Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 травня, 2008   ▪   Ігор Петренко   ▪   Версія для друку

Луганськ туристичний

Cаме в луганських степах було найбільше в Україні скіфських і половецьких баб
Матеріал друкованого видання
№ 21 (30)
від 23 травня, 2008
Луганськ туристичний
Графіка: Павло Ніц

 

 

 

  

 

ФОТО: UKRINFORM, Юрій Стрєльцов

Екс-Ворошиловград – мало хто уявляє у якості туристичного міста. Але, якщо глянути на Луганськ без снобізму... Для мандрівника, якого не хвилюють піраміди чужини, знайдеться чимало дивно-цікавого в краю териконів.
 
Біля вагона мене зустрічають друзі-луганчани – рідні брати Олександр та Петро Гащишини. Оглядаюся довкола. Неподалік вокзалу все ще стоїть монумент Ворошилову на коні. А на горбочку, за архітектурно чудернацьким привокзальним майданом, біліє мікрорайон типово радянських багатоповерхівок, якось нестандартно скомбінованих на ландшафті.

Перші танки, їх залишилось всього п'ять у цілому світі

Послання небесам із радянської імперії
 
«Це містечко радянської еліти, – пояснює Олександр. – Якщо подивитися з вертольота, будинки стоять у вигляді схрещених серпа й молота. Така була диявольська задумка архітектора!»
 
Можливо, якийсь майбутній «Луганськ-авіатур» кататиме тут у небі туристів дирижаблями, показуватиме дивацтва давньоімперських зодчих і їхнє послання небесам, а наразі мені залишається роздивлятися місто з вікна «Славути».
 
Святоград – так має називатися Луганськ уже в цьому столітті, за пророцтвом місцевого блаженного диякона Філіпа, – забудований переважно п'ятиповерховими хрущовками або, як на Кам’яному броді (місцева назва – Камброд), одноповерховими хатами.  
 
На дорогах помітно переважають жигулі, волги, таврії, газелі та деу українського й російського виробництва, значно менше іномарок. Відчувається дихання російського автопрому, адже до кордону з північним сусідом звідси – лише 60 км. Та й супермаркет у центрі міста називається «Росія». Однак на прилавках у ньому – західноукраїнський сир, київські цукерки, донецьке молоко, кілька видів луганської сухої ковбаси.
 
На відміну від більшості міст України, масиви на околицях Луганська не діляться на вулиці. Вони називаються «квартали» – Мирний, космонавта Волкова, Східний, Південний, Молодіжний, пролетаріату Донбасу тощо.

Баби, віком в тисячу років 

Танки англійські, баби – половецькі
 
Той, хто цінує своє місто – навіть не краєзнавець – завжди знайде спосіб показати мальовничі місця, не зазначені на мапах. На другий день «свій» Луганськ мені показують бізнесмен Олександр Хубетов, будівельник і бард Михайло Квасов, поет Олександр Сигида.
 
Їдемо повз якусь архітектурно  «ненашу» будівлю, суміш готики й бароко.
 
– Готель «Україна», – каже Хубетов.
 
– Але ж він дуже відрізняється від інших будинків у Луганську?
 
– Так, його будували полонені німці. Колись тут був ресторан – відоме злачне місце.
 
– А он поглянь на наших динозаврів! – показує Квасов.
 
Звертаю увагу на металевих монстрів по 35 тонн вагою з маленькими голівками і широченними гусеницями.
 
– Я бачив такі в Архангельську, – впізнаю я. – Британські?
 
Так, біля меморіального комплексу «Борцям революції» знайшли прихисток два танки «Марк-5 Рікардо» часів Першої світової війни. Чудиська виглядають по-скіфськи:
важкі іржаві гусениці вросли в ґрунт і тхнуть сечею, на башті під струп'ям фарби проглядає іржа. Підлітки-графітники інколи виводять на них свої візерунки, музейники зафарбовують.
 
Такий танк міг рухатися зі швидкістю до 10 км/г. Екіпаж із восьми осіб займав площу 22 м2, мав п'ять кулеметів, гармату, до 150 снарядів. У громадянську війну панцирники входили до складу кінного корпусу «білого» денікінського генерала Андрія Шкуро. Пам’ятаєте дитячий фільм «Макар-слідопит» та інші радянські блокбастери про Першу світову? У червні 1919 року під Попасною цю важку бронекавалерію розстріляв «червоний» бронепоїзд «Вуглекоп». На згадку про минувшину танки згідно з указом Клімента Ворошилова перетягнули до меморіалу. Хоча принагідно згадаємо, що історик Рой Медвєдєв наводить геть не героїчну цидулу Ворошилова тих часів: «Наши части никуда не годятся, а командный состав следует перевешать до единого».
 
Все ж панцирники – луганська реліквія, ба, навіть унікум, бо й у себе на батьківщині такі не збереглися. Тому вони предмет паломництва аматорів військової історії. Зокрема, тут бувають англійці з військово-історичного клубу. Торік у Луганську утворилася громадська українсько-англійська група, що ставить за мету відновити британські танки. Вона звертається за допомогою до благодійних фондів, до ЮНЕСКО.
 
«Є в нас і давніші реліквії, зараз дуже модні», – посміхається Михайло Квасов. Заходимо у парк Педагогічного університету ім. Шевченка. На подвір’ї дещо хаотично стоять кілька десятків ка'мяних баб різних епох: великі й менші, віком бозна-скільки тисячоліть кожна.
 
«Зі всієї Луганщини збирали в степах, звозили сюди. Щоб не розтягували собі по дачах «нові українці, –пишається Квасов. – Це ж теж наша історія, а не тільки Ворошилов».
 
Між іншим, саме в луганських степах було найбільше в Україні скіфських і половецьких баб. У парку педуніверу – їхня «золота» колекція.

Михайло Матусовський - автор радянських хітів "Школьний вальс", "с чего начинается Родина"... 

Головний російський словник уклав … українець
 
Офіс «Веги» міститься в старій одноповерховій будівлі позаду Луганського верстатобудівного заводу.
 
«Поглянь, там штампували першу незалежну монету», – показує Петро Гащишин на старі цегляні мури, порослі мохом.
 
1996 року, коли Україна запровадила свою валюту, на цьому заводі карбували металеві гривні. Тепер гроші має право випускати лише одне підприємство в Україні – Київська банкнотно-монетна фабрика. А Луганський верстатобудівний занепав і перетворюється на атракційні руїни, хоч грайся тут у кантер-страйк. Але зараз на територію не потрапиш – там під охороною автоматників відбувається щось схоже на вивезення металобрухту.
 
«Навколо цього заводу у ХIХ сторіччі й зростав Луганськ, саме тут – серце міста», – пояснює мені згодом Людмила Соколова, завідувачка музею Володимира Даля, автора «Толкового словаря живого великорусского языка». Музей розташований за п’ять хвилин пішої ходи від «містоутворюючого» підприємства.
 
«У козацькі часи тут виливали гармати, потім був патронний завод, – розповідає Соколова. – Там працював лікарем і батько майбутнього лексикографа».
 
Так, недарма Даль любив називати себе «Козак Луганський». Будівля, в якій, імовірно, мешкала сім’я
його батька – одне з місць паломництва як туристів, так і місцевих патріотів-краєзнавців. Також тут влаштовують мистецькі імпрези, вернісажі. Мене здивувала в експозиції велика кількість книжок Володимира Даля, як зараз кажуть, у жанрах фікшн, хо ча ми його знаємо здебільшого як автора словника.
 
У фондах музею є й монета, але не перша луганська гривня, а інша, ювілейна, що в обігу з 2001 року. Присвячена вона 200-річчю з дня народження Володимира Івановича Даля.
 
Від музею Даля вуличка йде вниз до річки Лугані. Вона мала, бруднувата. Купаються тут хіба місцеві камікадзе. На протилежному березі, на схилі кряжу, розлігся мальовничий район Кам'яний брід – сільські хати, приватний сектор. Як і будь-яке українське місто, Луганськ недалеко втік від сільських ландшафтів, а відтак, і доісторичних побутових зручностей.

Етномайдан біля готелю "Дружба"
 

«Крижана королева» з БЮТ і мер Лужков
 
Зовсім неподалік іншого знаного вишу – Східноукраїнського університету ім. В. Даля – раптом відкривається панорама на новий мікрорайон. Після старовинних панцирників і половецьких кам'яних пані новітні таунхаузи й котеджі дивують новобуржуазним виглядом.
 
Це «Оксфорд» – містечко на 1200 мешканців із будинками з різною кількістю поверхів (від 7 до 12), з розвиненою інфраструктурою – магазини, хімчистки, салони краси, спорткомплекс і навіть храм. Луганчани подейкують, що гроші в будівництво цього елітного містечка вклала російська мільярдерка родом із Луганщини Олена Батурина, дружина московського мера
Лужкова.
 
«Оксфорд» зводила компанія «МІСК-інвест», що справді має російське коріння. Цією компанією опікується Костянтин Королевський. Його можна вважати людиною, наближеною до мера російської столиці, бо він працює в департаменті реконструкції Москви. А ще він брат Наталії Королевської, депутата від БЮТ і «крижаної королеви» Луганська – так її, власницю холодокомбінату, тут називають.
 
На прощання Олександр Сигида, вдягнутий у камуфляж і чимось схожий на Че Гевару, читає анархістського вірша про наркомана, який ширяється «багаторазовим шприцем на руїнах моргу». Далі – про Луганськ. А торік, кажуть, Сигида кричав із роялістським завзяттям  «Слава королеві Єлизаветі!» Це було, коли гроші на видання збірки місцевих поетів надала амбасада Великої Британії.

 

Молодий луганськ, він же - Святоград

 [587][588][589]

 
ВАРТО ОГЛЯНУТИ

 
ДЕ ПОЖИТИ, ЯК ПОЇСТИ

 Три зірки й «млинцеві» кіоски

Крім тризіркової «Дружби», в центрі міста є великий, на 350 місць, готель «Луганськ» (мінімальна ціна номера – 150 грн на добу), добротне двозіркове ретро «Совєтскій», сучасний тризірковий «Гостінний дворЪ» (від 280 грн і вище на добу). Альтернатива – кілька готелів економ-класу та квартирні бюро (розміщується до чотирьох осіб за 200–300 грн на добу), інформацію про які можна знайти на залізничному вокзалі.
 
Щодо харчування – в Луганську поки немає масового нашестя «домашніх» фастфудів. Тільки численні кіоски, де продають млинці й хот-доги. І звичайно ж, «українські» ресторани типу «Сєдьмоє нєбо», у яких обслуговують повільно й недешево ($15 на персону за обід), але годують непогано.
 
ДОВІДКА

На Луганщині – 38 вишів, 30 козацьких організацій. Населення – 465 тис. чоловік. Відстань до Києва – 811 км, до Росії – 60 км. Луганськ двічі перейменовували на Ворошиловград і двічі він знову ставав Луганськом. У місті встановлено пам'ятники Леніну, Тарасові Шевченку, Володимирові Далю, першому міському голові Миколі Холодиліну, воєначальнику Кліменту Ворошилову. Діє музей Владислава Титова – безрукого шахтаря, який став письменником. Він писав, коли ще не було комп'ютерів, тримаючи олівця зубами.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перша фаза переговорів про вихід Великої Британії з ЄС виявилася важкою. Але друга ще й не почалася
    17 грудня, The Economist
  • Добротна будівля початку ХХ століття на розі Миру й Грецької з дерев’яною вивіскою «Izba-читальня». «Youth has no age», — читаємо напис на вхідних дверях і такий самий високо на стіні над баром усередині.
    17 грудня, Ганна Чабарай
  • У багатих країнах дерева відвойовують територію. Розширення лісів не завжди популярне, але воно триватиме
    16 грудня, The Economist
  • Модернізована лісопереробна промисловість Білорусі лишається зоною ризикованого інвестування
    16 грудня, Сяргєй Пульша
  • Що заважає розвиватися лоукост-перевезенням в Україні
    16 грудня, Максим Віхров
  • Москва активно використовує право вето в Радбезі ООН. Що це говорить про її позиції на міжнародній арені
    16 грудня, Олександр Костриба
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.