▪   Іван Андрусяк

Пасинок Сковорода

У Харкові вийшов 1400-сторінковий том повного академічного зібрання творів Григорія Сковороди… у 67 примірниках
Матеріал друкованого видання
№ 38 (151)
від 19 вересня, 2010

Слово «Україна» в писаннях Григорія Сковороди вжите лише двічі: в притчі «Убогий Жайворонок» та в листі до Михайла Ковалинського від 26 вересня 1790 року. При цьому друга згадка нашому не вельми освіченому сучасникові неодмінно видасться дивною і навіть підозрілою: «Мати моя, Малороссія, і тетка моя, Украина...» Якщо ж до цього додати, що слово «Малоросія» Сковорода вживав значно частіше – аж 21 раз, то ура-патріотові одразу ж стає «все зрозуміло». Авжеж, він-бо й писав «не по-українському»...

Одне слово, Сковорода для сучасної України значною мірою залишається пасинком, причому навіть для нашого культурного середовища. Що вже казати, якщо навіть такий мисливий поет, як Іван Малкович, «купився» на ці балачки, вивівши у своєму відомому вірші не вельми привабливий образ мандрівного філософа, нібито печеного «піччю Єкатерин»:

Куди, Грицьку, ідеш –
в народ стежка твоя?
Що ти йому несеш –
«Басні харковскія»?..

І капость тут зовсім не в тому, що українець XVII – XVIII століття у фразі про Україну й Малоросію не побачив би насправді нічого дивного, бо йому одразу було б зрозуміло, що йдеться про Слобожанщину й Гетьманщину. І тим паче не в мові, яка в Сковороди насправді, якщо придивитись уважніше, ви­явля­ється набагато більш українською, ніж у багатьох із тих, хто через три століття набирається сміливості чимось йому докоряти. Та й узагалі, не в усіх цих дурницях річ. Бо доточувати до народницької – пізнішої, між іншим, – традиції цього аполітичного й глибоко релігійного мислителя і смішно, і дико, і дивно. Він сам – традиція! Українська інтелектуальна традиція, власне кажучи, погляд на світ українськими очима. І не його, а наша проблема в тому, що ми цього, зрештою, як і будь чого, причетного до інтелектуальної сфери, не бачимо, не розуміємо й не цінуємо.

Останнє аж надто виразно показує історія з повним академічним зібранням творів Сковороди. Таке видання – неодмінна основа, на якій ґрунтується осмислення доробку будь-якого класика в будь-якій країні. Востаннє в нас академічний Сковорода виходив 1973 року – два томи, підготовлені Інститутом філософії тоді ще АН УРСР за участю провідних на той час філософів і літературознавців. На те, що це видання виявилося далеко не ідеальним, указувало чимало дослідників, зокрема й такі авторитети, як Дмитро Чижевський та Юрій Шевельов. У книжці провідного сучасного сковородознавця, професора Леоніда Ушкалова, «Сковорода та інші» лише побіжний перелік помічених помилок та глюків – як випадкових, так і засадничих – займає десять сторінок! Серед них чимало такого, що суттєво перекручує чи принаймні ускладнює розуміння того, про що мовив Сковорода. Приміром, там не відділено основний текст від цитат, які філософ уживав дуже щедро; причому ці цитати належним чином не відкоментовані (передовсім ті, що походять зі Святого Письма). До того ж тодішні видавці майже не звертали уваги на численні (їх у текстах загалом понад 50 тисяч!) діакритичні знаки, які Сковорода розставляв, зрозуміло ж, не просто так, а для того, щоб його твори можна було правильно прочитати...

Одне слово, вчені не мали жодного сумніву в тому, що потреба в новому, повному академічному виданні творів нашого найбільшого барокового мислителя давно назріла. За цю важливу справу й узявся той дослідник, який (вочевидь, єдиний нині) міг виконати її якнайкраще, – професор Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди Леонід Ушкалов. Копітка робота зайняла не один рік: треба було наново звірити всі відомі на сьогодні тексти Сковороди з оригіналами, а де оригінали не збереглися – з копіями та першодруками; виправити всі помилки й перекручення; поновити діакритику; наново науково відкоментувати всі покликання й цитати... Робота, власне кажучи, для цілих академічних інститутів, а тут її на високому фаховому рівні виконує (хай і не самотужки, та все ж значною мірою) одна людина!

Що ж маємо у висліді? Дослідники з канадського Університету Альберти ще торік підготували й виклали на сайті свого навчального закладу у вільному доступі конкордацію до цього видання, а самого видання досі так і не було. Кілька років рукопис пролежав то в одному, то в іншому видавництві, й ніде на нього... не знаходилося коштів. Аж щойно у Харкові видрукували 1400-сторінковий том повного академічного зібрання творів Григорія Сковороди накладом... 67 примірників! Зараз професор Ушкалов чекає на невеликий закордонний грант, який дасть змогу видати ще 300 примірників книжки, щоб вона була принаймні в основних наукових бібліотеках.