Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 січня, 2009   ▪   Іван Патриляк   ▪   Версія для друку

Людина-прапор

100 років тому народився Бандера. Тиждень поцікавився маловідомими фактами з життя Степана Андрійовича
Матеріал друкованого видання
№ 1 (62)
від 16 січня, 2009
Людина-прапор

 

 На фото: Степан Бандера із сином Андрієм та дочкою Лесею.
 
 
Прізвище:
Священицька династія
 
Доволі оригінальне, як для України, прізвище було б зрозумілішим в Іспанії або Італії (мовою цих країн воно означає «прапор»). Визначити походження прізвища можна, знаючи, що рід Бандер був давньою священицькою династією Галичини, а в деяких районах Галицького Прикарпаття церковні корогви у ХVІІІ–ХІХ ст. селяни називали бандерами.
 
Зовнішність:
Інтелігент з обличчям хлопчика
 
У листопаді 1928 року Степан Бандера організував у Калуші маніфестацію на честь десятиріччя створення ЗУНР, що переросла у бійки з місцевими активістами польських організацій та поліцією. Після цих подій Бандеру вперше арештували. Під час арешту складено протокол, з якого ми дізнаємося, що 19‑річний Степан мав 159 см зросту, тендітну фігуру, густе темно-русяве волосся, зачесане догори, не носив бороди і вусів, у нього були бліде обличчя, високе чоло, блакитні очі, рідкі чорні брови, рівний, малий і вузький ніс, малі вуха і середнього розміру вуста, здорові зуби (щоправда, трьох бракувало), вузьке підборіддя, малі долоні з короткими пальцями, невеликі ступні. Степан, на думку польської поліції, не був сутулим і ходив рівно, не мав жодних вад у вимові, вільно володів українською, польською та німецькою мовами, здобув вищу освіту і не мав особливих відзнак (татуювань, бородавок чи шрамів).
 
«Він низенького зросту, худорлявий, лице молодого хлопчика, темноволосий, пострижений, одягнений у чорне вбрання. Поводиться свобідно й говорить зрівноваженим голосом. Думки викладає у зрозумілій формі, з яких видно, що це інтелігентна людина», – описував 27-річного Бандеру журналіст, присутній на судовому розгляді у 1936-му.
 
Сім’я:
Родич Муссоліні
 
Родина Бандер була багатодітною: четверо братів і троє сестер. Багатодітність не сприяла матеріальному багатству сім'ї. Через неможливість належно лікуватися в 1922 році від туберкульозу померла мати Степана Мирослава.
 
Бандера-батько (отець Андрій) за австрійських часів обстоював інтереси своїх парафіян, у 1918–1920 роках служив капеланом в Українській Галицькій Армії. 22 травня 1941-го Андрія Бандеру разом із доньками Мартою та Оксаною арештували і вивезли до Києва, де 8 липня 1941 року засудили до страти. На оскарження дали п’ять днів, але вже 10 липня вирок було виконано. Марта так і згинула на засланні у Красноярському краї, а Оксана змогла повернутися в Україну аж у 1989-ому. Вона – остання з дітей Андрія – вмерла в Стрию 25 грудня 2008 року.
 
Брати Степана Бандери стали активними учасниками ОУН. Олександр закінчив Львівську політехніку, навчався в Італії, захистив докторську дисертацію з економіки. Одружився з донькою графа Чіано, син якого був чоловіком доньки Беніто Муссоліні. Під псевдонімом «Тарасик» працював у римському осередку ОУН. Наприкінці літа 1941 року повернувся до Львова, був арештований Гестапо й ув’язнений у концтаборі «Освенцім», де загинув у 1942-му. Брат Василь влітку 1941-го очолив структури оунівської Служби безпеки на Станіславівщині, загинув у 1942-му в «Освенцімі». Наймолодший із братів Богдан був учасником боротьби за незалежність Карпатської України, потім із похідними групами ОУН пройшов у 1941 році на територію Південної України, де арештовувався гестапівцями, втікав, знову поринав у боротьбу, загинув у бою зі спецвідділом МДБ 19 грудня 1949 року.
 
Дитинство і юність:
Хворе серце й освіта без диплома
 
Малого Степана Бандеру впродовж двох років не записували до української молодіжної організації «Пласт» через недугу: бідне дитинство, війна, життя у складних умовах призвели до того, що він страждав на ревматизм, який виснажував серце, – Бандера впродовж усього життя боровся із серцевими недугами. Ризикуючи залишитись інвалідом, підліток починає тренуватися самотужки, перемагаючи біль, готується до складання спортивних нормативів, за якими приймали до «Пласту». 1 жовтня 1922 року Степан Бандера став пластуном гуртка «Вовки» п’ятого пластового куреня імені князя Ярослава Осьмомисла.
 
У перервах між підпільною роботою, арештами і переслідуваннями Бандера зумів закінчити належні вісім семестрів у Львівській політехніці (тодішній рільничолісовий факультет сьогодні еволюціонував до окремого вишу – Львівського національного аграрного університету) і не встиг захистити диплом лише через ув’язнення в 1933 і 1934 роках.
 
Посвідчення на ім’я Стефана Попеля, за яким Степан Бандера проживав у Мюнхені
 
Цивільні заробітки:
Журналіст Гордон
 
Починаючи з четвертого класу гімназії, заробляв репетиторством гімназистів молодших класів.
Упродовж 1928–1930 років Степан Бандера спробував себе в політичній сатирі: був постійним автором гумористичних публікацій у гумористичному журналі «Гордість нації» під псевдонімом Матвій Гордон.
 
Хобі:
Баскетболіст з ударною лівою
 
Про свої спортивні захоплення та хобі студентських років Бандера писав: «До моїх спортивних занять належали біг, плавання, лещатарство (лижний спорт. – Авт.), кошиківка (баскетбол. – Авт.) і передусім мандрівництво (тобто туризм. – Тиждень). У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того, співав у хорі й грав на мандоліні. Не курив і не пив алкоголю».
 
Найкурйозніше з-поміж названих вище захоплень виглядає гра у баскетбол юнака зростом 159 см. Але у 1930-х середнім у Європі вважався зріст 165 – 170 см, тож Бандера під баскетбольним щитом не виглядав надто комічно. Ймовірно, він був незручним супротивником у спорті, оскільки був шульгою.
 
Особисте життя:
Кохання і розкол в ОУН
 
У 1927 році Степан Бандера ненадовго повернувся до Старого Угринова і закохався у дівчину із сусіднього села Юлію Якимович. Однак його перше кохання не було взаємним.
 
На початку 1930-х молодий революціонер закохується в кур’єрку між ОУН у Західній Україні й закордонним Проводом ОУН, керівницю жіночої мережі ОУН Ганну Чемиринську (Нусю). Невисокий юнак не справив враження на Нусю, яка віддала свої симпатії керівникові організаційної референтури Проводу українських націоналістів (ПУН) у Європі Ярославові Барановському, ставному красеню. Після цієї поразки Степан Бандера ставився до Барановського прохолодно. Постать Ярослава Барановського, який втратив у Празі організаційний архів ОУН, що потрапив до рук польських спецслужб, і брат якого Роман пізніше виявився таємним агентом польської поліції, породила чималі конфлікти в організації. У 1940 році небажання Андрія Мельника усунути Барановського від активної діяльності в ОУН стала одним із формальних приводів відходу Степана Бандери та його соратників від підпорядкування ПУН і створення ОУН (революційної), вона ж ОУН(б). Конфлікт був таким публічним, що коли в 1943-му невідомий застрелив Ярослава Барановського, то майже всі політичні противники Степана Бандери подумали про його розпорядження прибрати давнього опонента. Очевидно, що вбивство було провокацією з метою поглибити розкол в ОУН. Навряд чи Бандера, сидячи під німецьким арештом, міг думати про ліквідацію Барановського, адже у разі смерті його давнього противника всі одразу ж почали б показувати на нього пальцями.
 
Наприкінці 1939 року Степан Бандера познайомився з молодою активісткою ОУН Ярославою Опарівською. Цього разу почуття були взаємними, і молодята через місяць після знайомства одружилися. У 1941-му в подружжя народилася донька Наталка, а вже після війни – син Андрій і молодша донечка Леся.
 
Бандера-пластун (на фото праворуч)

[1096]

 
ХРОНОЛОГІЯ

50 років, 9 місяців і 14 днів

Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів (нині Івано-Франківщина) в сім’ї священика.
 
У 1919 році вступив до Стрийської гімназії.
 
У 1928 році Бандера стає студентом агрономного відділу Львівської політехніки, одночасно вступає до нелегальної Української військової організації, де працює у розвідувальному відділі, а згодом у відділі пропаганди.
 
У 1929 році, тільки-но сформувалася Організація українських націоналістів, Степан Бандера стає її активним учасником, очолює структури ОУН на Калущині.
 
У 1931 році очолює референтуру пропаганди, з 1932-го стає заступником крайового провідника ОУН у Західній Україні, тобто другою людиною в націоналістичному підпіллі підпольської України.
 
У 1933-му лідер ОУН Євген Коновалець запропонував 24‑річного Бандеру на посаду керівника Крайової Екзекутиви в Західній Україні.
 
Найпомітнішою бойовою акцією ОУН за провідництва Бандери стало вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, якого звинувачували у керівництві жорстокою «пацифікацією» Західної України. 15 червня 1934 року у Варшаві за наказом Бандери міністра застрелив бойовик ОУН Григорій Мацейко. Гучний судовий процес над членами ОУН 1935–1936 років примусив владу замислитися над «українським питанням». У народі
оунівців вважали героями. Степана Бандеру засудили на довічне ув’язнення. Вийшов із в’язниці 10 вересня 1939 року, коли почалася Друга світова війна і сторожа покинула пости.
 
У жовтні 1939 року оселяється у Кракові, де створює Бюро революційного проводу ОУН.
 
1940 рік – розкол ОУН на «бандерівців» і «мельниківців».
 
22 червня 1941 року Бандера передає до адміністрації канцлера в Берліні Меморандум ОУН, у якому в недипломатичній формі застерігає Гітлера від провадження в Україні окупаційної політики, вимагає визнати Україну рівноправною європейською державою.
 
30 червня 1941 року похідна група Ярослава Стецька проголошує у Львові незалежність України. 3 липня 1941-го німці висилають у Краків державного секретаря Кундта, який вимагає відкликати Акт 30 червня. Бандера категорично відмовився скасовувати самостійницьку декларацію. У відповідь німці починають репресії проти членів «групи Бандери», а його самого арештовують.
 
У 1942 році Степана Бандеру відправляють у концтабір «Заксенхаузен». Відтоді Бандера так і не повернувся на Батьківщину. Демократизація ОУН, розбудова і героїчний опір УПА відбулися без його участі, але він усе одно залишається прапором для
«воюючої України».
 
Після війни оселяється у Мюнхені під іменем Стефана Попеля. Наприкінці 1945 року Бандера створює Закордонний Центр ОУН. У 1946-му разом із Ярославом Стецьком створює Антибільшовицький блок народів – організацію, покликану об’єднати всі визвольні рухи «соціалістичного табору».
 
15 жовтня 1959 року Степана Бандеру в під’їзді власного будинку вбив агент КДБ Богдан Сташинський. Його зброєю був пістолет-шприц із синильною кислотою.



Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
  • Чому реалізація невеликих регіональних проектів із європейськими країнами може бути ефективнішою, ніж стратегічне «тупцювання на місці»
    17 листопада, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.