Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 серпня, 2013   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Агафангел і Табачник – головні символи «євроінтеграції Януковича»

Хтось в адміністрації Віктора Федоровича Януковича має непогане почуття гумору. Такого висновку можна дійти, коли проглянути кого і за що нагороджує голова держави у День Незалежності.
Агафангел і Табачник – головні символи «євроінтеграції Януковича»

Не встигли деякі опозиційні діячі заявити, що президент України є їхнім союзником – бодай тимчасовим – на шляху євроінтеграції, як від імені згаданого щойно Віктора Федоровича була здійснена ціла низка знакових нагороджень з нагоди Дня Незалежності.

Як сказано в преамбулі указу №448/2013, «за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм».

Практика масових нагороджень до знаменних свят і річниць існує не тільки на пострадянському просторі, отож на цьому рівні нічого антиєвропейського немає. Питання в іншому – не у формі, а у змісті, у тому, кого і за що реально нагороджують орденами, медалями та іншими державними відзнаками.

Читайте також: Кого з іноземців нагороджують українськими орденами?

Найпростіше з жіноцтвом. Для нього спеціально встановлений орден княгині Ольги, ним до всіляких свят і відзначають представниць «прекрасної статі». А «справжні» нагороди – то для «сильної статі»; цього разу «чоловічими» орденами були нагороджені (якщо я когось не пропустив у довгому списку) тільки двоє жінок: бізнесвумен й чиновниця обласного рівня. Отакі от «європейські підходи». Якщо ж узяти список нагороджених орденом княгині Ольги, то побачимо там, скажімо, таке (троє прізвищ зі списку підряд):

Чегусова Зоя Анатоліївна – мистецтвознавець, президент Української секції Міжнародної асоціації арт-критиків АІСА, м.Київ;

Чигирик Наталія Михайлівна – свинарка сільськогосподарського товариства «Чигиринська аграрна компанія», Черкаська область;

Яковенко Тетяна Василівна – поетеса, м.Вінниця.

Ймовірно, всі троє заслуговують на державну нагороду, але отакі от списки, де все збилося докупи, - суто радянський рудимент часів Сталіна-Брежнєва.

Читайте також: Скільки орденів у Януковича і компанії?

Та звернімося до чолівки списку, до персонажів, котрі отримали за цим указом найвищі нагороди. Їх троє, кавалерів ордену князя Ярослава Мудрого IV ступеня:

Авдієвський Анатолі Тимофійович – генеральний директор – художній керівник Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Г.Г.Верьовки;

Саввін Олексій Михайлович (Агафангел) – митрополит Одеський та Ізмаїльський, керуючий Одеською єпархією УПЦ МП;

Табачник Дмитро Володимирович – Міністр освіти і науки України.

Анатолій Авдієвський має безумовні заслуги перед Україною. І цілком заслуговує на високу нагороду, тим більше, що 16 серпня йому якраз виповнилося 80 років. Але водночас Авдієвський завжди – і за радянської влади, і за режиму Кучми, і за «донецьких» - був яскравим представником так званої «реєстрової української інтелігенції», покликаної показати всьому світу «небачений розквіт національної культури». Його відзначали і Брежнєв (Державна премія СРСР), й Андропов (народний артист СРСР), і Кучма (Герой України). Настала черга і Віктора Федоровича засвідчити, що він має українські сантименти – на рівні етнографії, звичайно…

Що ж стосується митрополита Агафангела, то він ніколи не приховував і не приховує свою ворожість до України та Європи. Чого варта лише ця його заява: «Згубне прагнення України до Європи є черговою спробою здійснити багатовікове прагнення протестантсько-католицького, масонського та безбожного Заходу відірвати Україну від єдності зі світовим центром Православ’я – Москвою і втягти її в орбіту західних лже-цінностей, зробити її частиною системи нового світового порядку». Чи інша заява: «Львів – це наша Чечня». Агафангел ревно бореться за «Русский мир» і є ворогом усіх інших, крім російської, православних Церков: «Російська людина – це людина, яка ототожнює себе з історичною місією Росії, місією великої східнослов’янської цивілізації, «третього Риму», що утримує світ від таємниці беззаконня. Це носій особливої релігійної національної самосвідомості, основою якого є усвідомлення своєї ролі в історії, як народу Божого, народу-богоносця. Це людина, що усвідомлює свою відповідальність за долю канонічного православ’я, неушкодженого, збереженого і явленого всьому людству саме Російською Православною Церквою». Інакше кажучи, «Русский мир» über alles, Україна - складова цього світу, і нехай пощезне та Європа, не має значення, яка саме – католицька, світська чи православна.

Читайте також: Кого в Україні нагороджують російськими орденами?

Ну, а про Дмитра Табачника, гадаю, довго розповідати не треба. Нагадаю тільки, що в 1991 році депутат Київської міськради Табачник, обраний туди від демократичного блоку, зрадив виборців і став членом всесоюзної депутатської групи «Союз», яка виступала за збереження СРСР та вважала його розпад «трагедією, яка рве на шмаття нашу велику державу». А з діянь Дмитра Володимировича на нинішній посаді відзначу тільки протягнуту ним через Верховну Раду (і підтримане деякими опозиціонерами-невігласами) законодавчо закріплену відмову від європейських стандартів середньої освіти із встановленням стандартів російського штибу. І серед інших нагороджених є подібні знакові постаті, хоча там домінує чиновництво й бізнесмени.

Отож цікаво, чи буде недвозначний сигнал «згори» щодо «євроінтеграції» та «тимчасового союзу з опозицією» почутий та оцінений опозиціонерами?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено