▪   Василь Васютин

Крах «Дона Сємьона»

Графіка: Андрій Єрмоленко
З рідним краєм Могилевича пов’язує знайомство не лише з політичним бомондом, але й кримінальним. Підконтрольні йому структури працюють і в нелегальних, і в легальних сферах бізнесу
Матеріал друкованого видання
№ 5 (13)
від 1 лютого, 2008

 

 

 

 

 

Увечері 23 січня поблизу одного з міжнародних торгових центрів у Москві правоохоронці затримали власника мережі магазинів «Арбат Престиж» Володимира Некрасова та «консультанта компанії «Евергейт» Сергія Шнайдера». Під цим скромним титулом ховалася людина, яка у списку Міністерства юстиції США фігурує як один із найрозшукуваніших і найнебезпечніших злочинців – «хрещений батько російської мафії», колишній киянин Семен Могилевич. 

Могилевич несподівано повторив долю Аль Капоне – його узяли під варту у справі про ухиляння від сплати податків в особливо великих розмірах. Російське законодавство передбачає максимальний термін покарання за цей злочин до 6 років ув’язнення. І для «хрещеного батька» краще відбути його у Росії, аніж бути екстрадованим до США. Американська Феміда закидає йому звинувачення за 45-ма пунктами, що, в разі обвинувачувального вироку, загрожує 365-ми роками тюрми. Українські спецслужби також неабияк цікавляться Могилевичем, адже його бізнес-інтереси поширювалися і на територію колишньої Батьківщини.
 
Перша «розборка»
 
 
Семен Могилевич народився 30 червня 1946 року у Броварах під Києвом. Закінчив економічний факультет Львівського університету. Перший раз загримів до Бучацької колонії строго режиму за підробку державних нагород і виготовлення фальшивих грошей.
 
Ось як сам згадував Сєва той період в інтерв’ю «Московському комсомольцеві» від 31 серпня 1999 року: «У 1973 році я сів у в’язницю. Купив золоті монетки своїй дівчині на медальйон. Тоді я дружив із сином першого секретаря ЦК компартії України – Валерієм Щербицьким. У нас була дуже близька дружба, але його тато за допомогою всіх можливих спецслужб відгороджував свого сина від такого спілкування. Знайшовся привід, і мене швиденько посадили. Я одержав 3 роки за порушення валютних операцій. Через півроку після виходу, у 1977 році, я допоміг купити товаришеві, що увиїжджав назавжди в Ізраїль, 2,5 тисячі доларів. Другий випадок з валютою міг обійтися мені вже досить дорого. Мені було простіше сказати, що я не допомагав йому купити валюту, а намагався його обдурити. У результаті я отримав 4 роки за шахрайство, а не 8 років за валютну операцію».
 
Прокуратура озвучує дещо іншу версію другого злочину. Могилевич буцімто ретельно спланував «кидалово» цеховика Семена Яхимовича, який збирався виїхати до Ізраїля. Для цього він залучив племінника президента Конго, який навчався тоді у Києві. Африканець мав видавати з себе дипломата, готового обміняти 20 тис. радянських карбованців на долари. Знайома повія мала грати роль дружини дипломата. Коли Могилевич і Яхимович прибули на умовлене місце, негр передав привезений чемоданчик вбраній по-домашньому «дружині», сказавши, що вона занесе гроші і вийде із «зеленими». Коли «дружина» зникла у під’їзді, підійшов ще один змовник – міліціонер, який запропонував усій трійці проїхати до відділку. Дорогою Могилевич вистрибнув із машини.
 
Яхимовича протримали кілька годин у відділку. Вийшовши, він почав вимагати повернення грошей. На «стрілку» обидві сторони прийшли зі своїми знайомими, які влаштували стрілянину. Після розслідування обставин інциденту, Могилевич отримав 4 роки за шахрайство, а Яхимович – 9 років за криваві порахунки. Втім, цей випадок не перешкодив відновленню їхнього партнерства через 20 років.
 
Перебування в радянській в’язниці не було марним. Були налагоджені тісні контакти з різними представниками криміналітету. Могилевич від фарцовки перейшов на серйозніший рівень. Він перебрався в Москву, де був пов’язаний із «люберецьким» (валюта), а згодом – «сонцевським» злочинним угрупованнями.
Коли в середині 1980-х тисячі євреїв прямували з тодішнього СРСР в Ізраїль і США, Семен за копійки купував у них усе підряд. Меблі, коштовності, золото, антикваріат вигідно продавав, а гроші почав вкладати у бізнес.
 
«Людина з сімома обличчями»
 
Таке прізвисько заробив Могилевич на початку 1990-х. На той момент мав паспорти громадян Росії, України, Ізраїлю, Угорщини та США – він кілька разів одружувався, і чергове посвідчення особи виписували на прізвище нової дружини.
 
За даними ФБР, у другій половині 1980-х Могилевич на гроші обдурених євреїв організував офшорну експортно-імпортну компанію «Арбат Інтернешнл», де його партнером став російський кримінальний авторитет В’ячеслав Іваньков на прізвисько «Япончик». Хоча сам Могилевич контакти з Япончиком заперечує, оперативні дані свідчать про протилежне. Після арешту Япончика значна частина його бізнесу відійшла Сєві. Ще один підручний – Моня Ельсон, який пізніше посів одне з чільних місць в російсько-українсько-єврейській кримінальній ієрархії Нью-Йорка, займався відмиванням грошей в Італії і налагоджував контакти із сицилійською мафією.
 
Моню Ельсона заарештували у Нью-Йорку в березні 2006 року завдяки спільній операції ФБР, Інтерполу та українського МВС. Він разом із громадянином України Леонiдом Ройтманом готував убивство українських бiзнесменiв – братів Константиновських, які є засновниками потужної компанiї «Київ-Донбас». Змовники планували прибрати бізнес жертв до своїх рук.
 
Згідно з досьє спецслужб, група Могилевича, до складу якої входить 250 активних учасників, спеціалізується на контрабанді зброї, ядерних матеріалів, наркотиків, цінностей, а також на проституції та відмиванні грошей. Головними її центрами є Москва, Прага, Відень та Будапешт, звідки координуються дії у всій Європі, Сполучених Штатах та Ізраїлі.
За даними британської преси, значний капітал Семен Могилевич заробив на продажі зброї до Ірану, Іраку та Сербії. У поле зору американських та ізраїльських спецслужб Могилевич потрапив, коли він із двома московськими партнерами за $20 млн продав Ірану ракети класу «земля – повітря» і 12 БТРів.
 
У дослідженні американського National Institute of Justice говориться, що Могилевич також контролює мережу повій у нічних клубах Будапешта і Праги. Свіжий «товар» сюди постачається з України та Росії. В Угорщині, між іншим, Сєня Київський продуктивно працював ще з 1988 року, ставши власником мережі нічних клубів «Чорне і біле», двох зброярних та ювелірного заводів. З останнім пов’язана ще одна афера. Підприємство приймало від багатьох музеїв світу буцімто на реставрацію ювелірні раритети. Але згодом виявилося, що замість відреставрованих експонатів назад повертали майстерні копії.
 
Проте найгучнішими стали фінансові махінації Могилевича, який ще у середині 1990-х придбав частку акцій російського «Інкомбанку». Так разом із 56-річним Ігорем Фішерманом, який народився у Львові, його розшукували за участь у махінаціях із акціями YBM Magnex International Inc., що коштували інвесторам компанії $150 млн.
 
1995 року за фактом відмивання $80 млн оголосив ділка у розшук Скотланд-Ярд. Могилевичу окрім того пожиттєво заборонили в’їзд на територію Великої Британії. У Лондоні навіть пройшла спецоперація під кодовою назвою «Меч», після чого англійські суди видали 37 розпоряджень на вилучення поліцією банківських рахунків юридичної фірми «Блэйкс», що і переводила «брудні» гроші Могилевича на рахунки 20 британських банків.
 
У 1998–1999 роках через рахунки Могилевича у Bank of New York пройшло $10 млрд. На думку американських правоохоронців, таким чином відмивали свої незаконні капітали відомі політики й бізнесмени з Росії та України.
 
З рідним краєм Могилевича пов’язує знайомство не лише з політичним бомондом, але й кримінальним. Підконтрольні йому структури працюють і в нелегальних, і в легальних сферах бізнесу.
 
Запах транзитного газу
 
 
На початку своєї московської кар’єри Сєня разом із «сонцевським» авторитетом «Сильвестром» організував мережу платних туалетів на вокзалах від фірми «Внуково-1». Чудово усвідомлюючи, що гроші не пахнуть, він незабаром організував мережу «Внуково-2» у Києві, роблячи головну ставку на залізничний вокзал, що принесло непоганий зиск.
 
На початку 1990-х компанії Могилевича активно доправляли до країн СНД через Закарпаття «палену» в Угорщині горілку «Абсолют» та «Распутін». Приблизно у той самий час активно зацікавився приватизацією і почав скуповувати акції підприємств, у першу чергу енергетичних. Є також дані про те, що на кінець минулого століття Могилевичу в Україні належало близько 700 сучасних аптек та завод з виробництва компакт-дисків.
 
Уже згадана «Арбат Інтернешнл» активно використовувала для своїх транспортних операцій судна Чорноморського пароплавства. Центром фінансових операцій організації Могилевича є зареєстрована на Нормандських островах (Велика Британія) компанія Arigon Ltd. Власне, через неї протягом тривалого часу постачалися паливо-мастильні матеріали для Укрзалізниці. Для здійснення своїх операцій Arigon Ltd залучає низку банків, зокрема в Стокгольмі, Нью-Йорку й Женеві.
 
Стрімкий розвиток бізнесу змусив Могилевича шукати контакти не лише у кримінальному світі, але й серед високопосадовців. Подейкують, що за посередництва тренера «Динамо» Йожефа Сабо Семен Юдкович вийшов на Григорія Суркіса.
 
Потім був Павло Іванович Лазаренко. Згаданий колишній львів’янин Ігор Фішерман – справжній фінансовий геній, який, проживаючи в Штатах, устиг побувати керівником відділення банку «Чейз Манхеттен Бенк» – надавав одночасно консультації Могилевичу, російському авторитету Михасю та Лазаренку. Зв’язок з цими трьома підтримував і Олексій Мильченко, відоміший як дніпропетровський «злодій у законі» на прізвисько «Матрос».
 
А у 1999 році, ще до «касетного скандалу» 2000 року, ім’я Могилевича пролунало на розшифровці розмови, яка нібито відбулася між Леонідом Кучмою та тодішнім керманичем СБУ Леонідом Деркачем. З цього діалогу можна зробити висновок, що його пов’язували ділові стосунки як з Кучмою, так і... Путіним. «Вони в хороших стосунках із Путіним. Вони спілкувалися з Путіним, ще коли Путін був у Ленінграді», – нібито розповідає Кучмі Деркач. Того ж таки року в одному з інтерв’ю Деркач заперечував кримінальне минуле Могилевича, назвавши його успішним комерсантом. Тоді ця заява стривожила американських та британських колег Деркача.
 
Уже після цього Федеральна кримінальна поліція ФРН повідомила у своєму розвіддонесенні: «У березні 2000 року в Київ приїжджав Семен Могилевич та Ігор Фішерман. Метою їхньої поїздки була зустріч зі злочинними лідерами й окремими представниками ділових кіл України для вирішення спільних питань. Під час перебування в Києві відбулася зустріч Могилевича з главою СБУ Деркачем».
 
Проте найбільшого розголосу набуло ймовірне фігурування Могилевича у поставках газу в Україні. Ніби-то він мав стосунок до фірми Eural Trans Gas (ETG) – фірми зі статутним капіталом $12 тис., зареєстрованої 5 грудня 2002 року в угорському селищі Чабди. Саме через неї в україну постачався туркменський газ. Наприкінці 2004 року місце ETG зайняла швейцарська «РосУкрЕнерго». Її створення знову пов’язали з іменем Могилевича, що стало предметом спеціального розслідування СБУ. Російський «Газпром», який володіє половиною акцій компанії, ці звинувачення відкинув. Коли з’ясувалося, що співвласником «РосУкрЕнерго» є український мільйонер Дмитро Фірташ, почали говорити про його партнерські зв’язки з Семеном Могилевичем. Нині також заявляють, про участь Фірташа в бізнесі парфюмерної компанії «Арбат Престиж».
 
Натомість юристи Дмитра Фірташа після арешту «хрещеного батька» виступили з офіційною заявою, що їхній клієнт жодних ділових стосунків з Могилевичем не мав і не має.[181]
 
У ТІНІ "АВТОРИТЕТА"

 Контакти Семена Могілевича

Про зв’язки у владних і ділових колах «хрещеного батька» пост-радянської організованої злочинності складають легенди. Серед його знайомців називають навіть всемогутнього президента Росії Владіміра Путіна. Однак ці контакти, крім деяких винятків, юридично не доведені. Тож Тиждень, дослідивши орбіти «Дона Сємьона», наголошує на тому, що зв’язки ці лише вірогідні.
 
 
Семен Яхимович. Бізнесмен, за неперевіреною інформацією, контролює комерцію на Центральному залізничному вокзалі Києва.
 
 
В’ячеслав Іваньков, він же кримінальний «авторитет» на прізвисько Япончик. В минулому – бізнес-партнер Могилевича. У 1990-х роках мав стосунок до газотрейдера «Ітера», пертнера комерційних структур Юлії Тимошенко.
 
 
Моня Ельсон. Один з ватажків «руської мафії» у Нью-Йорку. Арештований ФБР за організацію замовних убивств.
 
 
Йожеф Сабо. Екс-головний тренер ФК «Динамо-Київ». За твердженням низки ЗМІ, мав особисті контакти.
 
  
Григорій Суркіс. Президент ФФУ. За неперевіреними даними, мав опосередковані контакти.
 
 
Павло Лазаренко. Екс-прем’єр України. Опосередковані контакти через Фішермана.
 
  
 
  
Леонід Деркач. Екс-голова СБУ. Буцімто на власному досвіді був упевнений, що Могилевич не пов’язаний зі злочинним світом.
 
  
Леонід Кучма. Екс-президент України. За припущенням деяких ЗМІ, за допомогою Могилевича налагоджував контакти з адміністрацією Путіна.
 
  
Владімір Путін. Президент Російської Федерації. Існують припущення, що Могилевич допомагав команді російського лідера встановити контроль над «Газпромом».
 
 
Дмитро Фірташ. Співвласник газотрейдера «РосУкрЕнерго». Адвокати Фірташа готові юридично довести відсутність контактів клієнта з Могілевичем. Незалежні спостерігачі вперто відмовляються їм вірити.