Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 серпня, 2010   ▪   Олег Коцарев   ▪   Версія для друку

Ялта: "Не комфортом єдиним"

Ялта – не лише пляж, набережна і дорогі ресторани…
Ялта: "Не комфортом єдиним"
Фото автора

Місто Ялта настільки злилося з хрестоматійним образом головного курорту країни, що, здається, взагалі нема чого говорити про нього. Через це Ялту часом оминають любителі цікавого відпочинку, відлякані стереотипами про космічні ціни та переповнені смаженими курортниками пляжі, які буцімто і є головною та єдиною тутешньою пам’яткою. А між тим, Ялта – не лише пляж, набережна і дорогі ресторани…

Із історії: хто встиг позахоплювати Ялту

Ні, мабуть, такий підзаголовок не зовсім правильний. Варто було би радше спитати, хто з народів і їхніх правителів не встиг відзначитися на території нинішньої Ялти.

У зовсім сиву давнину тут жили таври (народ не зовсім відомого походження, що в І столітті нашої ери змішався зі скіфами). На території Великої Ялти, на мисі Ай-Тодор (неподалік знаменитого замку Ластівчине гніздо) збудували свою фортецю Харакс римляни. Потім ці землі ввійшли до складу Візантії. За однією з легенд, імовірно, саме з цим періодом пов’язане виникнення назви міста. Нібито грецькі моряки чи рибалки заблукали в штормовому морі або просто надто довго пливли – і коли нарешті досягли землі, радісно закричали: „Ялос! Ялос!” („Берег! Берег!”). За іншою версією, назва походить від тюркського родового імені Ялті, яке належало, швидше за все, хозарам, що доволі довго змагалися з візантійцями за контроль над півднем Криму. У будь-якому разі перша літописна згадка про Ялту під назвою Джаліта відноситься до ХІ століття й належить арабському географу Ідрисі.

Із задоволенням відвідували та заселяли цю частину півострова й готи та алани. Саме вони, перемішавшись із візантійськими греками й таврами, згодом утворили князівство Феодоро з центром у нинішньому „печерному місті” Мангуп-Кале. Ялта, поряд з іншими приморськими територіями, стала ареною нескінченних війн між Феодоро та військами Генуезької республіки, які вирішили колонізувати Крим і побудували чимало чудових фортець, із яких найкраще збереглися феодосійська, судакська та балаклавська.

У XV столітті до берегів Криму підійшов турецький флот. Історики кажуть, він справляв таке враження, що гарнізони більшості приморських фортець розбіглися без бою. Разом з нащадками монголо-татар, які ще в ХІІІ столітті зайняли степовий Крим, турки повністю опанували півострів. Ялта стала частиною південнокримської провінції Османської імперії. А населення пережило черговий етнічний мікс за допомогою новоприбулих татар і турків. Як наслідок, утворився південнобережний субетнос кримських татар, найближчий до середземноморських народів. Утім, багато хто з, наприклад, греків та вірмен зберегли свою ідентичність. Декого з греків виселили у XVIII столітті у північне Приазов’я, де й тепер неподалік Маріуполя є поселення під назвою Ялта.

Із XVIII століття починається колонізація Криму росіянами, а ще перед тим помітним тут стали український і польський елементи – як у вигляді військ, що нападали на Кримське Ханство й Османську Імперію, так і в ролі полонених, з якими змішувалися місцеві мешканці.

Як Ялта стала курортом

Якщо попередні завойовники начебто не сильно звертали увагу на рекреаційний потенціал Криму, то Російська Імперія подивилася на справу по-новому. Можливо, річ у тому, що монархія Романових презентувала надто вже відверто північнішу і заразом західнішу цивілізацію. Росіяни, українці, поляки, білоруси та численні рекрутовані західні європейці вбачали середземноморсько-тюрксько-мусульманський колорит Криму відвертою екзотикою. Вони були схильні помічати все, що відрізнялося від їхніх країв. Очевидно, не можна було не помітити цілющий південнобережний клімат.

А може, причина в тому, що по всій Європі посилювалася мода на красиві природні й регулярні парки, для котрих на захоплених Імперією землях було більш ніж достатньо місця. У будь-якому разі доволі швидко нинішню Велику Ялту наповнили різного розміру палаци російської знаті, оточені парками. Деякі з них збереглись посьогодні й стали справжніми архітектурними перлинами.

А під кінець ХІХ століття Ялта стала справжнім курортом. Тепла морська вода, гірський амфітеатр, який захищає від вітрів, чудовий клімат – що ще потрібно? З ледь помітного містечка народилося місто, де проводили літо й осінь люди середнього достатку, багатії і „навіть” коханка царя Олександра ІІІ. Поступово Ялту охопила будівельна лихоманка, і, наприклад, спогади харківського юриста Макарія Боборикіна, котрий регулярно відпочивав тоді в Ялті, місцями нагадують реляції теперішніх борців проти дикої забудови парків, лісів та узбереж: „Що нас найбільш оприкрило по приїзді в Ялту, то це те, що чарівний поетичний сад, який був при готелі „Росія”, безжально вирублено, і на його місці вже встигли побудувати цілий ряд магазинів… і сусідній Стахеївський сад, за чутками, невдовзі зазнає тієї самої долі”.

У Ялті відпочивали, купались і боролись із туберкульозом. Серед гостей міста були такі знамениті письменники, як Леся Українка, Степан Руданський та „великий український поет” Антон Чехов. У Лесі Українки й Чехова тут тепер є „свої” музеї, доволі милі, а перший є навіть своєрідним культурним центром ялтинської української громади.

А в радянські часи влада почала розбудовувати ялтинський курорт централізовано. Забезпечивши, з одного боку, відносну доступність і масовість, а з другого боку, на багато років уперед забезпечивши невитравно поганий сервіс, дику незручність усього, що тільки здатне бути незручним, і легендарне хамство. Після жахливої депортації кримських татар у 1944 році радянська „курортна парадигма” остаточно перемогла. Досі не спромоглася подолати її й Україна.

Від руїн фортець до вілл: пам’ятки Ялти

Один із принципів радянського туризму, як відомо, – спочатку зруйнувати все красиве і цікаве, а потім розповідати на екскурсіях, де воно було. Втім, уповні зіпсувати Велику Ялту не вдалося навіть більшовикам. А може, справа ще в тому, що кремлівські вожді любили тут відпочивати і, не виключено, місцеві красоти викликали в них певні сентименти.

Перша пам’ятка, яку зазвичай бачать гості Ялти,– набережна.Метушня натовпу, пальми, що ростуть так само просто і буденно, як каштани в Києві, будинки межі ХІХ і ХХ століть у стилі модерну, вуличні музиканти, актори і шахраї. Насправді, це видовище на один-два рази, на третій воно вже стає нестерпно марнотним. Зате – якнайочевидніше свідчення причетності України до Середземномор’я для тих, хто переймається геополітичними постколоніальними комплексами.

На жаль, тут не збереглося жодної мечеті, в Ялті взагалі тепер мешкає дуже мало кримських татар, і зовнішньому виглядові міста відверто бракує їхнього колориту. Зате є дуже мальовничий собор Іоанна Златоуста в мавританському стилі, збудований у ХІХ столітті за проектом Георгіса Торрічеллі, та менш оригінальна псевдоросійська церква Олександра Невського. Гарний краєвид на неї відкривається з міської канатної дороги на пагорб Дарсан, дуже романтично й ефектно знятої в пізньорадянському фільмі „Асса”. Інші конфесії представлені недобудованим через початок Першої світової католицьким костелом (у ньому тепер відбуваються як служби, так і органні концерти) та лютеранською церквою, обидва храми – з елементами псевдоготики.

І практично весь центр Ялти усіяно чарівними віллами початку ХХ століття. Їхня приємна сецесійна архітектура, в поєднанні з пальмами, кипарисами, магноліями, іншими чудовими рослинами і морським повітрям, створює вельми затишну атмосферу. Архітектором найкращих із них часто виступав Микола Краснов. Наприклад, саме він збудував резиденцію Бухарського еміра. Той, погодившись на входження свого емірату на автономних правах до складу Росії, автоматично ввійшов до імперської верхівки й, за модою цієї публіки, неодмінно захотів мати палац у Ялті. За іронією долі, тепер тут санаторій сумнозвісного російського Чорноморського флоту.

Найвідоміші пам’ятки Великої Ялти – замок Ластівчине гніздо на мисі Ай-Тодор, зображення якого стало візиткою цілого Криму, та палац російського генерал-губернатора Воронцова в Алупці. У палаці поєднано староанглійську та східну архітектури, а величезним парком можна гуляти цілий день. Воронцов був одним з перших фундаторів інфраструктури курортного Криму. А в Гурзуфі можна побачити знамениту гору Аю-Даг („Ведмідь-гора”), котра справді нагадує ведмедя. На ній є руїни середньовічної фортеці. Не менш знана річ – царський палац у Лівадії стильної, але не надто вишуканої архітектури. Від палацу йде колишня „Царська стежка”, тепер – „Сонячна стежка”, мальовнича тиха й тіниста дорога, якою можна пройти чимало гарних куточків Великої Ялти. Звідси зручно пройти, приміром, до руїн невеличкого укріплення Ореанда-Ісар або руїн римської фортеці Харакс. Ці руїни малопомітні серед іншого каміння і рослинності, але серед них, наприклад, просто під ногами можна знайти рештки середньовічної кераміки.

Можна піднятися фунікулером чи пішки (якщо, звісно, знаєте дорогу) на гору Ай-Петрі або зайти на Байдарський перевал у Форосі (тому самому Форосі, де тримали під домашнім арештом Михайла Горбачова у 1991 році) чи на гору Кішка у Симеїзі. Помилуватися палацом у „винному” селищі Масандра чи погуляти всесвітньо знаменитим Нікітським ботанічним садом.

Організаційні моменти

Сьогоднішня Ялта не така дорога, як прийнято вважати. При потребі тут можна знайти принаймні київські ціни на їжу. А житло економ-класу в липні 2010 року траплялося навіть за 50-70 гривень з людини. Господарів, що здають помешкання, можна шукати як просто на вулицях, так і в інтернеті, зокрема у соціальних мережах.

Поїсти в Ялті можна і в ледь модернізованій радянській їдальні „Вкусно Ешь-ка”, і в доволі недорогому кафе „Молоко і мед”, і в „МакДональдсі”, й у дорогущих ресторанах. Проблема тут лиш одна: забагато відвідувачів, що утворюють черги і затримки. Хоча, порівняно, з дев’яностими і початком двотисячних років натовпи, здається, дещо зменшилися. А ще серед них зменшився відсоток росіян, що якраз і могло стати однією з причин відносного зниження цін.

Іще один привід сумнівів для тих, хто вагається, їхати чи не їхати до Ялти, – місцеві пляжі. Можна сказати, що за останні кілька років вони стали трохи чистішими. Особливо це стосується пляжів платних. Тут так само немає проблем з надмірною кількістю відпочивальників, але й плата за вхід на такі пляжі чимала – десь 20, а десь і всі 80 гривень з людини на день. Платними бувають і, наприклад, „тіньові зони” на безплатних пляжах. Загалом же безплатні пляжі відверто переповнені людьми. Спокійно побути тут можна хіба що під вечір. Для людей, які не люблять натовпів, ідеальним ритмом у Ялті є зранку не сидіти на пляжі, а разок скупатися, потім де-небудь погуляти або з’їздити, а коли сонце починає сідати, полежати на пляжі й покупатися – тоді й людей меше, і спека не така сильна.

Щодо мовної ситуації – ялтинці чудово розуміють українську, але майже ніколи нею з вами не розмовлятимуть. Хіба що в музеї Лесі Українки. Зате протягом останнього десятиліття різко зріс відсоток україномовних туристів, і тому практично зникли зовнішні прояви українофобії. Українська – мова значної частини реклами, радіо, а в деяких кіосках можна купити україномовну періодику, в тому числі й „Український тиждень”.

Відверто жахливо налагоджено в Ялті транспортне сполучення з будь-чим, окрім Сімферополя. Маршрутки й тролейбуси весь час переповнені, водії дурять і хамлять, найадекватніші способи пересування – екскурсії та власні ноги. Як і в багатьох інших структурах курортного Криму, на транспорті завжди правий далеко не клієнт. Але, зрештою, до Ялти їздять не по комфорт, а по природну і рукотворну красу та цілющий клімат.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В останній день роботи Форуму видавців у Львові Тиждень.ua поговорив з відомим британським юристом-міжнародником Філіпом Сендсом – автором нон-фікшну про Львів, у якому, на додачу до магістральної теми історичної пам’яті й забуття, піднімаються й болючі питання щодо українського минулого часів Другої світової війни.
    22 вересня, Олена Кухар
  • Як упорядкувати медійний простір, не зазіхаючи на свободу слова
    22 вересня, Денис Казанський
  • Протягом поточного півріччя, з липня до грудня 2017-го, Естонія головує в Раді Європейського Союзу. З міністром закордонних справ країни під час його візиту до Києва Тиждень обговорив позицію Естонії в питанні розташування миротворців у Східній Україні, очікування від наступного саміту Східного партнерства, а також відносини між Україною та Естонією й Україною та ЄС.
    22 вересня, Анна Корбут
  • Є проблемка. Смішна, якщо розглядати її в контексті міста, у якому вже три роки йде війна. Але якщо подивитися на це питання в масштабах невеликої родини, статок якої нижче середнього, проблема виявляється великою та серйозною.
    22 вересня, Вікторія Малишева
  • На запитання, чи змінилося щось у їхньому житті через оголошене перемир’я, мешканці маленького селища Піски, яке входить до складу горлівського Зайцевого, відповідають гіркою посмішкою. І перепитують: про яке саме з колись оголошених ідеться? Бо щодня вони відчувають різні відтінки цього дивного явища, якого насправді немає...
    21 вересня, Єлизавета Гончарова
  • Через несприйняття Трампом домовленостей Барака Обами з Тегераном світ може стати небезпечнішим
    21 вересня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено