувати порядок. Тим більше, що міліції на вулицях не видно й близько - хіба що самим викликати.

- Білий автобус... можливо, з тітушками... зупиняйте з боку метро "Героїв Дніпра".

- Підозріла червона машина, номер....

- Попрошу цю підозрілу машину не чіпати, це ми, свої, - сміх у відповідь.

Патруль вже має свої легенди. Наприклад, про хлопця, що ходить вулицями Троєщини у складі "наших" з ППШ наперевіс. Про те, як маленькі групи патруля зустрічають великі, збираються з духом, щоб атакувати тих "тітушок" і раптом з'ясовують, що це свої. Об'єднуються та йдуть патрулювати далі. Разом із хвилину тому незнайомими  людьми. Але своїми.

Відрізнити їх можна не тільки за пов'язками - адже, по перше, дехто виходить "стихійно", гадки не маючи, що треба почепити на рукав. По друге, пов'язки теоретично можуть "для конспірації" використовувати і "тітушки".

«Це щось в очах... Якось видно нормальних людей, видно наших», - пояснює один з патрульних. Це парадоксально, але це дійсно так.

В ефірі тиша. На блокпості вічливо зупиняють таксистів, цікавляться, чи бачили вони "щось". Ті залюбки розповідають про свої спостереження.

Хлопець у зеленій касці з гербом України та бейсбольною битою із більш ніж доречним  у даній ситуації написом "Демократизатор" вчиться користуватись рацією. "А коли я закінчив говорити - кнопку цю відтискати?".

Верховна Рада намагається вирішити щось. Повернути у місця постійної дислокації спецпризначенців. Повернути у теплі ліжка людей, що стоять на Майдані і людей, що блукають вулицями Києва у пошуках цілком реальних ворогів.  Може й повернуть. Але вже ніколи не повернуть часи, коли кияни не могли дати відсіч. «Ага, зрозумів», - усміхається чоловік у шоломі з тризубом. Підносить рацію до обличчя. – «Слава Україні!»


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено