▪   Олена Чекан

Шик індпошиву

ФОТО: Олександр Чекменьов
Він був, є й буде завжди
Матеріал друкованого видання
№ 1 (62)
від 16 січня, 2009
Не вірте, що за радянських часів тільки номенклатура мала шанс гарно вдягатися. Наші прабабусі шили святкові сукні із залишків дореволюційних портьєр, наші бабці перелицьовували шинелі дідусів, а мами чаклували над ви­крійками з «Работницы» чи недосяжної Burda. Хтось майстрував сам, дехто йшов до приватних кравчинь, яких нещадно відстежували податкові інспектори. І, нарешті, записавшись у чергу до знаного майстра в ательє, можна було отримати омріяну річ, якої не мав ніхто у світі.
 
Не треба нам берег турецький
 
Охоловши від навали уявної розкоші дешевого (не за ціною) китайського й турецького шир­вжитку, народ рвонув хто куди. Найбагатші – за кордон скуповувати на розпродажах брендовий ексклюзив від Yves Saint Laurent, Valentino чи Versace. Просто багаті – до українських дизайнерів. Про їхню затребуваність свідчать щорічні Ukrainian Fashion Week, потрапити на які стало практично неможливо. На решту чекають ательє індпошиву. Ті, що вціліли від СРСР, – зазвичай вони розташовані у будинках побуту й славляться найнижчими цінами. І новостворені – їх відкриває на свій страх і ризик молодь, яка тільки-но закінчила виші.
 
Головна прикмета часу в царині пошиття одягу – нарешті є кому довірити пошуки власного іміджу, якщо не впевнений у бездоганності свого смаку. Я не кажу про Лілію Пустовіт, Оксану Караванську чи Андре Тана. Майже в кожній майстерні не просто якісно виконають ваше замовлення – вам запропонують розробити стиль усього гардероба, допоможуть вибрати тканини, фурнітуру, аксесуари, купити чи замовити взуття.
 
І зовсім не можлива колись річ. Якщо вам ніколи вгору глянути, дизайнер разом із закрійником приїдуть у зручний час до вас в офіс, додому, навіть в інше місто, знімуть мірки, припасують вже готову річ. Понад те, ваше замовлення можуть виконати протягом однієї доби. Саме так сталося зі мною, коли терміново (!) знадобилася весільна сукня. Щоправда, такі форс-мажорні обставини вель­ми здорожують обновку.  
 
Трійка, сімка, янгол
 
Деякі вітчизняні дизайнери працюють тільки з вузьким колом багатіїв і зірок шоу-бізнесу. Ціна пошиття простенької сукні може сягати $1000, а концертного смокінга – $1500. Решта обирають демократичнішу аудиторію.
 
Ставку на виробництво невеликих партій одягу зробила молода дизайнерка Голда Виноградська. Її українсько-французька компанія Jolie-damе вже четвертий рік поспіль пропонує нашим бізнес-леді колекції «Чудова сімка». Це назва фірмового проекту, що складається, звісно, з семи виробів. Зимово-осінній комплект 2008-2009: кашемірове пальто (1500 - 3000 грн), плащ (900 - 1000 грн), сукня з полірованої вовни (до 1000 грн), спідниця (330 - 720 грн), жакет (600 - 900 грн), шовкова блуза (390 - 480 грн), брюки (500 - 670 грн). Весняно-літній варіант «сімки» (кардиган, сукня, спідниця, блуза, брюки, жакет та шорти) коштував усього 3000 грн. Беручи до уваги, що пані Голда працює виключно з високоякісними натуральними тканинами європейського виробництва, вартість речей невелика. Кожний комплект випускається у п’яти різних кольорах, сітка розмірів від 42 до 54. Придбані речі в разі потреби підгонять під особливості вашої фігури. Безплатно. «Для мене демократичні ціни – це принципово, – каже дизайнерка. – До того ж кожна наступна колекція гармонійно поєднується з попередніми. Тому будь-яка жінка сама може сформувати неповторний і стильний гардероб». Якщо в цьому розмаїтті речей і кольорів ви все ж не знайдете «своїх», у Jolie Damе вам пошиють, що забажаєте, та ціни все одно залишаться поміркованими.
 
Творча майстерня «Апілат» шиє і жіночий, і чоловічий одяг. Пошиття ділової чоловічої «трійки» (брюки, піджак, жилет) коштує від 500 до 700 грн, весільної сукні – 800–2500 грн. Та все ж родзинка дизайнерок Любові та Галини ­Апілат – виготовлення фірмового одягу для працівників ресторанів, магазинів тощо. У доробку розважальні центри «Дивосвіт», «Вітамін» і «Страйк», ресторан Ані Лорак «Янгол» .
 
«Найнесподіваніше з останніх замовлень – краватки в українському стилі для одного депутата», – показує вишукані вироби дизайнерка Віра Андронова, – а так зазвичай шиємо чоловічий та жіночий одяг для пересічних громадян». Пошити спідницю в ательє у пані Віри коштує 200–300 грн, чоловічий або жіночий піджак – від 450 грн, брюки – від 300 грн, а пальто – 800–1000 грн.
 
Зміюка маскед і страусині лапи
 
«Коли за кордоном вперше побачила шкіру екзотів, я була приголомшена, – розповідає дизайнерка Людмила Телесницька. – Краса фактури, розтяжка кольорів, ні з чим не зрівнянне відчуття азарту: чи впораюся я з цим?»
 
І хоча на той час пані Людмила вже вісім років як мала успішну студію з пошиття одягу із тканин, вона вирішила ризикнути. На всі гроші, що були, придбала зразки різнокольорових шкурок. Пітон, кобра, крокодил, морська змія, скат. А ще зовсім не зрозумілі риби: читлада, перш, сі кун. Майстриня не тільки приборкала незвичний матеріал і розробила власну технологію пошиття ексклюзивного вбрання, а й зацікавила екзотичною шкірою дизайнерів взуття й аксесуарів. Тобто вже можна з ніг до голови вдягтися у крокодилячі строї, та ще й замовити оздоблення салону автівки коханого чоловіка. Наразі Людмила Телесницька опановує шкіру зміюк маскед і кобри, шлунка буйвола й страусиних лап. Неймовірно красиво й зовсім не лячно. Ось тільки ціни кусаються. Ну що вдієш. Екзот і в Україні екзот. Індивідуальний.
 
Вироби наших майстрів індпошиву справді вражають. Та нехай не ображаються – моє захоплення, вдячність, подив назавжди належать Ользі Станіславівні Безвершенко. На стінах її кімнатки не знайдеш вільного місця – майже всі радянські кінозірки залишили автографи. А вона і далі працює. П’ятдесят перший рік поспіль. Художником-модельєром пошивного цеху кіностудії Довженка.

[1097]

 
Зубами по сукну
Микола Гоголь
«Шинель»

 

Купили сукна гарного, – що й казати, думали про це півроку, до того ж ще й обрідно в який місяць не заходили до крамниці прицінюватися; проте сам Петрович сказав, що кращого сукна не буває. На підкладку вибрали коленкору, та такого доброго й цупкого, що, як казав Петрович, був кращий за шовк і навіть на вигляд більш показний і глянсовий. Куниці не купили, бо дійсно була дорога; замість неї вибрали кішку, найкращу, яка знайшлася в лавці, кішку, котру можна було здаля завжди сприйняти за куницю. Петрович провозився з шинеллю аж два тижні, бо було забагато стьобання, інакше вона була б готова раніш. За роботу Петрович взяв дванадцять рублів – менше ніяк не можна було: все було геть чисто шито шовком, подвійним дрібним швом, і по кожному шву Петрович пройшовся власними зубами, витискаючи ними різні фігури.