Тиждень.ua
НовиниПолітикаЕкономікаСвітСуспільствоКультураІсторіяПодорожіАвтоVIP-хронікиСпецтемиКолонкиАрхівНаш партнер — журнал «Український тиждень»ПошукГалереяІнфографікаВідео
2 листопада, 2007  ▪  Юрій Макаров   ▪  Версія для друку

Головне - знайти контакт

У кожного є своє минуле. але не в багатьох минуле перетворюється на легенду. Рішення створити рок-гурт "Воплі Відоплясова. скорочено "ВВ", народилося на 22 поверсі гуртожитку № 15 Київської політехніки - це вже початок легенди
Матеріал друкованого видання
№ 1 (1)
від 2 листопада, 2007

 
 Фото: Євген Котенко

Що ви відчуваєте, коли журналісти вас запитують: «Якзробити Україну класною?»
— Журналісти мене ніколи про це не запитують...
 
У.Т.:Ви жартуєте! Мені здавалося,що саме про це вас запитують передусім...
 
— Ніколи! Журналісти запитують, чи є в мене домашні тварини, чи люблю я французьких жінок, який мій талісман, які вечірки мені подобаються, кого я поважаю із вітчизняних виконавців — саме таке. Тоска смертна. А питання, з якого ви почали... Після Помаранчевої революції збирали там, нагорі, доярок, сталеварів, акторів, проктологів, медиків і запитували, як зробити Україну класною. Я ж кажу: задавайте ці питання професіоналам, тоді щось може бути нормальним в цій країні. Тоді артисти навчаться співати пісні, а політики — робити політику.
 
У.Т.:Все одно є відповідальність...
 
— ...Громадянина?
 
У.Т.:Ні. Це називається opinionleader— лідер громадської думки, і нічого тут не поробиш. Тому що вас:а) знають; б) поважають; в) люблять; г) довіряють... Чи комфортнов такій ситуації, коли тебе запитують: «Учитель, як жити далі?»
 
— Є вчителі двох ґатунків. Вчителі, які насправді жулики, користуються званням вчителя і заводять людей у глухий кут, а є вчителі, які не все знають, але навіть з гумором ставляться до цієї ситуації... Я намагаюся з авторитетності, відомості й тому подібного витягнути щось позитивне для всіх. Тобто започатковувати фестивалі, якісь культурно-громадські проекти, які несуть позитив, а не просто набивати кишені грішми чи купатися у променях слави.
 
У.Т.: Але в Олега Скрипки, очевидно, є своє уявлення, якою він хочебачити Україну за 20 років.
 
— Не знаю, чи я правий, але майбутню ситуацію потрібно бачити в метафорах. Коли ти з точністю уявиш майбутнє, то воно таким не буде ніколи, сто відсотків... Але якщо ти будеш думати про майбутнє якось метафорично, казково собі уявляти, це означає, що ти надаєш директиви, такі магічні посили в майбутнє. Тоді є більше шансів, що воно здійсниться. Тому в «Країні мрій» я пропоную казкову, зовсім ілюзорну картинку, і вона, як мені здається, буде краще працювати, ніж коли будемо казати про відсотки валового продукту, або про кількість квадратних метрів на душу населення, або середню зарплату чи пенсію...
 
У.Т.: А чи є у вас імпульс до трансформування життя? Фестиваль «Країна мрій» — це як забавка, поклик артистичної душі, чи все ж таки є спокуса щось змінити в цьому житті,якось його перелаштувати?
 
— Конкретний приклад: фестиваль «Країна мрій» зробив перелом у суспільній свідомості. Було як: займатися українською традицією — це жлобство. На сьогоднішній день це — інтелігентна справа. І цей перелом відбувся, тому що там є енергія, багато інформації, яка захоплює, яку хочеться нести, нести, нести... І це емоційний приклад, який працює набагато яскравіше. У програмі Савіка Шустера (я там був уперше — я ж телевізор взагалі не дивлюся) всі казали речі дуже спеціальні: як потрібно влаштовувати вибори, щоб вони були ефективнішими. І хоча я стежу за політикою, я не дуже розумів, про що йдеться, я думаю, що глядачі теж. І от мене запитують — а там були приклади, як проходять вибори в Індії, Швейцарії, США, — люди в студії голосували і вибирали, що їм ближче. Я кажу: вибачаюсь, але як артист я вважаю, що люди голосують згідно зі своїми симпатіями. Люди симпатизують Індії, вони дуже довіряють усьому швейцарському, і люди не люблять американців, тому їм не подобаються методи виборів парламенту в Америці — це суто емоційне сприйняття. Мені заткнули рота... Я все одно вважаю, що ми — слов’яни, ми живемо в емоційному суспільстві. До того ж я артист, тому для мене ця емоційна складова, емоційна картинка дуже важлива. Як кажуть великі практики східних єдиноборств: спочатку потрібно зробити емоційний посил, потім раціонально поставити мету, а потім вже виконувати завдання. Була на тій передачі також людина, яку я дуже поважаю, — Сергій Проскурня. Його теж запитали: «Ну що ви думаєте, що робити?» А він дуже правильно відповів: «Ви мене, артиста, запросили і запитуєте, що робити. Що я можу сказати? Треба підвищувати культурний рівень, а все інше залежить від цього. Чому у нас крадуть голоси? Тому що безкультурність. Цього не буде, коли люди будуть культурні, будуть поважати себе й інших».
 
Фестиваль О. Скрипки - зробив Україну модною для Українців
 
У.Т.: Коли ви кажете, що ми емоційні люди, про яку емоційністьідеться? Коли ти не можеш себе  контролювати? Англійці з двохроків кажуть дитині: «Візьми себев руки». Тобто «опануй себе». Я думаю, що дев’яноста відсоткамукраїнських дітей цього ніколи неказали, і тому навіть близькі людидуже швидко починають у спілкуванні дратуватися, переходятьна підвищені тони, а потім пояснюють: «Я не кричу, у мене голостакий»... То, може, йдеться не проемоційність, а про невихованість?
 
— Будь-який прилад мусить мати живлення, грубо кажучи батарейку, і систему управління. Я вважаю, що у нас енергії дуже багато. Не знаю, як в політиці, але в шоу-бізнесі настільки низький культурний рівень — вони не мають сис теми управління, вони мають тільки батарейки. Коли вони махають
отак руками, тому що енергії забагато, їх всі бачать — це закон шоу-бізнесу: хто більше махає, того бачать. Тільки культурні люди бачать людей, які махають руками пластично. Система управління — це вже другий крок. Та нація, яка має батарейку, тобто живлення, і систему управління своєю державою, і є цивілізованою. А та нація, в якої вже сіла батарейка — це цивілізація або імперія, яка занепадає.
 
У.Т. Вчора мені принесли статтю, в якій дівчина пише, що для української самостійності й самоусвідомлення український рок зробив значно більше, ніж будь-який український політик. Кого ми можемо згадати з політиків 15-річної давнини, крім хіба що Леоніда Макаровича Кравчука? Ну от пам’ятаю,проти якогось прем’єра протестували, голодували студенти — цебув перший Майдан. Як було йогопрізвище? Забулося... А от українських рок-музикантів тих часів миможемо перерахувати більш-меншупевнено. Ви згодні з тезою, щорок-музиканти важливіші за політиків?
 
— У політиці, я впевнений, дуже багато порядних, розумних людей, які хочуть і кажуть щось, але ми їхне чуємо. Ми чуємо голоси тільки тих людей, які вже в цій поп-політичній схемі, ми чуємо тільки гучні голоси, які мають ефір, інакше твій голос не почує ніхто. А музиканти спромоглися сказати тому, що... Яка була схема розповсюдження рок-музики? Це була передача касет із рук у руки — від одного іншому, тобто автентичний спосіб передачі інформації. Цього автентичного способу сьогодні вже немає. Хто переписує сьогодні сі-ді-роми, не знаю. Мабуть, ніхто або одиниці. Ми купуємо в магазинах те, що нам пропонують дистриб’ютори, вже не кажучи про телебачення. Тобто ми залежимо від чужої культурної думки.
 
У.Т. У вас був час фантастичноїпопулярності в Росії, від якої ми нетакі вже і далекі. Є артисти, які туди переїхали, там живуть, працюють, тому що там більший ринок, більше людей, більше коштів. У вас такої спокуси не було?
 
— Ми все ж таки україномовний колектив, і в нас там більшого ринку немає, ніж в Україні. І, по-друге, здається, це американці придумали цей параметр, а європейці його підтримують: «якість життя». Якість життя в Москві, за всіх тихможливостей, які там є, не може бути вищою, ніж у Києві, тому що саме місто не комфортне. Те саме можна сказати і про Париж. Місто, яке зручне для роботи і абсолютно незручне для життя.
 
У.Т. Але що стосується вашої популярності, пам’ятаю, 2000 року вМоскві у мене за один день було кілька зустрічей із різними людьмив різних кнайпах. І з цих шести-семиресторанів у трьох звучав Скрипка!Від демократичних «Ёлки-палки»на Новому Арбаті до якогось пафосного «Пушкіна».
 
— Це все дуже пов’язано з політикою, тому що на той період імперська позиція була така: ми ж одна країна — білоруси, казахи, українці — ми єдині, і воно крутилося в ефірі. Тоді ще не створювався образ ворога, а сьогодні образ ворога вже створено. Навіть Сердючку вичистили з ефірів — ця історія з «Лаша тумбай»: ситуація в Росії у Данилка булла така комфортна, що вона почала впадати в очі містеру Суркову, я так розумію. Просто найпопулярніший артист України за показниками не може заробляти в Росії більше, ніж росіяни. Та сама схема, за якою працює «Газпром», за такою працює і пан Сурков, все дуже просто. Як я вже казав, щоби стати патріотом України, потрібно виїхати за кордон, а от щоби стати затятим українським націоналістом — поїхати до Росії і попрацювати. Кузня українських націоналістів — це Москва.
 
"ВВ" першого скликання. Той самий гуртожиток КПІ
Фото надано прес-центром гурту "ВВ"
 
У.Т. У кожної людини є свої слабкості. Ви повністю незалежні відмарнославства як такого, чи все
ж таки?
 
-- Я в розумінні, так би мовити, історичному є стовідсотково совок. Я народився у Радянському Союзі, маю радянський менталітет, механізм контролю у мене не дуже розвинутий, не так, як в Європі. Я емоційна людина, мене інколи заносить. Можу сказати щось гучніше, ніж потрібно, чи взагалі зайвого, недоречного... Тобто це моя думка, але не завжди потрібно її висловлювати, а я ж все-таки публічна людина. Потім думаю: навіщо я це ляпнув? Радянський Союз відбиток свій наклав і на молдаван, і на татар, і на росіян, і на нас. У нас багато спільного — це можна розглядати і позитивно, і негативно. Ми в гарному розумінні дикі, ми зберегли енергію і щирість.
 
У.Т. Вважаєте, що зберегли?
 
— Так, зберегли. Коли я жив у Франції, я більше спілкувався з представниками диких країн — з мексиканцями, з бразильцями, з якимись перуанцями. Тому що ми спілкуємося більше на емоційному рівні, задіяна нижня чакра на животі, не знаю, як вона називається, — енергетична чакра. Ми більш
вітальні люди, але з іншого боку в нас вітальна мудрість. Коли я почав спілкуватися з французами — це коли ти знаєш мову настільки, що спілкуєшся між слів, — я зрозумів. От як ми спілкуємося? Ми сіли і одразу налаштовуємо контакт. Нас цього не вчили, ми це робимо підсвідомо, тому що для нас
це найважливіше — мати позитивний емоційний контакт. Французи цього не роблять, вони спілкуються на своїх високих ментальних енергіях, на високих обертах, і в них, мені здалося, на рівні ментального домінування відбувається змагання. А коли ми спілкує мося, у нас змагання нема, у нас головне — знайти контакт, зрозуміти людину. Наша традиція кухонних розмов перейшла в наше суспільство і живе.
 
У.Т. Скільки років ви були у Франції?
 
— Загалом 7 років. Перший раз ми приїхали в 1990-му році, почали гастролювати, а в 1997-му поїхали.
 
У.Т. Коли ви для себе зрозуміли, що вам тут цікавіше?
 
— Це хтось сказав: щоб стати справжнім патріотом, потрібно виїхати з країни, пожити за кордоном кілька років і повернутися. Спочатку ти їдеш за кордон, і тобі все дуже цікаво, ти хочеш забути все минуле, ти знайомишся з культурою.
 
У.Т. А у вас був цей імпульс: забути все?
 
— Так, був. Сто відсотків... Тим більше, що ми поїхали під час руйнування Радянського Союзу, руйнування культури, і ми зі своєю інтелектуально-харизматичною рок-музикою не вписувалися в суспільство початку 1990-х років — суспільство тотального рекету, чорного обміну валют на Хрещатику. Потім ти на рівних спілкуєшся в іншому культурному середовищі, а років за 5 ти вже знаєш все про культуру цієї країни, Європи взагалі, і починається відторгнення: ти чужий, ти інакший, хочеться звертатися до свого глядача. Приїздиш до України, і хочеш цілувати якийсь «пазик»... І такі милі ті бабусі, що торгували на вулиці Мальборо... Раптом хочеться приїжджати і залишатися тут.
 
У.Т. Що стосується того напрямку,в якому розвивається Україна зараз — трохи заспокоїлися після  2004 року, і захопилися, і розчарувалися, і знайшли свій спосіб існування — цей напрямок вас влаштовує?
 
— Мене особисто влаштовує. Як результат конкретний у цифрах: до Помаранчевої революції україномовної музики в ефірі було 1,5 %, тепер 4,5 %, тобто в 3 рази більше, і це реальна перемога. У мене стало в 3 рази більше роботи в Україні, не кажучи вже про фестивалі. Але найбільший позитив у тому, що поки йде ця битва титанів — динозаврів з бронтозаврами — там, нагорі, ми, ссавці, «млєкопітающіє», робимо свою справу. Ви започатковуєте свій журнал, я започатковую свій новий проект. Ми живемо в дуже цікавий час. Я стояв на барикадах, і зі мною стояли мої друзі, ми повірили у свої сили, і ми підсвідомо користуємося результатами свого стояння. Відвоювали свободу і законно починаємо працювати, і бачимо результати, поки битва монстрів не закінчилася. І дай Боже, щоб вона не закінчилася, а ми матимемо свої проекти.[425]
 
ДОВІДКА

 Олег Юрійович Скрипка 

Народився 24 травня 1964 року в Ходженті (Таджикистан) у родині українських переселенців. Дитинство провів у Мурманську. 1986 року закінчив Київський політехнічний інститут, того ж року створив рок-гурт «Воплі Відоплясова» («ВВ»). Перший великий виступ відбувся на фестивалі «Рок-Парад» у листопаді 1987-го. Починаючи з 1990 року група активно гастролює Європою, впродовж 7 років живе у Франції. З 1997 року Олег Скрипка зі своєю командою знову на Батьківщині. Гурт знімає кліпи, випускає альбоми, виступає на великих майданчиках (рекорд — 50 тис. глядачів на Європейській площі в Києві), зокрема з хором та оркестром Збройних сил України, письменником Лесем Подерв’янським. Бере участь у численних театральних та телевізійних проектах («Ніч перед Різдвом» — 2001, «Танці з зірками» — 2007). Активний учасник Майдану 2004 року. Організатор етнічного фестивалю «Країна мрій» (2004) та «Рок-Січі» (2006).
Основні альбоми:
«АБО-АБО» (1991)
«Країна мрій» (1994)
«Музiка» (1997)
«Хвилі амура» (2000)
«Мамай» (2001)
«Файно» (2002)
«Були деньки» (2006)

Матеріали за темою:

Ви не оцінювали матеріал
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Богдан Лозицький із 72-ї бригади розповів Тижню про велику кількість загиблих, яких записують зниклими безвісти, безпорадність автоматів проти важкої артилерії, східні «котли» та зрадництво вищих ешелонів ЗСУ
    вчора, Валерія Бурлакова
  • Росія веде агресивну політику щодо України ще від кінця лютого, але зміни у двосторонніх відносинах із нашого боку почали проявлятися доволі пізно. У чому ж причина такого зволікання?
    вчора, Ольга Ворожбит
  • Дорожнеча вищої освіти, зміни на ринку праці та нові технології перевернуть традиційні виші з ніг на голову
    вчора, The Economist
  • Від 40-х років ХІХ і до початку ХХ століття український суспільно-політичний рух, здавалося, проявлявся лише серед «свідомих українців». Однак існували сили, які доти ще не заявили активно про свою належність до українства, але, безперечно, мали величезний суспільно-політичний потенціал
    позавчора, Юрій Терещенко
  • Чому українці всупереч фактам не перестають бачити в агресорі «друга» і «брата»
    позавчора, Ігор Лосєв
  • Бійці 93-ї механізованої бригади четвертий місяць не покидають зони АТО. Кореспондентові Тижня вдалося провести добу на одному з блокпостів
    26 липня, Дмитро Крапивенко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2014 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS