Тиждень.ua
НовиниПолітикаЕкономікаСвітСуспільствоКультураІсторіяПодорожіАвтоVIP-хронікиСпецтемиКолонкиАрхівНаш партнер — журнал «Український тиждень»ПошукГалереяІнфографікаВідео
29 липня, 2010  ▪  Олена Чекан   ▪  Версія для друку

Доба нової руїни

На Волині з благословення Московського патріархату гине пам’ятка національного значення – Зимненський Свято-Успенський монастир На передньому плані –розломи ґрунту на схилі, замасковані глиною
Матеріал друкованого видання
№ 31 (144)
від 29 липня, 2010

Ліси розступилися, і десь на обрії, на високому пагорбі, сяючи золотими банями «пятіглавія», виникла білосніжна споруда храму. Ми трохи спізнились: перед самим монастирем повз нас на швидкості пролетів елегантний Lexus. Як згодом пошепки пояснять будівельники, то ігуменя матушка Стефана поїхала відпочивати до свого будинку в селі Зимне. «І вже сьогодні не повернеться», – сповістила монахиня, що поралась серед численних кущів троянд. Тут багато квітів, око милують смарагдові газони і розкішна резиденція настоятельки, попри спеку виспівують пташки, ось-ось розквітне латаття на штучному ставку, а білий янгол біля пульсуючого фонтану замріяно розглядає вимощений тротуарною плиткою двір. Такий собі мікс монастирського «благолєпія» і Діснейленда. Воно б нічого, якби він з’явився десь на занедбаному пустирі чи у глухому лісі. Проте цей новодєл виріс на охоронній території національної пам’ятки України.

Наруга над пам’яттю

До журналістського розслідування Тиждень спонукала інформація, що в монастирі Успіння Пресвятої Богородиці у селі Зимне Володимир-Волинського району під час ремонтних робіт знайдені давні, можливо, княжі поховання, і факт цей керівництво обителі намагається приховати. Знайомі київські журналісти скаржилися, як важко було «пробивати» коротенькі сюжети про цю подію, як їм «радили» не згадувати, що Зимненська обитель підпорядкована Московському патріархату. Була також інформація про жахливий стан, в якому наразі опинився монастир: брутальне протизаконне будівництво, що ведеться на його території, призвело до того, що Успенська церква почала сповзати по схилу…

А Володимир-Волинський зустрів чутками. Вони вже тижнів три гуляють містом. Що буцімто над проваллями, звідки з’являються кістки, туман-не-туман, а якійсь серпанок. Що будівельники, які працюють в монастирі, потайки розповідають, як їхні екскаватори самі собою заводяться, а бурильна техніка напроти – відмовляється працювати. А коли везуть ті бури ремонтувати, то майстри сваряться: «Чого ви їх привезли, вони ж справні!». Повертаються до монастиря, – бури знову не працюють…

Нам з робітниками поговорити не поталанило: їм заборонено спілкуватися з журналістами. Проте інформація підтвердилася. Журналісти Тижня на власні очі побачили зсуви ґрунту на схилі, і там-таки величезні тріщини, замасковані рудою глиною, здиблену підлогу Успенської церкви, з під якої земля виштовхує поховання, купи черепів та кісток звалених в ящики з-під пива, а то й в кучах просто неба.

«Чи можуть тут бути поховання наших князів?», – цікавимося у директора Володимир-Волинського історичного музею Володимира Стемковського.«Стовідсотково, – відповідає. – Бачили на подвір’ї монастиря дзвін? Це подарунок Олександра Чарторийського, фундатора Зимненського монастиря. Чарторийські згодом перейшли у католицизм, а спочатку були православними. Вони протягом двох з половиною сторіч були попечителями та благодійниками цього монастиря, а Іван Федорович Чарторийський причетний до народження нашої святині – Пересопницького Євангелія. В монастирі обов’язково хтось з Чарторийських похований. Може тут бути і українській рід Сангушків. Далі, Чацькі. Це відомий польській рід просвітителів. Завдяки Чацьким у 20-тих роках ХІХ ст. було закладено Кременецький ліцей. Після Польського повстання 1830 року цей ліцей російська влада ліквідувала, бібліотеку конфіскувала, і на основі Кременецького ліцею, його бібліотеки та викладачів створили університет Святого Володимира у Києві. Тобто тут були поховані відомі європейські роди, які належать не тільки Україні».   

