Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
20 липня, 2013   ▪   Андрій Дуда   ▪   Версія для друку

Постврадіївський синдром

Режим Януковича не усвідомлює всіх ризиків делегітимізації в очах народу
Матеріал друкованого видання
№ 29 (297)
від 18 липня, 2013
Постврадіївський синдром

Червень 2010-го: активісти кампанії «Ні поліцейській державі» протестують проти міліцейського свавілля, через яке загинув 20-річний студент Ігор Індило. Вересень 2011-го: жителі Семиполок стають на захист Віталія Запорожця, який убив майора міліції, що тероризував усе село. Липень 2013-го: у смт Врадіївка спалахує народний бунт, спричинений спробою місцевих правоохоронців приховати зґвалтування й побиття міліціонерами жительки селища; у Святошинському районі міста Києва працівники ринку «Шлях» штурмують райвідділок міліції (на фото), виступивши на захист дівчини, яку вдарив правоохоронець; у Фастівський райвідділок на Київщині прориваються активісти, вимагаючи, щоб міліціонери дали змогу перевірити інформацію місцевих жителів про існування спеціальних кімнат для катування затриманих...
За останні три роки виступи проти незаконних дій працівників МВС значно почастішали, вони вже вибудовуються у виразну тенденцію: в Україні загострюється протистояння народу й міліції. У громадській думці відтепер вона, яка має охороняти закон, поза законом. Там убивають, катують, там корупція, купівля-продаж кримінальних справ.

Читайте також: Бунти чи провокації? Хто зіштовхує народ із міліцією

Поки що радикалізація настроїв виливається в локальні сутички, утім, на думку експертів, вони можуть набути більших масштабів. Звичайно, що «міліція не з народом» стало відомо не сьогодні. Але саме за pежиму Януковича це увиразнилося найдужче. У травні Інститут соціології НАН України оприлюднив шокуючі дані соц­­опи­тування: повністю довіряє міліції лише 1% українців; іще 8% швидше довіряють, аніж ні; водночас тих, хто зовсім не довіряє, 31%; тих, хто скоріше не довіряє, аніж довіряє, 36%. Разючий контраст із сусідньою Польщею, де до поліції почувають цілковиту довіру понад 50%, чи Грузією, де цей показник перевищує 85%. «За теорією Еміля Дюркгейма, одного із класиків соціології, злочинність у суспільстві потрібна для того, щоб відволікати гнів населення від влади. Люди зосереджують свої негативні емоції на криміналі. Так от, в Україні не злочинність викликає гнів, а ті, хто з нею повинні боротися. Спростувати Дюркгейма дуже непросто. Мало кому це вдавалося. Нашій владі вдалося», – коментує заступник директора Інституту соціології НАНУ, один із провідних вітчизняних суспільство­знавців Євген Головаха.

Сторожовий пес режиму

У цивілізованій країні низький рівень довіри до правоохоронних органів став би сигналом до їх негайного реформування. В українському випадку замість реформ міліція була втягнута в низку публічних скандалів, які ще гірше скомпрометували її погони. Правоохоронці демонстрували або повну бездіяльність (як-от у момент рейдерського захоплення будинку київської вчительки Ніни Москаленко), або відверте й грубе виконання політичних замовлень (під час акцій опозиції, мовних протестів, у перебігу виборчого процесу 2012 року). А 18 травня 2013-го міліція провела «майстер-клас» самокомпрометації: автомобіль Державтоінспекції супроводжував БРДМ із клоунами на борту, які мали «тролити» й провокувати опозицію на агресію; міліціонери з обличчями флегматичних статистів спокійно спостерігали, як найняті Партією регіонів «тітушки» (що згодом підтвердили журналістам самі спортсмени-«антифашисти») товкли журналістів. Завдяки солідарності останніх кадри з побиттям представників ЗМІ стали новиною номер один упродовж кількох днів. У громадськості склалася чітка картинка: під час побиття журналістів міліція була заодно з гопниками. Тобто закон був на боці нападників. Врадіївське повстання стало кульмінацією недовіри до міліції. Варто нагадати: бунт у райцентрі на Миколаївщині був спричинений тим, що ґвалтівник місцевої жительки капітан Євген Дрижак наступного дня після злочину спокійно купував малину на місцевому ринку. Це виявився бунт проти повної безкарності, «злочину в законі».

Читайте також: Пси режиму: українська міліція здатна воювати лише проти громадян

Та, вочевидь, шукати пояснення суспільній недовірі до міліції треба не лише в її критичній деградації як правоохоронної системи, котру люди вже давно не сприймають як свого захисника. Реакція міліції на протести проти влади чітко засвідчила, що вона є «сторожовим псом» режиму Януковича, який українська більшість уже давно вважає своїм ворогом. Тож міліцію соціум трактує вже не як окрему касту, а як частину нинішньої владної системи. Народ штурмує райвідділки не лише тому, що виступає проти міліцейського свавілля, а ще й тому (можливо, насамперед), що міліція як представник режиму найближча до людей. Не фігурально, а інституційно. Скажімо, дільничні інспектори мають найширше територіальне «покриття». Тож, схоже, вона (а в ширшому значенні правоохоронна система) стала першою жертвою суспільної делегітимізації всієї нинішньої влади.

Закручування гайок замість реформ

У влади було два варіанти реагування на народне повстання проти міліції. «Адекватний» сценарій насамперед передбачав би звільнення міністра Віталія Захарченка (навіть попри те, що він людина Януковича, за певних умов такий перебіг подій міг би реалізуватися, оскільки під нього вже давно «копає» так звана газова група у владі), призначення нового міністра, який декларує реформу системи внутрішніх справ. Той змінює на позір керівництво кількох обласних управлінь МВС і розпочинає показові кримінальні провадження щодо двох-трьох офіцерів. Крім того, порушують справи згідно з поданими скаргами громадян за фактом застосування тортур до підозрюваних, їх побиття тощо. У низці обласних управлінь проводять переатестацію працівників правоохоронних органів. Влада амністує осіб, які під час штурмів райвідділків тією чи тією мірою порушили закон. Тобто робиться все, щоб традиційно, як для нинішнього режиму, подати красиву картинку бурхливої діяльності. Навіть такі косметичні заходи могли повернути Януковичу кілька відсотків голосів у його президентському рейтингу, який стрімко падає.

«Агресивний» варіант не передбачає жодних гучних звільнень та кримінальних проваджень щодо міліцейського начальства і фокусує увагу на притягненні до відповідальності опозиціонерів, громадських активістів, які брали участь у акціях протесту проти сваволі силовиків.

Читайте також: Український МЕНТалітет: система МВС перетворилася на кастову структуру

Попри те що МВС не оперативно відреагувало на події у Врадіївці (народний бунт можна було «погасити» швидкими й професійними діями: звільненням керівників обласного управління МВС і районного відділку, затриманням Дрижака тощо), після тамтешнього штурму здавалося, ніби влада реалізуватиме «адекватний» сценарій. Принаймні, про це свідчили перші звільнення правоохоронців на районному рівні. Але після подій біля Святошинського РВВС у Києві риторика високопосадовців набула іншої тональності. Заступник голови комітету ВРУ з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією регіонал Микола Джига заявив, що «готується пакет документів про посилення відповідальності за посягання на працівників міліції». Різного рівня керівники МВС погрожували, що за штурм Святошинського РВВС винних притягатимуть до відповідальності, у провладних ЗМІ активно звучить тема «потерпілих» під час штурму міліціонерів. В інтернеті, зокрема в соцмережах, «правоохоронці» активно розкручують тезу про необхідність силового придушення протестів. Тобто схоже, що влада обрала найагресивніший варіант реагування на протести проти міліції, тим самим укотре давши тій зрозуміти, що нинішні відносини в системі її повністю влаштовують, міняти нічого не варто, головне, щоб люди в погонах і надалі відповідали взаємністю: прислужували режиму, захищали його.

Щоправда, Банкова вибрала «агресивний» сценарій не лише перед страхом масштабних протестів уже безпосередньо проти неї чи втрати влади після президентських виборів 2015 року. Цього разу зіграв і фактор взаємопоборювання «регіональних» груп. За інформацією Тижня, Віктора Януковича переконали в тому, що з подій біля Святошинського РВВС у Києві скористалися опоненти Захарченка в Партії регіонів. Мовляв, штурм столичного райвідділку «розкручували» представники групи глави Адміністрації президента Сергія Льовочкіна, які прагнуть посадити в Захарченкове крісло свою людину. Вочевидь, саме тому, діставши чергове благословення від президента, міністр внутрішніх справ зі спокійною душею та відчуттям виконаного обов’язку вирішив піти у відпустку: атаки на міліцейські райвідділки – питання другорядне, якщо вирішено першочергове: тобі ще на кілька років гарантували крісло головного міліціонера. Якого «не любе» народ, зате довіряє глава держави. А Януковичу напередодні важких президентських виборів, власне, такий міністр внутрішніх справ і потрібен – відданий силовик, який, пам’ятаючи про довіру, висловлену йому в минулому, виконає будь-який наказ.

Утім, якщо влада справді робить ставку на «агресивний сценарій», вона глибоко помиляється, гадаючи, ніби в годину «Ч» всі без винятку міліціонери виконають «будь-який наказ», навіть попри критичну деградацію правоохоронної системи. Вже перші протести проти міліції дуже налякали працівників органів, і аж ніяк не всі з них готові пристати на пропозиції тих своїх колег на форумі «Сотрудников МВД Украины» (до яких, вочевидь, затесалося чимало професійних провокаторів), хто закликає «открывать огонь на поражение при попытках штурма», «действовать принципиально и со всей строгостью, не оглядываясь на всякую либеральную болтовню». «Я бы не был так уверен что силовые действия прекратят вр. синдром... это Киев, и реакция народа непредсказуема... 4,5 миллиона, мягко говоря, недовольных властью – это пороховая бочка… лично я бы не рискнул...» – пише на форумі черкаський міліціонер Angelys007. І подібних висловлювань правоохоронців у інтернеті зараз чимало.
В історії завжди так було: більшість тисне на колаборантів, доки в режиму залишається менше й менше на кого спиратися, і це веде його до неминучого колапсу.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це може тривати безкінечно. Врадіївка-1, -2, -3, -4, -100, -1000. Назву топоніма можна змінювати, так і робиться. Криве Озеро, Лощинівка, щось буде далі, але ж суть справи не міняється. Самосуд помалу стає чи не єдино можливим способом здобуття справедливості для маленьких українців. Ну або хоча б способом привернення уваги до проблеми й отримання хоч якоїсь сатисфакції після того, як та проблема вже перелилася за вінця кривавим місивом.
    31 серпня, Роман Малко
  • Це було друге з побачених мною невидимих міст. Перше було -- Королевець-Кеніґсберг (і все ще "Калининград"). Я відкрила для себе Королевець десь тоді ж, коли й Дніпрдзержинськ(нині Кам’янське), -- влітку 2009 року. Але зараз ітиметься про моє Мамаємісто.
    31 серпня, Маріанна Кіяновська
  • Тиждень.ua поговорив із двома узбецькими правозахисницями Надєждою Атаєвою та Умідою Ніязовою про можливість зміни еліт в Узбекистані, наступників Іслама Карімова та роль Кремля у цьому виборі
    31 серпня, Ольга Ворожбит
  • Хронічні екологічні проблеми Маріуполя вийшли на гора якраз напередодні візиту президента до міста
    31 серпня, Дарина Феденко
  • В ухвалених парламентом Республіки Польща постановах (Постанова Сенату від 7 липня 2016 р. та Постанова Сейму від 22 липня 2016 р.) польські парламентарі продовжили односторонній перегляд спільної політичної оцінки польсько-українського конфлікту під час Другої Світової війни, яку було раніше погоджено в низці важливих українсько-польських документів, зокрема таких як:
    30 серпня,
  • Завдяки чому модернізують Збройні сили. На що здатні вітчизняні виробники
    30 серпня, Анатолій Шара
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено