Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 липня, 2013   ▪   Ганна Залізняк   ▪   Версія для друку

На межі. Коли невдоволені кияни вийдуть на вулицю

Пасивність киян під час опозиційних акцій протесту навесні не виключає їхньої мобілізації в майбутньому
Матеріал друкованого видання
№ 28 (296)
від 11 липня, 2013
На межі. Коли невдоволені кияни вийдуть на вулицю

Чимало оглядачів, аналітиків та соціологів відзначають суттєве зростання напруження в суспільстві, про що свідчать як численні опитування, так і масові акції, організовані опозицією, а також локальні протести по всій Україні. Та чи здатні вони перерости в потужний супротив владі, здатний пришвидчити її зміну у конституційний спосіб, як це було, зокрема, в Єгипті? Нагадаємо, що одним із поштовхів, які, ймовірно, надихнули опозицію на акцію «Вставай, Україно!», стали результати соцдосліджень, проведених нарізно Центром Разумкова, Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з Київським міжнародним інститутом соціології, які на початку березня зафіксували, що від 28% до 33% громадян готові взяти участь у таких виступах. Якщо перевести відсотки в абсолютні цифри, то їхня кількість могла б вимірюватися мільйонами.

Однак потенційна готовність ще не означає фактичної активної участі. Зокрема, моніторингові опитування громадської думки, які проводилися впродовж останніх 20 років, засвідчили, що в різний час можливість масових протестів, зумовлених суспільно-політичною ситуацією в країні, передбачали до 60–70% киян . Найвищі значення спостерігалися в 1992-му, 1993-му та 1998-му, що корелює із її загостренням, яке було спричинене насамперед економічними процесами. На той самий час припадають найбільші показники готовності мешканців столиці підтримати такі виступи в разі їх виникнення . Проте до Помаранчевої революції аналогічних за розмахом, потужних протестів у столиці не спостерігалося. Понад те, на початку акції «Україна без Кучми» лише четверо з десяти вважали їх можливими. Перед другим туром президентських виборів на початку листопада 2004-го зазначена цифра зросла до половини. Та водночас відсоток опитаних, готових підтримати тоді протестні акції, збільшився несуттєво і становив до третини в серпні й до чверті в листопаді. З огляду на ці дані скептики, які перед Помаранчевою революцією говорили про неможливість масових заворушень, могли б і зараз так само констатувати: «Ми вивчаємо настрої людей: вони не виходять на вулиці, бо всім задоволені». Власне, такі твердження дедалі частіше лунають з вуст багатьох спікерів прав­­лячої партії. Проте вони не враховують одного важливого нюансу: мотивації, яка могла б підняти громадян на протест.

За спостереженнями першого десятиріччя української незалежності, основні причини, що могли б зумовити протестні виступи, мали соціально-еконо­міч­не наповнення. Так, на відкрите запитання: «Якщо масові виступи відбудуться, то з якими вимогами?» – близько половини респондентів вказали на зниження рівня життя. Згадувалися також зростання цін на комірне, соціальний захист малозабезпечених, низькі пенсії тощо. Але вже в серпні 2004-го на перше місце вийшли два пов’язані між собою чинники: зміна влади та протест проти фальсифікації виборів. Вони турбували кожного п’ятого громадянина, тоді як соціально-економіч­­ні вимоги згадував лише один із десяти. Отже, саме політичні мотиви та вимоги, які окреслювалися простою формулою: «Не допустити до влади бандитів; за чесні та прозорі вибори!», виявилися тим каталізатором, що вивів людей на вулиці спочатку столиці, а потім, за їхнім прикладом, й інших міст України.

Нинішні настрої киян також багато в чому показові. За даними соціологічної лабораторії Академії муніципального управління (АМУ), у квітні 2012 року кожен другий із них припускав можливість акцій протесту й близько 30% готові були їх підтримати. Станом на кінець січня – початок лютого 2013-го їхня частка практично не змінилася, тоді як кількість тих, хто очікував на такі виступи, зменшилася до 38%. Останнє, напевно, зумовлено результатами виборів до Верховної Ради, до якої пройшли майже всі депутати, яких підтримали кияни (за винятком 223-го округу).  Водночас частка песимістичних оцінок перспектив розвитку сус­пільно-політич­ної ситуації в країні у 2013-му зросла порівняно з тогорічною з 55% до 62%. І головне – вже в 2012-му понад чверть тих, хто відповів про можливі мотиви протестів, вказали на необхідність зміни влади. А за даними опитування початку 2013 року, їхня кількість збільшилася до 35%. Почасти це формулювання артикулювалось у відомому: «Вла­­ду геть!».

Можна говорити про значну схожість у настроях киян на початку 2013-го з тими, що панували перед Помаранчевою революцією. Проте варто звернути увагу на ще один показник, а саме на відсоток респондентів, які не визначилися щодо участі в масових заворушеннях. В інфографіці 2 можна помітити, що з початком акції 2000-го «Україна без Кучми» 30% опитаних не заперечували однозначно, але й не підтверджували своєї готовності приєднатися до протестного руху. Фактично ці люди за певних умов не виключали такої можливості. У серпні 2004-го їхня чисельність сягала майже 40%. Між першим і другим турами президентських перегонів готовність підтримати масові акції нібито зменшується. Але варто нагадати, що саме вибори мешканці столиці вважають основним інструментом впливу на ситуацію в країні. Після першого туру тогочасній владі не вдалося проштовхнути свого кандидата в президенти. Фальсифікації не були масовими й потенційно фатальними для української більшості, як після брутально спотворених результатів другого. Останні, що свідчили про неминучість приходу до влади кліки, ментально чужої для переважної частини українців (своєрідна незворотність), найімовірніше, і призвели до того, що від третини до 40% потенційних учасників масових протестів стали активними. Натомість, як показало опитування 2013 року, такого потенціалу для зростання прихильників акції «Вставай, Україно!» опозиція наразі не має. Їхня частка – лише 15%.

Однак соціологія доводить, що ситуація може швидко змінитися. Адже цілком очевидно, що відоме «низи не хочуть жити по-старому» явно читається в сьогоднішніх настроях киян. І що важливо: їхня радикалізація не випливає з погіршення матеріального становища. Так, у 2013-му частка тих, хто вважає, що життя його і родини за останні два роки погіршилося, навіть зменшилася порівняно з 2012-м , а відповідь про готовність підтримати масові виступи не зазнала принципових змін. Натомість не­вдоволення сус­піль­но-полі­тич­­ною ситуацією в країні, а також такі характеристики свого наст­рою киянами, як обурення, відчуття несправедливості, зрос­ли. При цьому влада своїми діями сприяє активізації протестних настроїв. Зокрема, намагання взяти під цілковитий контроль виборчий процес (як-от розстановка у ЦВК лояльних до влади людей), законодавчо закріпити можливі фальсифікації та нехтування волею виборців (що спостерігалося на останніх парламентських перегонах) – прямий шлях до суспільного вибуху. Хоч як дивно, але в умовах тотальної несправедливості вибори все ще залишаються для багатьох українців тим рятувальним кругом, яке дає надію на перспективи змін у країні. Усвідомлення громадянами втрати цієї надії, унеможливлен­­ня перетворень унаслідок консервації та помітної деградації політичного режиму, що спостерігається впродовж остан­ніх років, не виключено, виявляться тим вирішальним чинником, останньою краплиною, яка буде здатна консолідувати й мобілізувати громадян на обстоювання своїх базових прав. Причому чинник мобілізації може з’яви­ти­ся ще задовго до президентських виборів 2015 року.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про чорний ринок зброї в Україні, смерть Павла Шеремета, хресну ходу Московського патріархату та військові навчання біля берегів Одеси
    26 липня, Віталій Рибак
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено