Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 квітня

Меджибіж. Перехрестя культур та епох

В село до татових батьків ми їздили приблизно раз на місяць. Я не надто полюбляв ці трохи віддалені місця, але тих сорок хвилин мандрівки нашим «Москвичем» справляли враження справжньої подорожі. Ми виїжджали з Хмельницького, і повз вікна автівки пробігали ліси та поля, проносилися села, луки, річки та ставки. Села пульсували власним життям: мукали корови, ґелґотали гуси, під парканами греблися кури... мить, і все це змінюється широченним – до обрію – золотавим полем.
Меджибіж. Перехрестя культур та епох

Ми з’їжджали з вінницької траси, котра прямувала далі, до Летичева, і в селі Требухівці я мало не прилипав носом до скла, бо вже звідси можна було розгледіти вершечки старовинної фортеці, котра височіла над річкою у сусідньому з Требухівцями Меджибожі.

Ми минали село за кілька хвилин, повз старовинну церкву спускалися в долину Південного Бугу, проїжджали вузький місток із греблею, і перед моїми очами поставала вона – нерушима кам’яна твердиня, чиї стрімкі стіни височіли над річкою та нависали над вузькою стрічкою дороги.

Дорога пролягала під самісінькими фортечними мурами і, щоразу проїжджаючи повз них, я із трепетом чекав на... «дірку».

— Зараз... зараз, ось-ось, — нетерпляче промовляв я, і тато навмисне стишував швидкість, щоб дати мені бодай на секунду довше насолодитися видовищем. За вікном пухким зеленим килимом громадилися зарості кущів, котрі заплутували підніжжя фортечних стін, але раптом вони обривалися, і я нарешті бачив те, до чого готувався. На якусь мить серед заростів визирала гола кам’яна латочка, у якій темніло провалля невеличкої дірки, котра мені малому ввижалася чудернацькою печерою, що вела у таємничі підземелля фортеці. Уява домальовувала скрині з коштовностями, лицарів, закованих у броню, чувся посвист стріл та дзвякання зброї... і машина відносила мене малого далі, через черговий місточок до наступного села. Але тієї миті, коли я бачив таємниче провалля, вистачало, щоб розбурхати мою уяву на кілька годин, і я ще довго був зачарований побаченим. Фортеця вміла заворожувати.

Читайте також:  Ужгород. Місто для запасного життя

Якось так сталося, що, хоча ми досить часто проминали Меджибізьку твердиню, хоч і полюбляли сімейні виїзди на риболовлю саме сюди, де у вузький ще Південний Буг вливався Бужок, я не пам’ятаю, щоб до фортеці ми завітали всією родиною.

Вперше я опинився всередині фортечного трикутника стін зі шкільною екскурсією десь у класі четвертому на самому початку дев’яностих, але з того візиту не пам’ятав анічогісінько. Мав після візиту хіба що невеликий глиняний сувенірчик – медальку із зображенням лицарської вежі. Нещодавно я наштовхнувся на неї, розбираючи чергову забуту коробку із дріб’язком, і моїй радості не було меж, наче я знайшов справжній меджибізький скарб!

До першого свідомого візиту до фортеці залишається ще купа часу, а поки я, малий, насолоджуюся риболовлею на Бузі, гасаю заболоченими луками за бабками і милуюся обрисами твердині. Звісно, що потім таємнича «печерка» була ретельно мною досліджена і насправді виявилася неглибокою діркою у підніжжі фортечної стіни, засипаною всюдисущим сміттям, але це не зменшило мого захоплення твердинею та не відвернуло мене від мрій про таємний хід, який вів би до забутих скарбів мого дитинства.

Вперше до Меджибожа я завітав уже підлітком, серйозно гайнувши з дому на два дні, з наметом, щоб заночувати на березі невеличкого водосховища на Бузі вище фортеці та облазити місцину у пошуках цікавого, адже тоді я вже добре знав, що не лише величним замком славне старовинне подільське містечко.

Читайте також: Хмельницький. Місто без історії?

Та, звісно, найбільше мене захоплювала саме фортеця, котру було закладено у сиву давнину на мисі при злитті Південного Бугу та Бужка, або, як називали ці річки у старовину – між Богом та Божком, звідки й пішло Межибоже, котре згодом перетворилося на Меджибіж. Починалася фортеця з невеликого укріплення, котре, зрозуміло, було геть іншим тоді, у далекі часи, ще до монгольського нашестя — адже перша згадка про Меджибіж сягає аж 1146 року! Я завжди з усмішкою розповідаю моїм російським знайомим, що українські села старші за їхню столицю, адже ж справді – перша згадка про Москву трапляється під 1147 роком!

Відколи пам’ятаю свій перший візит до фортеці, там завжди провадилися археологічні розкопки. Вчені невтомно досліджували замковий двір у пошуках відповідей на численні запитання та мало не щодня дивувалися знахідкам. Але не про них мова, адже вони доступні усім цікавим у музеях на території фортеці. А справа в одній людині, котра символізуватиме для мене археологію в цілому та з котрою я познайомився саме тут – біля розкопок на фортечному подвір’ї.

Рома був старшим за мене років на п’ять, був худющим і гандрибатим, що робило його молодшим за свій вік. Історія його життя, про котру я дізнаюся за кілька років, вразила мене своєю незвичністю, а комусь Рома видасться просто диваком. Він родом із Києва, отримав освіту археолога, та якось потрапив на практику до Меджибожа — і просто захворів цим місцем, зрозумів, що його покликання – досліджувати саме цю фортецю. Він вирішив розпрощатися зі столичним життям та перебратися до провінції, де мешкає й донині. Щоразу, як приїжджаю до Меджибожа, бачу його цибату постать, ручкаюся, ми беремо по каві та йдемо на балкон донжона, щоб потеревенити. Для мене Рома-археолог став своєрідним символом фортеці, символом вічних досліджень та пошуків, вічних розкопок та дивних знахідок, саме він розповів мені безліч цікавого, чого не розповідають екскурсоводи туристичним групам, саме він водив мене фортечними підземеллями, і я немов потрапляв у нафантазовану печерку, де у найдальшому кутку тьмяно виблискували фантастичні скарби.

Читайте також: Закохувати в Київ: три правила гіда в капелюшку

Я бродив старовинним містечком та відкривав його для себе, дивуючись, як багато неймовірного та захопливого стільки часу знаходилося просто у мене під боком та чекало, щоб відкрити моїм очам свої принади.

Проходжу центральною вуличкою, що на ній і досі залишилися старі будинки, та звертаю до величних руїн барокового Троїцького костелу, котрий був збудований Адамом Єронімом Сенявським у 1600 році. Кілька століть простояв красень-костел, аж поки не забажалося якомусь партійному керівникові радянської епохи і собі увійти в історію, і 1962 року велична споруда була підірвана. Але залишки стін збереглись і досьогодні, не впали наперекір лиходіям і чекають на друге народження. А поки я захоплено досліджую підвали костелу, до котрих можна дістатися купами сміття, та вбираюся у зотлілу павутину, пробираючись вузьким коридорчиком, куди можна спуститися з центрального майданчика колишнього храму.

Центральна вуличка веде далі, і тут я помічаю чудернацькі написи на будинках. Замість звичної кирилиці назва вулиці написана... їдишем! Проходжу вулицею та впираюся у старовинний юдейський цвинтарі з білокам’яною будівлею в центрі. Охоронець розповідає, що тут поховано видатну людину – єврейського філософа та релігійного діяча, основоположника хасидизму – Баала Шем Това, котрий прожив у Меджибожі 20 своїх найпліднішіх років і помер у 1760 році (ім'я перекладається як “Володар Доброго Імені”). Я проходжу до каплички та розглядаю надгробки з білого мармуру. Цвинтар надзвичайно старий, найстаріші надгробки походять із XVI століття! Пізніше я довідаюся, що Меджибіж є центром паломництва хасидів зі всього світу, які щорічно наприкінці травня відвідують могилу вчителя. Ходять чутки, що тут інкогніто побувала навіть Мадонна! А ще, за переказами, саме на меджибізькому цвинтарі похований знаменитий герой єврейських анекдотів Гершеле з Острополя!

 Місце захоронення Баал Шем Това

Повертаюся на центральну вулицю та йду далі, аж поки ліворуч не помічаю кам’яний мур, котрий огороджує давній православний цвинтар. Католицький — трохи далі, але по праву руку мою увагу привертає будівля невеличкої старої церковці, котра стоїть просто посеред чийогось обійстя! Стукаю у ворота та напрошуюся до пам’ятки, що зараз виконує господарські функції – хазяї зберігають тут картоплю та реманент, стоїть поламаний велосипед та просто купи непотребу. А між тим, ця споруда колись була однією з оборонних веж та входила до системи міських укріплень, а у 1800 році була перебудована у каплицю тринітаріїв. Зараз історична споруда надійно оберігає картоплю та залишки велосипеда, а на даху росте чимала берізка... Але я вірю, що цій пам’ятці судилася інша доля... Мандрую містечком далі.

Проходжу невеличким завулком та натикаюся на чергову дивовижу – просто посеред чийогось городу височіє чималенький цегляний стовп явно поважного віку з химерними арками внизу. Коли ж увечері на березі річки ставитиму намет, зауважу подібний у себе за спиною в городах. Це так звані «турецькі стовпи» — пам’ятники, що нагадують про турецьке володіння Поділлям у ХVII столітті. Загалом таких стовпів було три – у Требухівцях, самому Меджибожі та Ставниці на іншій околиці містечка, але зараз лишилося тільки два.

Читайте також: Загадкове місто Миргород

Вечеряю біля намета й зачудовано споглядаю тихе плесо, величні обриси фортеці й костелу. Скільки відкриттів та інформації за неповний день! А скільки ще залишилося незнаного, що лише чекає на свій час! У голові нечітко вимальовуються певні ідеї, котрі згодом виростуть у концепцію потужного фестивалю середньовічної культури «Стародавній Меджибіж», котрий щороку збиратиме у стінах Меджбізької фортеці натовпи людей та розноситиме славу древнього містечка по всій країні. Але того вечора я зачарований заходом сонця та враженнями, котрі справило на мене село, і я точно знаю, що повертатимуся сюди завжди, що одного дня привезу сюди дружину й дітей і вчергове відкрию їм і собі всі таємниці Меджибожа – перехрестя культур та епох.



©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.