|
Приватна урбаністика |
Публікації
|
Після справді цікавої міської прогулянки можна відчути внутрішнє оновлення, приплив сил і творчий підйом. На позначення такого терапевтичного ефекту існує термін — містотерапія. Його вживають у контексті прогулянок Парижем, Прагою, Львовом, Одесою чи іншим прекрасним містом. Часто звучить він і в контексті Києва.
15 травня, 2017, Олександр Пилипчук
|
|
Панове, яку Одесу ви хочете побачити? Подейкують, що давня вже пішла, а тогочасні одесити вже виїхали чи померли. Справжня Одеса вже «котухіс под хвост» й існує лише в книжках та анекдотах: її міф законсервували і жваво продають кавалками наївному туристові.
4 травня, 2017, Катерина Новікова
|
|
В село до татових батьків ми їздили приблизно раз на місяць. Я не надто полюбляв ці трохи віддалені місця, але тих сорок хвилин мандрівки нашим «Москвичем» справляли враження справжньої подорожі. Ми виїжджали з Хмельницького, і повз вікна автівки пробігали ліси та поля, проносилися села, луки, річки та ставки. Села пульсували власним життям: мукали корови, ґелґотали гуси, під парканами греблися кури... мить, і все це змінюється широченним – до обрію – золотавим полем.
11 квітня, 2017, Юрій Даценко
|
|
Якби існувало додаткове життя – у якому не треба думати про кар’єрні перспективи чи оплату комунальних рахунків – його варто було би провести в Ужгороді. У цьому місті легко бути щасливим, нічого особливо не роблячи.
31 березня, 2017, Ярослава Тимощук
|
|
Моє свідоме життя почалося на проспекті Миру, у панельній дев’ятиповерхівці під номером 54, де з балкона на шостому поверсі було видно чи не всеньке місто, бо тоді ще свічки новобудов не затуляли ані острівця на Південному Бузі, ані дальніх околиць Ракового, де жила моя бабуся та які можна було розгледіти в дитячий бінокль.
28 березня, 2017, Юрій Даценко
|
|
Багато людей не захоплюються чарами Києва лише тому, що мало їх знають. Щодня вони проходять повз будинки та церкви й зовсім їх не помічають, бо біжать у справах, про щось собі міркують, щось собі планують... Але якби ці звичайні перехожі почали думати про місто як таке, все миттю змінилося б. Дивлячись на будинок, можна уявляти, як у ньому жилося людям колись, задовго до твого народження. Ти не просто зачарований вигином вулиці — ти одразу відчуваєш її ритм. Ти розглядаєш місто, а воно розглядає тебе.
23 березня, 2017, Софія Грабовецька
|
|
Чудове місто Миргород! Яких у ньому немає будинків! І бляхою вкритих, і шифером, і ґонтою, і пласким бетонним перекриттям... Наліво вулиця, направо вулиця; де-не-де гарні паркани, ними в’ється хміль, соняшник виглядає своєю сонцеподібною головою, червоніє мак, ховаються товсті гарбузи... Розкіш! Коли пройдетеся пішки до майдану, то, певно, на деякий час зупинитеся помилуватися краєвидом площі: тут розкинулася калабаня, дивовижно велика калюжа! Єдина, яку вам доводилося коли-небудь бачити! Вона займає майже весь отой майдан...
20 березня, 2017, Олесь Ільченко
|