21 серпня

Електричкою першого класу до Трускавця, або Поза Галичиною

Насправді, навіть наголос цього міста не до кінця відомий — галицьке «ТрУскавець», яке вживають жінки з навколишніх сіл, що приїжджають працювати санітарками в санаторіях, чи бадьоре «ТрускавЕць», як його називають відпочивальники з Дніпра. Кожному своє.
Електричкою першого класу до Трускавця, або Поза Галичиною

Чим важливий Трускавець, то це своїм масштабом — це був один з найвідоміших курортів Другої Речі Посполитої,  а за радянських часів набув свого розквіту. Ще донедавна до Трускавця було ідеальне сполучення поїздами, включно з такими екзотичними прямими маршрутами, як Москва — Трускавець, Мінськ — Трускавець чи Кишинів — Трускавець. Мені навіть назви поїздів читати було лячно, уявляючи всі ті далекі краї союзних республік.

 

Трускавець це частина галицького триміста — Дрогобич-Борислав-Трускавець. Адміністративний Дрогобич — місто Шульца й колишній обласний центр, — нафтовий Борислав і курортний Трускавець. У кожному з них мешкає частина моєї родини і під час візитів у гості я мала змогу бачити їхній нетуристичний і некурортний бік. З усього триміста Трускавець завжди видавався мені найменш галицьким і найбільш оптимістичним — досить логічна взаємозалежність. Бориславська нафта закінчилася, дрогобицькі фабрики занепали, а мінеральна вода все ще є, і відпочивати люди можуть за кожного режиму. Зі Львова до Трускавця їдуть трохи кращі автобуси, аніж до решти містечок регіону, і зручніша електричка з вагонами першого класу. Тому вже сам момент подорожі мав передчуття свята.

 

Читайте також: Суми. Місто можливостей

 

Але виявилося, що мої друзі з Польщі, які начиталися оповідей Бруно Шульца і ностальгійних спогадів про курацію водами, повертаються з Трускавця щонайменше розчаровані, щонайбільше обурені. Курортне містечко з його бетонними гігантськими санаторіями не здається їм оптимістичним і радісним, яким здавалося мені в дитинстві. Для немісцевого спостерігача Трускавець є прикладом того, як спершу радянський монументалізм, а потім дикий капіталізм знищили чар довоєнного курорту. У тому старому Трускавці були тихі павільйони з елегантними кранами з мінеральною водою, пальми, шелест газет і плетені крісла. Бліді панянки фліртували з блідими ветеранами Першої світової, вітер носив листя порожніми алеями, а пошта надсилала кореспонденцію в різні куточки Польщі.  Бруно Шульц приїжджав до санаторіїв із Дрогобича і гуляв алеями, розмовляючи зі знайомими про літературу.


 

Насправді, ще після війни Трускавець зберігав камерність і шарм. Його мегаломанська архітектура почала бурхливо розвиватися в 1970-х. У Радянському Союзі відпочинок мав стати масовим, як ніколи досі, й курорти треба було наповнити робітниками й робітницями, натовпами відпочивальників у білих костюмах і панамках, які питимуть цілющі води з чашок із носиками.

 

Читайте також: Берегове і Хуст. Угорське. Єврейське. Французьке

 

Тому гігантські санаторії, подібні до  величних пароплавів з урочистими назвами на кшталт «Кристал» чи «Рубін», виросли й кинули тінь на елегантні пансіонатики, початково призначені для середнього класу.  

 

 

Курортний стиль життя далі залишається мірилом Трускавця, він визначає його ритм, який вміщує в себе і дозвілля відпустки і суворість лікарняного режиму. Сніданок № 2 у їдальні за приписаним столиком, ранкові процедури, похід до бювета по склянку теплої «Нафтусі», вечірній концерт на променаді. Інший ритм відміряють поїзди й автобуси з відпочивальниками, час приїзду яких мешканці знають напам’ять, не зазираючи у розклад. Трускавець залишився містом для курортних романів і відпочивальників, яким уже не хочеться води із сумнівним запахом сірки, карпатських трав, недільних концертів і екскурсій до Львова.

 

Читайте також: Львів. Місто-чоловік

 

Трускавець — місто багатокультурне і сповнене новинок, його рухливість особливо відчувається на тлі сусідніх Дрогобича й Борислава, застиглих у галицькій добропорядності. Саме ця різноманітність вражень та можливостей була у моєму дитинстві символом сучасності. Від своїх кузенів із Трускавця я довідувалася про те, хто такі Земфіра, Леонардо Ді Капріо чи «Відьма з Блер», вони ходили з приїжджими друзями на тенісний корт і займалися у фотостудії. Нині курортна індустрія має встигати за часом, тому в місті є філія Львівської майстерні шоколаду і з’являються сумнівні розваги на кшталт дельфінарію. Однак за цією рухливістю губиться історія. Вона тут у пошані лише в ентузіастів — і мої приїзди до родини означали, що я зовсім не уявляла, яким був Трускавець колись, і про вілли, які перетворилися на санаторії, я довідалася лише декілька років тому, випадково зайшовши у міський музей.

 

Багатокультурність у Трускавці з’явилася завдяки як працівникам санаторіїв, що колись приїхали й залишилися, так і  відпочивальникам, яким винаймають квартиру всі, в кого є хоч одна вільна кімната. Усі ці міста — Маріуполь, Макіївка, Дніпродзержинськ, тепер Кам’янське, — про які середньостатистичний галичанин навряд чи й чув, є реальними для трускавецьких власників і власниць житла. На вулицях можна почути навіть іврит, від ізраїльтян-вихідців із СРСР, що їдуть відпочивати до знайомих місць. А перший ресторан біля автостанції називається «Вогні Баку». У Трускавці про політику знають також зі зворотного боку. У моєї тітки в серванті довго стояла книжка від Кравчука і ваза від Кучми, не рахуючи презентів від менш знаних політиків.  До Трускавця на води далі з’їжджаються особи, в яких можна взяти автограф і дізнатися про останні плітки з Верховної Ради.

 

Читайте також: Чорноморськ: у пошуках утраченого пляжу

 

Поза світськими розмовами в бюветі й дельфінарієм життя Трускавця нагадує життя решти українських міст. Трускавець належить не лише відпочивальникам, а й тим, хто працює в санаторіях, за саму лише зарплату в яких неможливо себе утримувати.

 

 

Тим, хто  садить помідори на дачних ділянках чи сподівається на допомогу дітей, які виїхали на заробітки, ходить на концерти й позичає детективи в курортній бібліотеці, вирощує фіалки на вікні і чорнобривці під балконом. Місцеві рідко кудись їздять відпочивати, хіба у справах, бо так ведеться у курортному місті — приїжджають до тебе.

 

Фото з сайту polona.pl та Вікіпедії.