Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 жовтня, 2010   ▪   Ігор Петренко   ▪   Версія для друку

Файна із Юкрайни

Міла Йовович – вишивана супермодель і голлівудська акторка
Файна із Юкрайни

 

Нерідко українці стають видатними спортсменами, бізнесменами, інженерами, політиками і артистами десь за кордоном. А ми шкодуємо, що через українську бездержавність їм вдалося самовиразитися за океаном, а не вдома. Хоча й пишаємося ними, ким би вони не були за фахом – чи губернатором Канади, чи класиком поп-арту, чи акторкою Голівуду. Як Міла Йовович, яку ми зараз бачимо на бігбордах України у рекламі нового голлівудського фільму-триквелу «Оселя зла-3: Вимирання».

 «Оселею зла», де правлять зомбі, для батьків Міли, як і для нас, був Радянський Союз. Її мама Галина Логінова, актриса кіностудії ім. О. Довженка, і тато, лікар із Скоп'є (Македонія) Богі Йовович, побралися 1975 року у київському Шоколадному будиночку, що на вулиці Шовковичній.  Нині там провадяться вернісажі й імпрези а тоді містився загс де розписувалися шлюбні пари.

Міла, як і всі радянські діти, ходила в дитячий садок на Відрадному масиві Києва. Рано побачила світло знімальних софітів. Коли їй було чотири роки, мама взяла її на знімальний майданчик кіностудії імені Довженка. Режисер Олег Бійма згадував, як він в 1978 році знімав новорічне шоу "Казка як казка". Роль злої феї там грала Галина Логінова. "На зйомках у мене під ногами крутилася донька Галини. Вона хапала мене за ноги, за зручного випадку залазила на шию. Дівчинка була повненька й дуже настирлива. Я із розпачу кричав: заберіть від мене цю товстодупу дівчинку!"Так що маленька Міла зростала під софітами "українського Голівуда" і в променях мрії її матері про еміграцію й Голівуд справжній.

Педагоги стверджують, що до п’яти років формуються основні риси характеру людини. Недарма ж Міла сказала в інтерв'ю журналу Playboy: "Тієї силою волі, що я відчуваю в собі, я цілком зобов'язана своєму походженню. Це – слов'янське коріння".

В 1970-ті роки комуністичний режим провадив регулярні зачистки культурного середовища України від «неблагонадійних» мистців. Під тоталітарний прес потрапляли письменники, художники, кінематографісти, яких Галина Логінова добре знала - наприклад, Сергія Параджанова. Інших штучно виводили з контексту, їм забороняли зніматися й знімати  (Юрій Іллєнко, Кіра Муратова). Тож рішення вирватися з ядучої атмосфери колоніальної провінції, емігрувати було сильним. Й завдяки зв'язкам Богі Йововича в тодішній Югославії, а також і у Києві (його брат викладав у престижному Інституті народного господарства), Галині Логіновій разом з дочкою у 1980 році вдалося втекти із СРСР в Америку. "Мама зробила це, щоб дати мені свободу, котрої сама вона була позбавлена", – каже нині Йовович.

У США Галина Логінова приїхала вже без чоловіка – у Йововича були інші погляди на еміграцію й життя. Але радянським біженцям відносно пощастило – Логінова швидко знайшла роботу. Втім, як для актриси не надто престижну – прислугою, хатньою робітницею. Але в кого! У відомого голлівудського режисера Брайана де Пальма.

Завдяки зусиллям мами Міла ще в підлітковому віці стає моделлю для обкладинок модних дамських журналом, рекламує косметику. Захоплюється музикою, вчиться акторській майстерності. У 1994 року вийшов дебютний альбом Міли Йовович як співачки: The Dіvіne Comedy. Тексти її ж, мелодія виявилася відчутно слов'янською, з ухилом у фолк.

Привертала увагу кавер-версія відомої української пісні "Ой, у гаю при Дунаєві". Міла співає по-українському із сильнім акцентом, адже вимову їй ніхто спеціально не ставив.

Згодом Міла знімалася багато й вдало як у США так і у Франції. Причому не лише у розважальних фільмах, як "П'ятий елемент", але й у соціальних драмах (наприклад "Калібр 45"), і в історичному кіно - "Чаплін" і особливо блокбастер "Жанна д`Арк". Останній вплинув навіть якоюсь мірою на український політикум, бо йшов екранами приблизно у часи суспільного руху "Україна без Кучми" і Помаранчевої революції. Тоді в образі Жанни д`Арк почали зображувати Юлію Тимошенко.

Нині Міла, як пристойна заможна американка, чимало уваги надає доброчинності. Якось, знімаючись у Китаї, вона звернула увагу на суворе тамтешнє поводження із тваринами. Вона швидко налагоджує стосунки з громадською організацією Born Free ("Народжений вільним"), починає виступати за підтримання у зоопарках світу природного середовища перебування тварин. "Ми мучимо їх, начебто  вони неживі об'єкти, - переживає Міла Йовович. - Багато хто з них більшість часів сидять в ізоляції в зоопарках і божеволіють  від нудьги. Це нестерпно", - так казала Міла щодо тварин Шанхая. Якби ж то вона знала, що нині відбувається в київському зоопарку!

Московські ЗМІ полюбляють писати про «русскость» Міли Йовович, про якийсь «русскій паспорт», якого в неї одвіку не було, тільки радянське свідоцтво про народження, видане у Києві, бо вона виїхала за кордон ще дитиною. Й уперто присвоюють Мілу собі, називаючи її «російською актрисою», хоча це має під собою дуже обмаль підстав - ані біографія, ні фільмографія, ні дискографія у Йовович не російські…  Щоправда, важить етнічне походження мами, росіянки з Дніпропетровська Галини Логінової, яка виховувала Мілу. Однак Мілине культурне коріння – по-перше, в радянській контркультурі, яка опиралася комунізмові й намагалася вирватися «з-під глиб» тоталітарного диктату, а по-друге – в зразках американського масового мистецтва.

Хоча Міла не відкидає жодних інтерпретацій своїх прихильників, але в усій її діяльності простежується чіткий «український акцент». Зрештою, акторка сама розставила крапки над «ї»: відразу після Помаранчевої революції приїхала у Київ й дала прес-конференцію в Українському домі, спеціально одягнувши вишиванку.

Вона ще молода й сповнена енергії, але сподіватися на її повернення в Україну наразі, звісно ж, було б мрією. Хоча режисер Олександр Шапіро вже розголошував свої наміри зняти фільм про знаменитий «матч смерті» між київським «Динамо» і збірною нацистського «Люфтваффе», де Йовович начебто мала б зіграти роль гандболістки Васильєвої, що за німецької окупації стала директоркою стадіону «Динамо». Але проект накрився, як і багато інших починань на нашому ґрунті. Та й де тут зніматися голлівудській зірці – на руїнах кіностудії Довженко? Чи, може, їй цікаво боротися із Табачником? У нас тоталітаризм, мабуть, іще не закінчився, він лише напіврозклався, як «мирний атом» Чорнобиля. Чому праця талановитих українців, настільки затребуваний у США, Канаді, Росії, Євросоюзі – так мало цінується на батьківщині? Нам явно не вистачає якогось «п’ятого елемента».




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.