Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
28 листопада, 2013   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Жива кров Євромайданів

Вперше за дев’ять років українці довели, що здатні на масові протести
Матеріал друкованого видання
№ 48 (316)
від 28 листопада, 2013
Жива кров Євромайданів

«…Все на світі можна підняти з руїни, крім живої крові, як ми вже знаєм. Напиши, чи всі живі та здорові, чи літають ангели над Дунаєм, – зачитує рядки Юрія Андруховича з імпровізованого «броневичка» на майдані Незалежності студент Могилянки. – Чи дощі у Львові, чи досить крові…»

Йде дощ. У мокрому асфальті Хрещатика яскраво відзеркалюється синій колір прапора ЄС, на зображенні якого «замкнуло» екран на Будинку профспілок. На годиннику третя ночі. Ночі з 21 на 22 листопада. Ввечері 21-го Кабмін несподівано згорнув підготовку до асоціації з ЄС, про яку «так багато говорили більшовики». У відповідь опозиційні політики закликали людей прийти на давно заплановане віче в неділю. «Україну продають Крем­­­лю! – констатував у соцмережі Олег Тягнибок. – Виходьмо 24 листопада на вулиці столиці, щоб не допустити реваншу совка».

І з ним, і з менш красномовним цього вечора Арсенієм Яценюком почали сперечатися їхні виборці. «Виходити треба сьогод­­ні», – констатували люди. І, не дочекавшись відповіді, вийшли. Ближче до дев’ятої вечора 21-го соцмережі зарясніли повідомлен­нями на кшталт «…ну, я на Майдан», «…закінчу роботу – і на Май­­­дан», «если гора не идет к Магомету, придется идти на Майдан».
Вийти на вулиці столиці на заклик громадян цього разу довелося лідерам опозиції. І хоча вони й не просять нікого далі стовбичити під дощем, а лише звично закликають українців долучитися до недільного мітингу, люди залишаються на Майдані. Починають виходити й люди в регіонах…

«балачки про розчарованих подіями дев’ятирічної давності та неготових до протестів громадян уже неактуальні»

Основний мітинг цими дня­­ми починається о 18:00. Сюди поспішають після роботи, тут ділять парасольки з незнайомими людьми, усміхаються одне одно­­му, малюють плакати на кшталт «Батя, підпиши уго­ду», звідси розсилають друзям смски «Я на Майдані. Де ти?». Тут слухають по­­літиків, громадських діячів, усіх охочих дістатися до мікрофо­­на. Та чекають неділі. Із завмиранням серця. Опозиційні діячі, які навіть самі прямують у метро роздавати листівки та просити киян вийти на вулицю в неділю, підкреслюють: щоб вла­­да не змогла проігнорувати вимоги народу, до віче має долучитися не менш як 50 тисяч небайдужих. Стільки на київських вулицях не було давно. «Чи досить крові?..»

Рішення штабу

Ранок неділі свідчить: досить. Лакмусовий папірець – станція метро «Університет». Натовп, що трішки спізнюється на запланований початок акції – 12:00, вже на ескалаторі скандує «Слава Україні!», майорить різнокольоровими прапорами, не вміщається на тротуарі, стихійно «займаючи» половину проїжджої частини дорогою до пам’ятника Шевченкові. Люди радіють одне одному. Чоловік років 30 зупиняється посеред дороги, дивиться навкруги та щиро усміхається. «Вийшли…» – видихає він. І, звертаючись до всіх і ні до кого, додає: «Я так вас усіх люблю!»

Львів’янин Сергій приїхав до столиці недільного ранку. «З глуз­­ду з’їхати… – сміється від щастя, обертаючись не неозорий натовп людей. – Скільки разів я вже казав це?»

Дорогою до Європейської від Шевченка моніторимо, що пишуть про кількість людей ЗМІ. Хтось нараховує десять тисяч. Неможливо… «Десятки тисяч», – пише Українська правда. «П’ят­де­­­сят тисяч», – припускають в іншому виданні вже хвилин за двадцять. Згодом майже у всіх незаангажованих медіа з’являє­ться одна доволі розмита, але радісна цифра: «понад 100 тисяч». Людське море заповнює Європейську, на якій напередодні з боєм встановлювали сцену. Від стадіону «Динамо» до філармонії. Від усіяних людьми пагорбів парку і весь Хрещатик…

Читайте також: Що буде після Євромайданів

Сюди приходять цілими родинами. На витягнутій руці тримає мобільний, намагаючись сфотографуватись разом із дружиною та двома доньками-близ­­нючками в однакових капюшонах, інтелігентний сивий чоловік. Повз проходить крихітна старенька бабуся із саморобним плакатом. На одному боці ватману олівцем намальований Кобзар. На другому – її вірш про те, як «…Януковича в цей час іде відвідати Тарас…» Жінка така зворушлива й має таку добру усміш­­ку, що дозволу сфотографуватися з нею просить чи не кожен, хто її помічає.

Зі сцени виступають політики. Євгенія Тимошенко зачитує лист від матері. Стільки людей на вулиці не виходило з часів Помаранчевої революції. Вже де­в’ять років…

На перший погляд, «у Багдаді все спокійно». Але не всюди. За кількасот метрів від мітингу, біля Кабінету Міністрів, уже збираються «тітушки». Хто й навіщо привів до будівлі уряду, яку мітингувальники начебто не планують пікетувати, сотні осіб відверто кримінальної зовнішності – питання незрозуміле. Втім, найманці, які виходять із Маріїнського парку пліч-о-пліч із правоохоронцями та шикуються біля Кабміну, привертають увагу людей. Тут починають зупинятися ті, хто вже йшов до метро «Арсенальна». Видзвонюють друзів. На Інститутській швидко збирається чималий натовп. Про події біля Кабміну оголошують зі сцени на Європейській…

Сутички з «Беркутом» біля будівлі уряду тривають близько двох годин. Бійці у протигазах застосовують сльозогінний газ. Люди у відповідь виколупують бруківку, таранять спецпідрозділ шлагбаумом, хтось і сам знаходить у кишені газовий балончик. Правоохоронці явно не виключають можливості свого програшу. З дверей Кабміну викручують ручки. Протестувальники тим часом піднімають на флагштоці над будівлею уряду червоно-чорний прапор. Він зайвий раз доводить: справа не тільки в угоді з ЄС… Депутати час від часу обіцяють: стоятимемо тут і вимагатимемо відставки уряду. «Стоїмо!» – скандує натовп.

У повному хаосі та вечірній осінній темряві швидко поширюються чутки, мовляв, і під Верховною Радою щойно була серйо­­зна бійка, і на Банковій зараз зчепилися з «Беркутом», і біля КМДА щось відбувається… Атмосфера неймовірна. «Разом і до кін­­ця!» – вигукують люди. «Тітуш­­ки», яким, на відміну від «Беркута», протигазів не видають, кашляють, плачуть і туляться до бійців спецпідрозділу. У темряві горять фаєри та лунають хриплі «Героям слава!».

Припиняється все різко. Пред­­ставник «Батьківщини» – чоловік, реакцією на промови якого є лише вимога «заберіть у нього мікрофон!», – вимагає, щоб Юрій Левченко, кандидат від опозиції в 223-му окрузі, згортав «революцію» та відправляв людей на Європейську. «Нам потрібно втримати площу, – роздратовано пояснює він. – Кажіть усім, щоб ішли туди. Це рішення штабу!»

Левченко, який ще кілька годин тому прив’язував до дротів червоно-чорний стяг і ковтав газ, явно засмучений. «Ви всі вільні люди, – підкреслює він, озвучуючи рішення «вождів». – Можете залишатися там, де вважаєте за потрібне». «Стоїмо!» – скандує у відповідь молодь. Однак поволі розходиться… Революція скасовується. Хлопець із козацьким чубом спускається до Європейської. Дорогою бачить захеканого друга, який біжить до Кабміну. На запитання «Ну що там?!» лише розчаровано махає рукою. Пікетування будівлі уряду призначають на восьму ранку, втім, усім зрозуміло, що нічого особливого тут уже не буде. Хоча б тому, що більшість людей виходять на протести в будні лише ввечері, після роботи – це засвідчили вже перші дні Євромайдану.

Вночі на Європейській відбуваються дрібні сутички з «Беркутом», але площі вдається вистояти. Стоїть і майдан Незалежно­сті, головна відмінність якого – відсутність партійних прапорів.
В понеділок у Києві тривають протести. Їх аж три: на Майдані, на Європейській та біля Кабміну. На кожному з них по кількасот людей. Веселіше стає ввечері. На головній площі столиці – до двох тисяч протестувальників. Тут щи­­­­ти «Беркута» традиційно прикра­­шають квітами та жовто-бла­­кит­­ними стрічками, зачитують звернення до європейських країн різними мовами. Під Українським домом близько 15 тис. співають «Не спи, моя рідна земля…», слухають новини про те, що Юлія Тимошенко в колонії примудрилася зробити з «підручних матеріалів» прапорець ЄС, і б’ються з «Беркутом», розблоковуючи машину з прослушкою штабу опозиції. Спецпідрозділ заходить і з іншого боку, до будівлі інформаційної агенції УНІАН. Над касками сотень правоохоронців здіймається плакат «Yanukovich is not Ukraine». Арсеній Яценюк намагається заспокоїти чи то «Беркут», чи то людей виконанням державного гімну. «…Позачергове засідання уряду…» – виблискує червоним у нього за спиною рядок новин на будівлі УНІАН. Поруч чоловік ламає лавку на дошки, щоб людям було чим відбиватись. «Оця хороша!» – впевнено каже він, залишаючи на парапеті чергову колоду. «Чому?» – запитую. «Із цвяхами…» Атмосфера напружена. Втім, розбризкавши газ на Європейській площі та покричавши російською біля УНІАН, «Беркут» відступає.

Свободівці тим часом вирушають у Печерський райвідділок, де перебувають перші в’язні Євромайдану, ще, так би мовити, вчорашні. Народних депутатів до нього не пускають. Згодом стає відомо, що затриманих таємно відвезли до СІЗО. А ще стає зрозуміло, що влада справді перелякана: на сотню-дві активістів, які прийшли визволяти побратимів, наганяють понад 20 автобусів «Беркута».
Минає ще одна ніч. І ще один день. Вівторок уже надвечір підносить сюрприз – об’єднання майданів, до якого закликала Юлія Тимошенко. Люди з Європейської площі прямують на майдан Незалежності, залишаючи позаду сцену та партійні прапори. Хтось реагує з ентузіазмом. Хтось зі скепсисом, нагадуючи про те, що жодна «аполітична» дискотека ще не закінчувалась успіхом. Як приклад наводять врадіївський Майдан. Що далі?..

«Далі аста ла віста, як кажуть у сонячних країнах», – виносить вирок Євромайдану один із незадоволених рішенням нардепів.

Зранку в середу опозиція – тепер «безпартійна» – звично пікетує Кабмін. Недільного запалу вже немає. Немає й людей – вони приходять лише тоді, коли насувається темрява. Темрява вечір­­ня – в цей час усі саме закінчують працювати. Чи темрява абстракт­­на – в цей час усі усвідомлюють, що на вулицях вони справді потрібні.

…Киянин М. не в захваті від перспективи «аполітичних» протестів, хоч і не є членом жодної партії. Погоджується сфотографуватись, але застібає куртку, лишаючи самі очі. Попри необхідність прямувати ввечері середи не на вже звичну Європейську, а на майдан Незалежності, очі в нього задоволені. Хоч і дивиться він ними не лише в майбутнє, а й уже трохи в минуле. «Що б там не було, чим би це не скінчилося цього разу, я бачив у центрі міста десятки тисяч усміхнених українців. Я бачив єдність. Бачив, що тих, чия хата скраю, стає дедалі менше, що балачки про розчарованих подіями дев’ятирічної давності та неготових до протестів громадян уже неактуальні, – розчулено каже 24-річний хлопе­­ць. – Ми готові. Ми нація…»

Нація, у якої є жива кров. І в історії якої тепер назавжди залишиться ще одна важлива подія. Чи то ще один хештег – #Євромайдан, якого не очікував ніхто. Хтозна, які ще сюрпризи він піднесе.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено