Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 січня, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Андрій Парубій: «Закриваючи собою Майдан»

Ми зустрічаємося пізно вночі. Певна річ, на Майдані. Він багато курить, ледь не щохвилини відповідає на дзвінки, швидко вирішуючи ті чи інші питання, і, схоже, ніколи не спить. Утім, на війні як на війні.
Матеріал друкованого видання
№ 52 (320)
від 26 грудня, 2013
Андрій Парубій: «Закриваючи собою Майдан»

 Андрій Парубій, комендант Євромайда­­ну, не скаржиться і готовий до тривалої боротьби. Він один із тих, хто цю боротьбу підтримує передусім не словом, а ділом. Ді­­ло це сьогодні майже військове. «Команданте» розповів Тижню про лінії оборони Майдану, полонених беркутівців, уже здобуту перемогу українців та майбутні перемоги.

У. Т.: Київський Євромайдан на наших очах із невеличкого стихійного мітингу перетворився на місце, яке нерідко порівнюють із Запорозькою Січчю… Пригадаймо етапи створення цієї Січі.

– У перші дні Майдану організації справді фактично не бу­­ло. Ми просто стояли біля сцени і співали пісні. Не було навіть охорони.
Перше наметове містечко виникло вже біля Українського до­­му. Там ми змогли відбити пер­­шу атаку «Беркута», спрямовану на розгін, але ситуація була не надто складна незважаючи на те, що деяких людей травмували.

Майдан охороняють люди, які вчора займалися бізнесом, працювали в якихось організаціях, студенти і навіть професура, співаки

І лише на Михайлівській площі, коли ми зібралися після розгону Майдану в ніч на 30 листопада, обстановка стала справді напруженою. Бо було очевидно, що «Беркут» готовий на будь-які дії. І покалічені хлопці та дівчата – свідчення цього.

Тому коли ми повернулися на Майдан мільйонним маршем, почалася справді масштабна організаційна робота. Усі розуміли, що ми тут надовго, отже, треба організовувати все системно. Передусім охорону. Головним завданням після жорстокого побиття мітингувальників стало організувати достатню кількість людей, здатних захистити жінок і дітей, гарантувати безпеку.

Читайте також: Депутати Шевченко та Парубій про події 30 листопада та прогноз на завтра

Важливою складовою безпеки стало будівництво барикад навколо площі. Загони самооборони, сотні, які почали формуватися ще на Михайлівській, на Майдані ми стали структурувати, давати їм номери. Були створені перші п’ять сотень – біля кожної з барикад. І кожна барикада дістала свій порядковий номер: № 1 – на вулиці Інститутській, № 2 – на Хрещатику в бік Українського дому, № 3 – у бік Михайлівської площі, № 4 – Хрещатик у бік Бессарабки, № 5 – вулиця Городецька… І невеличка барикада вниз від Жовтневого палацу. Людям, які згуртувалися нав­коло тих барикад, я запропонував самостійно обрати командирів – визначити, хто з-поміж них головний. Так з’явилися перші організовані сотні загонів само­оборони… А на сьогодні їх уже майже 25.

Була відразу розроблена тактика дій у випадку нападу, у випадку агресії на Майдані. Вирішено, що центром комунікації стане сцена, оскільки ані рації, ані мобільні не можуть виконувати таку функцію. А також те, що під час атаки концентруємо наші резерви біля тієї барикади, на яку чиниться напад, а решта і далі утримується. Також ми відразу виставили охорону в підземних переходах, щоб унеможливити напад із метро.

Другим питанням стало наметове містечко. За лічені години після того, як ми повернулися на Майдан, за сценою були розбиті перші 20 наметів. Це були ще ті намети, які стояли біля Українського дому.
Наступними важливими кро­­ками було створення інформаційної служби, яка збирала б повідомлення про потреби людей, медичної, що надавала б необхідну допомогу, системи харчування майданівців. Згодом дуже допомогло те, що остання «переїхала» до Будинку профспілок. Там є велика спеціалізована їдальня, тому приготування їжі відбувається на високому рівні. Адже на вулиці ми могли робити тільки канапки, а там почали готувати гарячі страви…

У. Т.: Незважаючи на пріоритетність питання охорони, вночі 9 грудня протестувальники відступили з дальших барикад. Чому так сталося?

– Заблокувавши урядовий квартал, ми розраховували, що на барикадах буде величезна кількість людей… Але замало  протестувальників. Тієї ночі си­ли були нерівні. Крім того, наприклад, барикаду біля Будинку офіцерів ще вдень оточили з різних боків. Ми могли б прорвати їхнє оточення, але було прийнято політичне рішення: не атакуємо. Тому наші люди просто перебували в оточенні годинами під мокрим снігом. Навіть без їжі, без елементарних умов. Я змушений був із готельного номера виносити печиво і чай, щоб хоч трохи нагодувати хлопців…

Тієї ночі бійці випробували свою методику «м’якої сили». Людей відтісняли, не використовуючи або мінімально використовуючи кийки. Хлопці трималися скільки могли, але після кількох годин протистояння бу­ли змушені відступити.

Майдан уже засвідчив, що українці мають власну гідність і нікому не дозволять її топтати

Наступної ночі, коли події відбувалися вже безпосередньо на Майдані, ми вже мали достатньо резервів і прийняли рішення: стоїмо. Не відступаємо. За будь-яку ціну утримаємо наші барикади.

Очікували «м’якої сили». Утім, коли пішла атака, біля барикади з боку Українського дому беркутівці стали застосовувати силу. До того ж вони проривалися концентровано в одному місці. Несподіваний удар у час, коли наші головні сили були зосереджені біля барикади на Інститутській, дав їм змогу прорвати кордон. Там сталася бійка, але треба віддати належне хлопцям: вони змогли просто відступити і біля сцени зайняти лавою позицію навпроти «Беркута». Це відповідає нашій незмінній і до сьогодні концепції: коли ми бачимо прорив барикади, відходимо на так звану другу лінію оборони – це Будинок профспілок, Головпоштамт і сцена. Якщо барикада прорвана, люди захищають той ближчий периметр.

Як ми й передбачали, тієї ночі ефективною була загальна координація дій від сцени. З першої секунди я взяв мікрофон і став керувати охороною. Це дало нам змогу правильно концентрувати сили там, де була небезпека і де відбувалася найзапекліша атака. Переконаний, що наша тактика цілком виправдала себе.

Також тієї ночі була думка, що евакуюватимемо жінок у бік Михайлівської площі. Але коли побачив, що звідти теж іде «Беркут», прийняв рішення лишити їх біля сцени, бо зрозумів: є достатньо чоловіків, здатних захистити сцену, наш другий периметр. Вважаю, що тоді ми не розгубилися. Втримали і Будинок профспілок, і першу та третю барикади, і просто не дали змоги спецпідрозділу вирішити питання, яке перед ним поставило керівництво.

Читайте також: 2014: право на опір, право на оптимізм

На першій барикаді свідомо звечора залили проїжджу частину водою. І це теж відіграло велику роль. «Камаз», який мав розбирати барикади, просто відмовився їхати на лід, розуміючи, що він травмує і «Беркут», і протестувальників.

Проти нас була державна машина з усіма засобами, з величезними силами – близько 7 тис. представників спецпідрозділів. Але люди Майдан втримали. І, незважаючи на те що вдень перед цим були змушені відступити, у ніч із 10 на 11 грудня ми показали, що сила духу українців важливіша, ніж десятки мільйонів, які «вони» витрачають на озброєні формування.

У. Т.: Між барикадами Майдану є «стежки» для ворогів – ними можна пройти на інший бік. Наприклад, із боку Жовтневого. Чи це не може стати проблемою?

– Звісно, на Майдан можна зайти двориками. Можна й під’їз­­дами. Але беркутівці йтимуть великою фронтальною силою, не вервечкою, тому наші ключові периметри – це магістральні периметри. Така тактика вже виправдала себе. Вони самі розуміють, якими можуть бути наслідки. Якщо рухатимуться маленькою вузькою колоною, розсікання бійців спец­під­­розділів на групи відбуватиметься легко.
Це один із уже випробуваних методів нашого протистояння – розсікати «Беркут» клином на кілька маленьких груп. У такі моменти вони дезорієнтовані. На Інститутській навіть захопили в полон людей 20 і могли їх легко роззброїти. Але ми мирні протестувальники, тому зробили їм коридор і відпустили бійців.

У. Т.: Чи не варто опозиції використовувати досвід барикад у парламенті? Чому прості люди здатні до такого рівня організації, а депутати не завжди?

– Під час особистого голосування за потреби ми стояли не менш жорстко, ніж тут. І жодного разу не було такого, щоб регіонали могли протиснути якесь рішення або розблокувати заблоковану нами нашу трибуну.

Читайте також: Навіщо Майдану «Майдан»

У. Т.: Як щодо радикально на­лаш­тованих протестувальників на Майдані? Чи можлива друга Банкова?

– Тепер у нас вже є організовані загони самооборони. Всі активні дієві люди систематизовані та організовані. Є загальна правильна координація дій.

У. Т.: Але можливі провокації…

– Усі активні та рішучі люди вже достатньо організовані для того, щоб не допустити «успіху» будь-яких провокацій. Провокації від Партії регіонів відбуваються постійно. Але загони самооборони дуже швид­­ко локалізують конфлікти. Щоночі ми знаходимо по 10–15 груп провокаторів. Учора спіймали людей, які визнали, що їм заплатили, щоб вони прийшли на Майдан, розносили тут спиртне, влаштовували сутич­­ки. Ми їх біля сцени поставили, показали громаді. А після того вивели за периметр. Так, провокаторів прос­­то виводимо за периметр, інколи позначаємо фарбою їхні куртки, щоб цих людей не пустили всередину на іншій барикаді. Інколи вони зі зброєю. Тоді викликаємо райвідділ міліції.

У. Т.: Як уникнути можливого розчарування після піднесення Майдану? Як пояснити людям, що Майдан треба втримати і що це може тривати дуже довго?

– Є приклад вояків УПА. Чи приклад отаманів Холодного Яру… Вони не розчаровувалися після кількох тижнів боротьби. І перебували в набагато тяжчих умовах, ніж люди на Майдані. Тут важко, звичайно. Непросто. Але якщо ми вирішили, що стоїмо, якщо вирішили, що боремося, отже, треба стояти і боротися.

Звичайно, хотілося б швидкої і легкої перемоги. Але все не так просто, як у 2004 році. Тоді Майдан був під час президентських виборів. Відбувалася легітимна зміна влади. Набагато легше було її перетиснути. Зараз, коли Янукович залишається президентом, ситуація складніша. Ця боротьба не є одноденною. Думати, що ми одного разу зібрали мільйон і все вирішили, – тепер так не вийде.
Звичайно, є розчаровані лю­­ди. Але більше тих, хто розуміє ситуацію і має відповідальність. На них і розраховуємо.

У. Т.: Скільки доведеться стояти?

– Важко давати якісь прог­нози. Я думаю, що цей процес буде довгим. Скажемо так. Скажемо м’яко…

У. Т.: Чи має зараз на Майдані постійно перебувати велика кількість людей? Можливо, достатньо лишити тут, умовно кажучи, командний склад армії…

– Ні. Люди потрібні. І вони приїжджають. Щодня прибувають нові й нові з усіх куточків країни. Не тільки тут – по всій Україні триває Майдан.
Я говорив із донечкою – в неї кожен ранок у школі, у п’ятому класі, починається з гімну Майдану. На перервах діти стрибають із криками «Хто не скаче, той москаль!».

Тренд Майдану – він не тіль­­ки за цими барикадами. І люди їдуть і їхатимуть. Тому тут не просто має бути, а й буде весь час багато тисяч. У всі дні, навіть найважчі. Я в тому не сумніваюся.

У. Т.: Найважчі дні? Варто очікувати нових спроб розігнати Майдан?

– Наразі влада використовує методику провокацій зсередини. Нам відомо, що в залах тренують кількасот людей, спортсменів, які вчинятимуть провокації. Не по двоє-троє, а по 100–150 осіб. Вони можуть просто розпочати масову бійку на Майдані, всередині. Влада хоче показати це як протистояння між громадянами. Міліція ніби збоку. Але потім вона має зайти, щоб «владнати» ситуацію. Тому не можна роз­слаб­­лятися. Треба перебувати весь час на сторожі. Ми так і робимо.

У. Т.: Що ви вважаєте головним досягненням Майдану на сьогоднішній день?

– Головне завдання Майдану, звісно, політичне. Але у філософському, широкому розумінні головне завдання вже виконане – це зміна свідомості. Здатність до самоорганізації і здатність показати, що ми громадяни. Здатність відстоювати своє майбутнє. Це віра людей у свої сили. У себе. Майдан уже засвідчив, що українці мають власну гідність і нікому не дозволять її топтати. Ми не дозволимо нікому замість нас вирішувати нашу долю.

У. Т.: Це загальна картина. А які конкретні люди чи вчинки найбільше вразили особисто вас?

– Знаєте, в нас у сотнях самооборони майже немає членів партій чи громадських організацій. Майдан охороняють люди, які вчора займалися бізнесом, працювали в якихось організаціях, студенти і навіть професура, співаки – Сашко Положинський на третій барикаді чергує.

Вразило те, що як приїхали Марічка Бурмака та Славко Вакарчук, то вони, коли була бійка, не ховалися...

Завжди пам’ятатиму очі дів­чат, які стояли тієї ночі біля сцени. У них було питання: «Чи нас захистять?». Я їм казав: «Дів­­чата, вас захищають найкращі у світі чоловіки». Ті чоловіки йшли на «Беркут» із голими руками. Їх били по головах, вони падали, на їхні місця ставали інші. Ставали, беручи на себе удар, закриваючи собою Майдан.

У. Т.: Які виклики чекають на нас наступного року?

– Перше питання – недопущення втягнення України в Мит­­ний союз. Адже це знищення суверенітету нашої країни. Друге питання внутрішнє – домагатися дочасних виборів президента і відставки уряду.
...Розповідаючи про людей, що стоять на Майдані, Андрій Парубій постійно дякує їм. Дякує тим, хто був тут у перші дні. Дякує тим, хто прибуває сьогодні. «...Днями йшов із першої барикади, а назустріч мені група чоловіків, які тільки-но приїхали з району Запорізької області, що межує з Донецькою. І во­­ни несуть мішки, несуть боч­­ки з медом. «На Майдан, нашим хлопцям! Вони приїжджають здалеку, за 500–700 км. Щоб допомогти. Щоб бути тут, – зворушено каже комендант. – Зав­дяки їм Майдан тримається. І, за­­певняю вас, буде триматися». Звісно ж, буде. Не в останню чергу завдяки своєму комендантові.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено