Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 вересня, 2013   ▪   Андрій Скумін   ▪   Версія для друку

Підставляються. Як проросійські сили в Україні компрометують Путіна

Комічність і малоперспективність потуг «російської» партії в Україні створює передумови для остаточної компрометації кремлівського фактора у вітчизняній політиці
Матеріал друкованого видання
№ 35 (303)
від 29 серпня, 2013
Підставляються. Як проросійські сили в Україні компрометують Путіна
Ключовою тенденцією останнього місяця можна вважати чітке позиціонування в українському політикумі «російської» партії. Під цією умовною назвою слід розуміти кілька середовищ, які дотепер ішли в руслі прокремлівської політики ПР і вирізнялися на її тлі хіба що радикальнішою риторикою, але не протиставлялися курсові президента Януковича та його команди. Але від часу, коли інтереси останньої та керівництва РФ перестали збігатися, ба навіть зайшли в конфлікт, прокремлівський табір розділився на тих, хто хоче будувати Україну за російською моделлю, з її совковими символами й атрибутами, але самостійною політичною владою («другу Білорусь»), і тих, хто бажає, щоб вона взяла курс на повну інтеграцію в проросійські структури, в ідеалі стала новим федеральним суб’єктом. Каталізатором цих процесів виявився намір Януковича і К° укласти Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.
нинішня активність «украинского выбора» й подібних розрахована на перспективу 2017 року
Наймасовішим середовищем підтримки російської політики на території сусіда є «Украинский выбор» Віктора Медведчука. Тиждень уже писав, що ставка Кремля на цю постать, схоже, була не обдуманим політичним кроком, а наслідком сентиментів Путіна. У будь-якому разі за нинішньої політичної кон’юнктури Медведчук є дуже непривабливим персонажем, а тим більше не бачиться перспективним політичним гравцем. Реінкарнація сталася тоді, коли він перейшов у розряд комічних фігур. Його політичний статус і рейтинг від початку були «непідйомними» для реалізації покладеної на нього кумом масштабної місії. Оцінюючи бюджети, вже витрачені на формування осередків «Украинского выбора», можна говорити, що їх вистачило б на створення й підтримку дієвої організаційної мережі загальнонаціональної партії. Натомість майже серед усіх обласних відділень цього руху ми налічили не більше п’яти здатних ефективно виконувати політичну роботу: переважно це відновлені й розширені колишні осередки СДПУ(о). Більшість регіональних організацій – еклектичне поєднання прорадянських, проросійських груп, значна частина яких складається з політичних лузерів і маргіналів.
 
 
Що казати про регіони, коли навіть на всеукраїнському рівні очолює «Украинский выбор» Віктор Чорний, вокаліст маловідомої групи «Сварожичі». Остання позиціонує власну музику як таку, що «допомагає повернутися до своїх рідних витоків і відчути, як пульсує в жилах рідна кров, слов’ян і аріїв». Колоритним є не лише сам «арій» Чорний, а і його дружина – Ольга Арканова-Чорна. Вона керівник Подільської організації Партії регіонів. Хоча, звичайно, знана більше тим, що перш ніж стати Аркановою-Чорною, була дружиною ректора-педофіла Василя Михайлова. Екс-ректор Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Конашевича-Сагайдачного, як відомо, був засуджений за педофілію, матеріали слідства переповнені відео- й фотодоказами сексуальних збочень, оргій, а Ольгу Арканову називали серед тих, хто також міг брати участь у розпусних діях. А сьогодні на її сторінці в соцмережі можна знайти галерею фото із зображенням «батька народів» та підписом «До здраствует Великий товарищ Сталин! Ура! Ура!». Заступником головного «слов’янина й арія» Чорного є не менш колоритний Віктор Чалаван, політичний колобок, який був у «Нашій Україні», працював у Секретаріаті Ющенка, потім балотувався до Бахмацької райради від «сильноукраїнців». До роботи «Украинского выбора» залучено дуже багато одіозних фігур, які самою своєю присутністю здатні скомпрометувати будь-яку ідею. Починаючи від політичних оглядачів Михайла Погребинського та Дмитра Джангірова й закінчуючи «журналістами», що досі підробляють «тролями» в політичних коментарях, Оленою Маркосян та Оксаною Шкодою. Останній підпроект цієї групи – організація кампанії підтримки Вадіка Тітушка. Щоправда, після того як стало відомо, що Оксану Шкоду 1997 року було притягнуто до кримінальної відповідальності за розповсюдження наркотиків (ст. 229-1 старого Кримінального кодексу), «Украинский выбор» почав відхрещуватися від співпраці з нею.
 
Утім, «російська» партія вже має плацдарм у середовищі парламентських політичних сил. Так, у ПР є політики, які давно втратили силу «регіонального» тяжіння й безпосередньо працюють із російськими політичними структурами: Вадим Колесніченко, Сергій Ківалов, Дмитро Шенцев, Олег Царьов та ін. До названої групи, хоч як це дивно звучить, може пристати Борис Колесніков, статус якого в середовищі регіоналів суттєво послабився після кількох відверто провальних проектів, які принесли іміджеві утрати Партії регіонів (придбання потягів Hyundai, державні закупівлі напередодні Євро-2012 тощо). Для однієї частини цих прокремлівських діячів відстоювання інтересів Москви є складовою політичного заробітчанства (наприклад, Колесніченко очолює низку організацій, що «освоюють» російські бюджети), друга – це ображені на Партію регіонів за неналежну оцінку їхнього потенціалу (як Олег Царьов), для третьої російська тема є способом пролонгувати своє перебування в політиці.
 
Ще одне середовище «російської» партії – члени КПУ. Так, джерело Тижня, близьке до її фракції у Верховній Раді, стверджує, що Компартія не інтегруватиметься тісно в систему координації Віктора Медведчука, але братиме участь у ключових проектах «російської» партії, як-от організація референдуму про вступ до Митного союзу. Цей процес уже розпочався з відповідної PR-кампанії комуністів, масштабність якої свідчить, що її ініціатори виділили на це великі гроші.
 
Нарешті, до «російської» партії можуть бути мобілізовані окремі регіональні групи промосковських сил. Як-от, одеської партії «Родина» на чолі з Сергієм Марковим чи кримського «Союзу», що ним керує Лев Миримський.
 
Маргінальність людей і середовищ, які представляють «російську» партію, дисгармоніює з місією, що покладена на неї режимом Путіна. Сьогодні простежується кілька напрямів роботи такої політсили. Насамперед це формування в суспільстві думки, ніби підписання Угоди про асоціацію з ЄС призведе до катастрофічних наслідків для економіки України й вимагатиме змін до Основного Закону, а отже, є антиконституційним. Крім того, «російська» партія, вочевидь, звертатиметься до суду щодо заборони підписання домовленостей із ЄС органами влади України. Юридичне обґрунтування цієї кампанії вже дав медведчуківський центр «Правова держава», очолюваний Олександром Задорожним. Із початком роботи нової сесії парламенту треба також очікувати подання законопроектів, які формалізували б зовнішньополітичні російські інтереси щодо України. Зокрема, один із них уже анонсував Вадим Колесніченко, запропонувавши внести зміни до двох законів (про основи внутрішньої та зовнішньої політики та про основи національної безпеки) стосовно відмови від зовнішньополітичної мети входження до ЄС. Ще один масштабний проект «російської» партії – проведення всеукраїнського референдуму «за народною ініціативою» щодо вступу до Митного союзу. Її, як було зазначено, вже анонсували комуністи і, зрозуміло, що до реалізації задуму буде підключено й інші проросійські групи.
 
Проаналізувавши зміст цих кампаній, розумієш, що вони містять логічні суперечності. Наприклад, якщо політична сила заявляє, що Угода про асоціацію з ЄС не відповідає Конституції України, бо, мовляв, передбачає створення наднаціонального органу, рішення якого для держави обов’язкові, то як можна агітувати за входження до Митного союзу, де також є наднаціональний орган – Комісія Митного союзу, рішення якої так само обов’язкові для Києва? Але, думається, такі алогізми мало турбуватимуть партію, яка відпрацьовує замовлення. Звичайно, на «російську» партію буде покладено обов’язок інформаційного супроводу міждержавних ініціатив РФ щодо України. Так, під час блокування вітчизняного експорту до РФ вона намагалася, хоч і недолуго, розтлумачити українським олігархам, що на них чекає у випадку асоціації з ЄС. Не виключено, що незабаром російська влада почне переслідувати наших заробітчан у Росії, – і ці дії «російська» партія, вочевидь, також має розтлумачити пересічному вітчизняному гастарбайтерові та членам його сім’ї.
 
Попри те, успішність такої політсили в опонуванні режимові Януковича бачиться дуже сумнівною. По-перше, в судах, сформованих нинішньою владою, жодне рішення, яке йде врозріз із лінією Банкової, бути прийняте не може. По-друге, законодавство про всеукраїнський референдум (знову ж таки, ухвалене й голосами «російської» партії) виписано таким чином, що процес можна зірвати ще на етапі зборів ініціативних груп. Але найголовніший ризик усіх нинішніх потуг Путіна з його українськими «товаріщамі» – навіть не в тому, що їм може не вдатися зірвати підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС або реалізувати власний сценарій у 2015 році, зокрема посадити в президентське крісло найвигіднішого для Москви кандидата, що справді малоймовірно. Унаслідок нинішньої антиєвропейської і антиукраїнської кампанії «російської» партії станеться потужніший зсув у масовій свідомості українців, орієнтованих на РФ – її остаточна компрометація як фактора суттєвого впливу. 28% громадян, які все ще не підтримують ідеї незалежності України, дістануть чіткий сигнал: Кремль більше не здатен визначально впливати на розвиток ситуації в сусідній державі.
 
У цьому контексті останнім шансом для нього в Україні можуть виявитися вибори до ВР 2017 року. За аналогією з електоральними перегонами 2006-го після Помаранчевої революції Москва може розраховувати, що в разі перемоги проєвропейської опозиції на виборах президента у 2015-му до того моменту в суспільстві знову настане певне розчарування «демократами», а відтак вона скористається ним для реваншу: але вже не Партії регіонів, а чітко акцентованої проросійської сили. Тож нинішня активність «Украинского выбора» і йому подібних, можливо, насправді розрахована на перспективу аж 2017 року.
 
Вирішити проблему «російської» партії можна лише скориставшись досвідом центральноєвропейських країн, які після краху комуністичних режимів пішли шляхом проведення дострокових парламентських виборів і дістали чотири-п’ять років на впровадження змін, які виявилися незворотними навіть після маятникового приходу до влади колишніх комуністів у середині 1990-х. Якщо парламентські вибори відбудуться в Україні достроково, не наприкінці 2017-го, а щонайпізніше восени – взимку 2015 року (а наступні на межі 2020–2021 років) і при цьому п’ятирічна каденція Верховної Ради буде використана для рішучих кроків у напрямку європейської та євроатлантичної інтеграції, то шанси на реалізацію кремлівських сценаріїв в Україні надалі будуть мінімальними.
Винос: Нинішня активність «Украинского выбора» й подібних, можливо, насправді розрахована на перспективу аж 2017 року

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Спека! Шалена спека! На сонці за +40 °С, і це дуже відчутно. Розмови про відпочинок і море лунають повсюди: «Їдете? Куди? Як?».
    23 липня, Яна Вікторова
  • Система державної підтримки в Росії демонструє дива неефективності. Україна ще має шанс уникнути таких помилок
    23 липня, Катерина Барабаш
  • За понад як 20 років незалежності українці, попри задекларовану в Конституції соборність, все більше замикались по регіональним квартирам. Галичани дивилися на захід, жителі Донбасу на схід, кияни – на Туреччину, Єгипет і Тайланд. Радикально скоротилися внутрішні перельоти, повмирали малі аеропорти. Трансукраїнські потяги долали українські простори за десятки годин, а стан доріг ніяк не сприяв і автомобільному сполученню.
    22 липня, Вадим Войтик
  • Недбальство сепаратистів може спричинити масове отруєння ґрунтових вод і річки Кодема.
    22 липня, Павло Василів
  • Турецькій економіці потрібні нудні звичайні реформи. Натомість її підрихтовують нашвидкуруч
    22 липня, The Economist
  • Приватизація держмайна в Україні так і не стала інструментом економічної політики. Десятиліття затягування з реалізацією неефективних активів супроводжуються оскаженілою боротьбою за право придбати дешево найпривабливіші об’єкти
    22 липня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено