Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 січня, 2014   ▪   Андрій Скумін   ▪   Версія для друку

Опозиція: час доводити свою спроможність

«Тепер ми вже ведемо гру, а не вони (влада. – Авт.). Он скіль­­ки народу нас прийшло підтримати», – радісно коментував знайомий депутат від «Батьківщини» одне з перших народних віч, що зібрало на Євромайдані понад 500 тис. українців.
Матеріал друкованого видання
№ 52 (320)
від 26 грудня, 2013
Опозиція: час доводити свою спроможність

 На початку протестів такі переможні настрої панували у всіх трьох таборах парламентської опозиції. Багато хто з опонентів влади свято вірив (а дехто й досі), що Євромайдан та різке зростання протестних настроїв у суспільстві підвищили їхні шанси на здобуття влади. Багато хто з них досі так само переконаний, що сотні тисяч виходять на вулиці, щоб підтримати опозицію. Чергові самонавіювання знову можуть зле пожартувати з нею.

Справді, зрив євроінтеграції командою Януковича та риторика високопосадовців ЄС про те, що для продовження зближення з Україною тут бажана зміна влади, повернули нинішнім лідерам опозиції можливість експлуатувати євроінтеграційну тематику у власній виборчій кампанії. Водночас вони дістали можливість говорити від імені невдоволених владою мільйонів. Для них це очевидна перевага порівняно із ситуацією, що мала місце лише два-три місяці тому, коли Янукович активно вибудовував собі імідж євроінтегратора, а кількасоттисячні антивладні акції протесту бачилися недосяжними і відповідно видавалося малоймовірним повторення подій 2004 року.

2014 рік стане вирішальним із погляду здатності  нинішньої опозиції здобути владу в країні

Однак питанням залишається те, чи зможе опозиція успішно скористатися тими потенційними можливостями, які вона дістала наприкінці 2013-го, й уникнути повторення помилок, які не раз послаблювали її позиції впродовж президентства Віктора Януковича. Адже в протистоянні з владою опозиційні сили постійно демонстрували свою нездатність досягти успіху навіть за найсприятливіших результатів. Коли влада була ослаблена через внутрішні тертя і її опоненти, здавалося, взяли ініціативу у свої руки, вони однаково досить швидко втрачали її. Так було під час парламентських виборів у жовтні 2012-го та захисту їх результатів у листопаді. Така ситуація спостерігалася на початку роботи нової ВР, формування її керівних органів і переформатування уряду в грудні 2012 року. Подібне було й під час блокування парламенту з вимогами персонального голосування в лютому – березні 2013-го. Вреш­­ті потім влада перейшла в наступ і починаючи від виїзного засідання у квітні впродовж усього 2013-го демонструвала цілковите ігнорування опозиції. Точно так, як це було за попереднього бутафорного парламенту, «стушкованого» в 2010 році й повністю заточеного на одобрямс рішень керівництва. Навіть в умовах кількасоттисячних акцій протесту на початку грудня опоненти влади фактично віддали їй ініціативу – і в країні загалом, у ВР зокрема. Запаморочення від успіхів та нездатність скористатися отриманими можливостями призвели висуванців від «Батьківщини» та «Свободи» до принизливої поразки на повторних виборах у «проблемних» округах. Але найбільше здивувало, що цього разу вони не здатні були захистити їх результати. Зокрема, на відміну від 2012-го парламентські опозиційні сили цього разу дивним чином відмовилися від будь-яких активних дій (велелюдні мітинги, акції протесту) біля окружних комісій. Тобто в згаданих округах перемогу фактично віддали без бою, хоча поруч був Євромайдан, достатньо було кинути клич – і біля окружкомів чи ЦВК стояли б «виїзні» Євромайдани. За таких підходів опозиції до виборів вже на наступних явка може бути ще меншою, ніж у п’яти «проблемних» округах (не сягнула й 50%). Адже в потенційного електорату опозиції виникає логічне запитання: для чого йти голосувати, якщо результат заздалегідь визначений і він не на користь опонентів влади, що до того ж уже не горять бажанням зарадити фальсифікаціям. А що нижча явка виборців, то легше спотворити результати волевиявлення. Отже, влада зробила висновки з не зовсім того результату на виборах восени 2012 року, на який сподівалася, і повернула ініціативу, а опозиція, навпаки, втратила ті можливості, які дістала.

Читайте також: 2014: право на опір, право на оптимізм

Наразі, за інформацією джерел Тижня, остання готує низку ініціатив, спрямованих на підтримку протестної активності в країні та її нарощування в нових формах, які могли б стати достатньо ефективними, щоб змусити владу рахуватися з нею та йти на поступки. Проте залишається високим ризик, що прогнозоване згасання протестних настроїв у 2014 році змусить опозицію доводити свою спроможність у значно складніших умовах. Уже зараз країною почали проявлятися ознаки реакції, як-от розправи з активними учасниками акцій протесту, щоб відбити бажання в інших брати участь у них у майбутньому. З’явилася інформація про можливість фабрикування справ проти низки лідерів опозиції (джерела Тижня в Генпрокуратурі підтверджують це).

Найрейтинговіший серед тих претен­ден­тів-опозиціонерів на президентське крісло, хто на волі, наразі Віталій Кличко, але, схоже, влада вже розробила сценарій, за якого в останній момент головного ударівця знімають із перегонів на підставі «цензу проживання». Тож можливі репресії проти решти лідерів опозиції не тільки першого, а й другого ешелону можуть здаватися продуманою селекцією потрібного кола «суперників» на президентських виборах для кандидата від влади. Тобто на майбутніх перегонах можливе повторення досить успішної технології перемоги регіонала Руслана Бадоєва в «опозиційному» виборчому окрузі на Київщині, у якому 2012 року провалилася навіть місцева «княгиня» Тетяна Засуха.

Отже, якщо нинішні лідери опозиції не зможуть скористатися відчиненим перед ними вікном можливостей і цього разу, то з 2014 року почнеться період їхньої маргіналізації і поступової втрати електоральної підтримки на користь альтернативних лідерів та політичних сил. І тоді попит об’єктивно сформує запит, який заповнить будь-хто. Що може мати як позитивні наслідки (поява абсолютно нового обличчя чи політичної сили, ідеологія якої відповідатиме запитам української більшості), так і негативні. Зокрема, створення під «нове» обличчя партії, вочевидь, кош­том котрогось з олігархів. Але, як і УДАР, вона не матиме чіткої ідеології, адже створюватиметься під конкретну особу з претензією на харизму й під бізнес-інтереси олігарха. За інформацією Тижня, проект такої політичної сили і «нового лідера» вже розроблений командою одного з олігархів, але остаточно ще не схвалений ним.

Читайте також :Олег Тягнибок: «2014 року загостриться протистояння між суспільством і режимом»

Тож від нинішньої опозиції в нових умовах вимагаються консолідація зусиль і розробка чіткого плану дій. Як тактичного, розрахованого на перемогу на президентських виборах 2015 ро­­ку, так і стратегічного: що робити далі, з приходом до влади. Наразі такого плану немає, і, на жаль, за інформацією Тижня, щось подібне три найбільші опозиційні си­­ли навіть не обговорюють. Можливо, висунення єдиного кандидата, але з наявністю підстраховки на випадок спроби влади повторити «прецедент Романю­­ка». Опозиція має врахувати такий ризик і, працюючи скоординовано, бути готовою запобігти ризикам, пов’язаним із висуненням єдиного кандидата, якого можна буде легко зняти з перегонів. Причому це необов’язково стосується лише Віталія Кличка, а й будь-якого іншого претендента від опозиції. З тієї причини її консолідація цього разу, на відміну від 2004 року, навряд чи доцільна довкола конкретного персонажа. Натомість має відбуватися довкола певної платформи та пакета першочергових зобов’я­зань її учасників один перед одним та всіх їх перед суспільством. Вочевидь, потрібно чітко означити, що відразу після гіпотетичної перемоги опозиційного кандидата він стає технічним президентом, що повинен забезпечити невідкладні першочергові кроки: демонтаж розбудованої Януковичем системи влади, зміни до Конституції, проведення люстрації, дострокових парламентських перегонів і виборів місцевих органів влади, підписання Угоди про асоціацію з ЄС, розробка пакета базових, давно перезрілих реформ у країні, а після цього нові вибори глави держави, ймовірно, уже із зовсім іншими, урізаними повноваженнями.

Опозиція також вже зараз має зосередитися на програмній та організаційній роботі, яка дала б змогу конвертувати у спільні дії інтеграційні процеси широкого народного фронту учасників і прихильників Євромайданів у Києві та по всій країні. Поки що опоненти влади загострювали увагу на антикорупційній програмі, але так і не відповіли на запитання, що робити для демонополізації економіки, поліпшення умов ведення бізнесу за одночасного розширення бази оподаткування, модернізації цілих галузей із застарілими основними фондами у процесі адаптації до європейських стандартів. Адже без цього не вдасться вирішити катастрофічну ситуацію в бюджетно-фінансовій сфері та вийти на траєкторію стійкого економічного зростання.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено