▪   Катерина Рубан

9/11/2010... І знову все спочатку

Гарячі дискусії навколо ідеї будівництва мусульманського центру поруч із місцем трагедії 9/11 у Нью-Йорку – це ще одне випробування для американського капіталізму як системи й світогляду

У Нью-Йорку дуже рано почався суботній день «Де­в’ять-одинадцять» (так ко­­ротко американці називають дати). О 8.46 перша хвилина мовчання. Потім ще три на вшанування веж-близ­нюків. Родичі загиблих і причетні до відбудови Всесвітнього торгового центру (ВТЦ) по черзі зачитують по кілька імен жертв трагедії. Американці відповідають своєму образу – стриманий траур і прості слова любові у святому місці секуляризованої держави. З одного боку, цей день переживається як дуже приватна втрата близьких, а з іншого – є питанням політичних дебатів, у яких усі американці займають активну позицію. Релігія для американців – це питання політичне.

Багатоманіття патріотизму

У День патріота 11 вересня більшість людей займаються своїми справами й не їдуть у нижній Манхеттен – фінансовий центр не лише Америки, а й цілого світу. Відбудова ВТЦ виглядає там як один із сотень інших будівельних майданчиків Нью-Йорка. Навіть на натягнутій огорожі з макетами майбутньої будівлі немає згадки про 9/11. Наступного року планується відкриття меморіального музею, а зараз на його веб-сайті можна купити футболки та інші дрібнички із символікою ВТЦ. Це не для туристів, а для самих американців, які обвішують свої будинки й машини національними прапорами та іншими патріотичними знаками, як, наприклад, гасла на підтримку війни в Іраку. Поки музей будують, туристи щодня прогулюються вулицями навколо Ground Zero (нульового рівня), місця, де розташовувалися зруй­­новані вежі. Звідти вони можуть дістатися на набережну з видом на статую Свободи та до бика біля Нью-Йоркської фондової біржі. Нульовий рівень – це універсальна формула американської ідеології капіталізму: щодня потрібно починати нову епоху. Саме про туристів часто згадують, обговорюючи плани відродження цієї частини міста, що до 9/11 була звичайним офісним районом, який порожнів після кінця робочого дня.

Після офіційної церемонії вшанування навколо збираються активісти: це поодинокі проповідники різних церков, не дуже численні групи з транспарантами й брошурами. Одні вимагають «правди про 9/11» і роздають безліч листівок та дисків із дуже детальними науковими поясненнями, що та як відбувалося в секунди вибухів і яким чином офіційна версія про теракт була інсценована адміністрацією Буша. Професійна термінологія фізиків та будівельників із кольоровими зображен­­нями розплавлених конструкцій, атомних структур та фотографій зіткнення надає їхнім поясненням правдоподібності, особливо коли йдеть­­ся про руйнування третього хмарочоса поруч із двома іншими. За їхньою версією, це було сплановане знищення, як під час зносу будинку. Але, як і кожна чергова теорія змови, все це виглядає як вияв звичного інстинкту недовіри до влади та небажання ставити складні запитання замість простих. Пояснюючи трагедію лише крізь призму стратегічних інтересів адміністрації Буша, що запропонувала найвигіднішу їй версію подій, дуже легко пропустити найважливіше: сам факт теракту, який здійснили ті, хто виступає проти самого існування США як таких.

Тому на тлі прибічників конспіративних інтерпретацій адекватнішою здається інша група протестантів, які критикують ісламофобію та підтримують спорудження ісламсь­кого центру й мечеті поруч із місцем трагедії. Їм опонують ті, хто вважає обурливою появу будь-чого мусульманського на цьому місці. Навколо цього впродовж останнього місяця розгорталися дуже жваві дискусії та протести. Вони особливо активізувалися після того, як міська влада підтримала й затвердила плани збудувати приватний мусульманський центр, один із багатьох типових релігійних осередків, розкиданих сьогодні по всьому місту. Як і історія з пастором, який збирався спалити Коран, усе зводиться до потреби дати відповідь на запитання: що таке свобода віросповідання та релігійна толерантність у США? Позиція Барака Обами однозначна: якщо на цьому місці може бути церква чи будь-яка інша релігійна споруда, то може бути й мечеть.

Пантери, фрики й капіталізм

Мусульманська громада в США порівняно невелика – близько 1% населення. На вулицях дуже рідко побачиш жінок у хіджабах. Але у великих містах, особливо в Нью-Йорку, іслам має свою специфіку. У цьому місті розгорнув діяльність ліворадикальний рух афроамериканців проти расизму й сегрегації «Чорні пантери». Також варто згадати про релігійні інтереси недавніх емігрантів із Пакистану, Туреччини та Ірану. Щороку афроамериканські мусульманські вдови з діть­­ми приходять на місце ВТЦ, де загинули їхні чоловіки, а військові мусульмани йдуть служити в Ірак та Афганістан у складі американських збройних сил. Тому політичні заяви проти мусульман – це вельми хитка платформа, але американські праві вирішили на неї ступити.

Перед листопадовими виборами до Конгресу США питання зведення ісламського центру в Нью-Йорку стало складовою передвиборчих кампаній. Проте ніхто з кандидатів так і не зважився відверто висловитися проти його будівництва, хоч опитування засвідчили, що дві третини нью-йоркців проти існування такої установи саме поруч із місцем терактів ісламських фундаменталістів. Міський бюджет грошей на центр не дає, тому звичний аргумент «на що витрачаються наші гроші?» у цьому випадку не працює.

Отже, потрібно називати справжні причини небажання ба­­чити мечеть на Ground Zero, у точці відліку відродження американської мрії. З одного боку, багато хто вважає таких людей, як каліфорнійський пастор, який збирався спалити Коран, поодинокими божевільними, фриками, яким в Америці всюди гарантується свобода висловлювання: чи то в транспорті, чи то перед паствою, чи то на телебаченні. Але цього разу йдеться про питання, вписане у широкий контекст політичної боротьби в США. Наступного дня після річниці 9/11 у Вашингтоні відбувся величезний мітинг прихильників Партії Бостонського чаювання (громад­­ський рух консерваторів), де Обаму критикували за відхід від основ Америки – капіталізму та індивідуалізму. Для тих, хто зібрався того дня під Білим домом, іслам – це загроза таким основоположним цінностям, прямо висловлена в нападі на ВТЦ, де розташовувалися офіси найбільших американських корпорацій. Ті, хто вважає Обаму майже комуністом, бояться ворогів і зовнішніх, і внутрішніх. І їхня реакція на цих ворогів лише за формою, а не за суттю відрізняється від погроз спалити Коран.

Історія-казка

Парадоксально, але факт: американське суспільство дуже релігійне. Відмежовуючи приватну свободу від загальних спільних для всіх цінностей, релігію нібито цілковито переносять у сферу особистого. Але будь-що «особисте» може перейти в політичне. У секуляризованій Америці саме релігія найчастіше є тим, що називають ідентичні­стю. Остання ж вважається цінністю, яку варто всіляко оберігати й вивчати. Головна наперед задана підвалина цієї соціальної філософії: всі релігії можуть співіснувати мирно в багатоманітному світі – в цьому й полягають сила і гордість Америки. На перший погляд здається, що так і є: капіталізм як світогляд об’єднує всі релігії, національності, будь-які типи ідентичностей і задає загальну матрицю існування. Але при цьому недооцінюється сила пристрасті, емоцій, і виключаються всі незгодні. Культурне, людське багатоманіття Нью-Йор­­ка є типовим для Америки. Те, як американці прожили 11 вересня 2010 року, ще раз засвідчує: країна рухається далі, що можливо завдяки індивідуальним зусиллям людей із різними ідентичностями й поглядами. Тих людей, які в День патріота чи то працювали, чи то відпочивали, чи то протестували. Було все, як завжди: у парках над Гудзоном влаштовувалися пікніки, ввечері Грінвіч та Іст Віллідж заходилися від численних вечірок, які з барів виливалися на вулиці. Багато хто тут сприймає історію як таку собі казку – про динозаврів, Колум­­ба, перших поселенців. Ці люди живуть в універсальному ізольованому теперішньому часі. Гуляючи вулицями сьогоднішнього Манхеттену, справді важко повірити, що колись було 11 вересня 2001-го.