▪   Наталя Петринська

Заповітне кохання

Кадр із фільму
Головні дійові особи стрічки – літні закохані
Матеріал друкованого видання
№ 32 (93)
від 7 серпня, 2009

 

Сюжет психологічної драми «На дев’ятому небі» Андреаса Дрезена можна затиснути у трикутник (звісно, зі сталим епітетом «любовний»). Героїня фільму Інге розривається між двома чоловіками: з одним вона одружена, з іншим ледве знайома. Ця фабула – незламний композиційний хребет більшості мелодрам, однак німецька стрічка містить нюанс, який одразу розвіює сумніви щодо банальності теми. Річ у тім, що головні дійові особи стрічки – літні люди. Їхні стосунки у фільмі за температурою не поступаються підлітковим пристрастям, а «любов на пенсії» зовсім не тхне нафталіном. «На дев’ятому небі» розпочинається сексуальною сценою між шістдесятирічною Інге та її коханцем Карлом (йому майже вісімдесят). Інтим знято без ретуші: камера безжально фіксує фізичні вади пари, їхні неповороткі рухи і мляві доторки. Підкреслена реалістичність спершу викликає відчуття ніяковості. Але ось картинка змінюється: на крупних планах видно спокійні обличчя – очі старих переконують, що вони ще хочуть і вміють любити.
 
Зазвичай літнім людям відведено грати в кіно ролі розсудливих і безстатевих осіб, які мають забути про насолоду життя. Андреас Дрезен вважає таку традицію ганебною. «Я намагався розповісти історію так, неначе її герої були молодими», – пояснює свої мотиви режисер-реформатор. Якщо врахувати, що він зробив це у мінімалістичний спосіб, за відсутності повноцінного саундтрека, виразних діалогів (перші півгодини фільму майже мовчазні) та видовищного відеоряду, можна вважати, що експеримент був вдалим. А на тлі стрімкого старіння населення Європи ще й актуальним.
           
На дев’ятому небі. – Артхаустрафік, 2009
 
Найкращі стрічки про літніх закоханих
 
«Мости округу Медісон»
(США, 1995)
 

Сентиментальна мелодрама Клінта Іствуда вичавить сльозу в будь-якої домогосподарки. У стрічці йдеться про спалах пристрасті між немолодою затурканою мешканкою провінційного містечка
та фото­графом-мандрівником, вік якого наближається до пенсійного рубікону.
 
«Водка Лимон»
(Франція – Італія – Швейцарія – Вірменія, 2003)
 

Режисер Хінер Салім зняв трагікомічну стрічку в дусі поетичного кіно Еміра Кустуріци про незламний потяг до життя, який уособлює вірменський старий, що біля могили дружини знайомиться із симпатичною вдовицею свого віку.
 
«Любов за правилами та без»
(США, 2003)
 

Комедійна мелодрама Ненсі Майерс про літнього ловеласа, який вважає жінок свого віку «відпрацьованим матеріалом», доки не закохується у п'ятдесятирічну жінку – матір своєї молодої пасії. Цей нехитрий сюжет повністю «витягнув» акторський дует Джека Ніколсона та Дайан Кітон.
 
«Щоденник пам'яті»
(США, 2004)

Романтична мелодрама Ніка Кассаветіса – класичний приклад зворушливого кіно про вічну любов, історію якої старий чоловік розповідає своїй дружині в лікарні, щоб до неї повернулася втрачена через вік і хворобу Альцгеймера пам’ять.
 
«Далеко від неї»
(Канада, 2006)
 

У любовній драмі Сари Поллі, відзначеній 2008 року Золотим глобусом, йдеться про подружжя з Онтаріо, яке щасливо живе разом понад 40 років, однак коли хвора дружина знаходить у лікарні іншого чоловіка, в «міцної» родини починається новий етап існування.
 
«Чотири пори кохання»
(Росія, 2008)
 

«У кожного своя любов», – повідомляє слоган стрічки Сєрґєя Мокріцкого, створеної у формі альманаху з чотирьох історій, де одну новелу присвячено немолодій парі, яка проводить ревізію старих фотографій і затертих часом стосунків.