▪   Сергій Гузь

«Чорна дірка» для трансгенів

З 1 листопада всі продукти, що містять більше 0,9% генетично модифікованих речовин, мали обов’язково отримати відповідне маркування. Однак напередодні цієї дати Уряд переніс запровадження маркування на невизначений термін – чи то до 1 грудня, чи, швидше за все, до наступного врожаю
Матеріал друкованого видання
№ 5 (5)
від 30 листопада, 2007

З 1 листопада всі продукти, що містять більше 0,9% генетично модифікованих речовин, мали обов’язково отримати відповідне маркування. Однак напередодні цієї дати Уряд переніс запровадження маркування на невизначений термін – чи то до 1 грудня, чи, швидше за все, до наступного врожаю. 

Щодо генетично модифікованих організмів (ГМО) у всьому світі тривають гострі дискусії. У нашому випадку йдеться не про те, чи є ГМ-продукти кошмарною «їжею Франкенштейна», чи це всесвітня панацея від нестачі харчів. Питання в іншому: виробництво ГМО – надзвичайно вигідний бізнес. У період між 1996 та 2005 роками площі, на яких вирощують ГМО, у світі збільшили в понад 50 разів – з 17 тис. км2 до 900 тис. км2, а нині вони вже становлять більше 1 млрд км2.55% цих площ знаходиться в США, які активно лобіюють просування ГМ-продукції на світові ринки.
 
Обсяг сільськогосподарської торгівлі між Європою та США колосальний– понад 57 млрд. дол. Експансія в Європу дешевих ГМ-продуктів передбачає величезні збитки для сільськогосподарської галузі Старого Світу. Тому він вживає всіх засобів, щоб не допустити ГМО на свої полиці. І в цьому полягає найбільша проблема України: в битві між лобістами та противникам ГМ-продукції вона може опинитися між двох вогнів. Перші зароблять, постачаючи до нас насінний ГМ-матеріал, гербіциди, [270]сільськогосподарську сировину та готову продукцію. А другі закриють для України свої ринки.
 
ГМО у наших тарілках
Перенесення дати початку маркування продуктів харчування, що містять ГМО, пояснюється кількома чинниками: тиском імпортерів ГМО, внутрішніх виробників, а також неготовністю Уряду забезпечити населення «чистими» продуктами.
 
Найбільша проблема у тому, що виробники продуктів харчування самі часто не знають, яку сировину – «чисту» чи генетично модифіковану, вони використовують. Це засвідчують у лабораторії молекулярно-генетичних досліджень Укрметртестстандарту. Очікуючи введення маркування, виробники почали досліджувати не лише кінцевий продукт, а й сировину, що використовується. І якщо дослідження виявляють наявність ГМО у сировині, то їй замінюють натуральною.
 
Однак зробити це не так легко. У Мінагропромі визнають, що не завжди знають, які сорти рослин сіють на наших ланах. 2006 року в країні посіяли від 20 до 75% ярової пшениці та 30% буряків, сорти яких не пройшли відповідної державної реєстрації. Що виросло – невідомо. Тим більше невідомо, що вирощують маленькі фермерські господарства, через які загалом і поширюються світом ГМ-рослини.
 
Окреме питання – імпорт сировини. Ринок завалений генетично модифікованою імпортною соєю, яка використовується як білкова добавка в багатьох продуктах: від ковбаси до дитячого харчування.
 
Введення маркування продукції з ГМО може спричинити дефіцит і подорожчання як натуральної сировини, так і новий сплеск цін на продовольчі товари. Натомість для продавців запровадження маркування також додає проблем. Співробітники Держспоживстандарту України вважають, що українці надаватимуть перевагу натуральним продуктам. Тому поява позначки, що вказує на використання ГМО, про які переважно негативно повідомляють у ЗМІ, для наших споживачів рівноцінна напису: «Обережно – отруєно!»
 
Ризики експорту і ризики імпорту
Натомість відмова від маркування ризикованіша. Європа у своєму ставленні до ГМО одностайна: самим не вирощувати, а імпортовані продукти – маркувати. І йдеться не тільки про Євросоюз. Росія ретельно взялася контролювати поширення продуктів з ГМО, а уряд Москви взагалі погрожує скласти «чорні» списки. При цьому чверть українського експорту припадає на Росію, і переважно це продукція сільського господарства і харчової промисловості. Загалом за 9 місяців цього року тільки експорт готових продуктів харчування становив 1,35 млрд дол. За споживчими уподобаннями росіяни не дуже далекі від українців. Тому можна прогнозувати, що імпортована з України продукція з ГМО-маркуванням продаватиметься в Росії та інших країнах СНД погано.
 
Однак відсутність маркування надзвичайно вигідна іноземним виробникам, що постачають в Україну сировину і готову продукцію. Наш ринок залишається чи не найбільшою «чорною діркою» в Європі, куди можна без маркування «скидати» продукцію з ГМО, тоді як Євросоюз, а тепер і Росія, Молдова та Білорусь жорстко це контролюють.
 
В Україні обсяг імпорту продуктів харчування за січень-вересень склав майже 1,5 млрд дол. Скільки з них містить ГМО – невідомо. Тому неможливо спрогнозувати, що буде з попитом на імпортні харчі та сировину, чи не спричинить введення маркування зменшення імпорту і, як наслідок, зростання внутрішніх цін. Разом із загальною ціновою динамікою та не надто рясним врожаєм це може додатково підштовхнути інфляцію.
 
Тому чиновникам доводиться, як завжди, посилатися на складнощі з введенням тотального маркування: відсутність необхідних методик, тестових систем, брак лабораторій та інші організаційні чинники. Однак в Уряді напевне знали про це в серпні, коли ухвалювали відповідну постанову. А у виборчий період ці проблеми планували перекласти на плечі виробників та імпортерів.
 
Колгосп імені Франкенштейна
Окреме питання стосується вирощування ГМ-рослин в Україні. Сільське господарство може оптимістичніше пережити перипетії введення ГМО-маркування, ніж харчова промисловість. По-перше, вирощений врожай вже пішов у виробництво. По-друге, агротехнології в Україні не настільки високорозвинені, щоб «відкат» від ГМО спричинив значні падіння урожаю чи збитки. Тому повернутися до повністю «натурального» виробництва буде порівняно неважко.
 
Зростання цін на нафту збільшує попит на сировину для виробництва біологічних енергоносіїв: ГМ-ріпак, ГМ-соняшник, генно модифіковані цукрові буряки, кукурудзу та ін. рослини, з яких можна виробляти біодизель або біоетанол. Введення ГМО-маркування продуктів харчування цей бізнес зачепить лише частково, якщо відходи виробництва використовуватимуться у харчовій галузі. А «генетично модифікований» бензин навряд чи викликатиме в когось застереження.
 
Дозвіл Уряду на комерційне вирощування окремих ГМ-рослин може бути певним компромісом з міжнародним «генетичним» лобі, яке тисне на Україну у зв’язку з перемовинами про вступ до СОТ. У такому дозволі можуть бути зацікавлені й вітчизняні виробники, що постачають сировину заводам-виробникам біопалива. Про розвиток цього напряму свідчить щорічне збільшення посівних площ під олійні культури, зростання обсягу експорту рослинних жирів, з яких виробляють біодизель, а також заяви інвесторів про плани побудувати в Україні заводи з виробництва біопалива. На відміну від «харчової» галузі, «паливна» може стати саме тим напрямком, де використання ГМО дасть змогу Україні отримувати значні прибутки. Однак у будь-якому випадку маркування варто запроваджувати якомога швидше: інакше будь-яка продукція, що експортується з України, отримає тавро «генетично модифікованої», натомість у самій Україні під видом «звичайних» харчів будуть масово продаватися «генетичні мутанти». [271] [272]
 
СЛОВНИЧОК

Генетично модифіковані організми (ГМО) – рослини чи інші істоти, геном яких був штучно змінений задля отримання нових властивостей. ГМО можуть створюватися або шляхом видозміни генів самого організму, або ж шляхом «вставляння» генів інших організмів (так званих «трансгенів»). У сільському господарстві найрозповсюдженішими є ГМ-соя, ГМ-кукурудза, ГМ-бавовна та ГМ-пшениця. Лідером технологій ГМО є США, в яких маркування таких продуктів не є обов’язкове для виробників, на відміну від більшості країн світу.
Економічна перевага ГМ-рослин полягає в тому, що їх можна «запрограмувати» на стійкість до гербіцидів чи шкідників: як наслідок, урожайність ГМ-культур є вищою, а їх вирощування – дешевшим. Негативний наслідок полягає в залежності сільгоспвиробників від компаній, що постачають насінний ГМ-матеріал та спеціальні гербіциди.

 
ДОВІДКА

 
ДУКА ЕКСПЕРТА
Віталій Арнольдович Кордюм
академік Академії медичних наук України, член-кореспондент НАН України

Найбільша загроза для нас – не у шкідливості ГМО для організму людини. Небезпека полягає у тому, що країна може опинитися в тотальній залежності від іноземних постачальників ГМ-культур. Трансгенні культури дійсно мають кращі властивості, ніж звичайні. Однак за деякий час вони їх втрачають. Це природно, адже ген чужий, він рослині не потрібен, ніякого відбору на його користь немає, тому він за деякий час перестає працювати. Тоді доведеться купувати новий сорт. А підтримання своїх, традиційних сортів зійде за кілька років нанівець: для їхньої підтримки потрібні досить великі кошти. Як наслідок – країна повністю залежатиме від фірм – власників патентів, адже усі складники виробництва захищено патентами. Ніхто в Україні не зможе його відтворити, оскільки не матиме на це права. І у цьому найбільша небезпека. Адже проблему токсичності можна кваліфіковано аналізувати та якимось чином їй протидіяти. Що ж до міжнародного права – аналізуй, не аналізуй – нічого не вдієш.
Європа стільки років не дозволяла застосовувати генну інженерію тому, що створювала свої патентноспроможні технології, а тепер їх не можна так просто взяти за горло. В Україні ж за розмовами «корисно-некорисно» залишається осторонь найсуттєвіше питання біобезпеки. У нас є фахівці, які можуть створити власну патентноздатну технологію, але ці дослідження потребують потребують великих коштів, тому практично не фінансуються.