Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 грудня, 2013   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

«Перемога або смерть»? Про нові виклики Майдану

Вибух народного протесту 24 та 30 листопада засвідчив високий протестний потенціал суспільства. Водночас поразка Майдану здатна викликати чергове довгострокове розчарування у здатності людей впливати на перебіг подій у країні
«Перемога або смерть»? Про нові виклики Майдану

Чому став можливим новий Майдан у таких масштабах попри те, що усі були переконані у його неможливості через синдром розчарування після попереднього? Тиждень.ua уже неодноразово відзначав, що влада демонструвала надмірну безпечність з приводу можливих масових акцій. По-перше вона була переконана, що нинішня парламентська опозиція не має достатнього кредиту довіри в суспільстві. І це, дійсно, виявили чисельні її мітинги починаючи із 2010 року. По-друге, влада недооцінювала цивілізаційного аспекту мотивації людей. 2010 року мало хто вийшов на протести проти Харківських угод Януковича з Путіним. Тож, здавалося, що підписання чи непідписання Угоди про асоціацію мало б цікавити громадян не більше. Влада, схоже, була впевнена, що найбільший ризик для неї становить соціально-економічний протест. Тож зосереджувала усі зусилля на недопущенні різких потрясінь насамперед  у бюджетній сфері.

Однак виявилося, що ситуація зовсім інша. ЄС для основної частини прихильників європейської інтеграції – це не просто цивілізаційний чи геополітичний вибір, а сподівання на швидке і кардинальне підвищення стандартів життя. Тоді як режим Януковича – добре відоме трирічне «покращення», логікою якого уряд і мотивував відмову від підписання Угоди про асоціацію. Мовляв, після неї жити стане гірше, бо Європа не дає нам «бабло» в якості компенсації за євроінтеграцію.

Читайте також: Що буде після Євромайданів

В цих умовах протестний потенціал, що накопичувався з початку 2010 року, не отримував виходу, і тим самим радикалізовував суспільство, отримав концентрований і водночас досить абсктрактний привід для того аби вилитися назовні. І от влада, відповідальна за усі проблеми, закрила шлях до європейського майбутнього, із якими пов’язувалися останні сподівання більшості на зміну ситуації на краще. А потім ще й застосувала силу проти тих, хто відмовився з цим миритися, ніби сигналізуючи, що чекає на країну у разі продовження політики Віктора Януковича. Спрацював ефект останньої краплі води в стакані, якої досить аби вода почала виливатися. Очевидним фактом є те, що спрогнозувати цю краплину не міг ніхто, ані у владі, ані  в опозиції. Тож остання змушена була йти у хвості народного протесту, а не генерувала його. Хоч, з іншого боку, у цього є цілком просте пояснення – у середовищі широких верств українського суспільства уже тривалий час спостерігається і зростає скептично-насторожене ставлення до опозиції. Це очевидний наслідок синдрому Майдану-2004, коли політики за якими пішли – зрадили.

Показовою в нинішній ситуації стала позиція Віктора Януковича, яка підтвердила його стиль поведінки: у критичні моменти він зникає, витримує паузу, і в такий спосіб зберігає за собою можливість уникнути звинувачень у причетності до тих чи інших суспільно резонансних дій влади. Якщо обурення суспільства виявиться надто небезпечним для президента, з’являться ознаки подальшої ескалації ситуації, він, вочевидь,  сподівається зберегти за собою можливість вийти у якості «справедливого царя», який принесе в жертву тих чи інших відповідальних, відіграє ситуацію назад. Але уникнувши при цьому необхідності відступати із зайнятих позицій. Власне, джерела в Адмінітсрації президента підтверджують це припущення: мовляв, найближчим часом полетять кілька голів в уряді.  Якщо усе залагодиться, то він, вочевидь, займе жорсткішу позицію – утримання захоплених рубежів. Так було минулого року із протистоянням довкола мовного закону Колесніченка-Ківалова. Так було під час парламентських виборів 2012 року. Так, врешті було й із рішенням уряду про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію, а потім із побиттям протестувальників на Майдані в ніч на 30 листопада.

Є багато свідчень того, що 1 грудня, коли на вулиці Києва вийшло більше 700 тис. українців, влада активно вдавалася до провокацій – підбурювання радикально налаштованих протестувальників до штурму адмібудівель, причому руками самих силовиків. Наприклад, про це свідчить відео штурму Банкової, де провокатори вільно проходять крізь ряди Беркуту, а потім  повертаються назад. Інший приклад – «тітушки», які демонстрували посвідчення співробітників МВС. Будуються різні версії з приводу того, кому були вигідні провокаційні дії. Арсеній Яценюк звинуватив в організації провокацій Андрій Клюєва (секретар РНБО) та Віктора Медведчука. Обговорюється також версія про провокацію організовану головою президентської Адміністрації Сергієм Льовочкіним. Всі вони, начебто, відпрацьовують замовлення Кремля: дестабілізувати ситуацію в Україні. Інтерес Путіна до ескалації протистояння в Україні справді очевидний. Це не лише повна ізоляція від Заходу у разі реалізації білоруського сценарію - силового придушення акцій протесту. Йдеться також про ослаблення позицій Януковича у переговорах, а також створення передумов для розколу України у разі, коли шанси здобути контроль над нею стануть мінімальними. Однак з іншого боку фактом залишається те, що МВС перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Віталієві Захарченку, який належить до «Сім’ї».

Читайте також: Жива кров Євромайданів

Нині очевидна активність двох груп у владному конгломераті – «голубів» та «яструбів». Останні  - це люди безпосередньо зорієнтовані на Москву або ж репрезентують інтереси «Сім’ї» і повністю завдячують своїм становищем посаді Віктора Януковича. Вони природно усвідомлюють, що шанси на подальше збагачення пов’язані виключно із утриманням та посиленням авторитету його влади. З іншого боку, її втрата означатиме для них початок кінця, або принаймні сильну втрату позицій. А у низці випадків і розбору польотів за те, що вони накоїли за останні три роки. «Голуби» – це ті олігархи, які мали активи в Україні до президентства Віктора Федоровича, і сподіваються зберігати ключові позиції і після нього. Для них його правління – лише ланка життєвого шляху, а тому вони не хочуть ризикувати через гріхи президента. Тому утримання влади за будь-яку ціну для них шкідливе і не потрібне. Власне, так позиція олігархів першого ешелону підтверджується інформацією про розкладання ними яєць у різні політичні кошики, зокрема йдеться про фінансову допомогу  деяким опозиційним партіям.

Силовий розгін Майдану і подальша реакція суспільства не на жарт  налякала не пов’язаних із «Сім’єю» персоналій. Це підтверджують помічники кількох народних депутатів від Партії регіонів, які стверджують, що їхні патрони 1 грудня раптом запланували закордонні поїздки. Вочевидь у багатьох представників влади   виникли аналогії зі  швидкою зміною влади після  Помаранчевої революції. Тож, недарма, з’явилася інформація про відставку Льовочкіна, заяви про намір виходу із фракції ПР низки депутатів.

Однак потім вони «взяли час на роздуми», як заявив регіонал Віктор Бондар – страх перед Майданом пройшов. І представники влади можуть зробити висновок, що «яструби» виявилися правими, коли скептично поставилися до загроз Майдану з нинішніми лідерами. Більше того, уже на третій  день після першогрудневого Майдану, після провалу голосування за відставку уряду Азарова та безрезультатного походу до порожньої Адміністрації президента, влада перейшла у наступ. Посипалися погрози кримінальною відповідальністю учасникам блокування та захоплення адміністративних споруд, почався збір інформації про викладачів та студентів вузів, які брали участь в масових акціях, ГПУ почала перевірки вузів, керівництво яких виступило на підтримку Майдану. Влада намагається перехопити ініціативу і якщо їй це вдасться, то повернути її ще раз опозиції і протестувальникам буде дуже важко.

При цьому влада будь-що намагається демонструвати свою поміркованість та договороздатність, як в середині країни, так і за її межами. Представники влади пропонують чергові круглі столи і переговори з опозицією аби заговорити ситуацію. Водночас імітує зовнішньополітичну активність у переговорах із Росією, ЄС та Китаєм. У такий спосіб створюється картинка його здатності ефективно відстоювати інтереси України на міжнародній арені, хоч у дійсності справи значно гірші. ЄС уже відкинуло можливість переписування Угоди про асоціацію, яка була погоджена минулого року цим же урядом. Там готові максимум на обговорення процедури імплементації та підтримки цього процесу. Водночас інформація про перенесення платежів за імпортований у четвертому кварталі 2013 року російський газ на весну 2014 року засвідчила що домовленостей із Росією також фактично немає. Для Москви це дасть можливість зняти загрозу ускладнень із транзитом газу до ЄС і водночас посилити борговий зашморг над Україною, який уже за оцінками Путіна становить близько $28 млрд (в тому числі російські кредити приватним компаніям). У разі відмови російських кредиторів їх пролонгувати це створить потужний ризик дефолту країни. Платежі за газ у 4 кварталі – це ще щонайменше $2 млрд.

Читайте також: Євромайдан переріс у день гніву

Ще однією важливою лінією, яку намагаються задіяти у владі аби нейтралізувати загрози з боку Майдану є фактор міжрегіонального протистояння і розігрування карти можливого сепаратизму. Низка місцевих рад південного-сходу вже ухвалила звернення на підтримку президента, фактично виступивши проти Євромайдану. При цьому Луганська облради висунула ініціативу скликання депутатів місцевих рад усіх рівнів, що легко може призвести до повторення Сєвєродонєцка. Але особливо в цьому процесі активність виявляє Крим. Не виключено, у разі втрати влади Януковичем там спробують розіграти в країні придністровський сценарій. Щоправда, навіть на  південному-сході не виявляється достатньої одностайності. Місцеві ради у окремих випадках саботують спущені із Києва рішення, як це мало місце в Одесі, де його під тиском ухвалили лише із третьої спроби. Дедалі важче знайти достатню кількість бюджетників для проведення альтернативних майданів.  

Зрозуміло, що для влади наразі важливо «заговорити» ситуацію, аби ослабити емоційний накал і приспати, як опозицію, так і суспільство. Джерела в АП стверджують, що розрахунок у їхніх патронів такий: з першими морозами і початком новорічних свят Євромайдан розсмокчеться сам собою.  Для цього і ініціюються різноманітні заходи, що мають єдину мету – максимально затягнути процес вирішення питань, які ставить Майдан. Це і розслідування злочинів «Беркуту», і питання про відставку Віталія Захарченка, заговорювання теми відновлення роботи із підготовки до асоціації з ЄС. Показовою у цьому сенсі стала й заява Януковича, що потрібно заспокоїтися і почекати до виборів 2015 року, коли народ зможе зробити вибір. Тоді, як цілком очевидно, якщо Майдан зараз зазнає фіаско, то у 2015 році виборів де-факто може не бути. А якщо вони й будуть, то із заздалегідь модельованим результатом. Тому так важливо не втратити нинішній протестний потенціал, підтримати його на належному рівні доти, доки влада не піде на дійсно суттєві поступки.

Однак ці поступки не можуть обмежуватися зміною уряду чи «сакральними жертвами», як висловився один із провладних політтехнологів, у вигляді Азарова чи Захарченка. Навіть створення парламентської більшості у новій конфігурації не здатне було б змінити ситуацію кардинально за нинішній формальних повноважень Януковича. Ніщо не завадило б йому відіграти ситуацію назад після того як люди охолонуть і розійдуться по домівках. Завданням опозиції, зокрема,  має бути або позбавлення Януковича повноважень і повернення системи стримувань і противаг, принаймні тих, які мали місце до скасування політреформи 2004 року (в ідеалі це мали би бути нові зміни до Конституції), або його відставка та призначення дострокових виборів президента і, можливо, парламенту. Зрозуміло, що Янукович добровільно навряд чи піде на це. Однак є ж досвід 2004 та 2007 років, коли під тиском достатніх аргументів він був змушений іти на компроміс.

Водночас слід розуміти, що тиск зараз може й має відбуватися у напрямку примусу до підписання Угоди про асоціацію. Це може бути паралельний процес із боротьбою за повне перезавантаження влади в країні, а може бути і окремою метою. Чекати нового президента для того щоб Угоду підписав уже він – і довго, і небезпечно. Саміт Україна-ЄС в  ідеалі мав би відбутися не пізніше січня 2014 року. Не менш важливо не дати можливості Януковичу зробити незворотні кроки на користь Росії в обмін на ті чи інші поступки у питанні ціни на газ чи рефінансування кредитів. Причому у даному випадку вплив не обов’язково має відбуватися на президента безпосередньо. Жодні рішення не можуть бути імплементовані без участі парламенту і для низки груп у ПР, для яких тиск Майдану може бути достатнім приводом, щоб відмовитися підтримувати капітулянтські ініціативи.

Попри те, що діяльність опозиції не задовольняє значну частину активних протестувальників, не можна ігнорувати того очевидного факту, що без наявності альтернативних лідерів – це рівнозначно анархістським настроям, що гратиме на руку владі та цементуватиме режим. Водночас громадськості варто продовжувати тиснути на лідерів опозиції, змушуючи їх до більш активного відстоювання заявлених позицій.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Майже одночасно про старт двох нових ліберальних політичних проектів заявили люди, яких усі очікували побачити в одному човні імені Міхеїла Саакашвілі.
    30 червня, Богдан Буткевич
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено