Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 серпня, 2013   ▪   Андрій Скумін   ▪   Версія для друку

Місію не виконано. Річниця Хрещення Русі не виправдала сподівань Кремля

Святкування 1025-річчя хрещення Русі в Києві підсумувало провал церковної складової російської експансії в Україну на чолі з Патріархом Кіріллом
Матеріал друкованого видання
№ 31 (299)
від 1 серпня, 2013
Місію не виконано. Річниця Хрещення Русі не виправдала сподівань Кремля

27 січня 2009-го Помісний собор Російської православної церкви обрав Патріархом Московським і всієї Русі Кірілла, значно молодшого та амбітнішого за попередника Алєксія II. З перших місяців своєї діяльності той оприлюднив концепцію церковного «Русского міра», який мав би стати ефективним інструментом консолідації низки пострадянських країн в умовах пробуксовування їх політичної інтеграції в неоімперські проекти Кремля. Але за чотири роки, що минули, виявилося, що така «духовна» експансія з явним політичним підтекстом викликала зворотну реакцію на теренах, на які претендував Кірілл.

Сила дії дорівнює силі протидії

Ініційоване Кіріллом створення митрополичих округів і призначення нових вищих ієрархів церкви у країнах Центральної Азії призвело до конфлікту предстоятеля РПЦ із керівниками низки тамошніх держав. Як наслідок – влада Узбекистану і Киргизії, цілком лояльна до Московського патріархату в минулому, так і не дозволила Кіріллу відвідати ці азійські держави у 2011-му під час святкування 140-річчя утворення Ташкентської єпархії. Вочевидь, одна з причин – Патріарх проігнорував світську владу тих країн, призначаючи в них нових церковних ієрархів. Негативно відреагував на кадрові спроби Кірілла усунути з посади митрополита Кишинівського і всієї Молдови Володимира (Миколи Кантаряну) й офіційний Кишинів – у 2011-му йому обмежили терміни і географію візиту до Молдови й не допустили до основних ареалів проживання вірних РПЦ. Насамперед через свої амбіції та нетерпимість Кірілл наразився на конфлікт і з главами інших православних патріархатів. Показово, що на святкуванні 65-річчя Патріарха не було представників Константинопольської, Олександрійської, Єрусалимської, Сербської, Кіпрської, Елладської, Албанської й Американської церков.

Спроба використати політичне православ’я у виконанні Патріарха Кірілла ще більше дискредитувала та послабила вплив у суспільстві Московського патріархату

Проте наймасштабніший провал Кірілла – Україна, де, за оцінками експертів, зосере­джена левова частка пастви Московського патріархату, і це дає підстави йому говорити, що в разі створення єдиної Помісної церкви в Україні саме вона могла б стати найбільшою у світі серед православних. Кірілл мав амбіцію досягти в нашій державі тієї мети, якої не міг домогтися Владімір Путін у політиці, а саме втягнути її в єдиний простір «Русского міра» спочатку в церковній сфері. І навіть давав обіцянки перебратися для цього до Києва та отримати українське громадянство. Його візити набували дедалі менш прихованого політичного змісту й мали довести традиційний імперський міф про те, що у двох народів, які «вийшли із однієї купелі», повинно бути спільне цивілізаційне майбутнє.

«Не хлібом єдиним?»

З огляду на очевидну неконкурентоспроможність євразійсь­кого вектора економічної інтеграції України порівняно з європейським ідейно-релігій­ний, цивілізаційний аргумент став одним із основних засторог проти втягування України до «чужої ментально» Європи. Але запропонований Кіріллом ремікс уваровської концепції офіційної народності – «Пра­вос­лав’я, самодержавність, народність» – у вигляді ідеї «Русского міра» виявив свою неспроможність. Принаймні за більш як чотири роки немає жодних свідчень її ефективності: кількість вірних РПЦ в Україні не зростає, жодної громадської ініціативи, яка б за власним бажанням, а не з метою розпилу фінансової допомоги з Росії розпочала пропагандистську кампанію підтримки «Русского міра», не з’явилося, усі соціологічні опитування демонструють позитивну динаміку схвалення євроінтеграції, а не орієнтації на «Русскій мір». Понад те, у самому «Русском мірє» України почалися внутрішні чвари. Зок­рема, в Одесі 1025-річчя хрещення Русі зустріли протистоянням двох угруповань Ігоря Маркова й Сергія Ківалова навколо будівництва церковно-приходської школи. На бік останнього став один з основ­них пропагандистів «Русского міра» митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел, який заявив, що в Ігоря Маркова вселилися «бєси». 

Читайте також: Хрещення Русі як закрите свято «елітного» православ’я

Декларації про територію «канонічної відповідальності» РПЦ, які й далі лунають на засіданнях Священного синоду Української православної церкви Московського патріархату під час візитів Кірілла, не можуть нівелювати той факт, що УПЦ МП вважає себе самодостатньою церквою, а радикальним прихильникам Москви лишається тільки зриватися на істерику, як-от звернення під час святкування 1025-річчя хрещення Русі одного зі священиків Київщини з кількома прихожанками про пряме підпорядкування РПЦ. Подолати автономістську партію в УПЦ МП, скориставшись хворобою митрополита Володимира, не вдалося (див. Тиждень, № 30/2013). Одужавши, той поступово поновив свій статус у церкві, знову наблизив до себе архієпископа Олександра (Драбинка), якого вважають його правою рукою і одним із лідерів проукраїнського крила УПЦ МП, зокрема поміркованої частини. А напередодні візиту Кірілла до України 26 липня на виставці «Велике і величне» в «Мистецькому Арсеналі» в Києві глава УПЦ КП Філарет і митрополит Володимир демонстративно обійнялися й мали нетривалу розмову. «Ми віримо і переконані, що буде об’єднання Київського і Московського патріархатів в одну Помісну православну церкву», – прокоментував цю зустріч Філарет. Знаючи, наскільки формалізоване будь-яке пересування першоієрархів, ця зустріч навряд чи була випадковою або спонтанною. Показово, що Патріарх Київський і всієї Русі останнім часом не раз дуже компліментарно відгукувався про митрополита Володимира і про «проукраїнську» партію в Українській православній церкві.

Янукович також відмежувався від позиції максимального сприяння Кіріллу, яка спостерігалася на початку його президентства. На перший погляд, українська влада виявила показову лояльність до візиту предстоятеля РПЦ. Свідчення цього – і зачистка спецслужбами організації голого протесту FEMEN, і демонстративні заходи безпеки під час прибуття Патріарха на залізничний вокзал у Києві. Однак у святковому виступі Віктор Федорович зробив двозначну заяву, яку можна розцінювати як натяк на неприпустимість використання Москвою церкви в політичних цілях. «Для держави всі церкви та релігійні організації рівні. Ми поважаємо вибір наших громадян і гарантуємо кожному конституційне право на свободу віросповідань. Ми не допустимо використання церков і релігійних організацій деякими політичними силами у своїх вузьких інтересах. Це стосується і закордонних центрів, які через релігійні організації іноді прагнуть впливати на внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Адже йдеться про питання національної безпеки держави», – заявив він. Тим часом використовувати релігійні організації неприховано прагне керівництво лише однієї сусідньої держави і роздає її ієрархам в Україні нагороди за добре виконання ролі (див. стор. 22). Так, до річниці хрещення Київської Русі Владімір Путін знову вручив ієрархам УПЦ МП державні нагороди. Шість митрополитів одержали «Орден Дружбы».

головна поразка Кірілла – у несприйнятті його українським суспільством

Та головна поразка Кірілла – у несприйнятті його українським суспільством. На фотографіях із попередніх зустрічей Патріарха зі своїми прихильниками в Україні просто домальовували паству у фотошопі. А цього разу, навіть попри перекриття вулиць у Києві та широку інформаційну підтримку, його приїзд мало хто помітив (власне, є з ким порівнювати: на прощальній службі Божій на закінчення візиту Папи Римського Франциска до Бразилії зібралося більше 2 млн католиків). Зрештою, саме від України Патріарх Кірілл та вищі ієрархи РПЦ отримали першу порцію фактів, що компрометують їхню святість. Під час відвідин України 2009 року наші журналісти зафіксували на руці предстоятеля РПЦ годинник фірми Breguet вартістю $30 тис. Хоча він ще 3 квітня 1969-го прийняв монашеський постриг, який публічно таврує «суспільство споживання». Понад те, намагався брехати і стверджував, що світлина зі згаданим годинником – колаж, у той час як на сайті Московської патріархії висіло фото із зустрічі Кірілла з міністром юстиції Росії, і на руці Патріарха був той самий Breguet. У 2012-му спалахнув ще один скандал навколо судового позову Лідії Лєоновой до екс-міністра охорони здоров’я РФ, священика УПЦ МП Юрія Шевченка. Тоді з’ясувалося, що Кірілл – власник розкішної квартири в Москві, що є прямим порушенням правил Константинопольського собору щодо власності монахів. Вдарило по іміджу предстоятеля РПЦ і його наполягання притягти до кримінальної відповідальності за «богохульство» кількох дівчат із малолітніми дітьми з гурту Pussy Riot, яких зрештою засудили до тривалих термінів ув’язнення. Ці та низка інших скандалів призвели до безпрецедентної зневіри громадян РФ у Патріархові Кіріллу, а рівень довіри йому персонально опустився значно нижче від рівня довіри до очолюваної ним церкви. Так, за даними соціологічного опитування фондом «Общественное мнение», у травні 2012 року РПЦ довіряли 64% росіян, а Кіріллу – лише 56%.  

Спроба використати політичне православ’я у виконанні Патріарха Кірілла для російської експансії в Україні однозначно провалилася і ще більше дискредитувала та послабила вплив у суспільстві Московського патріархату. Серед вірян УПЦ МП, схоже, таки відбувається процес природного омолодження, і нове покоління дедалі менше сприймає РПЦ як свою церкву. Цей ментальний процес об’єктивно посилюватиме позиції автономістів в УПЦ МП і зменшуватиме шанси на успішне застосування церковного ресурсу для посилення впливу РФ в Україні. А досвід проваленої геополітичної місії Кірілла засвідчив, що використання РПЦ у нашій державі в неоімперських цілях Москви – то так само викинуті на вітер гроші, як і решта проектів російських «двіженій соотєчєствєніков», що за кілька років так і не дали бажаного для Кремля результату, а саме втягування України в неоімперські ініціативи. Що, зрештою, вкотре доводить: Україна об’єктивно не Росія, навіть якщо при владі близькі Кремлю по духу Янукович і Партія регіонів.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено