Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
logo

Приватна урбаністика

Публікації
Чудове місто Миргород! Яких у ньому немає будинків! І бляхою вкритих, і шифером, і ґонтою, і пласким бетонним перекриттям... Наліво вулиця, направо вулиця; де-не-де гарні паркани, ними в’ється хміль, соняшник виглядає своєю сонцеподібною головою, червоніє мак, ховаються товсті гарбузи... Розкіш! Коли пройдетеся пішки до майдану, то, певно, на деякий час зупинитеся помилуватися краєвидом площі: тут розкинулася калабаня, дивовижно велика калюжа! Єдина, яку вам доводилося коли-небудь бачити! Вона займає майже весь отой майдан...
20 березня, Олесь Ільченко
Він посередині, на рівній віддалі від обох важливих для мене міст: майже 300 км на захід від Києва, стільки само — на схід від Львова, і незалежно від того, де живу, ось уже мало не півтора десятиліття я щомісяця сюди навідуюсь.
16 березня, Анастасія Левкова
Хто тільки не називав Україну межею, точкою перетину між Сходом і Заходом. Але площа країни зовсім не скидається ані на межу, ані, тим більше, на точку.
13 березня, Дмитро Крапивенко
Вона для нас — принаймні в думках — починається ще в Карлівці або десь одразу за нею. За мостом через річечку Вовчу, укріпленим з обох боків блокпостами, повертаємо вправо. Це та сама Карлівка, що її Баско з Да Вінчі, Безом та іншими з першої хвилі, які з Майдану через «Десну» пішли на фронт, визволяли ще влітку 2014-го.
10 березня, Олександр Вільчинський
Вісім років тому з квитком в одній руці і валізою на колесах в іншій я з повною впевненістю, що це назавжди, прощалася зі Львовом на вокзалі.
7 березня, Уляна Сав’як
Я відкрив для себе Бучач уже тоді, коли добре знав Чортків. Ці два міста, далекі від великих урбаністичних центрів Галичини, дуже близькі між собою і мають подібну історію.
27 лютого, Марк Саньоль
Міста, як і люди, зазнають тиску стереотипів, тільки от, на відміну від нас, вбирають їх і перетравлюють, не страждаючи. Ми ж вибудовуємо досконалі за структурою й виглядом очікування, щоби потім із розгону вгатитися в них – наче в ідеально чисті скляні двері, яких не видно. Іноді місто, яке обіцяє – чудова принадна проекція, ге? – продуктивну працю, вдалу відпустку чи романтичну подорож, стає місцем найбільшого болю. В'язницею. Містом пам'яті про власне безсилля.
20 лютого, Юлія Кропив’янська
← Попередні 7 1234567 Наступні 7 →
 
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено