Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
30 січня, 2014   ▪   Василь Зоря   ▪   Версія для друку

Яка Європа нам потрібна?

Нездатний визначитися з важелями впливу на Україну, ЄС неприпустимо зволікає в переломний момент
Матеріал друкованого видання
№ 4 (324)
від 24 січня, 2014
Яка Європа нам потрібна?

Європейський Союз готовий до публічного і конкретного обговорення, чи вводити санкції щодо України, хоча зробить це не раніше ніж 10 лютого. Чому з таким запізненням? Це дата чергового засідання Ради міністрів ЄС із зов­нішньополітичних справ, до по­­рядку денного якого внесений окремий пункт. Зламати закостенілий порядок може хіба що третя світова війна, а не криваві події в Україні. Бюрократія і в Європі залишається бюрократією.

Міністри закордонних справ країн Євросоюзу зберуться 10 лю­­того в Брюсселі, щоб ухвалити попереднє рішення щодо українського питання. До цього дня члени ЄС проводитимуть ши­­рокі консультації у себе вдо­­ма. Уряди на місцях повинні заручитися згодою парламентів, після чого міністерства закордонних справ зможуть надіслати оформлені пропозиції до Брюсселя.  
Паралельно до справи підключаться постійні представництва країн-членів у штаб-квар­тирі ЄС. Їм потрібно з’ясувати думку впливових важковаговиків, таких як Німеччина та Франція, і внести корективи до подань міністерств. Різні країни запропонують різні санкції: економічні, фінансові, візові чи подорожні обмеження.

Наразі країни Євросоюзу не зможуть протистояти п’ятій хвилі української еміграції

Усі пропозиції 28 членів ЄС мають бути узгоджені в одному пакеті, запротокольовані й додані до проекту резолюції міністрів у Брюсселі. Із моменту, коли Євросоюз почав формувати конкретні позиції, спливе щонайменше два тижні. Чи можна це пришвидшити? Навряд чи. Схоже, ЄС знову пастиме задніх, втрачаючи дорогоцінний час у вирішальний для України період.

Але головне не в цьому. Від дипломатичних кіл у Брюсселі вже відомо, що кілька країн вагаються, чи взагалі варто ухвалю­­вати спільні санкції ЄС стосов­­но України. Данія не готова до таких різких дій, Ірландія має гіркий досвід, Болгарія перебуває під невсипним оком старшого брата... У Дубліні законодавці не люблять згадувати, як торік зов­­нішньополітичне відом­­ство РФ чинило шалений тиск, погрожуючи заблокувати процедуру усиновлення російських дітей ірландськими сім’я­­ми. І все тільки заради того, щоб перешкодити поширенню пропозиції Ірландії затвердити список санкцій ЄС, аналогічний Акту Маґнітского.      

«Рішення в короткостроковій перспективі не видно», – розводить руками міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр. Тож наві­­­ть якщо ФРН не переконана остаточно в тому, що сьогодні треба відкинути вбік усі справи й цілодобово розглядати українське питання, це не просто через наміри не сваритися з Росією. А через брак далекоглядного мислення і розуміння, що станеться з Європою після повторної перемоги на президентських виборах Віктора Януковича в 2015 році – за всього спротиву українських виборців під час голосування, але в ситуації масових фальсифікацій. Навіть якщо міністри закордонних справ країн ЄС пізніше приймуть схвальне рішен­­ня з численними вилученнями і застереженнями.

Читайте також: Ціна безвідповідальності. Захід став жертвою власної стратегічної недалекоглядності в питанні України

Із неприхованим песимізмом під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі про наслід­­ки європейського нерозуміння заявив колишній президент По­­льщі Александр Квасневський. За його прогнозом що­­­­до майбутніх перспектив влас­­не Євросоюзу, «ми можемо потрапити в таку спіраль подій, яку вже не вдасться зупинити… Нам насправ­­ді загрожує велика трагедія». Такий песимістичний сценарій необов’язково має бути апокаліптичним. Але не враховувати його щонайменше легковажно.

Згідно з експертними прогнозами, найближчим часом, не бачачи перспектив, з України почне виїжджати її найенергійніша, найосвіченіша, найбі­­льш розчарована і західно орієнтована частина населення. Байдуже, яким чином вони емігруватимуть: просячи політичного притулку, готові до гастарбайтерства чи в надії на кращу освіту. Це будуть не тисячі молодих людей і навіть не десятки тисяч у пошуках кращої долі. Вони їхатимуть не задля особистих перспектив, а заради своїх дітей та онуків. Держава внаслідок цього зазнає суттєвих втрат, її розвиток сповільниться, на віль­­ні робочі місця заїдуть іммігранти. І це вже буде зовсім інша Україна.

Пересічному європейцеві до­­сі важко усвідомити, як усе це зачепить особисто його. Натомість нові іммігранти з України претендуватимуть значною мірою не на місця сантехніків і прибиральниць. Загалом високий освітній і культурний рівень дасть їм змогу, працюючи за меншу плату, поступово витісняти місцеве населення з робочих місць. У Європі може порушитися і без того нестійкий баланс, швидко зросте рівень безробіття, відчутно погіршиться криміногенна ситуація внаслідок маргіналізації суспільства, а також через наступ глобалізації.

Недаремно торік Швейцарія обмежила трудову еміграцію з країн ЄС, вводячи квоти на переселенців, через дедалі більший наплив робочої сили з-за кордо­­ну. У результаті обмеження стосуватимуться передусім країн Східної Європи. Берн зробив це не сумніваючись, ігноруючи різ­­ку критику сусідів. Ніяк не подіяли вмовляння і Верховного представника ЄС із закордонних справ Кетрін Ештон, яка заяви­­ла, що схвалені швейцарським урядом заходи суперечать угоді про вільне переміщення людей, бо створюють відмінності між групами держав-членів… Прагматичний Берн не захотів жертвувати добробутом громадян.

Читайте також: The New York Times: Чи потрібна Європі Україна?

Наразі країни Євросоюзу не зможуть протистояти п’ятій хвилі української еміграції (від ХIX століття світом їх прокотилося вже чотири). Попри відсутність безвізового режиму, іноземні дипломати будуть змушені без упину видавати візи українцям на тлі риторики про підтримку демократичної України. До чого це призведе? Невелике порівняння: чисельність української діаспори в США нині становить 1 млн осіб із 320 млн усього населення, при цьому наші співвітчизники через обраних конгресменів вміло користуються політичним впливом у Держдепартаменті та Конгресі. Можна лише здогадуватися, які зміни очікують ФРН із її 82 млн населення, коли до неї в’їде бодай півмільйона українців.

Ми давно це бачимо на прикладі турецьких іммігрантів, яких нині понад 2 млн у Німеччині. У місцях компактного проживання турки особливо не обтяжують себе вивченням німецької мови, хоч і мають значний вплив у державі через своїх політиків в питанні дотримання соціальних гарантій. Ми спостерігаємо те саме в китайських кварталах Бангкока, де між тайцями і переселенцями з Піднебесної також є стійке відчуження… Було б легковажно думати, що українофобські настрої оминуть нашу молодь. Зрештою, ми через усе це вже проходили, коли в XIX столітті замість американських страйкарів до Штатів завозили злиденних штрейкбрехерів із Галичини і коли їх ненавиділо місцеве населення.

Із дня на день до Києва вкотре завітає куратор від Євросоюзу, комісар із питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле. Наступного тижня під час сесії ПАРЄ у Страсбурзі вкотре буде обговорено ситуацію в Україні. Напри­­кінці січня українське питан­­ня першочергово розглянуть на традиційній Мюнхенській конференції з питань безпеки. Водночас депутати Європарламенту закликають лідерів посилити психологічний тиск на Адміністрацію президента Януковича «по телефону, у Twitter, у будні, по неділях, на канікулах».

Важко повірити, але цей тиск до 10 лютого знову обмежиться вмовляннями ворогуючих сторін, останніми попередженнями, закликами, обіцянками, погрозами... Наразі інших аргументів у ЄС немає, доки незграбно рухається його бюрократичний механізм. Не кажучи вже про те, що без європейських санкцій, за великим рахунком, втрачають сенс американські.

У цей критичний період часова різниця між Україною та Європою становить не просто дві години. Зараз години в Києві збігають набагато швидше, ніж у Брюсселі. І якщо ЄС не зможе мобілізуватися найближчими днями, то ця часова прірва поглибиться і йтиметься не тільки про вбивство демократичної країни, а й про власне самогубство.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено