Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 листопада, 2007   ▪   Андрій Лаврик   ▪   Версія для друку

№ 60-1241*

2 листопада 2000 року в лісі під Таращею було знайдено тіло журналіста Георгія Гонгадзе. Минуло 7 років, однак справжні замовники та організатори убивства досі лишаються у тіні. Схоже, у розкритті цієї справи не зацікавлений ніхто
Матеріал друкованого видання
№ 1 (1)
від 2 листопада, 2007
№ 60-1241*

Графіка: Андрій Єрмоленко

 

 

 

 

 

 

 

 
 
 2 листопада 2000 року в лісі під Таращею було знайдено тіло журналіста Георгія Гонгадзе. Минуло 7 років, однак справжні замовники та організатори убивства досі лишаються у тіні. Схоже, у розкритті цієї справи не зацікавлений ніхто.
 
 
Я не знав Георгія Гонгадзе особисто. Спілкувався з ним лише один раз — наприкінці літа 2000 року, коли робив для «Комсомольськой правды» замітку про «пригоди» Гонгадзе, який скаржився тодішньому генпрокурору Михайлу Потебеньку на міліцейське стеження. А потім Георгій зник. Наступні події для мене були таким же шоком, як і для решти суспільства, якому досить швидко підкинули відповідь на питання «Хто вбив журналіста Гонгадзе?» у вигляді «плівок Мельниченка», оприлюднених Олександром Морозом. Злочин скоїла банда «перевертнів у погонах» на замовлення Президента Кучми та його оточення — це твердження стало ледь не аксіомою. Однак, якщо розглядати «справу Гонгадзе» без емоцій, то щодо цієї версії виникає безліч сумнівів.
 
Вважається, що причиною викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе стала його професійна діяльність як опозиційного журналіста. Водночас відомо, що у 2000 році Георгій не займався власне журналістикою у її кришталево чистому розумінні, а швидше політехнологіями. Його неодноразово помічали в офісі Євгена Марчука, який свого часу перебував на постах голови СБУ, прем’єр-міністра та секретаря РНБО. Також Гонгадзе тісно контактував з Олександром Морозом, працював помічником народного депутата Ігоря Пилипчука (нині — начальника УБОЗ Тернопільської області). Останній згодом згадував: «Гія був, швидше, політиком, ніж журналістом».
 
Слід додати, що «Українська правда», сучасний лідер вітчизняних Інтернет-видань, на момент свого заснування також була швидше політтехнологічним, ніж інформаційно-аналітичним, проектом, виникнення якого експерти пов’язують із політичною реформою Леоніда Кучми, покликаною посилити владу Президента. Аналітики припускають, що «Укрправду» від початку, крім міжнародних фондів, фінансували внутрішні політичні сили, незацікавлені у збільшенні повноважень тодішнього глави держави. Як вважають політтехнологи, навесні 2000-го «УП» також використовували функціонери з оточення Кучми для боротьби з іншими фаворитами Президента. Інтернет-газета послідовно критикувала Олександра Волкова та Григорія Суркіса, хоча на її сторінках можна було побачити ледь не компліментарні відгуки про Володимира Литвина, який очолював Адміністрацію Президента, та керівника МВС Юрія Кравченка. Зокрема, у статті «Захід — Росія: всі при своїх» від 17 квітня 2000 року жорстокий і принциповий генерал Кравченко та старанний функціонер Литвин протиставлялися знахабнілим «олігархам» Волкову та Суркісу.
 
Тому версія, що причиною вбивства Гонгадзе була його журналістська діяльність, виглядає сумнівною. По-перше, дивно, що тодішні можновладці спрямували свій гнів саме проти Гії. Адже тоді багато інших журналістів послідовно критикували «небожителів», причому, критика декого з них була більш жорсткою. По-друге, в арсеналі оточення Кучми було безліч інших, менш брутальних, але вельми ефективних способів заткнути рота опозиційним ЗМІ та їхнім працівникам. Як приклад — «Всеукраинские ведомости» Павла Лазаренка, з якими розправилися за допомогою суду. І, по-третє, найдивніше те, що на випади «Української правди», котра тоді мала вельми обмежену аудиторію, взагалі хтось звернув увагу на Банковій. Якщо спиратися на логіку боротьби з «ворожими голосами», то, даруйте за цинізм, у лісі під Таращею мали б бути братські могили колективів «Дзеркала тижня», української служби «Радіо свобода» та інших. Однак, вбили саме Георгія. Чому? Яким був справжній мотив цього злочину? Чітких відповідей не дають ані слідство, ані неофіційні версії.
 
«Підстава»,
або Помилка журналіста Гонгадзе
 
Повертаючись до хроніки подій 2000 року, виникає враження, що Георгій Гонгадзе, піддаючись на провокації досі невідомих сил і слухаючись порад своїх впливових друзів, сам копав собі могилу.
 
У процесі розслідування вбивства журналіста достеменно встановлено, що керівник кримінальної розвідки МВС Олексій Пукач віддав своїм підлеглим наказ — стежити за журналістом у червні 2000 року. Василь Туглук, прес-секретар колишнього столичного мера, детально аналізуючи цю справу в 2005 році, акцентує увагу на тому, що зафіксована на «плівках Мельниченка» розмова між Кучмою та Кравченком, під час якої Президент дає вказівку розібратися з «грузином», датована липнем. Туглук цей нюанс пояснює тим, що, очевидно, генерал Пукач тоді вів подвійну гру за спиною свого шефа, працюючи на якісь інші сили. Автор цієї версії відводить керівникові міліцейської розвідки провідну роль у «підставлянні» Гонгадзе під гнів Леоніда Даниловича. Таке припущення має право на життя, втім, викликає низку заперечень. Зокрема, маловірогідно, що Кравченко не дізнався б про зраду підлеглого. І, враховуючи крутий характер покійного генерала, важко повірити, що Пукачу вдалося б добігти аж до Ізраїлю.
 
Варто зазначити, що збирання досьє та оперативних справ на бізнесменів, політичних і громадських діячів, а також журналістів — звичайна практика спецслужб. Далеко не завжди законна, втім, часто, на думку силовиків, виправдана. Згадується випадок, коли журналіст працював на відомого кримінального авторитета (нині покійного). Та і вашому покірному слузі, чесно кажучи, доводилося контактувати із суб’єктами, якими цікавилися правоохоронні органи. Тому можна припустити, що метою міліцейського стеження за Георгієм було не його подальше знищення. Можливо, хтось із високопосадовців у такий спосіб зажадав з’ясувати, хто фінансує цього журналіста, або зібрати на нього компромат задля тиску.
 
Важливий нюанс полягає в тому, як Гонгадзе помітив «наружку». Є різні припущення: непрофесійність «шпигунів», спеціальна демонстрація спостереження тощо. Але не виключено, що журналіста про це попередили. І, можливо, ті, на кого він працював. Саме вони порадили Гонгадзе дати цьому розголос і поскаржитися на міліцейську розвідку у Генпрокуратуру, знаючи, що ГПУ не поставиться серйозно до такої заяви. Можливо, самому Георгію кортіло таким чином привернути увагу до свого проекту. Та, швидше за все, він тоді непокоївся про власну безпеку. Навряд чи сам факт міліцейського стеження має бути причиною побоювання за життя. Є відомості, але вельми суперечливі, що дехто із впливових друзів Гонгадзе, посилаючись на власну інформацію, буцімто з компетентних джерел, незадовго до зникнення журналіста переконував його: «Гія, тебе хочуть вбити». Нервуючи і роблячи необачні кроки, Георгій означив себе як жертву, що і було потрібно організаторам убивства.
 
16 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе вийшов із помешкання головного редактора «Української правди» Олени Притули. Після цього його ніхто більше живим не бачив. 2 листопада в лісі під містом Тараща знайшли понівечене тіло журналіста. Суспільство було збентежене. 28 листопада Олександр Мороз оприлюднив «плівки Мельниченка». Країна була приголомшена.
 
 
 
Мовчання «ягнят»
 
На слід імовірних убивць Георгія вийшли у 2003 році. Правоохоронні органи ліквідували банду «перевертнів у погонах» — угруповання, котре складалося з міліціонерів і займалося здирництвом, викраденнями та вбивствами. Тоді ж у пресу потрапили листи Гончарова, колишнього офіцера УБОЗ, якого вважали лідером перевертнів. У своїх листах він викривав міліцейську верхівку. Втім, підтвердити це особисто екс-міліціонер не в змозі — помер від катувань у Лук’янівському СІЗО.
 
Одночасно навіки замовкли інші фігуранти цієї резонансної справи — генерали МВС Едуард Фере та Юрій Дагаєв, які за неофіційними версіями були якщо не організаторами убивства Георгія Гонгадзе, то вельми поінформованими щодо цього злочину. Влітку 2003 року в обох стався інсульт. Дагаєв помер, а Фере впав у кому, з якої, на думку лікарів, ніколи вже не вийде. Восени того року було заарештовано начальника ГУ кримінальної розвідки МВС Олексія Пукача. Тоді йому інкримінували знищення документів про стеження за Гонгадзе. Сьогодні він обвинувачується у вбивстві журналіста. Нагадаємо, що наприкінці 2003 року справу Пукача закрив генпрокурор Геннадій Васильєв, який змінив Святослава Піскуна. Незважаючи на припинення кримінального переслідування, генерал зник. Згодом високопосадові правоохоронці знаходили його сліди то в Ізраїлі, то в Індії. Є підстави побоюватися, що Олексій Пукач, як і решта основних фігурантів «справи Гонгадзе», постати перед судом вже не зможе з причини, яка від нього не залежить. Нині на лаві підсудних троє його підлеглих, котрі, як вони самі стверджують, допомагали генералу скоїти злочин. Наскільки вони щирі? Адже перекладати провину на відсутню (не виключено, що мертву) людину вельми зручно. І не тільки підсудним.
 
Не зможе відповісти в суді і Юрій Кравченко, який нібито віддав Пукачу злочинний наказ — він наклав на себе руки напередодні допиту в ГПУ в березні 2005-го. Офіційна версія про те, що самогубця стріляв у себе двічі, викликає лише сумну посмішку.
 
Незалежні спостерігачі (наприклад, із Міжнародної федерації журналістів) переконані, що пролити світло на цю справу могли свідки, які наразі живі та майже здорові. Зокрема, колишній охоронець Леоніда Кучми Микола Мельниченко. Екс-майор Держслужби охорони і досі не передав слідчим органам оригінали записів з-під дивану. І, на думку дружини загиблого журналіста Мирослави Гонгадзе, усіляко уникає плідної співпраці зі слідством. Ризикну припустити, що оригіналів записів у Мельниченка не було і бути не може, оскільки він фізично не міг записувати бесіди Кучми (також ті, що відбувалися по телефону) за допомогою простого цифрового диктофона. Думаю, що походження скандальних «плівок» — найбільша таємниця пана Миколи. До речі, останнім часом лікарі помітили у Мельниченка симптоми тієї само хвороби, що у Дагаєва та Фере.
 
Стає дедалі дивнішою роль у цій справі екс-спікера Олександра Мороза. Якщо мої підозри щодо походження скандальних записів небезпідставні, то виникає питання: від кого насправді пан Мороз отримав «компромат»? І якими мотивами керувалися ці загадкові люди? Відповіді на ці питання будуть ключем до відповіді на основне запитання: «Хто вбив Гонгадзе?».
 
* Номер справи, порушеної за фактом убивства Георгія Гонгадзе[419]

 

 
ВИПАДКОВОСТІ

Хронологія подій

Справа Гонгадзе відобразилася на всіх головних політичних подіях останніх років
 
Червень 2000 року. ГУ КР МВС розпочало стеження за керівником «Української правди».
Серпень 2000 року. Прем’єр-міністр Віктор Ющенко подав до Парламенту проект нового Закону «Про міліцію», запропонований очільником МВС Юрієм Кравченком.
16 вересня 2000 року. Зник Георгій Гонгадзе.
2 листопада 2000 року. Знайдено «таращанське тіло».
28 листопада 2000 року. Лідер Соцпартії Олександр Мороз оприлюднив «плівки Мельниченка», на яких Кучма і Кравченко буцімто обговорюють знищення Гонгадзе.
15 грудня 2000 року. Початок масової акції «Україна без Кучми», спровокованої причетністю вищих посадових осіб до знищення журналіста.
9 березня 2001 року. Масова бійка під стінами Адміністрації Президента, що стала приводом для силового розгону «України без Кучми».
26 березня 2001 року. Міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка відправлено у відставку.
29 травня 2001 року. Прозахідний Уряд Віктора Ющенка остаточно відправлено у відставку. Екс-прем’єр починає політичну кар’єру опозиційного політика.
2003 рік. Призначений у 2002 році генпрокурор Святослав Піскун стимулює розслідування вбивства журналіста. Водночас від катувань помирає «перевертень» Ігор Гончаров, інсульт закриває вуста вірогідним свідкам у «справі Гонгадзе» Юрію Дагаєву та Едуарду Фере. Проти генерала Олексія Пукача порушують кримінальну справу, однак її закриває генпрокурор Геннадій Васильєв, який займає місце Піскуна.
Вересень 2004 року. Отруєно кандидата у Президенти Віктора Ющенка.
10 грудня 2004 року. Суд поновлює Святослава Піскуна на посаді генпрокурора.
26 грудня 2004 року. Віктор Ющенко перемагає на виборах Президента України.
3 березня 2005 року. Святослав Піскун публічно викликає Юрія Кравченка на допит.
4 березня 2005 року. Гине Юрій Кравченко.
9 січня 2006 року. Почався суд над колишніми міліціонерами, яких звинувачують у співучасті у викраденні та вбивстві Георгія Гонгадзе.
Серпень 2007 року. У «справі Гонгадзе» призначено додаткові експертизи.
Вересень 2007 року. Олександр Мороз звинуватив Президента України Віктора Ющенка у гальмуванні «справи Гонгадзе».



Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перша фаза переговорів про вихід Великої Британії з ЄС виявилася важкою. Але друга ще й не почалася
    17 грудня, The Economist
  • Добротна будівля початку ХХ століття на розі Миру й Грецької з дерев’яною вивіскою «Izba-читальня». «Youth has no age», — читаємо напис на вхідних дверях і такий самий високо на стіні над баром усередині.
    17 грудня, Ганна Чабарай
  • У багатих країнах дерева відвойовують територію. Розширення лісів не завжди популярне, але воно триватиме
    16 грудня, The Economist
  • Модернізована лісопереробна промисловість Білорусі лишається зоною ризикованого інвестування
    16 грудня, Сяргєй Пульша
  • Що заважає розвиватися лоукост-перевезенням в Україні
    16 грудня, Максим Віхров
  • Москва активно використовує право вето в Радбезі ООН. Що це говорить про її позиції на міжнародній арені
    16 грудня, Олександр Костриба
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.