Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 грудня, 2013   ▪   Спілкувалася: Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Виконавчий директор Нідерландського Гельсінського комітету Гаррі Гуммель: «Для досягнення якихось результатів тиск на владу у питанні громадянських прав має бути постійним»

Про нинішню ситуацію в Україні, реакцію на неї європейських дипломатів і правозахисників, а також проблеми із захистом прав людини в країнах ОБСЄ Тиждень.ua спілкувався з Гаррі Гуммелем, виконавчим директором Нідерландського Гельсінського комітету
Виконавчий директор Нідерландського Гельсінського комітету Гаррі Гуммель: «Для досягнення якихось результатів тиск на владу у питанні громадянських прав має бути постійним»

  Правозахисники, які зібралися на конференції громадянського суспільства ОБСЄ, що проходить у рамках запланованої на 5–6 грудня зустрічі міністрів закордонних справ у Києві, вже неоднозначно висловилися, що недавні події в українській столиці мають не тільки ознаки порушення свободи мирних зібрань, а й масового непропорційного, а й часто навіть неспровокованого насильства правоохоронними органами. Згідно з міжнародними стандартами, навіть несанкціонована акція не може бути приводом для її розгону, не кажучи вже про застосування насильства.

 

Тиждень.ua: Україна цього року головує в ОБСЄ, однак очевидно, що її головування не стало роком активного просування демократії у світі, і зокрема на пострадянських теренах. Українська влада сама причетна до багатьох кричущих порушень у сфері захисту прав людини. Як співвідноситься недемократичність влади країни, яка головує в ОБСЄ, з демократичними цілями організації?

Якщо подивитися на ОБСЄ крізь призму її роботи щодо зміцнення демократії та дотримання прав людини, то, справді, в її структурі є низка інституцій, які виконують такі завдання. У Варшаві є Бюро демократичних інституцій і прав людини (БДІПЛ), який займається моніторингом і спостереженням за виборами, а також Бюро представництва з питань свободи ЗМІ, що займається питаннями свободи слова та преси та моніторингом грубого й жорстокого поводження із журналістами. Зокрема нині Бюро моніторить ситуацію навколо побиття журналістів 1 грудня під адміністрацією президента України. Інституції, процедури та механізми роботи ОБСЄ незалежні, що важливо наголосити.

Головування в Раді ОБСЄ може бути і позитивним моментом для держави, і негативним. Немає чітких індикаторів того, що Україна зіграла негативну роль під час свого головування. Єдиний прикрий інцидент, який я можу пригадати, стосується заяви міністра закордонних справ Леоніда Кожари щодо висновку про проведення жовтневих президентських виборів в Азербайджані. Загальний висновок спостережної місії БДІПЛ щодо якості проведення цих перегонів був негативним, однак від голови ради ОБСЄ міністра Кожари пролунала заява радше позитивного, аніж негативного забарвлення про характер і якість цих виборів. Однак можна сказати, що Україна не відіграла видатної або специфічної ролі під час свого головування. Можемо говорити хіба що про її нейтральність.

Ми сподіваємося, що країни, які в майбутньому головуватимуть в ОБСЄ, активніше працюватимуть зі своїми громадянськими суспільствами, над механізмами, важливими для забезпечення захисту прав людини та громадянина. Подібне головування – це шанс щось поліпшити у своїй державі. Досі ж немає такої умови, що та країна, яка головує в ОБСЄ, автоматично зобов’язана це робити. Вступ і співпраця зі структурами ЄС набагато потужніший драйвер для змін у низці країн, аніж членство в ОБСЄ. Політична стабільність та економічна привабливість – це ті важелі, які роблять членство в ЄС непорівнянним аж ніяк із членством в ОБСЄ чи Раді Європі.

Тиждень.ua: Чи можна сказати, що внаслідок останніх подій (силового розгону Євромайдану 30 листопада) Україна може провалити зустріч міністрів закордонних справ ОБСЄ 5–6 грудня, багато з яких вже відмовилися приїхати в Київ?

Від міністрів закордонних справ пролунало припущення, що, можливо, зараз не найкращий час для такої зустрічі. Я не обізнаний з деталями того, що в подробицях відбувається у міністерствах закордонних справ країн ЄС, однак знаю, що багато хто ще не прийняв фінального рішення. Позиція така, що, справді, було б добре, якби ця зустріч таки відбулася, але відбулася так, щоб на ній прозвучали чіткі заяви щодо нинішньої ситуації в Україні. Як на мене, це мають бути рекомендації, що робити в ситуації масових протестів і на яких умовах українська влада має піти на переговори з українським народом.

Якщо міністри закордонних справ європейських країн таки приїдуть до Києва, має також ітися про низку структурних речей, які не входять до традиції ОБСЄ. За часів головування Казахстану 2010 року подібна зустріч відбувалася в Астані, що саме припала на час тамтешніх активних громадських виступів, однак це була зустріч на рівні голів урядів, а не міністрів закордонних справ. Тоді довелося говорити про дотримання прав людини і демократизацію в Казахстані, що просто смішно. Думаю, зустріч у Києві має бути іншою, із чітким визначенням позиції ОБСЄ щодо нинішньої ситуації в Україні.

 

Тиждень.ua: Як ви оцінюєте пробудження громадянського суспільства в перебігу останніх подій в Україні? Які сигнали воно посилає Європі?

– Нині увагу нідерландських медіа прикуто до того, що відбувається в Україні. Для пересічних голландців Україна є далекою країною, за стереотипом – мало не частиною Росії. Мирні демонстрації українців, які відстоюють свої права, дали моїм співвітчизникам нове уявлення про те, що таке Україна та українці, щодо причин тутешніх подій. Багато хто у нас запитує, що він може зробити для підтримки українців. Є повальне відчуття, що ЄС нині не може брати на себе фінансову підтримку цих процесів. Так відбувається через те, що існує впевненість: європейські гроші, які було вкладено в розвиток нових членів ЄС – Болгарії та Румунії, не допомогли викорінити корупцію та недбале державне управління. Чи буде розширюватися ЄС надалі – це нині велике питання. Не йдеться про те, що європейці не симпатизують тому, що відбувається в Україні і за що українці борються, однак у фінансових питаннях у них є більше реалізму, аніж ідеалізму. Справді, 20 років тому були сильні поривання щодо того, що ЄС має конче всіляко допомогти країнам Центрально-Східної Європи, які вирвалися із соціалістичного блоку. Однак сьогодні часи змінилися.

Тиждень.ua: Які інструменти впливу на теперішню ситуацію в Украні (зокрема тиску на владу) має ОБСЄ?

– Більшість тих, хто приймає рішення в ОБСЄ, розуміють, що на будь-які речі стосовно України потрібна згода місцевої влади визнавати рішення та рекомендації щодо тих чи інших питань. Навіть для того, щоб приїхати спостерігачем на вибори для моніторингу стану із свободою волевиявлення чи медіа, доводиться отримувати дозвіл від місцевої влади. ОБСЄ має небагато власних засобів прямого впливу на будь-яку країну-члена, і на Україну також. Спостерігачі на виборах вже стали стандартом. ОБСЄ має домогтися того, щоб таким самим стандартом стало прислуховування до її порад у реформуванні та увідповіднення правових систем різних держав до стану, коли права людини буде захищено від дій місцевої поліції, а також захищено право на мирні зібрання.

У досягненні цього може допомогти дипломатичний тиск на українську владу. За умови останнього вона стане активнішою і поступливішою у проведенні переговорів.

Читайте також: Що буде після Євромайданів

Тиждень.ua: З яких причин, на вашу думку, процес демократизації та розбудови державних інституцій на пострадянських теренах відбувається так повільно і з такими складнощами? Чого тут більше, комуністичного спадку, відсутності еліти, яка керується демократичними цілями суспільства, що прагне демократії, чи зовнішнього стимулювання цих процесів?

Як на мене, ідеться про поєднання всіх зазначених чинників. Хочу лише запитати, чи справді цей процес повільний? Громадськість очікує, що низка речей зміниться дуже швидко. Я працював у правозахисних НГО із 17 років. Дуже багато начебто маленьких речей досягають роками активної праці та кампаній. Великі ж зрушення досягають десятиліттями праці. Нині боротьба за права людини та громадянина – важливе питання не лише для України та пострадянських країн, а й для європейських країн так само. Питання у тому, яким чином громадянське суспільство може самоорганізуватися, щоб забезпечити постійний тиск на владу та рух у справі дотримання своїх прав. І для України, і для Європи спільним є те, що народ не любить свою владу, однак політичну опозицію він не любить теж, оскільки очевидно, що вона не здатна забезпечити належного керування країною. Остання також має певні економічні та олігархічні інтереси.

Не дивно, що зміни не приходять швидко і відбуваються за схемою «два кроки вперед – один назад». Загалом це нормально для такого типу процесів. Однак реальними викликами є те, яким чином забезпечити поступальність і постійність процесу змін.

Я побував у будівлі Київської мерії і побачив певну форму самоорганізації киян. Виглядає все це спонтанно. Не уявляю навіть, хто стоїть за ідеєю зайняти міську раду. Для прогресу потрібна стійкіша організація українців, яка просуватиме питання дотримання їхніх прав масштабно і, що головне, поступально. Тиск на владу у питанні дотримання прав особи та громадянина має бути постійним для того, щоб досягти якихось результатів, а не лише спонтанним, хоча й масовим. Зокрема йдеться про роль НГО не лише в країнах пострадянського простору, а й в ширшому ареалі. Здебільшого вони функціонують завдяки фінансуванню іноземних донорів. Як на мене, гроші ЄС, США, урядів і фондів – це не надто здорова ситуація. Природніше, коли громадянське суспільство і його організації виростають на основі бажання і підтримки громадян певної країни. Ця діяльність не потребує величезних коштів, і справді, багато роботи можна зробити на волонтерських засадах. Це питання для багатьох країн і завдання, яке потрібно вирішити наступним поколінням.

Ті, хто вийшов нині на вулиці Києва, – це молодь, народжена після розпаду СРСР. І це обнадіює, бо саме українське суспільство досі позначено тавром радянськості. Має відбутися зміна поколінь, способу мислення, типу розбудови суспільства.

Читайте також: Громадянське суспільство і його вороги

Тиждень.ua: Нідерландський Гельсінський комітет у своїй діяльності особливу увагу приділяє пострадянському простору. Як він оцінює демократичний регрес, який набув у цьому регіоні яскраво вираженого характеру в останні кілька років? Чим загрозлива путінізація країн Східної Європи?

Традиційно Нідерландський Гельсінський комітет, так само як багато аналогічних комітетів у країнах Західної Європи та Північної Америки, було створено для відповіді на запити з Центральної Європи та заяви солідарності з нею, а також для допомоги у розбудові тут демократії, захисту прав людини та дотримання верховенства права. Наша діяльність поширюється на ті країни, які перебувають у процесі руху до ЄС, – країни колишньої Югославії, Албанію, Туреччину, а також на держави колишнього СРСР. Водночас ми констатуємо, що і всередині ЄС є країни, які досі мають проблеми зі станом демократії, забезпеченням верховенства права й захистом прав людини та громадянина. Разом із партнерськими організаціями ми реалізуємо низку програм, які спрямовано саме на країни ЄС. Ідеться про такі держави, які недавно вступили до Євросоюзу , як-от Болгарія та Румунія, проте це не означає їхню специфічну винятковість. У давніших країнах-членах євроспільноти, зокрема у Греції, Італії, Іспанії, ще досі є багато питань, які потребують врегулювання.

Як на мене, цілком справедливо говорити про тренд подальшого сповзання до авторитаризму у багатьох колишніх республіках СРСР. Для нас це величезне занепокоєння. Однак, на мою думку, тут не йдеться про оцінку в чорно-білих тонах. У російському суспільстві та серед деяких тамтешніх чиновників є представники, яким насправді болить питання захисту прав людини та верховенства права.

Читайте також: Сутінки Януковича: чим провал Асоціації з ЄС загрожує країні й президенту

Тиждень.ua: Один із пріоритетів у діяльності Нідерландського Гельсінського комітету імплеметантація рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Україна нині один із лідерів за невиконанням його рішень. Як ви прокоментуєте українську специфіку в цьому питанні на тлі інших країн-порушників: Росії, Туреччини, Італії?

Давайте звернемося до прикладу Туреччини. Вона є членом Ради Європи від початку заснування цієї організації у травні 1949 року. У той час Європейський суд з прав людини, що був створений трохи пізніше 1959 році, діяв по-іншому, аніж зараз, зокрема не було автоматичного зв’язку між тим, що країна є підписантом Конвенції про захист права людини та основоположних свобод і можливістю для її громадян подавати свої справи на розгляд до цієї інституції. Для турецьких громадян довго не було можливості подавати свої скарги до ЄСПЛ. Далі розпочався рух за відкриття для них такої можливості, який зрештою призвів до того, що можливість апелювання до Старсбурга стала усталеною нормою в цій країні.

Коли Україна та Росія стали членами Ради Європи у 1995 та 1996 роках відповідно, то в цьому разі автоматично спрацювала норма про право для українців і росіян позиватися до Європейського суду з прав людини задля захисту своїх прав. Як на мене, саму архітектуру Ради Європи недостатньо розроблено для такого роду ситуацій, які склалися в цих країнах. Ані українська, ані російська правові системи не є достатньо розвиненими для того, щоб належним чином ладнати справи, які стосуються дотримання прав людини. Саме через це багато справ донині потрапляють до Страсбурга, бо інакше їх не вдається вирішувати. У Туреччині, Росії, Україні та низці інших країн, на мою думку, більше зусиль та уваги має бути приділено розробці адекватного права, яке дозволить суддям на місцях прямо застосовувати норми Конвенції про захист прав людини під час судових процесів. Досі доводиться констатувати, що проведені реформи судової гілки влади в цих країнах недостатні. Тому Рада Європи має зробити набагато більше для реальних змін у цих царинах.

Тиждень.ua: Як координує свою діяльність Нідерландський гельсінський комітет з ОБСЄ у сфері захисту прав людини? Які в нього існують інструменти впливу на інші країни? 

Ми співпрацюємо з урядовими і неурядовими організаціями у цьому питанні. Останній великий наш проект – це участь у реформуванні законодавства щодо тюремних в’язнів та норм тюремного ув’язнення у країнах Східної Європи, а також шляхи повергнення осіб, які відбули тюремне покарання, назад у суспільство.  Протидія торгівлі людьми – це ще одна сфера, де  ми активно працюємо.  Ми співпрацюємо з НГО, які надають підтримку жертвам работоргівлі, а також із урядовими інституціями, зокрема прокуратурами та судами. Також в нас є програма щодо стратегій та технологій, які громадянське суспільство може використовувати у своїх кампаніях та сфокусованій роботі. Зокрема частиною є конференція, яка  відбується сьогодні. Ми намагалися зібрати експертів з різних країн в одне місце, аби дати можливість висловитися перед зустріччю міністрів ОБСЄ.

Біографічна нота:

Гаррі Гуммель — виконавчий директор Нідерландського Гельсінського комітету. Розпочав правозахисну діяльність у 1972 році в організації Amnesty International, де працював більш ніж 30 років на різних посадах. У 2008 році —   відповідальний секретар Human Rights Defenders Tulip — Нідерландської урядової премії за видатні досягнення в галузі захисту прав людини. У 2010-му приєднався до команди Нідерландського Гельсінського комітету. Серед пріоритетів його діяльності — побудова міжнародної коаліції захисників прав людини, робота зі структурати ОБСЄ та сприяння імплементації рішень Єврпопейського суду з прав людини. Багато працює з регіоном СНД та добре знається на процесах, що відбуваються в Україні та Росії.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено