▪   Інна Завгородня

Після гри

ФОТО: Ніколай Сідоров
Родичі ігроманів радіють закриттю казино та гральних автоматів, а залежні від гри українці впадають у депресію і вчаться грати в покер
Матеріал друкованого видання
№ 32 (93)
від 7 серпня, 2009

 

 
Численні гральні заклади, які витісняли по всій Україні крамнички та книгарні, припинили свою роботу. За ними зникають і шеренги «одноруких бандитів», що встигли проникнути у найвіддаленіші куточки країни і спричинити чимало родинних та особистих драм. Вигідний для власників і згубний для клієнтів гральний бізнес вже давно потребував розумного законодавчого врегулювання. Проте трагедія, що сталася 7 травня у Дніпропетровську (під час пожежі в залі гральних автоматів загинуло 9 і поранено 11 осіб), штовхнула парламентаріїв у популістську крайність. Напрочуд оперативно ухвалений Закон «Про заборону грального бізнесу в Україні» набрав чинності 25 червня і діятиме до прийняття законодавства про роботу грального бізнесу в спеціальних зонах. Поки що ж, згідно з другою, короткою і безапеляційною, статтею закону: «В Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх». Тиждень досліджував, як змінилося після заборони життя гравців, їхніх родичів та працівників грального бізнесу.
 
Порятунок від автоматів
 
«Після заборони автомати справді звідусіль позникали, – зауважує мешканець Алупки Сергій Шубін. – Учорашні гравці або зовсім не грають, або знову взялися за карти, нарди, шашки. Звісно, на гроші. Грають і в центрі у забігайлівках, і в парках – хто де, але це переважно вже дорослі люди».
 
Сергій потрапив у залежність від ігрових автоматів ще в підлітковому віці. «Я багато грав десь із 13 до 16 років. Якщо чесно, за гроші, які я програв за весь час, можна було купити зо три машини та квартиру, – зізнається Сергій. – Заробив за день 300–400 грн – прийшов і всадив їх в автомати. Деколи 100 грн, деколи 200 грн – воно витрачається непомітно. Вже потім, порахувавши, розумієш, що сума набігла чималенька. Але це як наркотик. Варто раз виграти, і вже не можеш зупинитися. Якось виграв 27 тис. грн, але все одно не відбив того, що витратив».
 
27-річна Наталя, яка працює продавчинею на Святошинському ринку Києва, з проблемою грального бізнесу зіткнулася особисто – кавалер любив погуляти: «Міг за вечір тисячі дві легко спустити на автоматах. Зараз їх закрили – тиша і спокій, нічого людині не треба, сидить удома». Торговельна точка жінки розташована навпроти колишнього грального закладу, наразі закритого. Наталя пам’ятає й інші часи, коли він мав багато відвідувачів: «Грали всі: старі й малі, чоловіки й жінки... Зараз тут порожньо, а що буде далі, не знаємо. Може, знову відкриють. На метро «Житомирська» закрили, потім відкрили і знову закрили».
 
Для людей, які страждали від захоплення азартними іграми своїх рідних, заборона автоматів стала справжнім порятунком. «Усі батьки дуже раді, що їх закрили. Автомати – це страшне, – вважає мешканка міста П’ятихатки на Дніпропетровщині Тетяна Грішачова, яка ледве врятувала свого 16-річного сина Артема від згубної азартної лихоманки. – Я працювала у нічному барі, тож надивилася такого! Програвали гроші не лише молоді, а й літні люди, залишали і зарплати, і пенсії. Школярі ж кидали в автомати гроші, які взяли в батьків на обід».
 
Неврози на тлі відмови
 
Гравці примусове відлучення від гри переживають по-різному, подеколи й дуже болісно. «Одна моя пацієнтка перебуває у стані тяжкого неврозу, бо тепер (після заборони. – Ред.) не може грати в автомати, – розповіла Тижню Марина Маценко, психіатр-нарколог, гештальттерапевт медичного центру «Достомед». – Певний час вона приховувала свою пристрасть, але потім з’ясувалося, що два роки безперервно грала. Жінка з таким захопленням та цікавістю розповідає, як чудово проводила час! Незважаючи на те, що програвала, вона отримувала задоволення».
 
Залежність від гри нерідко поєднується з іншими залежностями, що підсилюють одна одну. Поєднання алкогольної залежності з ігровою є, на думку Марини Юріївни, найбільш згубним. Лікар зауважує, що звернень ігроманів у клініку останнім часом поменшало, але робити передчасні обнадійливі висновки ще зарано: «Більшість ігроманів перейдуть у якусь іншу залежність, зокрема алкогольну».
 
Загальних причин виникнення залежностей не існує, кожен випадок індивідуальний: «Зазвичай залежними стають люди, які жили у родинах залежних людей і самі були співзалежними. Великий відсоток ігроманів походить із родин алкоголіків. Вони постійно жили у стані страху, переживали і пригнічували свої почуття, емоції, не могли їх проявити, тобто з дитинства формувалося не зовсім правильне сприйняття світу. Потім вони йдуть у доросле життя, приховуючи свої емоції, які знаходять вихід у залежностях. Ігромани вважають, що лише у гральних залах можуть переживати, нервувати, радіти, кричати, лаятися. У звичайному житті вони робити цього не вміють».
 
Нове життя казино
 
За кілька метрів від закритої гральної зали на Святошинському ринку столиці розташований бар «Алігатор», ще один колишній гральний заклад. На його вікнах замість закликів зірвати джек-пот, які висіли тут ще в травні, перелік наявних у меню кухонь. У напівпорожньому барі трійко відвідувачів за плетеними столиками. У протилежній частині зали поринули в темряву вимкнені автомати і порожні гральні столи.
 
Після заборони азартних ігор власники грального бізнесу намагаються перепрофілювати свої заклади, проте вдається це не всім. «Щоб серйозно переорієнтувати бізнес, було дано замало часу, – вважає віце-президент Української асоціації діячів грального бізнесу Григорій Трипульський. – Тож останні півтора місяця ігровики свій бізнес згортали: закривали гральні зали, відмовлялися від оренди, орендували склади для зберігання техніки, звільняли працівників». У Верховній Раді обіцяють створити робочу групу і впродовж трьох місяців розробити проект реанімації грального бізнесу в межах спеціально відведених зон. Але Григорій Трипульський сумнівається, що до виборів проблему буде вирішено.
 
«Загалом по Україні дуже багато казино перепрофільовуються на покер-клуби», – розповів Тижню колишній круп’є тернопільського казино Тарас Даниленко (ім’я та прізвище змінено на прохання оповідача). Після набрання законом чинності його казино закрили, звільнивши близько 20 працівників. «Казино пробувало кілька разів підпільно грати, але приїхала перевірка і прикрила його», – розповідає Тарас. Натомість у тернопільському торговельно-розважальному центрі відкрився покерний клуб, у який і пішов працювати Тарас. Нагадаємо, що покер в Україні зарахований до видів спорту. Його турніри мають призовий фонд, але спортивний покер не вважається грою на гроші.
 
За роки роботи Тарас устиг познайомитися з багатьма клієнтами казино, декого з них зустрічає зараз у покер-клубі: «Постійні клієнти казино так чи інакше продовжують грати, адже це хвороба. Вони зараз або грають поза гральними закладами, або просто чекають, доки казино, що закрилося порівняно недавно, знову відкриється. Найзаможніші їздять за кордон. Деякі вчаться грати в покер».
 
Хірург однієї з київських лікарень Віктор Юхимович грає у преферанс і зупинятися не збирається: «Після заборони азартних ігор для нас нічого не змінилося – як грали, так і граємо. У нас своя компанія, збираємося у кафешці нашого приятеля і «пишемо пулю». У кризу заклад не має особливої популярності, то ж ми там бажані гості: замовляємо щось і сидимо собі в куточку, нікому не заважаємо. Якщо господареві зроб­лять зауваження, збиратимемося вдома або в когось на дачі».
 
Грає компанія обов’язково на гроші. «Гра на гроші й гра просто так – це дві різні гри, – стверджує пан Віктор. – Коли граєш не на гроші – це авантюра, можна сміливо називати різні комбінації. А перш ніж ризикувати грішми, десять разів подумаєш. Ми граємо на невеликі суми, але все одно не хочеться нікому програвати». Виграш, як і програш, залежить від ставок: «Наші ставки невеликі – ­30–50 коп. віст. Поставивши віст 30 коп. за одну гру, можна виграти або програти 300–400 грн. Якщо 50 коп. – програєш 500–600 грн. Від гривні починається серйозна гра на гроші, але ми рідко її ставимо. Я беру на гру 500–700 грн, до 1000 грн. Але щоб програти тисячу грн за один раз, треба бути або цілковитим дурнем, або великим невдахою».
 
Гетманський Вегас
 
Заборона грального бізнесу здатна вберегти багатьох від спокуси легких грошей, особливо такі групи ризику, як підлітки чи малозабезпечені. Проте азартні ігри як явище нікуди не зникнуть. Сходити у казино можна з власного комп’ютера – віртуально (хоча віртуальні казино також заборонені законом, міліції важко їх вистежити), а можна спробувати піти і до реального, наприклад, постукати в його двері вночі. Не всі гральні заклади підкорилися забороні – за останній місяць правоохоронці конфіскували 170 гральних автоматів лише в Києві.
 
«Розміри тіньового сектору грального бізнесу зараз незначні – до 5% того, що було до заборони, – стверджує Григорій Трипульський. – Я очікував, що нелегальних гральних закладів буде набагато більше».
 
Та безсумнівна суспільна користь від закриття гральних закладів не наповнює місцевих бюджетів. Зокрема, внаслідок заборони тільки бюджет Солом’янського району міста Києва недоотримає близько 5 млн грн до кінця року, а бюджет столиці загалом – 200 млн грн. Місто Чигирин після заборони грального бізнесу взагалі збанкрутувало, втративши 76% міського бюджету. В гетманській столиці було зареєстровано фірму «Вегас», що володіла мережею гральних автоматів по Україні. До отримання податків «із азарту» місто було дотаційним, проте лише торік «Вегас» відрахував до міського бюджету 7,8 млн грн. Власники фірми заявляли, що обрали Чигирин для реєстрації свідомо, аби допомогти містові матеріально.
 
Хоча за умови виявлення порушників штрафи за провадження незаконної гральної діяльності (близько 5 млн грн) могли б дещо компенсувати бюджетні втрати.

[1467]

 
Від тотальної заборони до повної легалізації

Національні моделі регулювання грального бізнесу варіюються між повною забороною, частковою забороною та повною легалізацією. Повну заборону практикують країни з високим рівнем релігійності та традиційної моралі, зокрема Ізраїль. Проте виникнення гральних закладів на кораблях поблизу узбережжя поступово штовхає країну на шлях лібералізації грального законодавства. Заборонено гральний бізнес і на всій території Китаю, крім Макао й Гонконгу. Цілком заборонено в Азербайджані, Ірані, Індонезії, Монголії,Таджикистані, Узбекистані.

Модель регулювання грального бізнесу в США передбачає передачу повноважень із цього приводу штатам. Гральні заклади заборонені лише у двох, а в решті – легалізовано. Бізнес процвітає не тільки у великих містах, але й у спеціально відведених зонах, які винесено за межі населених пунктів. Так, Лас-Вегас, що з'явився посеред пустелі на початку минулого сторіччя, перетворився на світову столицю грального бізнесу.
 
У Росії всі гральні заклади, окрім букмекерських контор і тоталізаторов, з 1 липня цього року мають бути перенесені у чотири, через кризу ще не зовсім обладнані, зони: в Приморському й Алтайському краях, Калінінградській області, а також на березі Таганрозької затоки Азовського моря (майже на кордоні з Україною). Для згортання бізнесу власники російських гральних закладів мали майже три роки – з часу прийняття відповідного закону в грудні 2006 року.
 
У Великій Британії всі можливі прояви азарту – від казино до лотерей – регулює єдиний закон про гральні заклади, що з'явився лише в 2005 році. У Франції заборонено гральний бізнес у містах із населенням менше 500 тис. людей. Проте під боком цієї країни розташована мекка європейського грального бізнесу Монте Карло – казино тут одна з основних статей прибутку.