▪   Ростислав Семків

Форум продавців

Львів набагато ближчий до Сорочинців, ніж ми зви­к­ли про це думати

За 17 років свого існування Форум книговидавців у Львові зміг суттєво збільшити свої кількісні показники; проте, на жаль, цій безперечно центральній події українського видавничого року так і не вдалося здійснити якісного стрибка: Форум залишається тим самим, що й десять років тому.

На європейських та світових аналогічних заходах (у Лондоні, Франкфурті, Токіо чи навіть у найближчій до нас Варшаві) торгують, як правило, не книжками. Головним товаром подібних спеціалізованих виставок є навіть не домовленості про гуртове постачання видань: перемо­ви­ни та контракти стосуються ще більш віртуальних активів – авторських прав на твори, котрі пропонують видавництвам численні літературні агенції та індивідуальні агенти. Стенди інфор­мують про надруковані (чи випущені електрон­­но) книги, каталоги пропонують ту ж інформа­цію забрати з собою, але базарного ажіотажу та продавців із пригор­щами готівки там ми не побачимо: світова торгівля книжкою більш аполонічна й не скидаєть­ся на звичне нам карнавально-комерційне дійство. Словом, Львів набагато ближчий до Сорочинців, ніж ми зви­к­ли про це думати.

О так, звісно, ми мусимо тішитися, що маємо бодай це – коротке замикання між виробни­ками книги та безпосередніми її споживачами, котрі дістали змогу зустрітися, оминаючи числе­н­них посередників і, відповідно, відсотки цінової накрутки. Окремі книжки, й це знає не тільки Галичина, а й уся Україна, можна придбати лише на Форумі, бо вони ніколи не доїдуть до магазинів, тим більше, що й цих останніх у нас катма. Звідси й поспіх: одні їдуть продати, бо це найкоротший спосіб окупити витрати (адже тут можна збути чверть накладу за два – три дні!), а інші поспішають купити, бо ж за цінами виробника! Це не повинно дивувати, насторожувати має інше: стільки років – і жодних принципових змін.

Або зміни дуже повільні. Наприклад, ось уже п’ятий рік поспіль у дні Форуму відбувається літературний фестиваль: поети й письменники з усієї країни, а також із сусідніх, а то й зовсім далеких (Коельйо з Бразилії, Ґордер з Норвегії), приїжджають, аби безпосередньо зустрітися зі своїми читачами. Чудово! Але маю враження, що ці дві касти – видавці й творці літератури – майже не помічають одна одної. Перші займаються своїми ятками, а другі читають у колі власних фанів (у кого такі є). Ні, єдиним органічним процесом це аж ніяк не назвеш: видавці не поспішають на читання, позаяк не полюють за «своїм» автором – серйозний заробіток навіть на найбільш гучних іменах сьогодні вряд чи можливий і залишається у царині міфу, що би там не думали про власну популярність українські автори. Відповідно, немає й цементу, який міг би поєднати обидві названі групи, – літературні агенти, тим більше агенції, з’являться хіба тоді, коли на продажу книжок та прав на них можна буде заробляти суми хоча б із трьома нулями.

Звісно, це елегія. І Львівський форум – привід для роздумів, а не мішень для звинувачень: це нагода констатувати, що країна (читаємо, люди, відповідальні за її культурну політику) нічого не робить, аби покращити стан справ. Власне, за роки незалежності повноцінний книжковий ринок так і не склався. Ринкові механізми не працюють: те, що потрібно споживачеві, видавець часто не друкує; натомість видають те, на що дають гроші. Продати видане для багатьох не пріоритет, бо не з цього заробляють гроші.  В підсумку людина змушена читати те, що привезуть із Росії, а там видають далебі не все, що створює світ. Отже, нічого дивного, що залишаємося країною з доволі низьким рівнем культури.  Медіа не закликають читати, школа відлякує від читання загалом і читання українською зокрема. Якщо криву процесу не повернути навспак – за кіль­ка років сьогочасний торговельний розмах Форуму згадуватимемо з ностальгією.

Кожного вересня, як я помітив за останні 10 років, видавців та авторів, котрі з’їжджаються до Львова, цікавить одна вельми сутнісна інтрига. Ні, це, на жаль, не списки нових видань чи титулованих гостей (і тих, і тих усе ще мізер), і навіть не назви книжок-переможниць форумного конкурсу, до прозорості якого в багатьох із нас можуть бути окремі претензії. Найбільш вигад­ливо та гнучко у Львові до форуму готується харчова інфраструктура – щороку нова концепт­у­аль­на кав’ярня, а то й кілька! Пройшли часи більшої популярності «Смачної плітки», «Синьої пляшки», «Криївки», «Мазоха», «Гасової лямпи» та «Найдорожчої ресторації Галичини». Цього року каву, вочевидь, споживатимемо в якомусь новому затиш­ному закладі – принаймні тут нас іще цілком може чекати приємний сюрприз.