«Але офіційна версія стверджує, що то недавні поховання,– допитуємось. –Ми телефонували Петру Труневичу, головному спеціалісту з питань реставрації історичної забудови Управління містобудування і архітектури Волинської облдержадміністрації, і він пояснив, що «археологи, які були на місці, прийшли до висновку, щоце поховання часів Другої світової». «Неправда! – вибухає пан Володимир. – Я тим археологам казав, хлопці, навіщо ж ви так підставляєтесь? У вас є висновки експертів-криміналістів? Нема. Є антропологічні висновки? Нема. Є висновки, за яких обставин ці люди померли і коли були поховані? Нема. А ті зразки, які вони відправлять на радіо-вуглецевий аналіз, звідки ми знаємо, що то саме рештки знайдені у монастирі? Свідків нема. Згідно законодавства, якщо при будівельних роботах знаходять людські рештки, всі роботи зупиняють і викликають дільничного міліціонера. Той відповідно викликає бригаду криміналістів, і, якщо вони визнають, що поховання давнє, тоді приїжджають археологи… Коли через зсув ґрунту з-під підлоги Успенського храму почали з’являтися поховання, матушка Стефана хотіла приховати цей факт. А як сховаєш, це ж понад 160 кістяків…Складається враження, що з одного з найвідоміших та найстаріших Волинських монастирів Московський Патріархат намагається вивітрити навіть дух український, не кажучи вже про осквернення останків славетних українських та польських родин». 

«А влада якось реагувала на це?» «Та ніяк. Їм по барабану. Своєї думки вони не мають. Їх же призначають не за діловими чи професійними якостями, а за політичною доцільністю. Вони слідкують, куди вітер дме. Сьогодні реагують так, а прийде до влади в Києві хтось інший, – змінять свою позицію, а як Господь Бог спуститься на грішну землю то всі вони впадуть лоба бити… Українська історія, наша культурна спадщина, – то для них ніщо, вони її не знають і знати не хочуть…»       

Православні, уніати, католики, атеїсти наразі – варвари

А на волинських землях наші предки жили споконвіку: слов’янське городище V-VІ ст. знаходиться майже під стінами монастиря. Зимненську обитель, як  припускають історики, у 992-993 роках заклав сам Святий Володимир, хреститель Київської Русі. І назву села Зимнео, вони пояснюють тим, що саме сюди на зимове полювання вчащав славетний київський князь. З іменем Володимира Великого пов’язують також церкву Святої Трійці на нижній терасі, був нібито в нього неподалік і дерев’яний палац. Але це не більш ніж красиві легенди. Перші ж достовірні відомості про існування обителі подає вже у ХІ ст. запис у «Патерику» щодо обставин смерті у 1062 році ігумена Києво-Печерського монастиря преподобного Варлама. Той помер у Зимненському монастирі, повертаючись з Константинополя до Києва.

Спочатку обитель була печерною та дерев’яною, – це підтвердили дослідження археологів, що провадилися у 1975-1990 роках. Вся підземна частина плато мала розгалужену систему ходів та стародавніх печер, а до того ж ефективну мережу відводу дощових і підґрунтових вод. Тож, коли в середині ХV ст. князь Олександр Чарторийський  задумав будувати на цьому місці мурований монастир-фортецю, історія обителі налічувала вже більш ніж півтисячоліття.

«Принципова схема монастиря, як фортеці, є досить поширеною для аналогічних комплексів ХІV-ХVІІ ст. у Західній Європі», – розповідає Євген Осадчий, архітектор-реставратор Київського інституту «УкрНДІпроектреставрація», який займається цим об’єктом з 1975 року. «Вона складається з оборонних мурів з наріжними вежами, що утворюють захищене від зовнішніх нападів подвір’я. В центрі лінії північної стіни – монументальна споруда Успенської церкви, яка мала оборонний ярус над склепіннями і була накрита двосхилим шпичастим дахом з двома готичними фронтонами. На захід від церкви до північної спіни притулилася монастирська трапезна з маленькою церквою-каплицею. У центрі подвір’я, ймовірно, існувала триярусна дзвіниця, її фундаменти були знайдені під час археологічних розвідок – продовжує пан Євген, – та особливо нас вразила продумана система, що мала рятувати споруди від негативного впливу підземних вод: дренажі, водоскиди, навіть фундаменти трапезної були побудовані у формі луків, аби не затримувати вільний вихід підземної води до заплави річки Луга».

За плином часу волинські землі переходили під юрисдикцію різних держав та політичних утворень. Церкву Успіння Пресвятої Богородиці Зимненського монастиря будували у ХV-ХVІ ст. вірні Київської митрополії Константинопольського патріархату, та вже у ХVІІ ст. монастир серед багатьох інших долучився до Унії. У 1795 році ці території увійшли до складу Російської імперії, але з політичних міркувань обитель залишалася у греко-католиків. А з 20-тих років ХХ ст. вже Польща, якій після Першої світової відійшла Волинь, знов-таки, роблячи політичні реверанси, віддає монастир Польській Автокефальній православній церкві…

Та справжня біда приходить у 1939 році. Після приєднання Західної України одних волинян відправляють до Сибіру, інших – в тюрми, а то й розстрілюють, а монастир ліквідовують. Монашок переганяють у Корецьку обитель, що на Рівненщині, а на території Свято-Успенського монастиря розташовується радянська військова частина. При німцях монастир майже вигорів, а після повернення совєтів в ньому розмістили тракторну бригаду.

«Коли ми прийшли сюди у 1975 році, то побачили суцільні руїни, – згадує архітектор-реставратор Євген Осадчий. – Обитель на той час була зовсім недосліджена, тож ми зайнялися науковими розвідками: археологічні, архітектурні, історичні дослідження. І в результаті всіх цих напрацювань було складено проект (див. макет  реконструкції). Якщо знаєте у Литві Тракай, то наш комплекс був би не гірший за Тракайський...»

І хоча в обителі ще тривали реставраційні роботи (не були зроблені лише комунікації), вже у 1987 році монастир увійшов в перелік пам’яток національного значення. Кажуть, що згодом там хотіли розмістити санаторій та включити об’єкт в туристичне «Золоте кільце Волині». Аж тут грянула пєрєстройка, і культові споруди почали масово передавати різним релігійним конфесіям. Рішенням Волинського облвиконкому від 27 серпня1990 року споруди монастиря Успіння Пресвятої Богородиці у селі Зимне Володимир-Волинського району було передано вірянам Російської православної церкви «для використання жіночим монастирем». А після здобуття Україною незалежності обитель була підпорядкована УПЦ МП. Згідно договору оренди, там мали продовжуватися ремонтно-реставраційні роботи за проектом інституту «УкрНДІпроектреставрація», та ігуменя Стефана вирішила інакше: вона показала науковцям на двері і почала на власний розсуд перебудовувати монастир. Чільники УПЦ Московського Патріархату не заперечували.На статус монастиря – національна пам’ятка – ніхто не зважав.

Дайош «пятіглавіє»!

Перш за все матушка взялася за тільки-но відреставровану монастирську трапезну, всередині якої зруйнували стіну, що відділяла приміщення трапезної зали від церкви-каплиці. Ця стіна у автентичному вигляді була дуже важливим елементом споруди, бо зберігала інформацію про становлення трапезних так званого «українського типу». Далі жертвою невігласів стає південна оборонна стіна, – до неї прибудовують корівник, а господарське подвір’я щільно забудовується гаражами.

У 1995 році надходить черга пам’ятки архітектури ХV-ХVІ ст. Успенської церкви. Не беручи до уваги ані історико-архітектурних напрацювань інституту «УкрНДІпроектреставрація», ані складних геологічних умов ділянки, без затвердження проектної документації церкву «прикрашають» візантійсько-російським «пятіглавієм». А у 2001 році без повідомлення органів охорони пам’яток, під час самовільного прокладання інженерних мереж із застосуванням важкої землерийної техніки, розривають всю монастирську територію і безповоротно знищують культурний шар ХІV-ХІХ ст. та декілька давніх печер.

І тут одна заувага. Не секрет, що впродовж багатовікового перебування у складі Російської імперії, а згодом СРСР, Україна зазнавала жорстоких утисків спрямованих на ліквідацію нашої національно-культурної самобутності, на знищення наших духовних цінностей, що мало привести до русифікації, а згодом до повної асиміляції, і врешті решт до зникнення самої згадки про український народ. Добре відомо про неодноразові заборони української мови, менше – про церковні справи.

Російська світська й церковна влади категорично заперечували будь-які особливості українського православ’я, а історію власне Київської православної митрополії до її неканонічного перепідпорядкування у 1686 році від Константинопольського до Московського патріархату, вважали тимчасовим непорозумінням, яке намагалися будь-що усунути. Тобто всі духовні надбання українського народу, що не входили в офіційну імперську концепцію, об’являлися «неправильними» і підлягали «виправленню». Була піддана повній ревізії українська релігійна література, в 1801 році імператор Павєл І своїм указом фактично заборонив будівництво храмів з національними ознаками, а після заборони у 1839 році греко-католицької церкви по всій Російській імперії почав насаджуватися так званий візантійсько-російський стиль церковної архітектури. В багатьох містах Україні будуються помпезні храми «а ля рюс», а пам’ятки української церковної архітектури «прикрашаються» цибулястими банями й «кокошниками». Так «модернізували» Успенську церкву у Новгород-Сіверському, Троїцький кафедральний собор та Покровську церкву у Луцьку, Василевську у Володимирі-Волинському, Покровську у Сутківцях, Преображенський собор у Житомирі, – перелік чи не безкінечний. Успенська церква Зимненського монастиря також зазнає «виправлення». Щоправда, тоді «пятіглавія» вдалося уникнути, бо тодішні будівельники все ж не ризикнули занадто навантажувати старовинну споруду. Проте вже в наш час на неї чекало «оновлення» під керівництвом матушки Стефани та з благословення Московського патріархату. І наслідки не забарилися...

Униз по схилу

Коли торік Московський патріарх Кіріл мав відвідати монастир Успіння Пресвятої Богородиці у селі Зимне, Успенська церква вже перебувала в критичному стані: фундаменти не витримали навантаження «пятіглавія», церква почала сповзати по схилу, а всіма стінами пішли тріщини. Не кращим був і стан самого схилу, на верхівці якого власне і стоїть оборонна стіна з храмом: зримі ознаки сповзання плато у вигляді довгих розломів ґрунту завширшки 30-40 см.,  провали землі, нахилені дерева та кущі.

До приїзду високого гостя на фасадах церкви зробили «євроремонт»: - стіни споруди обличкували пінопластом і заштукатурили, провали й розломи ґрунту на схилі забили глиною, та, звісно, це не допомогло. І, мабуть, злякавшись, ігуменя Стефана (вперше!!!) запросила до монастиря фахівців. То були спеціалісти з дочірнього підприємства Інституту археології АН України «Волинські старожитності» з Луцька, які 22 червня 2009 року склали Акт обстеження технічного стану комплексу пам’яток архітектури національного значення Святогірського Успенського монастиря. В ньому зазначалося: «…рекомендації генпроектувальника комплексу Зимнівського монастиря (ЗАТ «УкрНДІпроектреставрація», м. Київ) з приводу подальших ремонтно-реставраційних робіт не бралися до уваги, що призвело до надбудови куполів до пам’ятки архітектури XV ст. Успенської церкви без врахування геологічних умов споруди, влаштування на нижній північно-західній ділянці схилу штучного ставу, що не могло не вплинути на природний гідрологічний режим усієї території плато. Окрім цього, замощення території подвір’я штучним каменем, що суперечило історичній традиції, також додало проблем у відведенні дощової води з території подвір’я. Без залучення професійних гідрогеологів, спелеологів, археологів для з’ясування причин обрушення частини підземних ходів під фундаментами Успенської церкви зроблено спробу укріплення їх тунелем із застосуванням звичайної червоної цегли, запас міцності якої в умовах надто зволоженого оточення обмежений (...) Утеплення Успенської церкви пінопластом, може призвести до надмірного зволоження стін, їх поступового руйнування, осипання розписів усередині споруди…»  

І, хоч як дивно, цей акт спрацював: попри дефіцит бюджету уряд Юлії Тимошенко виділив на рятувальні роботи 9,5 мільйона гривень. З лютого 2010 року почалося укріплення фундаменту Успенської церкви: у схил забивають десятиметрову залізну арматуру для спорудження нижнього утримуючого каркасу. Генеральний підрядник – київська компанія «Паля».

Проте, наразі йдуть не тільки рятувальні роботи. За стінами монастиря в охоронній зоні, впритул до слов’янського городища V-VІ ст. розпочато … будівництво готелю для прочан. На наше питання: «Хто дав дозвіл?», Олексій Златогорський, директор підприємства«Волинські старожитності», відповів: «Вони почали будівництво без усякого дозволу». Це підтвердив і Валерій Дмитрук, заступник начальника Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації: «Наскільки я знаю,  монастир і досі не має ніяких дозволів на будь-яке будівництво».

Партія і церква єдині

По повернені кореспондентів Тижня до Києва історія Зимненської обителі несподівано отримала продовження. Нас познайомили з колишнім волинським чиновником середньої ланки, який ще не так давно мав безпосереднє відношення до Свято-Успенського монастиря. «Я не хочу, щоб моє ім’я світилося, бо маю свій бізнес, а з архітектурою розпрощався. Всі мої тодішні намагання перешкодити свідомому руйнуванню Свято-Успенського Зимненського монастиря, закінчувалися для мене тим, що я опинявся за порогом. І не тільки я. Пам’ятаю один випадок, коли ми хотіли різко втрутитися і припинити ту наругу. Тоді був ТАКИЙ дзвінок з Києва голові Волинської облдержадміністрації, що він нас викликав на килим. Був переляканий, аж блідий і сказав: «Ще один такий дзвінок, і я навіть не встигну вас всіх звільнити, бо спершу знімуть мене, а ви вже повалитесь за принципом доміно. Ви що не розумієте, що московська церква в Україні – це, як в СРСР був ідеологічний відділ ЦК КПРС?»…[2022]       [2023]     [2024]     [2025]

«Євроремонт». Стіни Успенської церкви обличкували пінопластом і заштукатурили

Memento mori. Майже місяць кістки та черепи «зберігають» просто неба

Княжі поховання. Науковці впевнені, що в монастирі поховані знатні українські та польські роди

Штучна Йордань? Незаконно збудований став ще більше спричинив зсув схилу.

На передньому плані – розломи ґрунту на схилі, які замасковані глиною

Макет реконструкції. Автор – Євген Осадчий. Таким був у ХVІ ст. автентичний вигляд унікальної пам’ятки романо-готичної архітектури Волині – комплексу оборонного Святогірського монастиря у с. Зимно

Красиво жити не заборониш. Кажуть, «монастирський» позашляховик Mercedes на профілактиці, Lexus повіз ігуменю Стефану додому, ще один Mercedes – відпочиває на подвір’ї монастиря

 
Німецький порядок
Роман Ґраболле
археолог, Університет Лейпцига

Законодавство про культурну спадщину у різних землях ФРН досить відмінне, тобто фактично у країні діє 16 різних законів щодо археології та культурного спадку. Проте в усіх без винятку німецьких землях старовинні церкви перебувають під охороною як пам’ятки історії, тож на їх території не можна проводити жодних розкопок або будівельних робіт, не маючи на те дозволу.

 
Закон України про охорону культурної спадщини
Розділ VIII, стаття 43.

1.Незаконні дії (пошкодження, руйнування, знищення), вчинені фізичною особою, що призвели до істотних змін пам’яток, їхніх територій, охоронюваних археологічних територій, а також їхніх частин, тягнуть за собою кримінальну відповідальність згідно з законом.

2. Самовільне відновлення земляних робіт або їх продовження після виявлення знахідок археологічного характеру тягне за собою кримінальну відповідальність згідно з законом.

 
Новочасне іконоборство
Дмитро Горбачов
історик мистецтва

Цивілізована Європа давно розпрощалася із знищенням пам’яток культури з політичних міркувань. Але в нашім «напівдикім краю Європи» (вислів Гоголя) не припиняється масова ліквідація «неугодних» релігійних творів. І це характерно не лише для атеїстичної доби. Нагадаю «велику чистку» старовинних київських церков від європеїзованого барокового живопису, як такого, що не відповідає старовинним візантійським канонам.

За козацької доби, у ХVІІІ ст., Софіївський собор, Кирилівська і лаврська Успенська церкви були модернізовані. Не знищуючи старовинних фресок, стіни розмалювали в манері найкращих європейських майстрів-католиків Рубенса, Ель Греко, Брейгеля. Але у ХІХ ст. ця європейськість роздратувала царя-націоналіста Ніколая І. Він вважав, що католицька Європа гниє, а православна Росія квітує, і наказав повернути церкви «в пєрвобитноє состояніє». Коли позбивали барокові картини, відкрилися середньовічні фрески, сильно понищені від часу. Їх поновили: тобто замінили малохудожніми зображеннями під Візантію. Але що таке візантійський стиль, знали тоді мало. Від усіх надбань великого давнього стилю залишили найменш виразне – статичність. Лише видатний Врубель в імітації старовини зміг досягти справжньої майстерності.

Упоравшись з Софією, Кирилівською й Успенською церквами, ревнителі канону з Російської православної церкви взялися до лаврського Троїцького надбрамного храму. Збили живопис ХVІІІ ст. на зовнішніх стінах, а в інтер’єрі не встигли: грянула більшовицька революція, і церковні комісії припинили своє існування. Тому в нашій Троїцькій церкві, яку ще називають українською Сікстинською капелою, і залишилися пречудові настінні композиції ХVІІІ ст.  

Але дореволюційний ген антикультурного догматизму не зник. Уже в 1990-х він відродився в лаврській церкві Різдва Богородиці на дальніх печерах. Нові господарі з Московського патріархату самочинно збили фрагменти барокового живопису через його «неканонічність» і розмалювали візантійсько-православним, хоча і мали б обговорити цю проблему з органами пам’яток культури. З часів Сократа діалог – неодмінна умова демократії. Та і в ХІХ-ому, і наприкінці ХХ-го століття, і у наш час Московська церква є «досократичною», закритою. Наслідком цього – трагічна доля Зимненського Свято-Успенського монастиря на Волині.

 
На черзі Свята Софія Київська?

Українська православна церкваМосковського патріархату звернулась до української влади з пропозицією про передачуїм Софійского собору. Про це під час телемоста, присвяченого візиту Московського патріарха Кіріла в Україну, повідомив управляючий справами УПЦ МП архиєпископ Митрофан: «Мы обращались с подобной просьбой пока устного характера изучить, насколько возможна передача Софийского собора церкви для того, чтобы там проводить богослужения».


Матеріали за темою:

Ви не оцінювали матеріал
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французький філософ і письменник Бернар-Анрі Леві належить до особистостей, довкола яких не вщухають пристрасті.
    вчора, Алла Лазарева
  • У прифронтовій Волновасі, де ще не всі місцеві визначилися, кого ж вони підтримують у цій війні, на зміну бойовим будням прийшли міліцейські – присутні тут силовики здебільшого борються з вуличним криміналом, а не з озброєними сепаратистами
    вчора, Валерія Бурлакова
  • У суспільно-політичних ЗМІ Білорусі перед кожною великою прес-конференцією президента Лукашенки не обговорюють її можливий зміст, а влаштовують натомість тоталізатор: чи поб’є Аляксандр Ригоравіч власні рекорди тривалості виступу? Останній спіч лідера РБ виявився найдовшим: аж п’ять із половиною годин. Щоправда, окрім цього рекорду білоруським журналістам фіксувати було нічого.
    позавчора, Сяргєй Пульша
  • Чи варто очікувати розквіту феодалізму в оновленій владі
    позавчора, Роман Малко
  • Мабуть, зовні симпатичний громадянин Петро Порошенко ще не до кінця усвідомив свій неабиякий офіційний статус. Не відчув, що він уже президент
    позавчора, Володимир Надіїн
  • Дострокові вибори – широке поле для діяльності політичних махінаторів. Підкуп і адмінтиск, на жаль, залишаються дієвими інструментами політичної боротьби
    позавчора, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2014 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS