Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 березня

Загадкове місто Миргород

Чудове місто Миргород! Яких у ньому немає будинків! І бляхою вкритих, і шифером, і ґонтою, і пласким бетонним перекриттям... Наліво вулиця, направо вулиця; де-не-де гарні паркани, ними в’ється хміль, соняшник виглядає своєю сонцеподібною головою, червоніє мак, ховаються товсті гарбузи... Розкіш! Коли пройдетеся пішки до майдану, то, певно, на деякий час зупинитеся помилуватися краєвидом площі: тут розкинулася калабаня, дивовижно велика калюжа! Єдина, яку вам доводилося коли-небудь бачити! Вона займає майже весь отой майдан...
Загадкове місто Миргород

Але це вже Микола Васильович Гоголь промовляє вічними вустами. Насправді калюжі в центрі славного міста немає. Зникла! Чи то спека її висушила, чи час на пару із прогресом постаралися? (Бог його відає, що таке час, а тим паче – прогрес. Обидва поняття таємничі й незрозумілі; дарма що такі слова всі вживають. Отож і ми слідом – вдамо, що пояснюємо ними загадкове зникнення славетної водойми).

Місто затишне, тепле, трохи філософсько-лукаве – так, не по-столичному, а мило й незлобливо. Неймовірно українські — хрестоматійні — краєвиди довкола, церкви, Хорол-річка, вся у зелених берегах, сам герб Миргорода – золотий хрест і біла восьмикутна зірка на синьому тлі – неголосно, але чутно нагадують про славне минуле козацького полкового міста.

У справжньому серці Миргорода вирує базар, особливо ж у п’ятницю, суботу і неділю. Чого там тільки нема! І того нема, і того, і отого... Воно й зрозуміло: до самої Полтави, мабуть, везуть, а то й до Києва.

Ось чоловік, вік якого з його побриженого часом, засмаглого обличчя визначити практично неможливо, своїми виробленими, темними руками гладить одну з невеликих динь, цілу купу яких він привіз продавати. Гладить стигло-жовтий плід землі так, наче дитину заспокоює. Диня ніжиться в руках селянина, він пестить духмяну кулю, і сонце гріє, і люди гомонять, і здається іноді, що немає на сході ніякої війни...

…Цукор! Море цукру! Цілий куток базару продає і купує самий цукор. Мішками і кілограмами. Так само і м’ясо, і сало, і городину – на певних, суворо визначених, ділянках базару – кілограмами, відрами, купками, слоїками... А пиво! І харківське, і київське, і навіть миколаївське. Та що там пиво – скуштуйте місцеве морозиво. Ото вже смакота. І не вірте побрехенькам про якесь там особливе італійське.

Читайте також: Старокостянтинів, Старкон. Говорити про когось, мовчати про тебе

Так дістались ми й до цілющої води миргородської. П’ють її місцеві жителі й приїжджий люд прямо, вибачайте на слові, з бювету. Добра вода! Є тепла, є й прохолодна. І вся дозована – натискаєш кнопку і ллється порція від 100 до 250 грамів. До речі, рівно сто років тому, у квітні 1917-го, в міській лазні Миргорода відкрили відділення ванн. З цього відділення й почав своє життя знаменитий курорт. Утім, цілющі властивості миргородської води помітив місцевий лікар Іван Зубковський ще 1914 року і почав застосовувати сірководневу воду зі свердловин для зцілення хворих. Кажуть, що свого часу на водах міста лікувався сам Нестор Махно! А скільки знаменитих людей народилися чи жили в Миргороді – годі й полічити. Скажімо, згаданий Микола Гоголь зустрічає мандрівників до Миргорода просто на вокзалі – своїм пам’ятником з 1902 року. А в самому місті ви побачите і Тараса Шевченка, і Панаса Мирного, і Давида Ґурамішвілі, і навіть козака Пацюка. Всі у бронзі чи в камені.

“Козак Пацюк”

Попивши води, можна погуляти “санаторійною зоною” і подивитись увечері на унікальні танці відпочивальників різного віку й комплекції. Чому унікальні? А ви би поглянули бодай на оцих підстаркуватих кавалерів у незрозумілого кольору піджаках, недбало притрушених на плечах лупою, чи на вічно молодих огрядних дам із традиційною зачіскою «хатка для бліх»… А попри все – вони милі й безпосередні. Єдине стає на заваді – здоров’я не дозволяє їм танцювати до знемоги – а так, лише два-три виходи на публіку, яку складають діти з бабусями-дідусями або мамами-татами.

А яка ж славна риболовля на Хоролі та в озері поблизу нього, на межі рекреаційної зони кількох санаторіїв! Раненько або під вечір усяка рибка йде на гачок – карасі, окуні, краснопір... Рибалки сидять на березі, яскраві рибалочки – в очеретах. Всі на рибку чекають. А вечірні хмарки рожеві. І тиша довкола, і такий вже спокій, така благодать, що, здається, цей теплий, лагідний вечір триватиме вічно. Яка зима? Хіба вона буває? Які турботи? Які справи і проблеми? Все відступає в такий час споглядання вічної природи.

Читайте також: Сватове, Старобільск. Непомітне прикордоння

Саме Миргород став для мене тією Касталією, яка свого часу була так необхідна. Це усамітнення серед незнайомих, приязних людей, прогулянки над вечірнім Хоролом; синова рука в моїй, наші розмови про все і ні про що; зусібічні, довгі, теплі не лише через літо, дні – коли син іще не покинув родинного гнізда… Все це розкрило, мов чарівним ключем, сенс двослівного слова-символу «Мир-город». Місто тодішніх, проминулих затишку, миру, спокою, надій. Миргород не зраджував, не підманював. Місто не прибирало якусь чужу машкару – воно замріяно йшло поруч і було таким, як є. Не столицею, не провінційною «дірою», а таким – тихим, непоказним, трохи наївним, але з відчутною, не галасливою гідністю в осередді. І якби я не був киянином, певно, говорив би при нагоді: «Мій Миргород…». Місто, яке виявилося таким близьким і принадним, крім іншого, й через те, що я його так і не вичерпав, не збагнув до кінця.

І от сутеніє, вертаєшся додому, береш до рук, скажімо, популярну миргородську газету “Майдан” і читаєш оголошення... Хіба в Києві прочитаєш такі оголошення? Та куди там! От пан Швайка хоче купити робочу кобилу віком від трьох до восьми років (і має рацію, враховуючи ціни на паливо). А от хтось бажає терміново придбати біле гусяче пір’я. Якийсь громадянин продає пару дорослих єнотоподібних собак, а інший міняє три відра молодої картоплі на лантух борошна. Оголошення аж із Рівного: “Безпрограшні системи національних лотерей. Виграш гарантується”. І чому ми всі й досі не мільйонери?

Читайте також: Львів. Шлях до порозуміння

Несподівано серед реклами, оголошень та інформації щирою українською надибуємо щось незрозуміле: “Календарь беременности. Третья неделя”. Що це? Реклама чи оголошення? Чи, може, шифроване послання? Тут криється якась таємниця. Бо інакше навіщо діловому тижневику такі медично-інтимні розвідки? Загадкове все ж таки місто Миргород…



©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.