Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 грудня, 2013   ▪   Спілкувалася: Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Бріджит Дуфор: «Євромайдан — це спроба самих українців розхитати режим і змусити його спуститися зі свого п’єдесталу

Активний суспільний протест українців проти кричущого порушення громадських прав та прав людини владою назавжди змінив уявлення про українців як сумирних і безголосих.
Бріджит Дуфор: «Євромайдан — це спроба самих українців розхитати режим і змусити його спуститися зі свого п’єдесталу

Нині йдеться про вагоміші питання, ніж просто перемога якоїсь з політичних сил. На київському майдані, і на інших майданах по всій Україні людей об’єднала боротьба за відстоювання своїх прав і своєї людської гідності. На фоні ситуації в пострадянських країнах це приклад боротьби за припинення скочування України до стану диктатури.

Про найхарактерніші проблеми та специфіку демократизації пострадянського регіону та порушення прав людини, тих, хто просуває інтереси правозахисної спільноти в ООН, Раді Європи, ОБСЄ та ЄС та роль міжнародних інституцій та організації у врегулюванні нинішньої української кризи Тижню розповіла директор бельгійського Міжнародного партнерства за права людини (IPHR) Бріджит Дуфор.

У. Т.: Прокоментуйте, будь ласка, останні масові протести в Україні проти режиму Януковича. Якої ви думки про те, що нині відбувається у тутешньому соціополітичному житті?

— Як показали останні події, в Україні є дуже вагома частка громадян, які підтримують євроінтеграцію. Це ті, кому набридли корупція, нестача демократії, систематичні порушення верховенства права. Ці українці хочу жити в державі, яка функціонує, яка їх захищає, де немає непевності, що щось з ними може трапитися, вільного трактування законів «від стелі» і нечесних судів. Також вони хочуть дотримання прав людини і громадянина з боку міліції та силовиків. Зрозуміло, що у випадку нинішнього Майдану люди вийшли на вулиці внаслідок незадоволення відмовою від підписання Угоди про асоціацію з ЄС у Вільнюсі. Ця мирна демонстрація – дуже позитивне явище. Це спроба з боку  самих українців розхитати чинний режим і змусити його спуститися зі свого п’єдесталу до громадянського суспільства, яке хоче стати партером ЄС. Відсутність просування в бік Європи призводить до великого роздратування серед українців. На вулиці вийшло багато молоді, і саме з її брутального побиття розпочалося розгортання масштабніших демонстрацій на Майдані. Це студенти університетів, які висловлювали свою позицію мирно. Цей масштабний виступ на київських вулицях – не лише відгук на непідписання Угоди про асоціацію з ЄС, а, передусім, реакція на брутальність українських правоохоронців та силовиків 30 листопада. Те, що відбувається в центрі Києва – це заперечення того, що українське суспільство не має свого голосу, аби висловитися чітко і голосно про те, що його не задовольняють дії чинної влади, і що вона має обрати інший маршрут.

Читайте також: Європарламентарі про ситуацію в Україні: потрібні переговори, але не такі, які проводить Янукович

Прапори та логотипи ЄС на українських вулицях ще не свідчать про те, що кожний, хто вийшов на Майдан Незалежності, беззаперечно підтримує євроінтеграцію України. Я запитала кількох людей на вулицях української столиці, чому вони протестують. Перш за все прозвучало не те, що вони засмучені через непідписання угоди з ЄС, а те, що вони по горло ситі Януковичем.

Знаєте, мені важко повірити, що в такий важкий для України час він кинув все, і здійснив візити до Китаю та Росії. Гроші — це, без сумніву, важливо. Аде приорітетом мало б бути врегулювання жахливої гуманітарної кризи, кризи прав людини в Україні. Як на мене, то це безвідповідальність глави держави, який три дні перебував в далекому закордонні у ключовий для своєї країни момент. Ці дії засвідчують неповагу президента України до своїх громадян.

У. Т.: Якою може бути роль міжнародних організацій та західних дипломатів у врегулюванні політичної кризи в Україні? 

— Перш за все йдеться про голосне засудження брутального й жорстокого розгону мирної демонстрації дипломатами та парламентарями тих закордонних інституцій, які хочуть висловитися щодо ситуації в Україні. Якщо говорити про реакцію ОБСЄ, то це організація, яка не має жодної юридичної влади прямої дії, бо вона є переговорним майданчиком для співпраці та обговорення тієї чи іншої ситуації. Однак зустріч міністрів закордонних справ країн ОБСЄ у Києві 5-6 грудня була хорошою можливість для них висловитися з цього приводу і натиснути на українську владу у приводу зазначеного питання. До того ж це чудовий майданчик для ведення переговорів та знаходження сценаріїв вирішення таких кризових ситуацій, як от та, що склалася нині в Україні.

В структурі ОБСЄ діє Офіс з демократичних інституцій та прав людини, який розташований у Варшаві. В ньому працює багато експертів-правників, які володіють навичками та потрібною інформацією, аби запропонувати можливе вирішення проблем, пов'язаних зі свободою мирних зібрань в Україні, яка потопає у юридичному вакуумі. Існує українська Конституція, однак немає жодного закону, який би регулював право на мирні зібрання та поведінку суб'єктів відносин у випадку масових демонстрацій в країні.

Читайте також: Вирішальний час для Майдану: надія на Захід?

Якщо говорити про Раду Європи, то її недоліком та водночас перевагою є Європейський суд з прав людини. Можливо, це найкращий інструмент, який існує в цій інституції і в Європі загалом. Однак добитися від нього якогось  рішення потребує багато часу. Тому, стосовно Ради Європи я дещо скептична. Хіба що позиція генерального секретаря РЄ Турбйорна Ягланда. Проте жодна з цих установ не може змусити державу зробити те, що належить виключно до її компетенції у вирішенні своїх внутрішніх проблем.

Важливим з з цієї точки зору є дипломатичний тиск з боку ЄС. Європейські інституції можуть запровадити персональні санкції. Однак жодна з НГО ніколи не була прихильницею подібних дій, тому  що так чи інакше санкції будь-якого роду прямо вдарять і по пересічним членам суспільства. Втім варто визнати, санкції, запроваджені проти влади Білорусії, зокрема тих, хто жорстоко розігнав мітинг у грудні 2010 року, таки дали певним чином позитивний ефект. Принаймні, це завдає білоруській владі відчутного дискомфорту. Як на мене, це могло б бути ефективним і в українському випадку. 

Я належу до тих, хто сильно вірить у роль громадянського суспільства. Те, що почалося відбуватися в Україні, має дуже загрозливий характер, і тому за фактами розгону мирної демонстрації і побиття журналістів має відбутися об'єктивне розслідування. Дуже тривожним є той факт, що одна рука  намагається розслідувати жорстокості на Майдані та Банковій, а друга рука тієї самої людини — дає вказівку збирати відомості по різним університетам про тих студентів і викладачів, які приймають участь в акціях протесту. Замість того, щоб розібратися зі злочинами міліції, вони збираються порушувати й надалі права тих, хто став жертвами розгонів і побиття.

Яким чином, скажіть мені, після цього хтось з українців буде звертатися до міліції, наперед знаючи, що їх можуть побити, або ще втягнути в якусь халепу, почати несправедливий суд?

Виходом із нинішньої ситуації в Україні може бути створення реально незалежної комісії з розслідування фактів застосування сили на Майдані та Банковій. Туди можуть бути долучені представники міжнародних організації, як також українського громадянського суспільства. Якщо воно не буде активно залученим, я не можу на перед передбачити, чим ситуація в Україні може закінчитися.

Сьогодні відносини між українським громадянським суспільством і владою зруйновані. Однак на цьому фоні ЄС має чітко ще раз підкреслити, що він й надалі буде співпрацювати з Україною у рамках програми Східного партнерства та інвестувати не стільки в тутешніх політиків, скільки в самих громадян. Це допоможе здійснити багато проектів й ініціатив на низовому рівні. Якщо цього не відбудеться, то маємо приклад Арабського світу. Там ніколи не звертали уваги на те, що каже, робить і хоче громадянське суспільство. Захист прав людини і громадянина, процес демократизації – це справа самого громадянського суспільства.

У. Т.: На яку саме правозахисну діяльність спрямовано роботу Міжнародного партнерства за права людини та програми для пострадянських країн? Чи підтримуєте ви контакти контакти з правозахисниками з Центральної та Східної Європи, Кавказу та Середньої Азії?

- Міжнародне партнерство за права людини –  це невелика інституція, що знаходиться в Брюсселі і має мандат представляти голоси місцевих НГО з багатьох країн по всьому світу. Ми забезпечуємо для цих громадських організацій вихід на міжнародний рівень, зокрема сприяти їхній співпраці з  ЄС, ООН, ОБСЄ та Радою Європи. Розташування в Брюсселі дає нам привілей щонайшвидше отримувати інформацію, що дозволяє оперативно працювати і діяти спільно з тими НГО, які потребують  швидко звернутися до цих інституцій, або озвучити для них свої повідомлення. Ми також допомагаємо із пошуком правильних людей, які в тій чи інший організації відповідають за прийняття рішень у певній сфері, знайти і встановити потрібні контакти. Таким чином, ми працюємо над винесенням роботи локальних НГО на інтернаціональний рівень.

Щодо роботи з пострадянським регіоном, то йдеться не лише про співпрацю із локальними групами, а й про нашу долученість до діяльності “Платформи солідарності”.

У. Т.: Чи доводилося вам і Міжнародному партнерству за права людини у своїй діяльності проводити моніторинги причетності та впливу олігархів на порушення прав людини у різних регіонах світу, зокрема й в Україні?

- Ми підтримаємо ті організації, які піднімуть цю тему і розпочнуть проект з її дослідження. Такий моніторинг є дуже на часі, адже беззаперечним фактом є зв'язок олігархічного капіталу, політики та порушення прав людини у тій чи інший конкретній країні. Попри всю очевидність такої ситуації, досі ніхто не опрацьовував цю тему.

Поки що правозахисники не добралися до олігархів та їхньої причетності до порушень прав людини і громадянина, проте нагальною темою, яку я та мої колеги обговорюють нині, є діяльність тих, кому проплачено PR та лобіювання тієї чи іншої країни. Україна заявляє всюди, що вона – Європа, однак її влада   своїми діями на увесь голос стверджує про протилежне. Подивіться на Азербайджан. Там діє величезна група людей, яка працює на імідж режиму Алієва, і доволі часто закордоном люди потрапляють у цю пастку. Так, наприклад, ми зацікавилися, ким є ті, хто працює відверто на авторитарні режими у Комісії з прав людини Ради Європи.

У різних європейських медіа неодноразово йшлося про те, що парламентарі Ради Європи доволі часто потурають інтересам Ільхама Алієва. Це завдає величезної шкоди. Згадайте, хоча б висвітлення останніх азербайджанських президентських перегонів – це ж був скандал! Слава богу, що об’єднана заява ЄС і парламентарів з Ради Європи була об’єктивною щодо ситуації в Азербайджані, нечесності та непрозорості останніх виборів тамтешнього президента. Але я впевнена, що самі парламентарі з РЄ, які мають стосунок до грошей Алієва, такої заяви не зробили б. Вони мають особистий інтерес у захисті нинішнього режиму в Азербайджані, який поза всілякими сумнівами є диктаторським. Йдеться про бізнеси, нафту та газ, ніщо більше.

До речі, нафта і газ грають брудну гру у випадку країн Середньої Азії та Росії. Дуже багато жертв правозахисників було принесено, аби цей фактор хоч якось грав меншу роль у порушенні прав людини і громадянина.

У. Т.: В якіх сферах, на вашу думку, відбувається найбільше порушення прав людини та громадянина в Україні? Бо ані випадки работоргівлі, ані порушення права на зібрання і вільні маніфестації не є чужими для країни.

- Оскільки моя організація працює з локальними групами, я все ж таки буду говорити в цілому про той регіон, до якого належить Україна. Одне з найбільших наших побоювань стосується питання вільних асоціацій. Цього року в Росії було ухвалено закон про «іноземних агентів», що сильно вдарив по більшості правозахисних організацій, в яких влаштовували обшуки і було розпочато кілька сотень судових справ. Свобода асоціацій – це один з приорітетів роботи нашої організації. Ми вже направили групу міжнародних експертів в Росію для моніторингу за перебігом цих судових справ. Свобода асоціацій має величезне значення, тому якщо в країні демонтують НГО, зникає можливість озвучення критичних голосів щодо захисту прав громадян. Підкреслю, що модель «іноземних агентів», яку прийняла Росія, запозичується і насаджується у сусідніх країнах. Зокрема, у Киргизстані є спроби ухвалити подібний закон, але поки що цього не сталося. Проте ніхто не знає, чи не повернеться тамтешня влада до цієї ідеї і побоювання надалі існують. Те саме стосується й Казахстану. Подібне законодавство, якщо його буде поширено в країнах регіону, може просто вбити тутешнє громадянське суспільство. На базі “Платформи солідарність”, до якої входить 15 членів ми намагаємося спільно відповідати на цю загрозу. Ми хочемо показати не лише владі Росії, а й всій світовій громадськості, що ми занепокоєні таким станом справ.

Наступним предметом хвилювань є свобода преси. Типовими для пострадянських країн є тиск на медіа, атаки на журналістів та їхні вбивства. Подібні злочини залишаються нерозкритими. Хтось не хоче, аби правду про смерть того чи іншого журналіста було відкрито. І це також викликає величезне занепокоєння.

Я працюю у правозахисному русі вже понад 20 років. Для мене безпрецедентним є ситуація з порушенням прав правозахисників, яких переслідують та кидають за грати. Тюремне ув’язнення Алєся Бєлявского у Білорусі, Азимжона Асқарова  у Киргизстані. Ми уважно слідкуємо за цими справами і продовжуватимемо чинити тиск зі свого боку. Зрозуміло, що ми не ті, хто може гарантувати цим правозахисниками максимум можливої безпеки. Ми не так організація, яка ламає грати або замки, проте долучитися до кампанії захисту ми можемо.

Ані ми, ані будь-хто інший, не може сказати, що найближчім часом станеться в Україні за тих умовах, що є зараз. Для нас і для наших колег дуже важливо показати українцям та українським правозахисникам, що ми з ними. 

Якщо далі вести мову про порушення прав людини, не можна оминути увагою застосування тортур. Це дуже поширена практика, яку застосовують у цілому регіоні і яка породжує велику стурбованість. Вже було стільки акцій протесту проти тортур, стільки заяв… До нині відкритим питанням залишається, чому немає чіткої заяви від представників влади, що застосування тортур є неприйнятним в будь-якому вигляді? Досі брутальність тортур залишається непокараною. Змінити такий стан речей є ще одним пунктом в діяльності нашої організації.

У. Т.: У чому, на ваш погляд, полягає проблема та специфіка демократизації пострадянського регіону та порушення прав людини?  

- Очевидно, що процес демократизації відбувається зі значними ускладненнями. Старі практики залишилися на своїх місцях: реального політичного плюралізму не існує, є безліч перешкод для діяльності політичних партій, опозицію переслідують. Зокрема, всі знають про політичних в’язнів у пострадянських країнах. Одним словом, ситуація дуже похмура.

Регіон колишнього СРСР законсервував старі практики, тут не дотримуються міжнародних стандартів у питанні демократії та прав людини. Це чітко видно у Казахстані, Туркменістані, Таджикистані, Білорусі. Я маю сказати, що ще 20 років тому говорити про демократію в цих країнах було безглуздо, тому що її там попросту не було. Нині тамтешньому громадянському суспільству необхідно продовжувати тиснути на владу, щоб домогтися цього, водночас існують міжнародні механізми та міжнародні організації, одним із завдань яких є сприяння демократизації. Важливо, щоб голос НГО і громадянського суспільства на місцях прозвучав і був почутий.

У. Т.: Хто просуває та лобіює інтереси правозахисної спільноти, зокрема із пострадянських держав, в ООН, Раді Європи, ОБСЄ та ЄС?

- В ООН діють спеціальні посланці, які займаються питанням застосування тортур. Проблема тих, хто працює у цій сфері, полягає у тому, що вони не можуть відвідати країну і провести там моніторинг ситуації без запрошення з боку керівництва такої держави. Зокрема, спеціальний посланець ООН не зміг таким чином потрапити у Таджикистан та інші країни Центральної Азії, оскільки їхні офіційні прохання надати візи для приїзду або були відхилені, або просто відкладені на невизначений термін у довгий ящик. Дуже важливо продовжувати звертати увагу на ситуацію у пострадянських країнах, тому що нині багато уваги прикуто до держав Азійсько-Тихоокеанського регіону – Китаю, Шрі-Ланки, Куби тощо. Справа у тому, що ООН – це не така вже й величезна структура, як може видатися. Зокрема тих, хто займається моніторингом ситуації щодо тортур, не так вже й багато.

Комісар Ради Європи з прав людини Нільс Муйжніекс приділяє велику увагу захистові діяльності та прав правозахисників у країнах, які є членами Ради Європи. Якщо щось відбувається, то він відвідує ту чи іншу країну, де підіймає справу того чи іншого правозахисника, який потребує допомоги. Особисто я розумію, що та робота, яку я роблю в Брюсселі, не є загрозливою для мого життя, однак ця робота в інших країнах потребує від правозахисників неабиякої мужності, аби її здійснювати.

Часто трапляється так, що доводиться звертатися до дипломатів, які працюють у правозахисній сфері. Зокрема, є спеціальний представник ЄС із прав людини, Ставрос Ламбрінідіс. Це ще один посадовець, який займається вирішенням проблем правозахисників. Він дуже практична і прагматична особа, завжди спілкується із правозахисниками, аби чітко знати, що він може для них зробити. Зокрема, йдеться про ті вимоги, які правозахисники йому висувають, і ті повідомлення, які вони просять його донести до керівництва ЄС. До того ж існує директива ЄС у сфері захисту прав людини, яка, втім має багато лакун. Так чи інакше, її ухвалено, і вона є обов’язковою для виконання усіма місіями ЄС закордоном. Зокрема, у директиві йдеться: якщо над правозахисником відбувається судовий процес, то спецпредставник ЄС із прав людини має вислати на нього свого спостерігача. Це те, до чого ми заохочуємо усі закордонні місії ЄС, а також місцевих правозахисників і членів громадянського суспільства, аби вони скористалися такою можливістю. Це зобов’язання ЄС, а не просто його добра воля.

Біографічна нота:

Бріджит Дуфор – директор бельгійського Міжнародного партнерства за права людини (IPHR). Адвокат із прав людини за фахом, почала свою діяльність у сфері інтелектуальної власності, згодом повернулася до сфери прав людини, з чим пов’язані її часті візити до пострадянських країн. Працювала виконавчим директором у Міжнародній Гельсінській федерації за права людини, і в цій якості багато контактувала з правозахисниками країн Центральної та Східної Європи, Кавказу та Середньої Азії. Представляла інтереси правозахисної спільноти в органах ООН, Ради Європи, ЄС, ОБСЄ. На сьогоднішній день працює в Брюсселі, просуваючи в інституціях ЄС інтереси правозахисної спільноти.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
  • Які шанси має Петро Порошенко досидіти в кріслі президента України до кінця терміну й чи зможе повернутися туди вдруге
    28 травня, Роман Малко
  • Святошинський районний суд відмовився прийняти самовідвід присяжних у справі колишніх «беркутівців» Сергія Зінченка та Павла Аброськіна і прийнявся за розгляд по суті.
    28 травня, Станіслав Козлюк
  • Що таке команда Петра Порошенка і які в ній центри впливу
    27 травня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено