Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 липня, 2013   ▪   Мілан Лєліч   ▪   Версія для друку

Кінець парламентського сезону: влада не з’їла, опозиція понадкусювала

Головна тенденція другої парламентської сесії – опозиція не може системно протидіяти владі, однак здатна добряче попсувати останній нерви.
Кінець парламентського сезону: влада не з’їла, опозиція понадкусювала

Друга сесія Верховної Ради сьомого скликання почалася з блокування. Три опозиційні фракції вимагали внесення змін до Регламенту, які унеможливили б неперсональне голосування. Блокування тривало тижнями, з’явились розмови про розпуск парламенту, сторони грали одна перед одною м’язами (в усіх значеннях вислову) та проводили час у багатоденних консультаціях. Зрештою, регіонали пішли на поступки і погодились на пом’якшений варіант поправок до основного парламентського закону. Саме персональне голосування і боротьба за нього стала головним трендом усієї сесії, який багато в чому визначав інші.

Необхідність особисто тиснути кнопку стала для регіоналів головною проблемою. Більшість із запасом у кільканадцять голосів, яким вони хизувались на самому початку каденції, розтанула одразу. Під кінець минулого скликання синьо-білі остаточно злінувались – необхідний результат на табло впевнено забезпечували чотири десятки вмілих «піаністів». Загнати до сесійної зали своїх бізнесменів, які звикли здавати картки в апарат фракції і місяцями вирішувати власні питання за межами «будівлі під куполом», лідери фракції та партії намагалися по-різному. Мали місце й певний тиск та погрози (аж до примусового позбавлення мандату), але переважно намагалися переконувати «по-хорошому». Керівництво синьо-білих вперше за довгий час було вимушено повернутись обличчям до своїх же депутатів, почали проводитись зустрічі партійних «верхів» та «низів», на яких перші обіцяли другим повирішувати їхні проблеми в обмін на сумлінне відвідування сесійної зали.

Читайте також: Підсумки другої сесії ВР: влада скаржиться на блокування, опозиція радіє персональному голосуванню

Для контролю над цим фракція була поділена на декілька груп, керівник кожної з яких мав контролювати наявність в залі своїх підопічних та під час голосувань витягувати їх з кулуарів, курилок та буфетів. Під кінець сесії цей процес вдосконалили – наявність чи відсутність в гніздах певних депутатських карток почали відслідкувати через спеціальний сайт, а до зали нардепів скликав шкільний дзвінок.

Однак і цих методів було замало – чимало навіть важливих голосувань регіонали провалювали через брак кількох чи кільканадцяти голосів – минулого скликання подібну картину було годі й уявити.

Втім, Партія регіонів продемонструвала і здатність до радикальних заходів – певно, щоб опозиціонери не вважали себе переможцями. 4 квітня в парламенті стався путч – провладна більшість в порушення Регламенту зібралась не у сесійній залі, а в будинку комітетів на Банковій, де без жодного контролю, без опозиції та журналістів конвеєром ухвалила усі назрілі на той час законопроекти. Прикметно, що список підписів учасників того засідання офіційно не оприлюднено й досі – а за словами очевидців, їх було значно менше, ніж 226. Погрози покинути будівлю ВР і провести засідання деінде лунали до самого кінця сесії. Інколи складалось враження, що синьо-білі свідомо провокують опонентів на блокування – щоб під гаслом «парламент має працювати» зібратись подалі від телекамер та опозиційних контролерів і протиснути потрібні закони.

Читайте також: Квітневий путч: «красота ігри» ціною в мільярди

Однак більшість у Партії регіонів все ж таки є, і це вона довела у передостанній день роботи сесії. Було забезпечено рекордну явку, до сесійної зали мобілізували навіть таких затятих прогульників, як Юрій Іванющенко та Василь Хмельницький, було досягнуто домовленостей з комуністами та «оброблено» позафракційних – і регіонали з невеличким запасом, але все ж таки проголосували усі накопичені за час сесії «хотєлкі», зокрема, сумнозвісний закон про векселі, ухвалення якого зривалось декілька тижнів.

Позафракційні, як і комуністи, в таких умовах мають для ПР стратегічну цінність. Показово, що в переддень вищезгаданої «загальної мобілізації» позафракційні саботували усі голосування в знак солідарності з позбавленими мандатів колегами Олександром Домбровським та Павлом Балогою – і більшість ніяк не могла набрати 226 «за». Але вже за ніч багатьох позафракційних змогли «переконати».

Ситуація з Балогою-Домбровським, як і позбавлення мандату Сергія Власенка, - безпрецедентні явища для вітчизняного парламентаризму. Влада продемонструвала, що за бажання позбувати депутатського мандата може де-факто кожного депутата, найперше – мажоритарника. Негласний принцип «колег не здавати», який існував впродовж багатьох скликань та робив такою привабливою депутатську недоторканність, був зруйнований.

Протидіяти цьому опозиція не змогла, і склалося враження, не надто й намагалася. Якщо під час «війни за кнопку» усі три опозиційні фракції демонстрували єдність, з початком нормальної роботи парламенту вона стала давати тріщини. Безумовно, безглуздо було б сподіватись, що на практиці втіляться обіцянки Арсенія Яценюка, Олега Тягнибока та Віталія Кличка голосувати зажди узгоджено – занадто вже різні фракції вони очолюють, з різною історією та різним виборцем.

Читайте також: Магера про інцидент з Балогою і Домбровським

Але протягом роботи сесії нерідко впадали в око дивні голосування, коли одна з опозиційних фракцій голосувала синхронно з владною більшістю, забезпечуючи тим самим 226 «за» з чималим запасом – особливо коли такі законопроекти мали присмак лобізму. Ще дивнішими видавалось голосування, коли регіоналів, комуністів та афілійованих з ними позафракційних підтримували по декілька нардепів від котроїсь з опозиційних фракцій (це було характерно для УДАРу та «Батьківщини») – й інколи протягнути законопроект вдавалось саме завдяки голосам опозиціонерам.

Найбільш показова ситуація сталася наприкінці сесії, коли парламент таємним голосуванням обирав членів Вищої ради юстиції. Ставленик регіонала Сергія Ківалова, суддя Володимир Колесніченко, набрав аж 309 голосів, тобто проти його прізвища поставили галочку щонайменше півсотні опозиціонерів. Опозиційні фракції почали підозрювати в цьому одна одну, але в силу таємного характеру голосування довести щось неспроможні. В будь-якому разі, це довело, що принаймні під конкретне важливе питання влада здатна домовитись одразу з кількома десятками опозиціонерів, особливо, якщо це голосування є таємним. Кількість прихованих в опозиційних лавах «тушок на раз» нині становить близько 50.

Самих же «тушок» протягом сесії наразі виявилося не так багато, як ще наприкінці минуло року прогнозував Тиждень (тоді ми нарахували близько 20 нестійких опозиціонерів, які на нашу думку можуть перейти на бік пропрезидентської більшості). На сьогодні таких назбиралося вже дев’ять(враховуючи виключеного із «Батьківщини» Василя Кравчука – Ред.).  Хоча щодо персоналій ми не помилились: ще до початку роботи парламенту ми, зокрема, передбачали, що опозицію покинуть Андрій та Олександр Табалови, Віталій Немілостивий та В’ячеслав Кутовий.

Поки що всі «тушки» походять лише з одної фракції – з «Батьківщини». Справа в тому, що влада змінила тактику – тепер «тушки» вербуються не для забезпечення додаткових голосів (хоча цю функцію виконують теж), а насамперед з іміджевою метою. Владні стратеги, схоже, вирішили, що більш ефективно буде не виявляти усіх зрадників одразу, а різати хвоста частинами, випускаючи «тушок» по двоє-четверо. Кожний новий вихід депутатів з «Батьківщини» - персональний удар по Арсенієві Яценюку, адже всі «тушки» сьомого скликання потрапили до парламенту саме за його квотою.

Можливості для подібних маніпуляцій є – члени провладної більшості відкрито заявляють, що на столі Володимира Рибака лежать і чекають оприлюднення ще цілий ряд заяв опозиціонерів про вихід. І не лише з «Батьківщини». В останні дні сесії кулуарами дуже активно ходили розмови про одразу 14 заяв про вихід від «ударівців». Але з їх оприлюдненням було вирішено почекати до осені, адже поява «тушок» в УДАРі, однієї чи тим більше, чотирнадцятьох, здатна завдати нищівного удару по іміджу Віталія Кличка, тому не виключено, що такий інструмент влада розраховує використати, коли це буде найдоцільніше, тобто ближче до президентських виборів. А зараз вже в розпалі період літніх відпусток, тому ефект міг бути змазаний.

До речі, про відпочинок. Невдовзі після урочистого завершення сесії більшість депутатів «Батьківщини» (переважно тих, хто потрапив до Ради за квотою «Фронту змін») зібралися на святковий обід в одному з недешевих київських ресторанів. У цей же час в Харкові мав початись суд над Юлією Тимошенко – але там були присутні лише декілька біло-сердечних нардепів. Така ситуація не дивна – впродовж усієї сесії не було жодного «тематичного» блокування з метою звільнити з-за ґрат лідерку «Батьківщини». Хоча в останні роки Верховної Ради минулого скликання саме «блокування за Юлю» були найчастішими.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Коли в Україні нарешті з’явився інтерес до консервативної ідеології, стало зрозуміло, як мало ми знаємо про особистість і спадщину засновника українського консерватизму
    1 жовтня, Тетяна Осташко
  • Чого прагнуть лідери, що заявляють про себе як про демократичну опозицію до нинішньої влади, і чи здатні вони досягти свого найближчим часом
    1 жовтня, Андрій Голуб
  • Координатор експертної групи розвитку культурних і творчих індустрій Єврокомісії розповів Тижню про культуру крізь призму процесу творення нової вітчизняної політики, яка регулює цю царину, економічну збитковість ставлення до неї за залишковим принципом та нові форми інституцій, що стимулюють її розвиток.
    1 жовтня, Ганна Трегуб
  • Здається, немає вже новини, яка здивувала б простого мешканця Луганська. Хоча часто про події в «республіці» дізнаєшся від тих, хто живе на «великій» землі. Іноді друзі з української сторони пишуть есемеску: «А чи правда, що…» Вони щось прочитали в інтернеті й хочуть підтвердження. І лише з таких ось «новин» дізнаєшся про кадрові зміни у верхівці місцевої «влади».
    1 жовтня, Вікторія Малишева
  • Як різні мусульманські громади сприйняли війну на Донбасі
    1 жовтня, Михайло Якубович
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено