Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

Політики про бачення влади й можливості виходу з політичної кризи в Україні

Вітчизняні політики прокоментували Тижню своє бачення влади й можливості виходу з політичної кризи в Україні
Матеріал друкованого видання
№ 3 (323)
від 16 січня, 2014
Політики про бачення влади й можливості виходу з політичної кризи в Україні

Сергій Міщенко, позафракційний  

Я впевнений, що влада повинна послухати, аби стабілізувати ситуацію в країні. В неї є два варіанти. Слухати своїх людей (кажу не про опозицію, а про своїх людей) або ігнорувати їх. На сьогодні я бачу ігнорування. Вони обрали таку тактику, думаючи, що воно здується, зникне. А я впевнений, що воно нікуди не зникне. Воно вже всередині. У людей, які там. Вони можуть там, на Майдані, не стояти, але воно в них уже всередині, цей Майдан і ця ситуація. І тому, якщо влада не зрозуміє, що треба йти на якісь поступки, нічого не буде. Може стати більше кримінальних справ, більше притягнень до відповідальності, більше посаджених у в’язницю, але кожна сила викликає вдесятеро більшу силу.

Тому, якщо вони зрозуміють, що треба йти на якісь поступки, бодай звільнити цих затриманих людей, принаймні відправити у відставку Захарченка, хоча б тимчасову слідчу комісію створити, ну як мінімум щось, воно відразу розблокується. Зрозуміло, що нікуди не дінеться, але градус напруження зніме моментально.

Я не бачу, щоб у влади було усвідомлення потреби змін системи. Буром, танком бульдозером так, як було раніше, і вони вважають що це спрацьовувало. Вони кажуть: «Ну дивіться, бульдозер спрацював на цих п’яти округах? Спрацював. На виборах президента спрацював, на зачистці Майдану спрацював, із податковим Майданом спрацював. Усе спрацювало».
Змінити зараз систему влади неможливо. Згадайте останні вибори в п’яти округах. Я сам мажоритарку пройшов. Ви знаєте, що і опозиція, і влада проти мене боролися, але люди в окрузі не продалися. Повірили й не продались – і проголосували з величезним відривом. Поки людина продаватиметься за 200 грн чи як бабці за гречку в Києві, нічого не буде. Я завжди казав на своїх зустрічах: «Хлопці, беріть гроші, але дулю в кишені тримайте. Голосуйте як вам серце підказує, а гроші беріть». І це спрацювало. Нас порятує дуля в кишені. Із того, що вони накрали, вам хоч трохи віддадуть. Але якщо візьмете гроші і проголосуєте так, як вам скажуть, то у вас завтра не 200 грн, а тисячі заберуть. Це треба людям пояснювати. От коли не продаватимуться, тоді й можливо буде змінити систему влади. Бо владу насправді не хвилює, люблять її чи ні. Вона думає, що все зможе купити. Її девіз: «Бабкі рєшают всьо».

Анатолій Кінах, ПР

Усі повинні розуміти, що вихід зі складної ситуації має бути мирним і демократичним, без силових методів. Такий шанс є. А для цього потрібен діалог. І в цьому контексті є питання й проблеми. Діалог між державою та суспільством, владою, опозицією. І він не повинен концентруватися лише навколо загальнонаціонального круглого столу, а має бути постійним, за всіма секторами. І треба шукати компроміси, які відповідають національним інтересам України. Іншого варіанта я не бачу.

У жодній революції немає переможців. Ми нині перебуваємо під впливом серйозних сценаріїв як із Заходу, так і зі Сходу. Перетворюємося не на суб’єкта, а на об’єкт міжнародної політики. І саме ці питання мають бути в основі діалогу. А щодо якісних змін у боротьбі з корупцією, щодо верховенства права, рівності всіх перед законом, то це потрібно робити. Розчарування молоді в непідписанні Угоди про асоціацію, соціальні й побутові проблеми, які накопичуються не перший рік, відсутність діалогу, недовіра до держави і влади незалежно від кольору – все це й стало поштовхом до того, щоб люди вийшли на Майдан. Незалежно від його назви – чи то майдані Незалежності, чи то Європейська площа – люди стоять із дуже подібними проблемами: бажання бути впевненими в завтрашньому дні, відчувати гідність, те, що держава тебе захищає. Ці проблеми непокоять українців і виводять їх на вулиці. Не треба ділити людей на перший і другий сорти залежно від того, хто де стоїть. Це наше суспільство. І зараз ситуація така серйозна, що кризові тенденції можуть призвести до виникнення загроз державності. Й нам необхідно консолідуватися.

Андрій Мохник, «Свобода»

Коли в державі політична криза, то й відповідальність має бути політична. Очевидно, уряд уже неспроможний виконувати свої обов’язки і він настільки нелегітимний, що в очах суспільства уже відставлений. По суті, ПР як правляча партія мала б на це погодитися, скомпонувавши натомість інший, з інших людей і з іншими завданнями. Бо те, що із соціально-економічної кризи треба якось виходити, – це зрозуміло, як і те, що треба вирішувати питання погашення боргів, перемовин із Європою та Росією. Але цей уряд, оскільки він нелегітимний усередині, уже не має авторитету й назовні.

Влада перебуває в паралельному світі. Вони так легко пішли на канікули, бо думали, що, коли приїдуть на сесію, ніякого Майдану вже не буде і ніяких вимог до них також. Воно якось саме затихне й помре. Влада живе ілюзіями. Бо насправді парламентська опозиція і партії, які до неї входять, є тільки частиною того революційного процесу, що відбувається в суспільстві. Вони не є керівниками. Так, можливо, вони десь на перших ролях, можливо, є певними моторами, але, однозначно, вони лише частина процесу. І навіть якщо здійсниться мрія ПР і опозиція замкнеться тільки в стінах Ради, то Майдан не щезне, і питання, які поставило суспільство перед владою, також. Понад те. Мільйони людей, які побували на Майдані за ці півсотні днів, теж нікуди не дінуться. У них змінилася психологія, вони позбулися страху, реалістичніше дивляться на світ, і брехня їх не збиває зі шляху. І це свідчить, що так чи так ця влада приречена. Бо насправді активна непродажна частина суспільства не сприймає її, а значить цей режим позбавлений будь-яких можливостей твердо стояти на ногах. На чому вони тримаються: на «Беркуті», на Внутрішніх військах, на ДАІ, на прокуратурі, на продажних судах, на податковій. Тобто тільки на силовій карально-репресивній системі.

Наявна система влади, безумовно, потребує змін. Багато речей треба взагалі децентралізувати. Керівників низової ланки має вибирати громада, аж до районного начальника міліції та місцевих суддів. Тоді оце наближення до громади не дасть їм відриватися від землі. Окрім того, в нас надзвичайно роздутий державний апарат. Там є купа дублювань та непотрібних функцій і дуже багато ледарів, які лише вирішують свої питання. Але першоосновою мусить стати перезаснування цілих інституцій. Насамперед у правоохоронній та судовій системі. Треба сформувати нову правоохоронну систему на конкурсній основі з нормальними гарантіями та соціальним пакетом і водночас великою відповідальністю за будь-які незаконні прояви. Інакше результату не буде.

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007–2009), член ініціативної групи «Праві»

Питання докорінної зміни влади насправді глибше, ніж ми думаємо. Відповідь на нього полягає в тому, чи ми доживемо до того моменту, коли в нас нарешті виникне громадянське суспільство, яке буде здатне формулювати завдання перед владою. Будь-якою, під будь-яким партійним прапором. У нас сьогодні протилежна ситуація: громадянському суспільству нав’язують ті речі, які йому, власне, не потрібні. Отже, завдання теперішнього Євромайдану і євромайданів по всій Україні полягає в тому, щоб сприяти появі реального громадянського суспільства. І тоді було б логічно, щоб на «політичному тендері» ті, хто претендує найкращим чином виконати поставлені громадою завдання, дістали б його підтримку.  

Учасниками тендера можуть стати представники і нинішньої опозиції, і громадянського суспільства. Бо в теперішніх умовах знайти тих, хто швидко буде готовий до складних і в організаційному, і в фінансовому плані перегонів, доволі важко, хоча й виключати цього не можна. Тому я думаю, що це буде такий собі мікс між тими, хто сьогодні вже є, і тими, хто може з’явитися, у разі, звичайно, якщо громадянське суспільство знову не повернеться до сплячки.

З такою соціальною базою, на яку спирається нинішня влада, говорити про якісь позитивні речі для суспільства навряд чи можна. Оскільки в нас економіка є кланово-олігархічною, вона, власне, визначає, хто буде на чолі країни. Тому очікувати, що теперішня влада думатиме про суспільство, а не про тих, хто її поставив, наївно.

Силовики і сприяння з боку Росії – це вже механізми того, у який спосіб влада тримається. Силовики, принаймні в нашому випадку, не окремий гравець, а просто інструмент, механізм. Щодо зовнішніх впливів, то є певний збіг інтересів, але дуже тактичний, теперішньої української влади і Кремля з метою збереження себе в Україні (з погляду української влади) та посилення позицій Росії в Україні через цю владу (з погляду Москви). На мою думку, тут немає стратегічного розуміння і стратегічного збігу інтересів, бо будь-яка олігархічна група до останнього рятуватиметься від того, щоб її не поглинули конкуренти, тим більше російські.

Співпрацюють із керівництвом ті самі українські громадяни, які в силу обставин, у які вони поставлені, змушені обслуговувати тих, хто їх гнобить. Тому в момент, коли ситуація для влади докорінно змінюється, вони стають на бік переможців або бодай тих, хто хоча б вербально висуває вимогу її зміни, поліпшення соціальної ситуації. Я не думаю, що це окремий клас або окремий прошарок, адже в конторах чи міністерствах сидять, власне, ті самі люди, яких ми бачимо щодня на вулиці й у яких здебільшого ті самі проблеми, як і в решти громадян.
Громадянське суспільство мені зараз нагадує дрімаючий вулкан, який нарешті прокинувся. Але, на жаль, опозиційні лідери енергію того вулкана не перевели в практичні дії, і є загроза, що ця активність почне спадати, якщо вже не спадає. Отже, я вважаю, що нині завданням громадянського суспільства є знаходження дуже конкретних форм Дії. Саме Дії з великої літери, яка і зможе людей консолідувати, зблизити, зробити партнерами. Для цього потрібні нові форми роботи, а не просто проголошення правильних, але загальних і не дуже реалістичних гасел, які ми чуємо на Майдані.

Олег Медуниця, ВО «Батьківщина»

Влада повинна говорити з людьми, говорити з тими хто закрутив цю ситуацію, тобто з опозицією. Якщо говоритимуть мовою ультиматумів і погроз, через щити «Беркута» і Внутрішніх військ, діалогу не буде. Ситуація тільки напружуватиметься. Всіх уже не заженуть у гетто й не залякають. Людей вивело на вулицю не лише питання євроінтеграції. Насамперед це втома суспільства від політики уряду й ПР. Це їхнє тупе ігнорування громадянського суспільства та опозиції. Відповідно вони самі себе загнали в кут.

Будь-яка влада після цієї буде кращою. Наскільки, це питання. Якщо виявиться розумніша, то змінюватиме систему, в якій функціонуватиме. Якщо нічого не змінюватиме, через кілька років опиниться там, де нинішня. Це абсолютно очевидно. Якщо це не буде Майдан, то буде в якійсь іншій формі. Просто цих можна загнати тільки Майданом, а якусь іншу владу можна було б і по-іншому.

Наскільки чиновники готові змінюватися? Ну є різні чиновники. Так само, як різні працівники міліції та «Беркута». Просто система тут згнила з голови. Якщо ці люди, які зверху, будуть справді зацікавлені в реальній боротьбі з корупцією, а не на рівні гасел, то систему можна змінити й можна змінити чиновників. Не всіх, деяких просто треба замінити. От суддів, наприклад, чи прокурорів. Я не знаю, що змінювати в суддівській системі, кого на кого. Їх просто треба всіх звільнити.

Сьогоднішня влада не готова змінюватись. Вона, як щур, якого загнали в кут. Він або підгинає хвіст, або стрибає на тебе. Як вони поведуться, спрогнозувати абсолютно неможливо. Ми, опозиція, завжди казали, що готові говорити. Що нам треба, аби вони цивілізовано здали владу. Слід забезпечити прозорі чесні вибори, звільнити всіх, кого затримали, амністувати людей, перевести в правове поле діяльності правоохоронні органи. Ну якщо вони на це справді підуть, то можемо говорити. А коли це тільки декларації, а потім «вибачте, ми їх не впізнали, хто кого бив», тоді все буде як є.

Ірина Геращенко, УДАР

До ситуації, яка нині склалася в Україні, як на мене, призвели корупція, невдоволення людей соціальними, економічними стандартами. І тим, що влада, чомусь вирішила, що може одноосібно вирішувати питання, які є в компетенції народу. Влада зараз у такій позиції, що вона прийшла навічно і Україна – це її вотчина. Це неправильно.
Її навряд чи цікавить питання рейтингу або підтримки серед людей. В країні немає грошей, бізнес стоїть, антимайдан дорого обходиться організаторам. Хоча він триватиме доти, доки у ПР будуть гроші. Може, хтось це робить лише для того, аби створити картинку для ТВ, показати кілька сюжетів на УТ-1, який дивиться президент, продемонструвати, що в Україні нібито є «майдан», який владу підтримує.

Маємо ту партію і ту владу, яка не збирається чесно перемагати на виборах. Певно, вони розраховують, що голоси рахуватиме «Беркут», а йому все одно, скільки там буде бюлетенів за Януковича, вони рахують згідно з іншими законами математики. Якби йшлося про чесну перемогу у 2015-му, то була б інша політика в Україні, враховували б думку суспільства. А так у нас намагаються взяти кредити на проїдання, аби кинути пенсіонерам по 100 грн, учителям по 100 грн, купити офіційно прихильність бюджетників, залякати когось, улаштувати «каруселі».

Влада впевнена, що компроміси з опозицією та суспільством їй не потрібні. Оскільки це з її боку буде проявом слабкості. Вона стоїть приблизно на такій позиції: «Коли я правий, то правий завжди». І про це свідчить не лише глухий кут, у який зайшла політична криза, а й репресії, які не зупиняються, а посилюються. Проти активістів і Євромайдану, і Автомайдану. Бачимо, що влада намагається вирішити ситуацію не переговорами, а способом репресій.

Опозиція оголосила свої вимоги, і вони є вимогами більшої частини суспільства. І ми ними не поступатимемося.

Спірідон Кілінкаров, КПУ

Я думаю, що до президентських виборів вирішити ситуацію не вдасться. Все, що зараз відбувається в парламенті, явно чи завуальовано, пов’язано з кампанією 2015 року. Думаю, що нагнітання пристрастей наростатиме з наближенням дати голосування. І головне завдання всіх політиків і від влади, і від опозиції все ж таки зберегти мир, який поки що є в нашій країні. Хорошої влади в принципі не буває. Будь-яка влада в будь-якому суспільстві кимось підтримується, кимось не сприймається, і це абсолютно нормально. Але є ще закон.

Помилка влади була в тому що вона протягом довгого часу в особі Кабінету Міністрів заявляла про перспективи підписання Угоди про асоціацію. І ми від початку виступали і казали, що асоціація несе нам економічні збитки, вона невигідна Україні. Але, на жаль, нас не почули. Потім раптом Кабмін це усвідомив. Для чого треба було провокувати таку ситуацію?

Якщо говорити про людей які стоять на Майдані, то там є різні: і підприємці, і безробітні, і певні незадоволені соціальні групи. І ось тут владі треба було б не просто звернути увагу загалом на Майдан, а конкретно розібратися, хто і проти чого туди прийшов. Розібратися з окремими соціальними групами, незадоволеними діями влади, вести переговори. З політиками вести переговори немає сенсу. З ними неможливо домовитися ні про що. Бо кожен із них бачить себе президентом. Причому люди, які кажуть про демократичні цінності, насправді є носіями рабської психології. Бо вони з рабів хочуть стати господарями, але не хочуть ліквідувати рабовласницький лад. Якби вони вийшли на Майдан і сказали: «Так жити не можна, ми хочемо змінити цю країну», то міняти країну треба починаючи з Конституції, з політичного ладу, з переходу до парламентської республіки. Згадайте їхні перші вимоги. Там побили, там ще щось. Але почекайте, ви людей на Майдан задля чого вивели, щоб що? Сьогодні вони кажуть, що треба поміняти Януковича, Азарова. Поміняти Януковича на кого, на Кличка чи на Яценюка? Таким чином ми щось змінимо в цій країні?

Я думаю, що Янукович після всіх цих подій має зробити певні висновки. І найперше в оточенні своєї команди. Очевидно, що ситуація склалася неоднозначна. У цьому процесі беруть участь, зокрема, й олігархи. Їм сьогодні некомфортно. Або корита не вистарчає, бо криза, або, можливо, Янукович для себе прийняв рішення й обмежив їхні можливості. Але не тому що це було його внутрішнє переконання, а через економічну ситуацію. Олігархи ніколи не погодяться на сильну владу. Чим слабша влада, тим сильніший вплив людей, у яких є великі фінансові ресурси. Тому вони завжди ставитимуть на слабшого, щоб вирішувати всі свої питання. У країні все змінюється: президенти, уряди. І тільки олігархи не змінюються.


Матеріали за темою:

Теги
--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено