Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 липня, 2013   ▪   Мілан Лєліч   ▪   Версія для друку

Регіонали знайшли в опозиції півсотні «тушок»

Голосування за членів Вищої ради юстиції та події, які йому передували, уособили всі характерні риси парламенту сьомого скликання: недовіру топ-регіоналів до пересічних соратників, їх загальну зневагу до депутатського корпусу та любов до законотворчого шулерства
Регіонали знайшли в опозиції півсотні «тушок»

Опозиція ж продемонструвала  схильність домовлятися з владою та намагання звинуватити в цьому своїх же союзників.

«Не більше трьох позначок, я маю три кандидата - проти кожного може бути позначка <…> Ми голосуємо тільки  за три кандидатури. Любі три кандидатури, розташовані в бюлетені», - немов першокласникам, втовкмачував нардепам порядок голосування за членів Вищої Ради юстиції (ВРЮ) штатний спікер Партії регіонів Володимир Олійник. «Якщо ви підтримаєте одного – питань немає, якщо двох – питань немає, а якщо ви вже чотирьох підтримуєте або там більше – це вже буде проблема для  визнання», - вкотре пояснював він. Депутати слухали уважно, оратора ніхто не перебивав. Як розповідали в ПР, зранку синьо-білим нардепам ще й начебто роздавали шпаргалки, в яких було вказано три прізвища кандидатів (з п’яти), за яких треба було голосувати – щоб не дай боже, ніхто не помилився (забігаючи наперед, четверо нардепів таки примудрились зіпсувати свої бюлетені).

Часу завчити прізвища у депутатів було достатньо. Питання про обрання членів ВРЮ хоч і стояло серед перших в порядку денному, дісталися до нього депутати аж під вечір.  Більшість часу ранкового засідання депутатський корпус мляво розглядав друго- та третьорядні питання. Для парламентських журналістів причина була очевидною і без «інформації з джерел» - подібні затяжки часу завжди мають місце, коли щодо певного важливого питання тривають напружені консультації (кулуарною мовою «торги»), або коли в сесійну залу прийшло замало депутатів, і всі вимушено чекають на прогульників. Або і те й інше водночас.

опозиція не робить нічого, щоб якось пришвидшити процес і провалити потрібне регіоналам рішення за браком голосів

Нерідко в таких випадках опозиція не робить нічого, щоб якось пришвидшити процес і провалити потрібне регіоналам рішення за браком голосів. Інколи взагалі йде на блокування роботи Ради під надуманими приводами – щоб відступити, одразу ж забувши про всі свої вимоги, коли голоси в більшості з’являються. Тоді кулуарами ходять розмови про черговий очевидний «договорняк» - що нардепи усіх фракцій, звісно ж, рішуче заперечують навіть у приватних розмовах з журналістами. Щось схоже відбувалося і у вівторок – опозиціонери не захотіли відкликати свої поправки, апріорі приречені на провал, зекономити час і тим самим «спалити» важливе для регіоналів голосування.  

Протягом усього ранкового засідання будівлею парламенту лунали наполегливі трелі шкільних дзвінків – з недавніх пір в такий спосіб народних обранців скликають до сесійної зали на чергове голосування. Але у Верховній Раді вони звучать частіше, ніж у будь-якій школі, до десяти раз на годину. Народні обранці, як правило, знаходяться будь-де, але не на робочих місцях: поодинці та групками ходять кулуарами, спілкуються і жартують з журналістами, вирішують якісь питання по телефону, затягуються цигарками в курилках чи на вулиці, утворюють велетенські черги в буфетах.

Навіть візит до парламенту міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка не змусив усіх депутатів покинути ці заняття та послухати звіт голови МВД про топ-тему останніх днів – події в селищі Врадіївка на Миколаївщині. Втім, депутати, що вирішили прогулятися Маріїнським парком, замість того, щоб слухати міністра, втратили небагато.

«Звіт» Захарченка виявився звичайним переказом загальновідомих повідомлень ЗМІ на цю тематику. Міністр був звично флегматичним, було цілком очевидно, що за своє крісло він зовсім не переймається, і йти з посади не має й тіні наміру. Опозиція намагалася ставити гострі питання, що теж виходило не надто переконливо, отримувала від незворушного Захарченка шаблонні відповіді та прокричала йому на побачення «Ганьба!» Захарченко успішно «відбув номер» та покинув парламент. 

Такий сценарій є досить типовим для будь-якого звіту будь-якого урядовця перед депутатами. Цікавіше було інше: чому троє опозиційних лідерів, котрі впродовж кількох останніх місяців з усіх сил закликали Україну до «повстання», не поїхали туди, де це повстання майже почалося, а проводили час в затишній сесійній залі. Втім, відповідь лежала на поверхні: в Раді вони вирішували «серйозні питання», неспівмірні з врадіївською трагедією.

До «серйозних питань» справа дійшла по обіді: парламент мав оновити свою квоту у Вищій раді юстиції, котра після так званої судової реформи отримала колосальний вплив (і, відповідно, корупційні можливості) у сфері призначення та звільнення суддів. Ситуація ускладнювалась тим, що в стані самих регіоналів злагоди щодо «правильних» кандидатів на посади у ВРЮ довший час не було, адже тут зійшлися інтереси кількох впливових в юридичних колах фігур: нардепа Сергія Ківалова, радника президента Андрія Портнова та чинного міністра юстиції Олександра Лавриновича, котрий і був одним з кандидатів до ВРЮ.

Джерела у фракції ПР припускали, що кандидатом Лавриновича висунули проти його волі, адже ВРЮ, за всієї впливовості цього органу, важко порівнювати з Мін’юстом. Залишивши нинішню посаду, Лавринович позбудеться важелів впливу на ймовірні ще до президентських виборів переформатування Конституції чи всеукраїнський референдум, що зробить Андрія Порнтова ледь не безальтернативним архітектором нової моделі державного устрою.

У свою чергу, Сергій Ківалов намагався забезпечити переобрання членом ВРЮ колишнього голови цього органу (а за чутками, ще й рідного кума) Володимира Колесніченка.

Зрештою, «згори» регіоналам надійшла вказівка підтримати трьох кандидатів: Колесніченка, Лавриновича та суддю Віталія Кузьмишина, котрий вважається близьким до вінницької комуно-регіональної сім’ї Калетників. Саме ці три прізвища начебто і були вказані у розданій регіоналам «шпаргалці». До бюлетенів також внесли прізвища захисника Юлії Тимошенко Сергія Власенка та одного з провідних юристів «Свободи» Олега Махніцького.

Але впевненості в тому, що пересічні синьо-білі нардепи не підкладуть своєму керівництву свиню і не провалять голосування, у «старших» не було, тим більше, голосування мало бути таємним, а не відкритим.

Тому було вирішено вдатися до хитрощів, спробувавши знівелювати саму суть таємного голосування. Вже перед початком голосування на світ божий раптово витягнули два роз’яснення Конституційного суду, від 2012 та 2003 років. Голова Лічильної комісії Володимир Олійник заявив, що згідно з ними «саме голосування має проходити в залі засідань». Таким чином, кожен нардеп мав поставити галочку у кабінці, розташованій в кулуарах, потім зайти в сесійну залу через будь-які двері і опустити бюлетень в урну, розташовану біля трибуни (до цього кабінка та урна завжди розташовувались поруч в кулуарах). «Уявіть, що ви на будь-яких виборах отримуєте бюлетень і ставите галочку на одній дільниці, а потім на автобусі їдете до іншої, де вкидаєте його в урну – уникнути фальсифікацій за таких умов буде неможливо», - прокоментував хитрощі регіоналів один з опозиціонерів. Перед тим Володимир Олійник з трибуни обмовився за Фрейдом, заявивши про «відкрите таємне голосування».

Але задум верхівки регіоналів не вдався – з усіх членів лічильної комісії за це виступили лише троє регіоналів, зокрема той же Олійник та Михайло Чечетов, котрі завжди діють винятково згідно з рішенням «центру». Натомість більшість регіоналів як у Лічильній комісії, так і в сесійній залі все ж вирішили захистити право на особистий вибір – урна для голосування таки була поставлена поруч із заштореною кабінкою в кулуарах.

Втім, Чечетов зайняв позицію ще перед кабінкою – заходячи туди, регіонали вже мали показувати йому «правильно» заповнені бюлетені (хоча це робили не всі), поки сам він розважав публіку вигуками на кшталт «У Партії регіонів немає секретів».

Але усі ці перестороги виявилися зайвими – всі троє «правильних» кандидатів були обрані членами ВРЮ, навіть із запасом. Колесніченко взагалі набрав цілих 309 голосів – тобто за нього проголосувало щонайменше півсотні опозиціонерів. Не менш дивовижним було й те, що Сергій Власенко набрав аж на 21 голос менше Олега Махніцького.

Одне з джерел Тиждень.ua в опозиції пояснило це так: кандидатуру Колесніченка підтримали «Свобода» та УДАР, натомість свободівці не проголосували за Власенка. Побічно це підтверджує і розкладка бюлетенів, яку скоро після голосування оприлюднила на своїй сторінці у Facebook нардеп від «Батьківщини» Леся Оробець. У стовпчиках показано усі наявні в бюлетенях варіанти розподілу голосів та загальний результат кандидатів (крайня права колонка).

Очевидно, що 226 голосів за «правильних» кандидатів Лавриновича, Кузьмишина та Колесніченка забезпечила провладна більшість. До речі, сам факт того, що кількість бюлетенів з «єдино правильним вибором» виявилась мінімально необхідною для успішного голосування не може не викликати підозр, як і загальна кількість учасників голосування – на око в парламенті в той час було менше, ніж 402 нардепи, котрі взяли бюлетені

Цілком логічно припустити, що і решта фракцій, окрім комуністів та регіоналів, голосували більш-менш злагоджено – принаймні половина їх складу точно мала бути одностайними у своєму виборі. Отже, четвертий стовпчик, з голосами за Власенка та Махніцького – демонструє результат «Батьківщини», жодна інша фракція (окрім ПР, звісно) елементарно не має 61 нардепа. Аналогічно вираховуємо голосування УДАРівців (другий стовпчик, за Власенка, Махніцького та Колесніченка) і «Свободи» (третій стовпчик, за Махніцького та Колесніченка). Решта стопчиків – очевидно, бюлетені, заповнені позафракційними депутатами чи недисциплінованими членами фракцій.

Зазначимо, що згодом інше джерело в опозиції повідомило Тиждень.ua, що насправді це «свободівці» голосували за Власенка, водночас, за інформацією того ж джерела, цього не зробила частина народних депутатів від «Батьківщини», які тепер намагаються перекласти відповідальність за провальне голосування на  «Свободу» і УДАР. Деякі УДАРівці, у свою чергу, заявили, що їхня фракція голосувала лише за Власенка і Махніцького. В будь-якому разі, опозиційні фракції можуть звинувачувати одна одну безкінечно, адже матеріальні  доказів своєї правоти навести навряд чи зможуть – голосування ж було таємним. Це не змінює головного: Партія регіонів змогла під конкретне принципове голосування завербувати аж півсотні «тушок».

Внутрішньоопозиційні розборки ніяк не вплинули на прийняття присяги члена ВРЮ Колесніченком та Кузьмишиним. Лавринович цього дня в парламенті взагалі не з’явився, хоча за вивішеним на сайті його міністерства графіком мав у вівторок лише ранкову нараду з підлеглими. Такий афронт підтверджує вищенаведені підозри про те, що покидати міністерське крісло за власною волею він не хоче.

Головна інтрига дня була вичерпана, чимало нардепів та журналістів заспішили додому, тим більше, на годиннику була вже майже дев’ята вечора. Але порядок денний вичерпано не було, тому в напівпорожній Раді знову залунали шкільні дзвоники та м’який чоловічий голос: «Шановні народні депутати, просимо повернутися до сесійної зали для голосування».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено