Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 листопада, 2013   ▪   Олександр Михельсон   ▪   Версія для друку

Що буде після Євромайданів

У листопаді 2004 року помаранчевий Майдан починався з півкола крихітних наметів, розміщених довкола стели Незалежності.
Матеріал друкованого видання
№ 48 (316)
від 28 листопада, 2013
Що буде після Євромайданів

Десятки тисяч людей з’явилися лише наступного дня. У листопаді 2013-го спочатку з’явилися люди. Близько 100 тис. осіб зібралися в центрі Києва на маніфестацію протесту проти відмови української влади від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Масовість акції стала відвертою несподіванкою і для її організаторів, і для самих учасників, і, вочевидь, для влади. Усі вважали, що після фіаско помаранчевих кияни вже більше ніколи не створять Майдану.

Безлад у діях політиків можна пояснити їхньою банальною неготовністю до масштабів народного віча 24 листопада. Як висловився по гарячих слідах популярний блогер Роман Шрайк: «Найгірші очікування опозиції справдилися: прийшло сто тисяч». Лише поночі під сцену, напередодні змонтовану біля Українського дому, підвезли намети, на які нашвидкуруч наліпили рукописні таблички «Приймальня народного депутата». У 2004 році така табличка формально не дозволяла міліції чи комунальникам знести намет, адже парламентарії, користуючись своїм статусом, мали право проводити зустрічі з громадянами будь-де, крім території секретних (режимних) об’єктів.

Читайте також: Світ про останні події в Україні: там, де Європа – це символ надії

Закон про статус народного депутата відтоді не дуже змінився. Натомість реалії тепер інші. В Україні Віктора Януковича, де нардепів позбавляють мандата за наказом глави президентської канцелярії, а кийками б’ють за наказом лейтенанта «Беркута», на написи на наметах ніхто не зважав би.

Проте влада наразі вирішила не йти на ескалацію насильства. Наметове містечко під Українсь­ким домом потрапило під удар спецназу лише одного разу, в ніч з 24 на 25 листопада, коли міліція «зачистила» від мітингувальників проїжджу частину Європейської площі, де о 22:00 відновився автомобільний рух. Беркутівці тиснули й на периметр містечка, але незабаром відійшли, травмувавши кількох його захисників. Останні, втім, теж не байдикували: якщо не травми (про це УМВС заявило б негайно), то принаймні синці дістало чимало бійців спецпризначення.
У такої миролюбності свої причини. З одного боку, ті, хто приймає рішення, не хотіли в очах Заходу (з яким вони і далі заграють) мати вигляд зовсім авторитарних лідерів, котрі розганяють проєвропейський мітинг. З другого – влада, схоже, мала (і має) інший розрахунок: на організаційне безсилля маніфестантів.

Із самісінького вечора 21 листопада (коли уряд оголосив про «призупинку» підготовки до асоціації з ЄС) на майдані Незалежності зібралося кілька сотень небайдужих громадян, які тут-таки вирішили розпочати безстрокову акцію з вимогою до президента Януковича підписати Угоду, попри шантаж Росії, на Вільнюському саміті 28–29 листопада. Та було прийнято ще одне рішення: Євромайдан має відбуватися без участі політиків, зокрема без партійної символіки та партійних прапорів.

У цьому не було нічого дивного. Глибока дискредитація опозиційних сил за час правління Януковича стала наслідком не лише продуманих провокацій із боку влади, а й дезорієнтованості/зрадництва самих цих сил. Тиждень докладно писав про дивну поведінку «канонічної» опозиції під час ухвалення парламентом Харківських угод, під час прийняття мовного закону, під час вирішення питання про вибори в Києві, під час боротьби за п’ять проблемних виборчих округів, де тільки тепер мають відбутися повторні перегони… Перелік прикладів можна продовжити.

Читайте також: Сутінки Януковича: чим провал Асоціації з ЄС загрожує країні й президенту

Євромайдан винятком не став. Досі не зрозуміло, навіщо в другій половині дня 24 листопада, коли кількість маніфестантів на Європейській площі сягала 100 тис. осіб, Олександр Турчинов та Арсеній Яценюк закликали мітингувальників іти під Кабмін. На той момент в урядовому кварталі було зосереджено велику кількість бійців спецзагонів МВС та «тітушків», і лідери опозиції про це знали. А результатом став напад чи то провокаторів, чи то радикалів на міліцію, що потягло цілу серію бійок, котрі то згасали, то знову спалахували протягом кількох годин. При цьому численні фото- та відеодокази свідчать, що першу сутичку провокувала не міліція і що навіть сльозогінний газ почали використовувати саме мітингувальники (чи ті, хто затесався в їхні лави).

Водночас під час першої ж сутички Арсеній Яценюк, Юрій Луценко й кілька депутатів від «Свободи» стали між лавами міліції та маніфестантами, закликаючи останніх зберігати спокій. Отже, «спланованої провокації» з боку очільників опозиції все ж таки не було. Що було, то це, найімовірніше, брак координації та банальна розгубленість перед несподівано великою кількістю людей, яких треба було «чимось зайняти».

У такій ситуації важко сказати, що гірше. Тож «громадянський» Майдан мав усі підстави не довіряти політикам. Проте без їхнього ресурсу виступи були приречені навіть не на поразку, а просто на зневагу з боку влади. У вівторок два столичних Майдани все ж таки заявили про спільні цілі. Приблизно те саме відбулося і в другій за потужністю після Києва точці опору – у Львові, де ще в неділю студенти та громадські активісти принципово не допускали політиків до виступів на багатотисячному мітингу (за різними оцінками, до 30 тис. осіб).

Сьогодні, однак, перед усіма Євромайданами стоїть питання вибору подальшої стратегії. Парламентська опозиція, як і обіцяла, таки внесла до парламенту законопроект про відставку уряду, але всім зрозуміло, що його ухвалення неможливе. Тим паче неможливими є розпуск Верховної Ради та імпічмент президента, про які лідери опозиції  заявили на Європейській площі ще 24 листопада. Та, попри це, політики знову закликають народ під стіни Верховної Ради, тепер уже 5 грудня, коли депутати, можливо (а можливо, й ні), розглядатимуть питання недовіри до Кабінету Азарова.
Ще більш дезорієнтованими здаються ті учасники Євромайдану, які ставили за мету таки змусити Януковича підписати Угоду. Що робити після передбачуваного провалу їхньої місії, вони не знають. Водночас серед цих людей більшість становлять журналісти, експерти, громадські діячі, словом, люди, котрі розуміють безнадійність «планів» парламентської опозиції й водночас не сприймають бачення радикалів.

А ось останні почуваються у своїй тарілці. Є передчуття, що саме вони намагатимуться грати першу скрипку 29 листопада, коли обурені українці вийдуть на мітинги із засудженням Януковича, котрий нарешті «офіційно» провалить підписання Угоди. Як діяти в цих умовах, кожен обиратиме сам. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено