Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 грудня, 2013   ▪   Юрій Макаров   ▪   Версія для друку

Територія Майдану – вся Україна

Це що, перемога чи поразка? На перший погляд, цілковита поразка. Гарант успішно обминув пікети, які розставив на його шляху до літака пильний Майдан, з’їздив до Білокам’яної й привіз валізку з мільярдами та сертифікат на знижку. Що там у нього ще в портфелі, які боргові зобов’язання, які обіцянки, які залежності – про це ми рано чи пізно дізнаємося. Зараз має значення, що євроінтеграційні сподівання на скільки-небудь осяжний період рішуче поховано. Невже це кінець? І так, і ні. Хто сказав, що буде легко?
Матеріал друкованого видання
№ 51 (319)
від 20 грудня, 2013
Територія Майдану – вся Україна

У вівторок ввечері одразу після оприлюднення приголомшливих новин лідери опозиції з трибуни оголосили попередній список уже досягнутих перемог Майдану: практично всіх заарештованих після 1 грудня відпустили, кілька не останніх у державі чиновників під слідством і – головне! – Україна не вступила до Митного союзу. Зрозуміло, що політики мали чимось підбадьорити людей (зібралося кільканадцять тисяч, це в робочий день), мовляв, ви недарма стоїте, не все втрачено, зберігаймо пильність, продовжуймо боротьбу! Звучало переконливо, але… не надто…

Таки дотиснув хитрий бульдозер! Виявляється, без інтелекту, на одному звірячому інстинкті можна надурити всіх – і Європу, і Росію – й домогтися свого. Цілих 15 живих ярдів (а також газ, живлющий газ, відсоточки з якого крапають у ту саму кубушечку) взамін повітря, порожніх обіцянок, прости Господи, «євробондів»! Тоді чому Владімір Владіміровіч під час переговорів і підписання поводився так тріумфально? Знайомі російські журналісти, які змушені спостерігати свого гаранта частіше, ніж їм хотілося б, свідчать: таким піднесеним Путіна не бачили давно. Щось він не схожий на лоха (згідно з термінологією нинішніх господарів Банкової).

Що ж святкує російський президент? Відновлення серійного виробництва Ан-124? Будівництво мосту через Керченську протоку? Допуск українських цукерок і сиру до московських супермаркетів? Невже спільне відзначення 200-річчя Шевченка? Щось не смішно… Можливо, залишення при владі в сусідній стратегічно важливій країні «сучого сина, але свого сучого сина» (спеціально для нашої Генпрокуратури уточнення: історична цитата, Ф. Рузвельт)?

Читайте також: Протести в Україні. Народження нації?

Справді, формально Україна до Митного союзу не вступила. Відповідно найближчим часом заміни свого гетьмана чужим генерал-губернатором можна не очікувати. Але з погляду Кремля «європауза» – це як менопауза, зворотного сценарію не передбачає. Принципово те, що Україна залишилася на невизначений термін на московській орбіті. Йдеться навіть не про ймовірні, так би мовити, «секретні протоколи» (© В. Молотов) – можливі додатки до угоди та усні домовленості. Ось краще вслухайтеся: «Росія та Україна домовилися тісніше координувати зовнішньополітичні кроки, передусім у питаннях стратегічної стабільності й безпеки в Європі, протидії новим глобальним викликам» – це заява Владіміра Путіна за підсумками переговорів. А от міністр закордонних справ Росії Лавров ще вранці висловився категоричніше, ніби з посиланням на європейських партнерів: Україна має домовлятися з ЄС у тристоронньому форматі… Що це, як не нові Коломацькі статті, які 326 років тому заборонили гетьманові України самостійно вступати в міжнародні відносини? У перекладі нормальною мовою це означає втрату незалежності та державного суверенітету, не більше й не менше.

Наприклад, щоквартальний перегляд коефіцієнта на ціну російського газу означає, що Янукович буде на короткому повідку. У будь-який момент, коли щось піде не так, ціну знову підвищать до кабальної. Однак реально щось вдіяти, аби зменшувати й далі залежність від Газпрому, тепер стає майже неможливо. Адже $268,5 за тис. м3 – це той рівень, який робить фактично нерентабельною реалізацію і проекту LNG-термінала під Одесою, і будь-яких інших проектів диверсифікації джерел постачання газу. Максимум у цих умовах – можливість продовження таких довгострокових проектів, як розвідка провідними світовими ТНК родовищ нетрадиційного газу. Але тут усе зрозуміло: у цьому є й особистий інтерес «Сім’ї». Аналогічна ситуація і з борговим зашморгом. Адже купівля Москвою державних боргових паперів України на $15 млрд відбуватиметься траншами і знову ж таки лише за умови, що Янукович сумирно сидітиме на російському повідку й виконуватиме волю Кремля. В іншому випадку знову постане питання, яке багато років тому порушував Путін, проводячи паралелі з фінансовою допомогою уряду ФРН східним землям. Мовляв, «вони платять за возз’єднання нації, а ми за що?». Так і тут. Якщо Янукович чи тим більше обраний у 2015-му новий президент спробує відновити рух до Європи, йому відразу буде виставлено рахунок. Причому не просто на $15 млрд, на які скуплять боргові зобов’язання українського уряду, а й на ті кошти, які російські банки видали українським компаніям. Тобто йтиметься про $45–50 млрд валової заборгованості України перед Росією. Звісно, західні структури – від приватних банків та МВФ до ЄЦБ чи ФРС – суто гіпотетично за потреби можуть легко рефінансувати цю суму. Та чи згодні вони будуть у такий спосіб «викупити» Україну в Путіна?

Читайте також: The New York Times: Чи потрібна Європі Україна?

Що ж стосується уникнення негативних наслідків євроінтеграції для нещасної застарілої вітчизняної промисловості, то тепер її модернізація відкладається на невизначений термін. А щодо відкриття російського ринку для неконкурентоспроможної за його межами продукції, то це ми ще подивимося. За дев’ять місяців поточного року товарообіг між двома країнами впав на 15% внаслідок санкцій проти виробників «неякісних» молочних і кондитерських виробів, а також труб, овочів, вагонів, паперу. Але ж за 2012-й він знизився на 10% (себто на $4,5 млрд) без жодних зусиль недоброї пам’яті російського доктора Оніщенка! І ніхто не гарантує, що процес імпортозаміщення й витискання конкурентів із російського ринку не триватиме в 2014-му. А якщо виникнуть питання, то, як переконливо вміють формулювати наші надійні партнери, «нічого особистого, ворогам – закон!» Бо в ментальному плані хохли для старшого брата завжди будуть прихованими ворогами, мазепинцями, потенційними зрадниками, і це слід нарешті чітко затямити.

Що ж залишається Євромайдану? Кричати далі «Банду – геть»? Вимагати відставки уряду та нових виборів? Поінформовані люди запевняють, що найближчим часом у владі ніяких гучних звільнень не передбачається, хіба що в третьому ешелоні. Навіть Азаров збереже крісло, хоча він усім уже немов кістка в горлі. Ситуативна більшість у парламенті, якої нібито ось-ось мали досягти, розвіється, як фата морґана. Піраміда режиму встояла, вона навіть не похитнулася, але це не означає, що її варто залишити в спокої.

Майдан – то не звичайна демонстрація, не мітинг, не пікет, а довготривала акція. Зрозуміло, що безкінечно Майданська Січ, як її вже охрестили самі протестувальники, існувати не може. Але може довго. За результатами опитувань Фонду «Демократичні ініціативи» в минулі вихідні, 72,4% постійних учасників протестів мають намір пробути на площі «стільки, скільки треба». Якщо не для влади, то для країни загалом, для міжнародної спільноти Майдан залишиться фактором української політики. Розганяти його знову означатиме підлити бензинчику в багаття.

Швидше за все, влада піде в контрнаступ в індивідуальному порядку. Тепер вона мститиметься. Не може не мститися згідно зі своїми звичаями та «поняттями»: переслідувати активістів, викликати на допити, провокувати, залякувати, можливо, підкидати компромат. Але досвід успішних спільних дій не забудеш і не прогуляєш, народ ковтнув свободи, сміливості, відповідальності й взаємної довіри. На кожну агресивну дію солідарна спільнота свідомих громадян має відповісти локальним майданом: скрізь, де порушуються права українців, скрізь, де відбувається зловживання владою й чиниться свавілля, жоден функціонер, жоден представник режиму відтепер не має почуватися безкарним.

Отже, питання не в тому, скільки ще конкретно витримає мітинг політичних і громадських активістів на центральній площі столиці, а в тому, як довго житиме маленький майдан гідності, непокори й довіри до ближнього всередині кожного з тих українців, яких зачепив великий Майдан.

І, оскільки вже згадалося, ще кілька цитат із видатного політика й мудрого чоловіка Франкліна Делано Рузвельта: «Небезпечно недооцінювати людину, яка переоцінює себе» (ну буквально про нашого бульдозера). «Голодні безробітні люди – це кадри для диктатури» (це про тітушків, гопників і слухняну, заплутану й залякану масу антимайданів). А це вже про нас: «Справжня особиста свобода неможлива без економічної безпеки й незалежності» – в яблучко! І зовсім останнє: «Єдине, чого ми маємо боятися, то це самого страху».


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено