Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 листопада, 2007   ▪   Галина Ключковська   ▪   Версія для друку

Львівський батяр

Пояснити не-галичанину, хто такий батяр, непросто. Найближчі синоніми – гульвіса, відчайдух. Однак вони не відображають змістового наповнення, а головне – духу цього культурного феномену львівської міської культури початку ХХ ст. Утім, дух батярства можна уповні відчути, спілкуючись з Віктором Морозовим
Матеріал друкованого видання
№ 4 (4)
від 23 листопада, 2007
Львівський батяр

Пояснити не-галичанину, хто такий батяр, непросто. Найближчі синоніми – гульвіса, відчайдух. Однак вони не відображають змістового наповнення, а головне – духу цього культурного феномену львівської міської культури початку ХХ ст. Утім, дух батярства можна уповні відчути, спілкуючись з Віктором Морозовим. 

Ті, кому нині за сорок, пам’ятають Морозова як композитора та одного із солістів легендарних українських ВІА – «Арніки», «Ватри» та «Смерічки». Ті, кому за тридцять, знають його як засновника славнозвісного театру-студії «Не журись!», що долучився яскравою театралізованою політичною сатирою до забивання цвяхів у домовину «совка». А сьогоднішні 15–25-річні знають Віктора Морозова переважно як чудового перекладача «поттеріани» та книжок Пауло Коельо.
 
Адреналін
 
Наприкінці 1980-х бардівські пісні Морозова виспівувало усе патріотично налаштоване студентство, а на концерти театру-студії «Не журись!» неможливо було дістати квитки. «У 89-му на виставі «Повіяв вітер степовий», основаної на тоді мало кому відомих і заборонених стрілецьких піснях, ми вперше виконали гімн «Ще не вмерла Україна!» Люди слухали його стоячи. Але тоді був такий час і такі пісні, що люди на наших концертах вставали щоп’ять хвилин, – сміється Морозов. – Найбільшою нашою заслугою того часу я вважаю те, що, за визнанням багатьох людей, ми викорінювали з них страх, примушуючи сміятися над радянською дійсністю. Зараз все здається простим, а тоді за такі пісні дійсно можна було «загриміти за ґрати». Але відчуття небезпеки тільки додавало нам адреналіну».
 
Втім, до адреналіну Морозову не звикати. З останнього курсу університету, де він навчався на англійській філології, його виключили за крамолу: по-перше, пісні (тоді ще в гурті «Арніка»), серед яких була «Панна Інна» на ранній вірш Павла Тичини, по друге – видання спільно з Грицьком Чубаєм літературного альманаху «Скриня». Після цього він тривалий час вважався невиїзним. Хоча навіть в такому статусі примудрився об’їздити зі «Смерічкою» півсвіту, і в тій половині світу були й такі екзотичні країни, як Індія та Лаос. З тих подорожей Морозов привіз купу кумедних батярських історій, а також глибоку пошану до буддизму та східного світогляду загалом і вміння «відчувати дитинячу радість від самого факту існування». Потім були Америка, Канада, Австралія, Мексика, Аргентина, Бразилія…
 
До речі, саме в далекі 1970-ті, в Індії, був покладений початок успіху Морозова-перекладача. Тоді у світі були модні фільми жахів, і саме вийшов на екрани фільм «Екзорцист». В Індії Морозов придбав книгу, за якою знімався фільм, і переклав її з англійської для колег-музикантів – «просто, щоб полякати». Переклад пішов по руках і зупинився на Миколі Рябчуку, який опублікував його в журналі «Всесвіт».Аби так добре порозумітися з дітьми, потрібно й самому не забувати, як був дитиною
 
Перекладач-стаханівець
 
У другій половині 90-х, коли у пісенній творчості намітилася перерва, до рук Віктора потрапила книжка «Алхімік» тоді ще нікому, навіть серед літераторів, не відомого Пауло Коельо. Сподобалася «прозорість» викладу та думок. Переклав. А потім переклав і першу книгу з «поттеріани» – ще у 2000 році з власної ініціативи. Довго шукав для неї видавця: про Джоан Ролінґ, як і про Коельо, ніхто ще не знав.
 
Історію світових перегонів з перекладом останньої, сьомої, книги «поттеріани» в Україні знають, здається, усі. Те, що ми виявилися першими у світі з п’ятою і сьомою та одними з перших – з шостою книгою серії, безумовно, заслуга стаханівських темпів перекладу, щоденної 15-годинної праці. Утім, книги все одно не мали б такої популярності, якби не чудова якість української версії.
 
«Ми з Іваном Малковичем дійшли спільної думки, що для хорошого перекладу замало знання мови. Потрібен ще й життєвий досвід, глибина розуміння багатьох речей, інакше текст буде пласким, адже насправді ти перекладаєш не слова, а те, що за ними», – зізнається Віктор Морозов. Втім, «хуліганство» Морозова проявилося й тут. Один із персонажів, який в оригіналі говорить не завжди зрозумілою навіть англомовним дітям сумішшю шотландської, ірландської та кельтської мов, в українській версії заговорив гуцульсько-лемківською говіркою.
 [280]
Двоє дорослих дядьків, Малкович і Морозов, на презентаціях своїх книжок спілкуються з юною публікою, захоплено співають, пританцьовують і азартно розігрують вікторини. Для того, аби так добре порозумітися з дітьми, потрібно й самому не забувати, як був дитиною.
 
«Тільку ві Львові»
 
З початку 1990-х і до 2000-го року Морозов жив між Львовом і Торонто, куди їздив до своєї дружини – канадійки українського походження. Коли ж дружині Морозова, менеджеру міжнародної фінансової корпорації, нарешті трапилася нагода працювати в Україні, родина не вагаючись переїхала до Києва. Як визнає сам Морозов, його життя нині циркулює у чотирикутнику «Львів – Київ – Торонто – Вашингтон». Але центр всесвіту Віктора Морозова ніколи не змінювався: «Це унікальне місто. Львів відрізняється не лише від решти українських, але й від польських міст, саме тому поляки й відчувають за ним ностальгію. Можливо, причина в його полікультурності. Так вже склалося, що на початку минулого століття Львів був своєрідним Лас-Вегасом, містом розваг. Тут було безліч ресторанчиків, кнайп (кав’ярень), борделів, кабаре – усе спонукало до епікурейства, веселощів і забав. На цьому тлі дуже органічною є і батярська субкультура». Те, що Львів поступово перетворюється на провінцію, Морозов з гіркотою визнає. Ті, хто підтримували самобутню міську культуру, виїжджають зі Львова: «Місько Барбара – Харків, Ромко Чайка – Київ, Тарас Чубай – Київ…»
 
Цікаво, що любов до Львова Морозов не всотав «з молоком матері». Народився у Кременці на Тернопільщині, мати родом із Житомира, батько – росіянин. Морозов зізнається, що коли вперше приїхав до Львова, місто йому не сподобалося: очікував побачити омріяні широкі міські проспекти, а побачив лабіринти вузеньких брукованих вуличок. Львівський епікурейський дух пустив у ньому корені в студентські роки, коли в гуртожитку він жив у одній кімнаті з поетом і «епікурейцем» Олегом Лишегою. Потім до їхнього гурту батярів долучився поет Грицько Чубай, письменник Юрко Винничук… Втім, батярування не обмежувалося «водінням кози» львівськими кнайпами. Морозов глибоко знає культуру Львова і багатство львівського міського фольклору довоєнних часів. Спільно з Юрієм Винничуком він накопичив чимало пісенного матеріалу, частина з якого увійшла в альбом батярських пісень «Тільку ві Львові» (2002).[279]
 
Власне, з музикою Морозов не розлучався й у період публічної «відпустки», про що свідчить його дискографія цього періоду («Четвертий кут» (1993), «Треба встати й вийти» з гуртом «Четвертий кут» (2000), «Тільку ві Львові» з батяр-бендом "Галичина" (2002), «Афродизіяки» з «Мертвим півнем» (2003). Зараз він готує новий альбом пісень спільно з своїм давнім другом, письменником, поетом і композитором Костем Москальцем.
 
Ціна популярності
 
Старша донька Віктора Морозова, Мар’яна Садовська, яка мешкає в Кельні, – акторка і співачка, відома серед європейських поціновувачів world music етно-джаз-рокова виконавиця стародавньої української музики. Віктор Морозов є уже й чотириразовим дідусем. Але зараз у Києві на нього завжди чекають дві маленькі принцеси – дворічні доньки-близнята Квітка (Квітослава) і Зірка (Зоряна). Це зріле «молоде» батьківство, за словами самого Віктора Морозова, спонукає його не шукати від життя чогось більшого, аніж воно йому пропонує. Він зараз насолоджується можливістю давати своїм дівчаткам те, чого були позбавлені його старші діти, які мали молодого, зайнятого і зіркового батька, – свій час і увагу. А на питання, чи не шкодує він, що зіркова кар’єра після «Не журись!» не мала активного продовження, Віктор Морозов реагує абсолютно спокійно:
 
«Це екзистенційне питання. Мені довелося багато спілкуватися з зірками. Я бачив, що ціною популярності є втрата чогось дуже важливого в собі, можливості бути на самоті, можливості самозаглиблення. До того ж, популярність – потужний наркотик. Коли зірки кричать зі сцени «Усе для вас!», то це брехня – насправді публіка потрібна їм. Ти підсідаєш на енергію багатотисячної аудиторії як на голку, і якщо її забрати, то починається справжня «ломка», як у наркомана. Можу сказати, що я вільний від будь-якої залежності». Віктор Морозов вважає себе апологетом «єдино істинної української релігії «якосьвонобуддизму». А ще він галантний кавалер. Справжній батяр.
 
БАЙКИ

Третій не зайвий
Для того, щоб поїхати до Індії на фестиваль радянсько-індійської культури, Іван Попович, керівник ансамблю Львівської філармонії особисто мав поручитися за Морозова як за «неблагонадійного». Також групу супроводжував «журналіст» зі значком співробітника КДБ за лацканом піджака, який мав документувати «кроки вправо та вліво» від інструкції. За інструкцією КДБ, виходити з готелю можна було тільки утрьох і в жодному разі не вступати в контакт із місцевим населенням. У Калькутті на прийомі на честь радянської делегації під час розважальної частини танцівниця виконувала танець живота під «Подмосковниє вєчєра». За місцевою традицією, красуня мала у кінці танцю повішати свою гірлянду з квітів на шию уподобаному чоловікові, який був ощасливлений можливістю піти з нею за лаштунки – погомоніти про життя. Красуня походила-походила з гірляндою і – оп! – накинула на шию Морозову… Довелося «встояти». Ну не йти ж за нею втрьох!

 
ДОВІДКА

Батяри (від угорського «betyar» – «волоцюга») – у 20–30-х роках минулого століття – мешканці львівських околиць, гультяї, плейбої, відчайдухи, герої вуличного фольклору і його ж виконавці, улюбленці львівської публіки. Були майстрами авантюр та бійок – часто з кримінальними злочинцями, яких не любили, а також веселощів та гучних забав, про які потім говорило все місто.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено