Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
logo

Приватна урбаністика

Публікації
Коли я розповідаю про своє дитинство, про те, в якому середовищі та на якому районі я народився і виріс, багато хто не йме віри, мовляв, надто похмуро й екзистенційно, щоб бути правдою, чи, тим більше, частиною сучасної української реальності. Що ж, на такі сумніви я лише посміхаюся – тихо, печально, втомлено-радісно. Напевно, ці люди ніколи не зрозуміють суворої, нібито аж математичної антифілософії пролетарського гетто, де навіть цінність самого життя вимірюється не прожитими роками і не здобутими досягненнями, а, власне, тим же життям – збереженим.
31 липня, Валентин Терлецький
“Свого часу я водив сюди свою дівчину, вона культуролог – ти ж знаєш, вони люблять всяке таке схиблене і химерне!” — каже давній друг і колега.
18 липня, Олена Максименко
Оповіді про міста заведено починати з переказу їхніх історій. Але з Кропивницьким (я називаю його Кро) все трохи інакше.
11 липня, Андрій Домаранський
Суми почалися для мене, як і для більшості приїжджих, з залізничного вокзалу. Саме там, у віці одного тижня, я ступив на сумську землю, приїхавши з Києва, де трохи зарано народився. У Сумах тоді був іще старий вокзал: дореволюційний, з колонами, скромний і дуже милий. Невдовзі його знесе комуністична влада, яка старанно знищуватиме сліди повітових Сум. Новий вокзал – залізобетонна коробка, мав стати картинкою нових, комуністичних Сум. І став завеликий та неоковирний. Тут колись я стояв, чекаючи на поїзд, і думав про переїзд у столицю. Не наважився, чому досі радий.
6 липня, Владислав Івченко
Мої стосунки з Маріуполем — це стосунки подружжя після тридцяти років шлюбного життя, усі тридцять з яких були нестерпними, але обидва партнери воліли би про це не думати. Як в анекдоті про гармонію: “вона не хоче, а мені і не треба.”
26 червня, Наталя Дьоміна
У Дніпрі мене ще й зараз інколи запитують: «Вы, наверное, откуда-то приехали?», бо я розмовляю українською. Дуже дивуються потім, коли кажу, що народилася і все життя живу в цьому місті. І батьки мої теж народилися і все життя своє живуть у цьому місті. Я дуже дніпрянська дніпрянка.
13 червня, Вікторія Наріжна
До Летичева ми завжди вибиралися до дядька – татового брата, котрий мешкав тут, відколи я себе пам’ятав. Минали поворот на Меджибіж і за якихось десять хвилин ліворуч від дороги з-за посадки проблискували перші яскраві латки розлогого плеса – водосховища на Південному Бузі. Пам’ятаю, як колись малими ми їхали тут зі шкільною екскурсією і якийсь хлопчак, запримітивши величезний обшир плеса, вигукнув здивовано: «Ого – море! Дивіться, море!»
12 червня, Юрій Даценко
← Попередні 7 123456789 Наступні 7 →
 
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено