Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 грудня, 2013   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Васильків. Єврофронт під Києвом

Невеличке містечко на південь від Києва нині має всі шанси увійти в новітню історію України. Його жителі своїм героїчним вчинком зуміли вибити з репресивного механізму Януковича більш як півтисячі бійців внутрішніх військ
Васильків. Єврофронт під Києвом

Мешканці Василькова, добре пам’ятаючи події Помаранчевої революції, коли на території місцевої військової частини та авіаучилища розмістили для дислокації правоохоронні спецпідрозділи, які могли бути задіяні в розгоні Майдану, нині з особливою пристрастю спостерігають за рухом підозрілого транспорту у своєму місті. І коли під прикриттям ночі у вечір в середу до воріт цієї частини почало в’їжджати багато автобусів, Васильків повстав. Мешканці власним транспортом за лічені хвилини заблокували всі три в’їзди та виїзди.

Цілу ніч пікетувальники сподівалися на що завгодно, але, на щастя, все минуло спокійно. Приїжджі ВВ-шнники мирно відсипалися від довгої і, мабуть, важкої дороги з Криму. У деяких казармах цілу ніч горіло світло, на воротах стояв посилений наряд. На ранок частина пікетувальників роз’їхалися і їх змінили прислані активісти зі столичного Майдану. День також минув доволі спокійно, і лише під вечір стало зрозуміло, яка велика і цінна риба потрапила у васильківський ятір.

Сказати, скільки до Василькова приїхало непроханих гостей, не береться ніхто. Очевидці, які бачили в’їзд їх на територію частини, переконують, що автобусів заїхало не менше двадцяти, можливо, й усі тридцять. А це до 700 бійців.  

У принципі частину автобусів можна побачити, якщо позаглядати через паркан, пройшовшись довкола. Проте, окрім автобусів, є там ще й вантажівки, і навіть автозаки для вивезення затриманих.

Місцеві переконують, що в казармах дислокується «Беркут» і йому подібні підрозділи, але через те, що ніхто до ладу нікого з приїжджих не бачив, то все це лишень здогади.

На головній брамі все так, як на київському Майдані, тільки без сцени і наметів. Машини, що тримають перекритий в’їзд, час від часу змінюючись, пікетують також. Можна попити гарячої кави чи чаю, з’їсти канапки чи печива. Учасники скаржаться, що на їхньому майдані сумніше, аніж у Києві, бо немає музики, але з часом хтось підвозить мобільний звуковий комплект і стає веселіше. Серед пікетувальників в основному молодь і люди середнього віку. Є кілька священиків і кілька пенсіонерів. Люди налаштовані стояти до кінця, хоча й розуміють, що дати собі раду навіть з кількома десятками тренованих «ментів», мабуть, не зможуть.

Читайте також: «Перемога або смерть»? Про нові виклики Майдану

«Головне – постаратися втримати їх якнайдовше, – каже наш співрозмовник Вадим, який простояв тут ніч і готовий стояти далі. – Якщо не вдасться, то повідомити на Майдан, хай будуть готові. Можливо, можна буде перехопити автобуси десь по дорозі».

Коли починає темніти і кількість машин охочих заблокувати виїзд збільшується, раптом відчиняються двері КПП і на сходи виходить з десяток офіцерів внутрішніх військ. Дехто без ознак належності до конкретних відділів, на комусь можна розпізнати шеврони з написом «Тигр». Через темряву більше нічого неможливо побачити. Найближчі ліхтарі світять через дорогу за 100 метрів.

Офіцерів оточують люди, хтось вмикає відеокамеру з лампою, і вже можна розрізнити обличчя прибулих. Один з офіцерів просить, щоб його вислухали. Йому дають мікрофон, і він заводить розмову про те, що він полковник, у його розпорядженні солдати внутрішніх військ, вони жодного стосунку не мають до «Беркута» – того, який бив людей, і їхНЄ завдання лише стежити за порядком. Вони також українці, щоправда з Криму, і також є громадянами цієї країни. А втім, є одна проблемка – їм треба виїхати в Київ, а через пікет вони не можуть цього зробити. Може, пікетувальники будуть такі ласкаві і випустять правоохоронців на патрулювання. Бійці, які охороняють Адміністрацію президента і Верховну Раду, вже втомилися і потребують відпочинку.

«Їм треба виспатися, змінити білизну, поїсти нормально гарячої їжі. А ми в цей час будемо стояти, як і вони», – каже досконалою українською мовою  заступник начальника управління Кримського територіального командування внутрішніх військ МВС полковник Олександр Полонський. – «Треба буде знову змінитися, шановна громадо, ми знову приїдемо, з вашого дозволу поспимо, а вони постоять».

Слова полковника настільки добродушні, миролюбні і наївні, що частина присутніх починають розтавати і явно йому симпатизувати. І коли він закінчує свою полум’яну промову, дехто, мабуть, вже готовий сказати: «Та хай їдуть, вони ж живі люди», але, на щастя, тверезий розум і холодний розсудок перемагають.

Люди починають задавати запитання, на які полковник чемно відповідає, але юрба з кожною хвилиною стає менш довірливою і чемною. Запитання на кшталт «Чи будете ви бити людей і яке у вас озброєння?» змінюються на «Чому ви не відмовитеся виконувати злочинні накази свого міністра?».

Полковник починає розповідати, що він уже був у Василькові на Помаранчевій революції. Тоді, мовляв, була аналогічна ситуація і тоді вдалося домовитися. Охочі поїхали до Києва і самі переконалися, що міліціонери всього лише змінювали своїх колег. Хочете – давайте поїдемо зараз, і ви також переконаєтеся.

«Я хочу довести до вашого відома», – каже далі полковник, – «що після недавніх подій 46 солдат строкової служби зараз лежать у шпиталі. У них є травми. Ми вийшли до вас з відкритими обличчями, нам нічого і нікого боятися. І ці солдати строкової служби вийшли тоді без захисту, бо ніхто не думав, що будуть провокації. Але провокації є, і ми їх бачили на власні очі. Тому так і вийшло».

Читайте також: Опозиція оголосила план дій учасників Майдану

«А ви поміняйте свого міністра, а тоді міняйтеся скільки завгодно», – каже хтось з юрби. Розмова набуває несподіваних викрутасів, але полковник чемно відповідає на запитання, часто не зовсім ввічливі, часто не чітко сформульовані, а часто й доволі дурні. Аж доки до мікрофона доривається депутат від «Батьківщини» Іван Стойко і починає філософствувати на задану тему.

Офіцери починають обурюватися, що, мовляв, вийшли з проханням, а не слухати агітацію, і почувши, що Стойко переконує не випускати підрозділ з території, починають помітно нервувати. Юрба гудить дедалі голосніше, люди навперебій щось запитують, вигукують, хтось забирає в депутата мікрофон і він, мікрофон, нарешті опиняється в руках людини, яка називає себе помічником Віталія Кличка Олегом Вєлікіним. І дарма. Вєлікін з ходу стає на бік офіцерів і як класичний провокатор запевняє, що вірить офіцерам і каже, що підрозділи треба випустити. Намагається пояснити свою позицію, рясно зрошуючи атмосферу матюками.

Паралельно з’являється якась жінка і починає кричати, щоб міліціонери забрали звідси пікетувальників, бо вони заважають їй спати. Все поступово перетворюється в якийсь сюр. Офіцери, бачачи, що діла не буде, розвертаються та йдуть геть. Хтось відбирає мікрофон у «помічника Кличка».  З ним мало хто погоджується, і чолов’яга, сівши в машину, зникає в напрямку Києва. Чи справді він помічник Кличка і навіщо так нервово розпинався, щоб випустити більш як 700 правоохоронців, для всіх залишається таємницею.

Люди починають обурюватися, що їх мають за ідіотів. «Відпустити їх зараз – це все одно, що на війні віддати ворогові свою зброю», – каже хтось з пікетувальників, а голос з темряви додає, – думають: поусміхалися, і ми повірили. Вони знали, на що йшли. Це їхня робота не їсти, не спати і не міняти труси. Хай дякують за це Януковичу. А ми стоятимемо до кінця. У нас немає шляху назад: ми їх зламаємо або країні кінець».


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено