▪   Жанна Безп’ятчук

Час технократів

ФОТО: АР
Глобальна криза оголила слабкі місця в політиці й економіці країн Східної Європи
Матеріал друкованого видання
№ 18 (79)
від 8 травня, 2009

 

У березні 2009 року угорський прем’єр-міністр Ференц Дюрчань залишив прем’єрську посаду за власним бажанням, хоча раніше його до цього не могли змусити навіть багатотисячні демонстрації. Економічна криза в країнах Центральної та Східної Європи – це випробування на міцність і політичної, й економічної системи країн. Міноритарні уряди й популістська політика її не витримують, як і нереформована перегріта економіка. Новим головою угорського уряду обрано позапартійного екс-міністра економіки Гордона Байнаї. Він обіцяє зібрати команду професіоналів із різних ідеологічних таборів – в умовах кризи зростає попит на незаангажованих технократів на противагу публічним політикам.
 
Пора міноритаріїв минула
 
Криза влади в Угорщині збіглася в часі з аналогічною кризою в Чехії, де непопулярний уряд Мірека Тополанека отримав вотум недовіри. Ідею сформувати уряд технократів, який керуватиме країною до дострокових парламентських виборів у жовтні 2009-го, в Чехії висловили ще чіткіше. Тому призначення на прем’єрську посаду Яна Фішера, позапартійного, маловідомого широкому загалові голови Статистичного бюро Чеської Республіки, є закономірним. Найближчі півроку-рік у розхитаних кризою країнах Східної Європи – дуже невигідний час для збирання політичного капіталу, тому гравці з великими планами й амбіціями з власної волі чи під впливом обставин ідуть у тінь.
 
Фіаско урядів Мірека Тополанека й Ференца Дюрчаня продемонструвало ще одну важливу закономірність: міноритарні уряди, тобто уряди, що не спираються на стабільну підтримку парламентської більшості, випробування кризою не витри­мують. Якщо, звісно, йдеться про справді демократичні системи, а не демократичну бутафорію, яка прикриває хаос. Уряд Мірека Тополанека в кращому випадку міг розраховувати на 100 із 200 голосів у нижній палаті парламенту. Уряд соціалістів Ференца Дюрчаня з квітня 2008 року, коли Союз вільних демократів залишив коаліцію, міг упевнено розраховувати лише на своїх 190 із 386 депутатів парламенту.
 
Якщо в Чехії вже призначено дату проведення дострокових виборів – 9–10 жовтня 2009 року, то в Угорщині про це не йдеться. Угорський політолог Андраш Боцокі розповів Тижню, що й урядова Соціалістична партія, й Союз вільних демократів зацікавлені в тому, аби протриматися при владі якомога довше. Такі розрахунки двох політичних сил мають бути обнадійливими для нового прем’єра Гордона Байнаї.
 
Проте в позиціях партій є серйозні розходження. Вільні демократи значно рішучіше за соціалістів налаштовані на жорсткі антикризові заходи, зокрема на суттєве скорочення державних витрат. «Підтримка соціалістами антикризових заходів, представлених новим прем’єром, може за певний час здиміти. Та й узагалі новий уряд зазнаватиме тиску і з боку правих, і з боку лівих політичних сил», – переконаний Боцокі.
 
Різні сусіди
 
На відміну від політичної, економічна ситуація в Чехії та Угорщині майже протилежна. В Угорщині – одна з найглибших криз у Європі, а от чеська економіка натомість демонструє свою конкурентноздатність навіть в умовах глобальної рецесії. Політичний аналітик і директор Університету Нью-Йорка в Празі Іржі Пеге вважає, що це обумовлено щонайменше двома чинниками. По-перше, здоровим станом державних фінансів на час початку кризи – відносно невеликим розміром загального державного боргу Чехії (28,9% ВВП у 2007 році) та бюджетного дефіциту (1% ВВП того ж року). А по-друге, успішною роботою національної банківської системи. В другій половині 90-х державні банки були продані комерційним структурам. У процесі приватизації банківського сектору було проведено ревізію кредитних портфелів, погашено більшу частину проблемних кредитів.
 
В Угорщині від самого початку посткомуністичної трансформації економічна ситуація була ускладнена тим, що від попереднього режиму молода угорська демократія успадкувала занадто великі борги. Загальний державний борг Угорщини в 1993 році складав – 90% ВВП, у 2001 році – 52%, а 2008 року знову сягнув критичного розміру – близько 66%. Андраш Боцокі звертає також увагу на те, що угорські підприємства переважно були приватизовані закордонними інвесторами, через що середній клас у цій країні недостатньо розвинутий.
 
До цього варто додати низькі показники зайнятості й бюджетні витрати на рівні близько 50% ВВП Угорщини, потрібні для виконання соціальних зобов’язань. Гордон Байнаї запропонував істотно зменшити навантаження на бюджет за рахунок пенсій і соціальних виплат. Пенсіонери та сім’ї з малими дітьми – ось ті, хто першими відчує на собі зміни у фіскальній політиці уряду. Але соціальні наслідки боротьби з кризою так чи інакше торкнуться всіх угорців.
 
Популізм минув, наслідки лишилися
 
Угорський політолог Аттіла Фольс вважає, що запропонований Гордоном Байнаї пакет антикризових заходів варто розглядати як «короткотермінові мінімальні зміни, які потрібно здійснити, щоб попередити ще глиб­шу кризу та стабілізувати державні фінанси». В Угорщині наразі не йдеться про глибинні структурні реформи, які б могли суттєво підвищити економічний потенціал країни в майбутньому. Проте вимагати від тимчасового технократичного уряду більшого й не варто. На думку Фольса, глибинні причини нинішнього важкого стану угорської економіки криються в стратегіях й тактиці політичних еліт, які на початку 2000-х взяли курс на задобрювання електорату популістською демагогією замість того, аби здійснювати реформи.
 
Ще на початку третього тисячоліття Угорщина демонструвала одні з найкращих показників економічного зростання. У 2002 році соціалісти перемогли на парламентських виборах, вдаючися до нереально щедрих обіцянок. Їхня перемога в 2006 році тільки поглибила популістські тенденції. В підсумку було запроваджено соціальну систему, непосильну для економіки, зростали зовнішній і внутрішній державні борги. Це поставило угорську економіку в залежність від фінансової допомоги МВФ: на сьогодні країна отримала кредит у розмірі $25,1 млрд. Тоді як Чехія офіційно заявила про те, що не потребує кредитів МВФ.