Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 жовтня, 2013   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Ігри патріотів. Янукович хоче повторити успіх Кучми у 1999-му

Ребрендинг Януковича як «проєвропейського патріота» разом із розпорошенням голосів протестного електорату між опозиційними кандидатами дають владі змогу унеможливити в 2015-му повторення Майдану-2004 та реалізувати сценарій другого президентства за прикладом Кучми зразка 1999 року
Матеріал друкованого видання
№ 40 (308)
від 3 жовтня, 2013
Ігри патріотів. Янукович хоче повторити успіх Кучми у 1999-му

Останнім часом важко не помітити активного вибудовування нового політичного образу Януковича до президентських виборів 2015-го. Соціально-економічна ситуація лишається складною, проблеми з бюджетом загострюються (див. Тиждень, № 38/2013), тема підвищення статусу російської мови відпрацьована під час парламентської кампанії. Розчарування в пів­ден­­но-східних, базових електоральних регіонах об’єктивно поглиблюється (див. Тиждень, № 36/2013), оскільки на четвертому році повноважень ключове для більшості їхніх мешканців зобов’язання «покращення вашого життя вже сьогодні» не виконане і не може бути виконане, зважаючи на відсутність в умовах економічної кризи, що наростає, необхідних для цього ресурсів. А пояснення незалежно від їхньої аргументованості вже мало на кого діють. У таких умовах традиційних можливостей повністю зупинити поступове перетікання частини виборців до КПУ, опозиції (передусім УДАРу), потенційних радикальних проросійських проектів немає.

найбільший ризик для опозиції і шанс для влади не у другому турі, а в першому

Для нинішнього президента важливо уникнути лобового ідеологічного зіткнення за зразком 2004 року, яке може бути підтримане масовими акціями протесту. Тоді проросійському совковому авторитарному правителю Януковичу протистояв проєвропейський, український демократ Ющенко, принаймні так його позиціонували. Як уже не раз писав Тиждень, демографічні тенденції в Україні є такими, що частка населення на Заході та в Центрі порівняно з Південним Сходом, де більшість підтримує ПР, кожні наступні президентські вибори дедалі зростає (див. № 50/2012, № 22/2013). У цьому контексті показовим є нинішнє активне формування образу Віктора Януковича як державника, в певному розумінні специфічного «патріота», здатного схилити мешканців Південного Сходу до підтримки переважно непопулярних поміж них тем, таких як інтеграція з ЄС та опір російському натиску. Це, як зазначав Тиждень (див. №36/2013), уже почало вибивати ґрунт з-під ніг опозиції, оскільки євроінтеграційні гасла були ключовими в її риториці. Тож вона змушена зайнятися пошуком альтернативної ідентичності у внутрішньополітичних питаннях, що в її нинішньому вигляді для неї складно.

Формування нового іміджу «Януковича-євроінтегратора, готового опиратися тиску Москви», триває з розрахунку на розширення кола його прихильників у Центрі та навіть на Заході України, де переважають євроінтеграційні настрої. Вражаюче змінюється риторика регіоналів – затятих ворогів усього українського та євроатлантичної інтеграції в недалекому минулому. Щоб переконатися в цьому, достатньо порівняти нинішні висловлювання основних спікерів ПР і високопосадовців із тими, які вони робили ще три-чотири місяці тому: Миколи Азарова, Леоніда Кожари, Олександра Єфремова, Миколи Левченка, Олени Бондаренко та ін. Українців зараз намагаються переконати в тому, що представники нинішньої влади є патріотами, лояльними до всього українського, схильними до європейського цивілізаційного вибору. Презентуючи осінній рейтинг потенційних кандидатів у президенти від компанії R&B Group, яка серед соціологічних служб традиційно фіксує найвищий рівень підтримки населенням влади, її керівник Євген Копатько зазначив, що саме після підписання нещодавніх євроінтеграційних законів, які наблизять Україну до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, рейтинг Віктор Януковича значно зріс і він може реально розраховувати на підтримку молодих виборців із центральних регіонів України. На ще одне запитання R&B Group: «Хто з українських політиків найбільше зробив, щоб Угода про асоціацію була підписана?» (хоча вона ще не підписана і не факт, що таки буде підписана) – не змогли відповісти 50% опитаних, проте серед тих, хто таки визначився, 38% начебто назвали Януковича (19% усіх респондентів), 14% – Яценюка, 12% – Тимошенко, 10% – Кличка, 6% – Порошенка.

Читайте також: Янукович йде шляхами Кучми

Проведений Тижнем моніторинг інтернет-форумів серед патріотично настроєних користувачів свідчить, що кількість громадян, цілком піддатливих до відповідного ребрендингу Януковича, стрімко зростає. Це, звісно, може відбуватися з допомогою найманих пропагандистів. Але й такий випадок лише підтверджував би особливу ува­­гу, яку виявляє зацікавлена сторона до різнобічних методів просування нового іміджу президента й думки, що «він не такий уже й поганий варіант», особливо ж коли підпише Угоду про асоціацію, продовжить опір російському натиску, а тим більше зробить ті чи ті поступки в культурно-ідеологічних питаннях на кшталт ухвалення закону про захист і розвиток української мови чи відставки Дмитра Табачника з посади міністра освіти. Не слід відкидати можливості, що це буде зроблено. Знову ж таки, у стилістиці Януковича – не під тиском опозиції, а у вигляді жестів доброї волі «справедливого правителя», «захисника національних інтересів та євроінтегратора».

Тим часом у ЗМІ та експертному середовищі уже давно обговорюють можливе повторення Банковою під час виборів глави держави у 2015-му сценарію, який дав змогу єдиний раз у новітній історії України переобратися діючому й дуже непопулярному президентові Кучмі 1999 року. Рейтинг у нього був тоді значно нижчий, ніж сьогодні в Януковича, однак після смерті за загадкових обставин В’ячеслава Чорновола та розколу канівської четвірки, Кучма зміг вивести у другий тур комуніста Петра Симоненка, проти якого (а також проти «реваншу червоної чуми») природно мобілізувалася більшість українського суспільства, яка за інших обставин Кучму ніколи не підтримала б.

На відміну від Кучми, в Януковича вибір ширший. Шанс на перемогу, за даними соціологічних досліджень, у нього є як у двобої з Олегом Тягнибоком (ще один варіант мобілізації потенційних прихильників нинішнього президента в умовах загрози вже «коричневої чуми»), так і з Петром Симоненком. Хоча спаринг з останнім дедалі більш виграшний, порівняно з першим. Уперше публічно озвучив реальність такого сценарію в серпні цього року Микола Томенко, заявивши: «…влада вважає, що лише така конфігурація забезпечить Януковичу другий термін президентства... У зв’язку з цим, щоб протистояти владі, опозиція вже в першому турі повинна визначитися з єдиним кандидатом на пост президента України». З одного боку, така заява Томенка, яка не збігається із публічною позицією в цьому питанні й самої Юлії Тимошенко, й Олександра Турчинова, й Арсенія Яценюка, може бути пояснена його неприхованою фрондою в лавах «Батьківщини» та симпатіях до Віталія Кличка. Але, з іншого боку, загроза для опозиції справді реальна. Причому об’єктивно, незалежно від того, чи розробляють такий варіант уже на даному етапі в оточенні президента.
Сценарій виведення у другий тур Симоненка або Тягнибока вимагає нейтралізації на фініші найбільш рейтингових кандидатів (що, як показано далі, може відбуватися двома шляхами). Нині такими є Тимошенко, Кличко та Яценюк. За даними останнього опитування, яке провела соціологічна компанія Research&Branding Group, якби президентські вибори відбулися наприкінці вересня, то за Януковича проголосували б 20,8% опитаних, за Кличка – 11,7%, за Тимошенко – 10,9%, за Яценюка – 6,3%, за Симоненка – 4,9%, за Порошенка – 3,2%, за Тягнибока – 3,1%. Загалом картина, яку подає дослідження R&B, не вельми відрізняється від даних, оприлюднених навесні Центром Разумкова (див. рейтинги на стор. 11). Крім традиційно вищого рейтингу Януковича, ніж йому дають інші соціологічні служби, в результатах опитування R&B увагу привертає хіба що високий показник Порошенка, який наразі ще не заявляв своїх претензій на президентську посаду. При тому, що в рейтингу присутній і Юрій Луценко, котрий, як свідчать джерела Тижня, розгортає свою «Третю республіку» саме під президентські перспективи шоколадного магната.

Немає людини – немає проблеми

Юлії Тимошенко влада, вочевидь, не дасть можливості взяти участь у виборах. А останнім часом актуалізувалася дискусія щодо можливого зняття Віталія Кличка з електоральних перегонів на тій підставі, що він останні 10 років (вимога українського законодавства) не проживав постійно на території держави. За інформацію Тижня, в УДАРі серйозно ставляться до такої загрози й розробляють варіанти протидії. Експерти зазначають, що інформація могла потрапити в публічну площину тому, що відповідного сценарію Банкова серйозно не розглядає, інакше план до останньої миті тримали б у таємниці. У такому випадку можна припустити, що йдеться про використання владою цього аргументу супроти педальованої ударівцями теми єдиного узгодженого кандидата, тобто найбільш рейтингового на цей час Кличка, вже в першому турі. У випадку випадання з обойми лідера УДАРу його електорат, судячи за результатами соціологічних опитувань про «другий вибір» українців, у різних пропорціях розподілиться між Яценюком, Тягнибоком, Порошенком, Симоненком. Утім, найбільший приплив отримає таки Арсеній Петрович.

Читайте також: Операція «прем’єр Янукович»

Пара Яценюк – Янукович, за даними останніх соціологічних досліджень, є так само програшною для Віктора Федоровича. Тому виведення із гри Кличка саме собою є малозначущим для Банкової, оскільки автоматично підвищить уже Яценюкові шан­­си на перемогу. Наразі соціологічні дослідження свідчили, що у другому турі Янукович має найбільший шанс у парі лише з одним із лідерів нинішньої опозиції – Олегом Тягнибоком. Але для цього із гри має бути виведений Яценюк. Стандартна схема тут могла б бути пов’язана із внутрішніми війнами в межах об’єднаної опозиції, що супроводжувалося б хвилею компромату або переконливими звинуваченнями на його адресу, наприклад у співпраці із владою. Втім, ці схеми, вже випробувані, не дали бажаного ефекту, а масштабна кампанія цькування Арсенія Петровича в українських умовах може породити зворотний ефект і спричинитися до виходу у другий тур саме його, «переслідуваного владою». Певнішим способом розправи міг би стати хіба що судовий процес із ув’язненням. Але такі сценарії є екстремальними, а їх імовірність обмежена потужними іміджевими ризиками для Януковича, котрий досі не знає, як вийти з необдумано створеної ситуації з ув’язненням Тимошенко.

Тож дієвим механізмом виведення із гри Яценюка та Кличка одночасно може бути лише домовленість про підтримку Яценюком Кличка вже в першому турі виборів президента в обмін на, скажімо, посаду прем’єр-міністра у парламентсько-президентській республіці. Після цього може бути реалізовано сценарій із недопущення до участі в перегонах Кличка, але в такий спосіб, щоб і Яценюк уже не зміг/не встиг зареєструватися кандидатом у президенти. Таким чином, у першому турі з чільної четвірки (за рейтингом) лідерів опозиції зможе взяти участь лише Олег Тягнибок. Навесні, коли країна активно обговорювала можливість сценарію виведення в другий тур пари Тягнибок – Янукович, щоб забезпечити перемогу нинішнього глави держави, лідер «Свободи» переконував, що «кожен, хто ввійде у другий тур із представників опозиції, буде підтриманий усією опозицією, переможе Януковича». Щоправда, соціологія наразі не підтверджує відповідної переконаності Тягнибока, і є високий ризик, що в умовах нагнітання істерії на тему «коричневої чуми» під такі перегони значна частина електорату Кличка та Яценюка, особливо на Південному Сході, а також у Центрі, в другому турі знову проголосує проти всіх або (в разі відсутності такої можливості) ногами, просто не прийшовши на дільниці.

Розщепити до атомів

Утім, найбільший ризик для опозиції і шанс для влади зовсім не у другому турі (коли голосують не за того чи того кандидата, а проти його опонента), а в першому. Адже саме тут режим може реалізувати сценарій, який позбавить необхідності масштабних і грубих фальсифікацій у вирішальному двобої і унеможливить загрозу повторення Майдану. Реалізовуватися цей сценарій може й без недопущення до участі у виборах найбільш рейтингових кандидатів за описаним вище алгоритмом. І навіть із участю в перегонах Юлії Тимошенко. Адже він має передбачати ставку на максимальне розпорошення голосів між кандидатами від опозиції в першому турі з тим, щоб звести нанівець їхні шанси вийти в другий. Уже зараз можна прогнозувати, що в бюлетені, цілком імовірно, з’являться такі персоналії, як Петро Порошенко, Анатолій Гриценко, В’ячеслав Кириленко, Віктор Ющенко, Микола Катеринчук, Юрій Костенко, екс-бютівець Сергій Міщенко (у разі коли Тимошенко, від імені якої він виступає, так і не візьме участі в перегонах). Не виключено що ближче до дня волевиявлення з’явиться й черговий «тігіпко», а то й двоє нараз (одна з потенційних кандидатур – «опальний» Хорошковський), кандидат чи кандидатка «Х» на кшталт Королевської та ін.

При цьому три-чотири (залежно від участі чи неучасті Тимошенко) найбільш рейтингові лідери опозиції не зможуть апелювати до логіки, яка працювала на громадську думку під час минулорічної парламентської кампанії, і звинувачувати менш прохідних кандидатів на своєму полі у «спойлерстві» (відтягуванні та розпорошенні голосів). Тоді було очевидно, що бар’єр здолати можуть лише три політсили з відповідним позиціонуванням у системі влада – опозиція всіх, хто хотів брати участь у кампанії без шансів потрапити до парламенту. Це змусило багатьох амбітних політиків улитися в ту ж таки Об’єднану опозицію (Гриценко, Кирилен­­ко, Катеринчук), зокрема й тому, що в іншому випадку вони просто не мали б шансів потрапити до парламенту. Тим часом логіка першого туру як праймериз серед опозиціонерів за право вийти у другий, усі ці «незручності» для карликів знімає. Ад­­же не можна буде звинувачувати Гриценка чи Порошенка в тому, що він відтягує голоси від Яценюка чи Кличка, а Ющенка, Костенка чи Кириленка в тому, що він забирає їх у лідерів «Батьківщини» та УДАРу та ще й у Тягнибока, в умовах, коли самі Яценюк, Кличко та головний свободівець позбавлятимуть електорату один одного. Так само не факт, що працюватиме логіка підтримки того чи того кандидата в обмін на певні обіцянки. Значно простіше для карликів буде зафіксувати свій результат у перегонах і вже на цій основі торгуватися з тим, хто таки вийде у другий тур.

За таких обставин, у разі походу на президентські вибори щонайменше 10–12 кандидатів, які претендуватимуть на опозиційний електорат, із проведенням ними активних виборчих кампаній, які вимушено включатимуть пряму чи опосередковану взаємну критику для максимізації власного результату, ймовірність критично небезпечного розпорошення голосів стане дуже високою. Фактично матимемо в масштабах країни класичну ситуацію центральноукраїнського мажоритарного округу, де часто для перемоги бувало достатньо 10–15% голосів. Однак тепер ітиметься про перемогу не Януковича, а оптимального для нього спаринг-партнера у другому турі. Чи набере 15% у таких умовах Симоненко? Цілком, адже Партія регіонів і Янукович після європейського вибору фактично подарували комуністам проросійську риторику (чи не свідомо?), яка однозначно дасть змогу наростити рейтинг червоному лідерові. Особливо якщо на совково-проросійському електоральному полі не з’явиться нового потужного харизматичного гравця, на кшталт Ігоря Маркова (а що влада адміністративно-силовими методами робитиме й уже робить усе для того, щоб цього не сталося, сумнівів не виникає).

Опозиційний електорат, попри те, що він сукупно значно численніший, унаслідок фрагментації між 10–12 кандидатами із рейтингом вище ніж 1% і серед них 4–5 такими, що матимуть потенційну підтримку понад 5% (Тимошенко, Кличко, Яценюк, Тягнибок, Порошенко), дас­­ть знач­­но менше шансів висуванцям, що позиціонуватимуть себе як опоненти влади, вийти у другий тур, аніж поділений між Януковичем та Симоненком, хоч і менш чисельний совково-про­російський. А отже, політичні си­ли, які наразі мають підтримку української більшості, у другий раунд можуть і не потрапити. Вибір у неї знову буде «між одним та другим злом». І в цій ситуації нинішній ребрендинг Януковича як «проєвропейсь­кого» й такого, що «не зігнувся під тиском Росії», відіграє вирішальну роль у протистоянні «кремлівській маріонетці» та «привидові минулого» Симоненкові.

Наразі персональний рейтинг лідера комуністів значно нижчий від рейтингів Кличка чи Тимошенко і навіть поступається Яценюковому. Однак, по-перше, все ще не стартувало повномасштабне розпорошення голосів опозиції між політичними карликами, а по-друге, в разі відсутно­сті реальної альтернативи більшість розчарованих Яну­ко­ви­чем -євро­інтегратором пред­став­ників сов­ково-про­російсь­кого електорату змушені будуть проголосувати за Симоненка. Але це станеться в майбутньому. Не слід забувати, що КПУ під час соцопитувань традиційно виступає «другим вибором» прихильників ПР, а Симоненко – більшості симпатиків Януковича. Значною мірою це пояснюється тим, що електорат Януковича і ПР у 2004–2006 році сформувався за рахунок тих, хто у 1998, 1999 та 2002 роках уже забезпечував високі рейтинги КПУ та її лідерові під час парламентських і президентських перегонів. Тобто тепер, коли вони вважають кредит довіри ПР і Януковичу невиправданим, просто відбуватиметься зворотний процес.

Зрештою, результат КПУ на останніх парламентських виборах становив 13%. Причому він був несподівано високий і досягнутий навіть попри те, що на місцях проти цієї політсили використовували адмінресурс, бо комуністи прямо конкурували з регіоналами, яким, своєю чергою, була вельми потрібна однопартійна більшість. У першому турі президентських виборів за потреби тиск на комуністів може не бути таким значним, оскільки Януковичу цілком може виявитися достатньо суттєвого відриву від Симоненка (наприклад, 24–25% проти 15–16%). Тим часом четвірка лідерів опозиції (Тимошенко, Кличко, Яценюк і Тягнибок) за найсприятливішим сценарієм зможе отримати в першому турі до 45–50% (решта 10–15% розподілиться поміж дрібнішими фігурами на кшталт Порошенка, Гриценка, Кириленка, Ющенка та ін., і це без появи нового «тігіпка»). А 45–50% на чотирьох – це лише 11–13% на кожного, і шанс на те що найбільш рейтинговий із них висуванець здобуде бодай 15% і випередить Симоненка, аж ніяк не гарантований. Як і у випадку з попередньою четвіркою, канівською.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено