▪   Віктор Котигоренко

Зайнято!

ФОТО: Анатолій Бєлов
Вирішити проблему соціальної адаптації депортованих можна лише комплексно
Матеріал друкованого видання
№ 8 (69)
від 27 лютого, 2009

 

Однією з найгостріших суспільних проблем, успадкованих українською державою від радянського минулого,  стала проблема повернення в Україну депортованих за національною ознакою кримських татар, болгар, вірмен, греків, німців. Питання їх політичної реабілітації як неправдиво звинувачених і протиправно й антигуманно репресованих було розв’язане ще в останні роки й місяці існування Радянського Союзу. Наприкінці перебудови депортовані добилися від комуністичної влади права повернутися на Батьківщину. На час перепису 2001 року в автономії вже проживали 243,4 тис. кримських татар. Нині їх ще більше.
 
Економіка і соціальна сфера
 
На початку масової репатріації кримських татар їх розселяли, переважно, у сільських місцевостях півночі Криму без урахування тієї обставини, що більшість із них до депортації проживали на півдні півострова і прагнули повернутися на землі свого традиційного проживання. З 2002 року, коли помітно зменшилася хвиля зовнішньої кримськотатарської імміграції, піднялася хвиля міграції внутрішньокримської. Крім вищеописаних обставин, її спонукою стала ще й висока привабливість перспективи комерційного використання земель Південного берега Криму (ПБК). Також очевидними для більшості кримчан, в тому числі для лідерів та активістів Меджлісу кримськотатарського народу, стали факти не­за­конного привласнення земельних ділянок на ПБК фізичними і юридичними особами, зокрема, у формі викупу санаторіїв та інших об’єктів із відповідним землевідведенням тощо. Відтак кримські татари активізували практику самозахоплень земельних ділянок на ПБК у формі організації так званих галявин протесту. За відповідними фактами прокуратура автономії відкривала карні справи. Однак з’ясувалося, що до більшості самозахоплень репатріанти не мали жодного стосунку. Тим не менше, міжетнічні відносини з приводу реальних земельних проблем загострювалися. Земельні конфлікти між кримськими татарами і кримчанами інших національностей здебільшого провокували окремі корумповані чиновники, керівники органів місцевого самоврядування і криміналізований бізнес. Під прикриттям цих конфліктів вони здійснюють незаконні земельні оборудки.
 
Врегулювати земельні проблеми в Криму загалом, а також міжетнічні протиріччя цілком можливо. Насамперед потрібна ревізія правочинності рішень органів місцевого самоврядування та влади автономії у сфері земельних відносин. Одночасно має бути здійснена інвентаризація земельного фонду, сформований реєстр власників землі, а також реєстр осіб, які повернулися та збираються повернутися з місць депортації та бажають і мають законне право на отримання землі. Необхідно провести грошову оцінку земель. До її завершення слід накласти мораторій на продаж землі в Криму (незалежно від того, як вирішуватиметься питання про мораторій у загальноукраїнському масштабі). Передовсім заборона має стосуватися двокілометрової при­бережної зони. Приватизація, продаж-купівля та ос­воєння землі в її межах мають від­буватися виключно в рамках дер­жавної програми соціально-еконо­мічного роз­витку чорноморського узбережжя, яка враховувала б його рекреаційний та інший потенціали, інтереси репатріантів і всіх кримчан.
 
Нині за суто кількісними параметрами забезпечення кримських татар земельними ресурсами виглядає краще, ніж мешканців автономії інших національностей. Це сталося не стільки завдяки діям місцевої влади, скільки в результаті самозахоплень, які згодом влада вимушена була легалізувати. Насамперед це стосується ділянок під житлову забудову. Звичайно, не можна не брати до уваги місце розташування землеволодінь і землекористування та рівень роз­вит­ку інфраструктури цих місць. У кримських татар, як відомо, вони чи не найгірші.
 
Ще один аспект – питання зайнятості. Серед репатріантів рівень безробіття значно перевищує середньо­кримський.
 
Бюджетні кошти, що їх виділяють на облаштування репатріантів, використовуються неефективно внаслідок низької якості планування видатків і неузгодженості дій розпорядників.
 
Культура та психологія
 
Соціологічні дослідження останніх років свідчать про зростання відчуженості у відносинах кримчан різного етнічного походження і етнокультурних орієнтацій. Одна з причин – штучна політизація етнонаціональних питань, особливо у зв’язку з виборами.
 
Оптимізація культурно-ци­ві­лі­за­ційних і психологічних параметрів процесу соціальної адаптації репатріантів вимагає зваженої державної політики сприяння захисту й розвиткові всіх етнічних мов, культур, віросповідань, традицій, відновлення історичної топонімії, історичних пам’яток. Паралельно на державному рівні необхідно нейтралізувати негативні стереотипи й історичні міфи, налагодити й підтримувати міжетнічний та міжконфесійний діалог і просвітництво.
 
Політичний і правовий вимір
 
Питання політичної активності кримських татар та репатріантів ­інших національностей вирішили по-різному – від застосування квот­ного принципу до встановлення єдиних для всіх громадян електо­раль­но-правових норм, шляхом створення дорадчих структур при органах центральної влади та влади автономії тощо. І за всіх випадків репатріанти мали і мають підстави бути незадоволеними рівнем свого представництва у владі.
 
Зокрема, нинішня практика обрання депутатів районних і обласних рад за списками політичних партій і блоків унеможливлює право членів територіальних громад з-поміж репатріантів обирати своїх представників до складу відповідних органів місцевого самоврядування.
 
Найперспективнішим способом правового забезпечення процесу соціальної адаптації кримських татар є ухвалення закону про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою. В червні 2004 року відповідний проект був схвалений парламентом, але не набув чинності через вето президента. Леонід Кучма запропонував тоді низку редакційних змін до тексту документа з метою його вдосконалення і приведення у відповідність до Конституції та інших законів. Головне науково-екс­перт­не управління Верховної Ради погодилося з цими пропозиціями. Тож перспектива ухвалити закон є цілком реальною.

[1187]

 
ІНША ДУМКА
Вадим Колесніченко
народний депутат України, Партія регіонів

 Ланцюгова реакція
 
Починаючи з часів Великої Вітчизняної ­війни, кримських татар, як і будь-яку іншу народність, національність, територіальну общину ділили на дві групи: перша – провокатори, пристосуванці, кар’єристи, негідники; друга, найбільша – власне народ.
 
Кримські татари зараз мають ті самі проблеми, що й кримські вірмени і німці, яких також депортували у 1944 році. Винні у виселенні цих народів їхні ж ідейні керівники, які бачили свої власні перспективи в альянсі з нацистами. Але більшість кримських татар – це прекрасні, працьовиті люди, які прагнуть жити в мирі та спокої.

Провина у зростанні сепаратизму та екстремізму серед кримських татар лежить передусім на керівництві держави й окремих політичних діячах. Вони допустили провокації і виникнення полюсу напруги в середовищі татар. Сьогодні ми маємо цілі райони й окремо взяті міста, заселені лише кримськими татарами. Вони перебувають у такій же складній ситуації (як і решта народів Криму – Прим. Ред.), але кар’єристи, які рояться в колі чи то сепаратистів, чи то націонал-патріотів, намагаються цю ситуацію розгойдати. Це дуже небезпечно. Українські націоналісти сьогодні відійшли на другий план, і кримськотатарський рух став окремою проекцією, це вже внутрішня кримська проблема, яка стане проблемою всієї України за якісь 10–15 років. По суті, це вже запущена ядерна реакція, і якщо татари й надалі житимуть так само погано, як і решта мешканців півострова, як і все українське населення, сепаратизм і екстремізм стрімко поширюватимуться.