Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 травня, 2010   ▪   Роман Кабачій   ▪   Версія для друку

Війна. Український рахунок

Втиснення української історії 1939–1950 років у межі радянсько-німецької війни нівелює внесок України в перемогу над Гітлером та закріплює за нею статус бездержавної нації
Матеріал друкованого видання
№ 18 (131)
від 7 травня, 2010
Війна. Український рахунок


Щоб збільшити графіку - натисніть на ній.

Попри те що Віктор Янукович заявив спантеличеним європейцям, що Голодомор є «общім достоянієм» народів СРСР, адекватно мислячі українці все ж знають, за що сталінський режим закатував голодом українських селян, — з ідеєю окремішності української нації мало бути покінчено раз і назавжди. Натомість, чому українство зазнало масового знищення під час Другої світової війни, хто винен у цьому – питання, на які не дано відповіді. Кожен, хто наступав зі Сходу, Заходу чи Півдня на українську землю, говорив про її визволення. Угорці в березні 1939-го «визволяли» від українців та чехів «свій» Унгвар і Мункач, совєти у вересні 1939-го «визволяли» від «буржуазних поляків» «свої» Львов і Ровно, німці за два роки «визволяли» той самий Лемберг від «жидо-комуни». Усі вони прикривалися «визволенням» украї­нців, щоб нещадно їх експлуатувати, передусім як гарматне м’ясо.

Така сумна доля в бездержавних народів – вони часто стають лише матеріалом для чужих цілей: чи то сталінської імперії, чи рейху.

Україна у вогні

«Якщо українські історики не нагадуватимуть західній суспільній думці, що в армії, яка здобула Берлін, українці становили другу за чисельністю національну групу після росіян, цього за них не зробить ніхто»,  – таку думку висловив у обговоренні проблем Другої світової війни, проведеному часописом «Україна модерна», польський дослідник Ґжеґож Мотика. Те, що 9 Травня Захід і так волітиме чути путінські міфи про «соотєчєствєнніков» та керівну роль Кремля у перемозі над фашизмом, можна судити з блискавичної реакції ПАРЄ на слова Януковича про той самий Голодомор. Таке враження, що Старій Європі ліньки розплющити очі на цілком очевидні факти. За свідченням французького мислителя Алена Безансона, у часи, коли він цікавився російською історією, був вражений відсутністю як української тематики у західних книгозбірнях, так і згадок всередині написаного про Російську імперію та СРСР: «Найперше, що вражає, – це дивна відсутність України в бібліотеці».

Друга світова війна як історична проблема якнайбільше придатна для повернення українського дискурсу у світову історію. Щоправда, робити це треба дещо в інший спосіб, ніж це робилося дотепер і окреслювалося тим самим Мотикою «українізацією» Другої світової. І зовсім не так, як би це бачив тандем Табачника – Семиноженка, – зашивання української присутності у Другій світовій в шати радянсько-німецької війни. Це перекреслює будь-який шанс України вести свій історичний рахунок Другої світової війни, а також ображає тих українських вояків, яким довелося воювати з німцями не в Червоній армії, а, приміром, у Війську Польському чи Українській повстанській армії. Крім того, викреслює з історії тих, хто боровся за Україну проти Радянського Союзу.

Назву Друга світова війна придумали не українці. Вона вміщує в собі цілий комплекс різних регіональних війн, кілька з яких відбулися на території України або за участю українців. По-перше, це радянсько-німецька війна 1941–1945 років у всій її багатогранності. По-друге, партизанська війна УПА проти німців, а після 1944-го – війна УПА із силами МДБ у Західній Україні. А ще війна сил Карпатської України проти хортистської Угорщини в березні 1939-го, що відкрила український рахунок жертв Другої світової, та громадянська українсько-польська війна на Волині, Галичині й Закерзонні у 1943–1947 роках. Для українців Друга світова війна почалася раніше від офіційної дати – взяттям угорцями маленького незалежного Хуста 17  березня 1939-го – й закінчилася пізніше – умовно зі смертю лідера УПА Романа Шухевича 5 березня 1950-го. Дуже часто одні українці воювали з іншими українцями, і часто їм не залишали іншого вибору.

Причина відсутності єдиного україноцентричного погляду на історію Другої світової війни полягає в тому, що Україна була об’єктом, а не суб’єктом цієї війни. Українці були нещадним чином використані для зміцнення Радянської імперії, яка, подобається це чи ні, стала новітнім продовженням Російської імперії, лише значно кривавішим.

Народи, державність яких формувалася до або під час Другої світової війни, такі як Хорватія, Словаччина, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, тепер не мають проблем із визначенням своєї тодішньої ролі: це була вимушена, але державність під протекторатом або ж державність втрачена. Це відповідь названих народів на історію, написану переможцями. Європейська історія, на думку англійського історика Нормана Дейвіса, і так сформована так званими великими, і в ній немає місця для народів менших – нехай це будуть 40-мільйонні поляки чи 50-мільйонні українці. Ефемерний уряд УРСР десь за Волгою чи не менш ефемерне проголошення ОУН української державності у Львові 30 червня 1941 року нікого в світі не цікавить – українська територія за західними уявленнями була лишень полем битви поміж двома титанами.

Історія Другої світової війни – це історія переможців, протистояти цьому сприйняттю можуть сильні та впевнені у власній правоті народи. Українці, попри свій величезний внесок у перемогу, не вміють, а зважаючи на останні тенденції, не хочуть розповісти про себе світу. Нинішня українська влада слідом за білоруським «бацькою» паразитує на московських догмах, не усвідомлюючи, що,  місця для України в них як не було тоді, так і немає тепер. І якщо Владімір Путін, щоб «прикупити» Польщу Дональда Туска, запропонував дефіляду на Червоній площі одразу після російських військ польським, і польськими після цього вони бути не перестануть, то чи виглядатимуть там українські війська як УКРАЇНСЬКІ? «Наши»? «Отечественные»? «Братские»? Союзницькими їх у Москві апріорі ніхто не назве.

ПЕРШІ ОКУПАНТИ. Угорські війська на вулицях Ужгорода. 1939 р.

Місце під сонцем

Улюбленим творінням президента Леха Качинського, який, між іншим, до Москви 9 Травня не збирався, було відкриття Музею Варшавського повстання. Те, що цей музей є одним із найсучасніших та найцікавіших у Європі, – це одне. Важливо інше: НАВІЩО тоді ще мер Варшави Лех Качинський задумав створити цей музей? Основною його метою було показати, по-перше, Москві: ось що ми, поляки, робили з німцями тоді, коли ваша армія стояла на іншому березі Вісли й спостерігала, як вмирає наша столиця. По-друге, показати Лондону: ось таким є внесок Польщі у спільну перемогу тоді, коли ваші літаки кинули наше місто напризволяще. Хто не знає, Лех Качинський навіть вимагав від Великої Британії перепросин за її, так би мовити, «зраду». Це викликало скандал, тільки от хто тепер із європейських політиків не чув про Варшавське повстання?

Український внесок у перемогу стане відомим світу тоді, коли українська історична політика не ховатиметься у радянські шори, а навчиться називати речі своїми іменами. Нехай великий друг українського президента, вихованець КДБ Владімір Путін безпосередньо, як він це зробив у Катині, назве хоч приблизну кількість українців, рекрутованих Червоною армією і вистріляних заградотрядами у першому ж бою біля свого села. Нехай вони разом пояснять логіку НКВС, коли у тюрмах Західної України було розстріляно під час відступу Червоної армії тисячі ні в чому не винних політв’язнів. Нехай Табачник і Семиноженко, якщо покровительствують українофобській виставці «Волинська різня», створять у Луцьку Музей виселених українців, де покажуть, у яких умовах з використанням артилерії, літаків і танків за наказом лідера Радянської України Микити Хрущова було депортовано півмільйона українців із Польщі, а під дулами радянських автоматів вигнано 780 тис. поляків із території УРСР. Хіба це не війна? Не віт­чизняна? А що це тоді – військова необхідність?

Норман Дейвіс у інтерв’ю польській газеті «Тиґоднік пов­шехни» зазначає: «Понад 50 років усі підручники писалися так, якби Сталін був другом демократії, справедливості й свободи. Роками писали, що Червона армія визволила Польщу, Чехію, Угорщину. Так, ніби не було страшної тиранії, ніби Сталін не вбивав своїх людей, спершу росіян, пізніше українців, а згодом громадян інших країн, де досягав його режим». Якщо Путін спромігся назвати «моральною помилкою» вторгнення совєтів у Прагу в 1968-му, придушення повстання у Будапешті в 1956-му і засудити поділ Польщі у 1939-му, чому він не зможе зробити кроки назустріч українцям? Якщо його не проситимуть, не зможе. Володіючи медіа-ресурсами в Україні, маючи політичну підтримку в особі теперішньої української влади, навпаки, посилюватиме сталінський дискурс всіма можливими методами. Бо коли людина про щось запитує, чимось цікавиться, нею важче керувати, ніж коли людина «вже все про війну знає».

Якщо українська історична політика не спроможеться на формування власного погляду на історію Другої світової, а розглядатиме ці події із запозичених, чи то пак відроджених, поглядів на «Велику Вітчизняну», вона не зможе дати світу відповіді на запитання, які й без цього постійно звучать: якщо ваша держава називається Україна, що робили українці в СС «Галичина»? Чому відбулася етнічна чистка на Волині? Чому близько мільйона українців були змушені колаборувати з німцями? Чому українці воювали проти Фінляндії?

Якби українська влада відстоювала інтереси української держави, вона мала б сказати світові: «Ми українці, як бездержавний народ, опинилися між двох вогнів у Другу світову. Ми заплатили одну з найвищих цін у Європі за перемогу над нацизмом. Ми боролися проти сталінської деспотії й програли в нерівній боротьбі. Проте тепер ми стали вільними, й світ повинен визнати наш внесок». Українська трагедія має бути належно оцінена як на Заході, так і ідейними нащадками Сталіна у Москві. Найголовніше ж – переосмислення повинно відбутися в Україні. Наша трагедія в Другій світовій має постійно нагадувати нам: доля бездержавних народів – бути матеріалом для інших, і навіть найбільші жертви й звитяги таких народів залишатимуться не визнаними світом.

МІЖ ДВОМА ЗАГАРБНИКАМИ. Агітка Дивізії СС «Галичина»


У БОЮ ПРОТИ НКВС. Повстанці у Суразьких лісах на Волині. Грудень 1943 р.

ЗНОВ НА ЗЕМЛІ УКРАЇНИ. Бійці Червоної Армії неподалік Харкова


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено