Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 листопада, 2013   ▪   Роман Малко   ▪   Вільнюс   ▪   Версія для друку

Вільнюс за день до саміту

«Підписуйте – не пошкодуєте», – кажуть мешканці Вільнюса українцям, підбадьорюючи їх перед відкриттям саміту ЄС
Матеріал друкованого видання
№ 48 (316)
від 28 листопада, 2013
Вільнюс за день до саміту

Вільнюс із вікна літака бачиться доволі маленьким. Він і справді невеликий порівняно з іншими столицями. Якихось півмільйона населення та й годі. Коли б не парки й ліси, що займають половину всієї площі міста, то й заблукати було б ніде.

Зовсім поруч, за якихось 26 км від Вільнюса, – географічний центр Європи. Принаймні так твердять учені із французького Національного інституту географії, вирахувавши точку перетину ліній, що з’єднують Гібралтар з Уралом і норвезький мис Нордкап з островом Крит. І хоч українці можуть цьому заперечити, бо твердо переконані, що насправді центр Європи біля Рахова, де його встановили ще вчені найяснішого цісаря Австро-Угорщини Франца Йосифа, та суті справи це не змінює.

Центр Європи нині стовідсотково перемістився до Вільнюса, і це невеличке місто – таки столиця континенту. Хоч тимчасова, хоч на два дні проведення саміту Східного партнерства, але саме їй судилося прийняти найповажніших лідерів Європи і ввійти в історію як місто, де могла б вирішитись доля України.

Читайте також: Віднайти свій шлях

Ставши впливовим регіональним лідером, маленька, навіть за європейськими мірками, Литва, без потужної промисловості, без особливих ресурсів, оточена не надто дружніми сусідами, здійснила те, про що Україні наразі доводиться лише мріяти.

Хоч Вільнюс зовсім не справляє враження міста, яке тремтить в очікуванні глав майже всіх європейських держав. За день до саміту Східного партнерства, про який начутий чи не кожен українець, тут на вулицях немає жодних ознак наближення знаменної події, окрім хіба що прапорів держав ЄС, розвішаних уздовж головної вулиці столиці – проспекту Ґедіміна, – а також кількох наметів за кафедральним собором, де відбудеться основна частина запланованого офіціозу.

Хоча ці дрібниці можна з легкістю прийняти за приготування до Різдва. Ось до нього справді готуються! Святкова ілюмінація, штучні ялинки на площах, ангелики у вітринах і санта-клауси на балконах старих кам’яниць.

Ні тобі пожвавлення на вулицях, ні масового скупчення правоохоронців поблизу стратегічних об’єктів... Можна було б пояснити це паскудною погодою, холодом і мокрим снігом. Але річ, здається, в іншому – в самих литовцях.

Мешканці столиці таки в курсі, що відбувається. Коли дізнаються, що мають справу з українцями, делікатно випитують: «Чи не на саміт ви, хлопці, приїхали?» Дізнавшися, що таки на саміт, приязно посміхаються й по-дружньому, майже по-змовницьки, радять: «Не бійтеся. Підписуйте. Не пошкодуєте. Початок завжди складний».

Про українські євроінтеграційні пристрасті тут знають добре. По-перше, Україна зі своїми «майданами» знову в топі найгарячіших новин, а по-друге, і це мабуть найголовніше, – українців тут люблять. Чи то спільна державотворчість у далекому минулому дається взнаки, чи щось іще, але литовці щиро твердять: наші народи дуже схожі між собою. Вони готові наводити на захист цієї гіпотези скільки завгодно аргументів.

«Литовський характер схожий з українським, – каже пані Зоя, українка з Житомирщини, яка мешкає в Вільнюсі від 1977 року. Литовці, як і українці, можуть довго щось терпіти, але коли вже дійде до краю, все хочуть змінити! А ще й литовці, й українці дуже працьовиті».

Народи схожі, а долі різні. Принаймні на нинішньому відтінку історії.

Багато хто пояснює секрет «литовського дива» консервативністю суспільства і його переважною однорідністю. «Литовський народ консервативний і дуже наполегливий, – стверджує не без гордості за своїх Іоланта, жителька Вільнюса років 35. – Ми можемо бути собі на умі, не хвалитись планами чи здобутками, але йти до мети. Може, повільно, може, якимись не зрозумілими іншим способами, але рухаємося вперед».

Читайте також: Західні політики про українську євроінтеграцію

Наша відмінність – у терімнах перебування в радянському таборі. Литовськими кістками не настільки засіяли Сибір, як українськими, бо не мали на це не так багато часу. Їм трохи більше пощастило. Поки що.

Литовські студенти вже багато років організовують за підтримки уряду й бізнесу експедицію «Сибір», під час якої впорядковують поховання своїх мучеників на забутих табірних цвинтарях. Потрапити в цю експедицію можуть лише найкращі, пройшовши доволі складну систему відбору. Що цікаво, українські цвинтарі вони також упорядковують, бо українців чомусь зазвичай ховали поруч із литовцями. Тільки от на численні пропозиції литовців працювати в парі поки що ніхто з українців не відповів. Може, це також складова успіху, що приховує в собі щось дуже глибоке та важливе?

«Якщо ви думаєте, що нас відразу взяли в Європу, то помиляєтеся. Нас років 10 то брали, то не брали. То це не підходить, то те не підходить, – згадує Іоланта. – Але наше суспільство не роздвоювалось, хочемо ми в Європу чи не хочемо. Європа і крапка. В нас ніхто не виходив на вулиці й не бився, хоча, певно, були люди, що й не хотіли.»

Попри свій консерватизм, про який тут так люблять говорити, литовцям добряче довелося змінитися, щоб стати членами ЄС, але вони за цим не дуже шкодують. «Наш народ, який звик до відносної свободи в усьому, не зовсім відповідального ставлення до певних речей, змушений був прийняти чіткі правила. Тепер у нас доволі суворі рамки в усьому. Не миритися з цим не можна, але, як на мене, це також плюс. Це стимул щось робити, якось розвиватися, – каже Іоланта».

Співрозмовники Тижня, судячи з усього, не надто цікавляться соціологією, але всі як один твердять, що тих, хто хотів би повернути історію назад, одиниці. Бо плюсів від членства у ЄС, безумовно, більше. Насамперед це свобода пересування світом. Усі про неї згадують.

«У нас дуже велика міграція, – продовжує розповідь Іоланта, – і її основна причина в тому, що відкрилися кордони. Людина шукає, де краще». Литовців справді із задоволенням беруть на роботу в європейських країнах. Вони знають мови, добрі спеціалісти. «Ні англієць, ні американець не знає стільки мов, скільки литовець: литовська, польська, російська, англійська, німецька. Плюс хороша освіта».

«Такий стан триватиме доти, – резюмує жінка, – поки ми не піднімемося до рівня провідних країн. Хоча вже багато хто повертається й намагається себе знайти вдома. В мене є друг, який працював за кордоном і тепер повернувся в Литву, збудував будинок, відкрив бізнес і каже, що більше нікуди не поїде».

Литовці – патріоти. Справжні. Це стає зрозуміло навіть коли вони розповідають про власну владу. «Ми також незадоволені своїм керівництвом. Напевне немає такої країни, що була б задоволена. Але, якщо по суті, то, наприклад, Вільнюс, після того, як ми вступили до ЄС, розцвів. Якби ви приїхали, скажімо, в старе місто років 25 тому, то всього, що зараз є, не побачили б. Усе було на білоруському рівні».

«Мені було 12 років, коли Литва стала незалежною, – каже Іоланта. – Я не хочу нікого образити, – ні Україну, ні Білорусь, але такого цирку з бійками в нас у Сеймі не було ніколи. Коли українці до нас приїжджають, вони називають своїх депутатів клоунами. В нас немає і не було такої диктатури, як у Білорусі».

Люди зізнаються, що є проблеми з корупцією, але, можливо, тому що Литва маленька й усі всіх знають, депутати та чиновники «ретельно виконували всі пункти програми, якої вимагав ЄС». Звичайно, ніхто не без гріха. Якщо даси литовському чиновнику конверт, може, він його й візьме. Але, на відміну від українського, не вимагатиме. З хабарем чи без, литовець дістане належні послуги від бюрократів. Різниця може бути лише у швидкості виконання.

Читайте також: Сутінки Януковича

Чи є такі, що захотіли б вернутися до СРСР? «Ніхто, – каже литовська українка Зоя. – Ані в Радянський Союз, ані навіть до того періоду, коли Литва була поза ЄС. Спитайте будь-кого іншого!» «Нема про що й говорити», – вторить їй Живіля, що продає шкарпетки на сувенірному базарчику в центрі Вільнюса. – Від цієї кагебешної системи всі хотіли втекти. Моя мама також була вислана в Сибір. Багато було вислано. І наш лідер Ландсберґіс був із такої родини. Люди багато пережили. Тому його підтримували. Весь народ якось хотів вирватися з пекла».

«У вас зараз із Росією також є багато проблем, – каже Живіля, – і я хотіла б сказати вашому президентові, щоб не піддавався. Ви все це переживете. І кризу переживете. В нас теж зараз економічна криза. Ви, головне, не бійтесь. Не треба піддаватися. Що більше битимуть, то впертіше вставайте й ідіть уперед».

Ех, почув би це наш президент... Але він у ті хвилини, мабуть, лише збирав валізи


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено